Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

381

Типи політичної свідомості

Масова політична свідомість в кожному суспільстві

неоднакова — може бути авторитарною й демократичною. Ав-

торитарна політична свідомість орієнтується на «сильну» полі-

тичну владу, беззаперечне підпорядкування їй, культ сили та ав-

торитет тих, хто стоїть при владі, веде до фактичного запе-

речення прав громадян на реальну участь у здійсненні влади то-

що. Авторитарна політична свідомість — різновид фетишизова-

ної свідомості, що обожнює владу, сприймає її як своєрідну магі-

чну силу, що забезпечує добробут суспільства і громадян.

Авторитарна політична свідомість служить сприятливим ґрунтом

для зростання культу особи глави держави, утвердження дикта-

торських, тиранічних режимів.

Демократична політична свідомість спирається на народо-

владдя, політичні свободи і рівність громадян перед законом, ви-

борність і підзвітність перед народом органів влади, верховенст-

во закону, а також громадянського суспільства над державою,

політичний плюралізм та ін.

Багато політологів у сучасній політичній свідомості виділяють

12 типів масової політичної свідомості: ліберал-технократичний;

ліберал-реформістський; лібералістський; традиціоністський; нео-

консервативний; радикал-лібералістський, радикал-етатистський,

право-популістський, радикал-демократичний, радикал-бунтар-

ський, радикал-романтичний і радикал-соціалістичний. Швидкий

розпад Радянського Союзу розвіяв ілюзорність стереотипу «ідей-

но-політична єдність радянського суспільства». Виникають неза-

лежні держави, суспільно-політичні об’єднання громадян, полі-

тичні партії широкого спектру від вкрай правих до вкрай лівих

тощо. Розбещування й догматизація соціалістичної ідеї в період

сталінізму й застою, розрив між словом і ділом призвели до роз-

двоєння масової та індивідуальної політичної свідомості, виник-

ло таке явище, як двомислення. Американський соціолог Джордж

Оруелл відзначає, що двомислення означає спроможність водно-

час триматися двох протилежних переконань... Говорити свідому

неправду і водночас в неї вірити, забути будь-який факт, що став

незручним, і витягти його з забуття, ледве знов знадобився, запе-

речувати існування об’єктивної дійсності і враховувати дійсність,

яку заперечуєш, — все це абсолютно необхідно.

Процес динамічної політизації сучасного суспільства в Украї-

ні оголив і зробив більш контрастним плюралізм політичних по-

зицій різноманітних груп населення. Навіть у межах демократич-

382

но спрямованої масової політичної свідомості можна умовно ви-

ділити різновидності: демократична, соціалістична, соціал-

демократична, консервативна, авторитарна, ліво-радикальна,

анархо-синдикалістська, націонал-сепаратистська, конформі-

стська. Поряд з ними виявляються і такі типи політичної свідо-

мості: антидемократичний, праворадикальний, ліберально-рефор-

містський, буржуазно-націоналістичний, християнсько-демокра-

тичний та ін.

Функції політичної свідомості

Політична свідомість як специфічне суспільне явище

та елемент політичної системи соціально неоднорідного суспіль-

ства має ряд функцій: пізнавальну, інформативну, нормативну,

оціночну, аналітичну, прогностичну, регулятивну, виховну та

комунікативну.

Провідна функція політичної свідомості — пізнавальна. До

вирішення всіх проблем політичного життя людина підходить,

орієнтуючись на певні норми свідомості, в яких відбитий досвід

у вигляді певних знань і оцінка з позицій моральності та інших

норм. Людина розглядає та оцінює політичні ідеї з власних пози-

цій. Оцінюючи ситуацію, політичні ідеї, мету тощо, людина зму-

шена фіксувати своє ставлення до дійсності й завдяки цьому ви-

діляти себе як суб’єкта такого ставлення, усвідомлювати себе

носієм ідей і благородної мети. Ось чому пізнавальна функція ви-

значає істинність політичних ідей, мети, розкриває хід політич-

них явищ і процесів соціальної діяльності. Адже свідомість не

можна повністю звести ані до одного з цілого ряду наближених

їй світів, що умовно виділяються: до світу ідей, понять, значень,

наукових знань; до світу людських цінностей, емоцій і змістів.

Але свідомість не тільки народжується, але й присутня в таких

світах, живе в них, порівнює, оцінює тощо.

З пізнавальною функцією політичної свідомості тісно

пов’язана оціночна. Нові політичні реалії, динамізм і складність

політичних змін додають підвищені вимоги до висновків, уза-

гальнень, політичних оцінок. У другій половині 80-х років і осо-

бливо на початку 90-х в Україні сталася величезна кількість по-

дій, політичних явищ і процесів, складних та суперечливих. Все

це — проблемні ситуації, в яких без спроможності до творчого

узагальнення та оцінки орієнтуватися неможливо. Вже не досить

сприймати навіть готову інформацію, яка правильно прокомен-

тувалася, потрібно творчо вивчити політичні явища та процеси,

383

що виражаються в умінні застосовувати знання в політичному

аналізі та оцінці явищ, подій, процесів. У процесі суспільної дія-

льності особа не тільки пізнає політичні відносини, але й по-

своєму оцінює їх. До одних політичних явищ людина ставиться

позитивно, до інших — негативно: внаслідок цього виробляються

норми поведінки особистості. Політична оцінка повинна бути на-

уковою, глибокою і всебічною.

Прогностична функція політичної свідомості тісно пов’язана

з пізнанням розвитку політичних процесів, має суто творчий ха-

рактер, сприяє генеруванню нових ідей, концепцій, теорій, по-

глядів, що потім застосовуються практично. Моделювання ідео-

логічних і соціальних процесів дозволяє зробити більш опти-

мальними прогнози й варіанти рішень. Передбачення дозволяє

з’ясувати можливі наслідки рішень, що приймаються. Врахуван-

ня причинно-наслідкових зв’язків — головна умова при моделю-

ванні ідеологічних, соціальних і політичних процесів.

Регулятивная функція політичної свідомості відображається

в регулюванні і відображенні соціальних процесів. Важливим

моментом регулятивної функції виступає визнання певних цінно-

стей, принципів та ідеалів, зумовлених потребами індивідів, соці-

альної спільності, верстви, групи, класу та суспільства.

Поглиблення процесу політизації суспільства зумовлює зрос-

тання значення комунікативної функції політичної свідомості. В

сучасному суспільстві значно активізувався процес формування та

розвитку різноманітних політичних концепцій, ідей, поглядів. Ко-

мунікативна функція сприяє формуванню у людей політичної сві-

домості, орієнтуванню їх на перспективу суспільного розвитку.

Велике значення виховної функції політичної свідомості. У ви-

ховній діяльності вирішальне значення мають соціально-політич-

ні та ідеологічні фактори. В сучасних умовах проблема ідейно-

політичного виховання стоїть не менш гостро, аніж в інші періоди

історичного розвитку. Але повністю неправомірно розглядати на-

род України лише як об’єкт так званого «ідеологічного впливу».

Зміна свідомості безкризово не минає. Розчарування в минулому,

соціальна апатія, спад настроїв охоплює не тільки зрілих людей,

але й молодь. В сучасних умовах постало питання про необхід-

ність цілеспрямованого виховання ініціативи, самостійності, гост-

рого інтересу до нової потреби у політичному вихованні.

Політична свідомість проявляється водночас в декількох фун-

кціях, тісно пов’язаних і переплетених між собою. Однак, можна

визначити її головні й другорядні функції. Мабуть, головними

функціями політичної свідомості виступають спеціальні функції:

384

регулятивна, комунікативна, виховна, що відіграють провідну

роль і мають потужний вплив на теорію пізнання. Соціальні фун-

кції — синтез всіх функцій, визначальні суттєвості політичної

свідомості. Структуру політичної свідомості складають системи

абстрактно-теоретичних понять, загальних уявлень про політич-

ний устрій суспільства, визначення нормативних принципів, по-

літичних норм — справедливість, рівність, свобода, демократія, і

абстрактно-практичних форм — ідеї у вигляді програм і докуме-

нтів, практичні політичні принципи, емпіричний досвід, деякі

знання економічних положень, емпіричні знання, що передають-

ся від покоління до покоління, накопичені в практичному житті у

ставленні до інтересів держави. Політична свідомість народу

України в умовах відродження визначається не тільки процесами

реформ політичної системи, розвитку демократії, гласності, гост-

ротою боротьби з антидемократичними проявами з боку окремих

груп, але й значною активізацією політичної діяльності, триво-

гою за долю справжньої демократії.

2. П

ОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА: РОЛЬ У ПОЛІТИЧНОМУ

ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

Поведінка в суспільно-політичному житті, ставлення

до політичної системи, політичного режиму, органів влади, полі-

тичних лідерів до різноманітних політичних процесів, явищ і по-

дій визначає політичну свідомість особистості, соціальної спі-

льності людей. Але свідомість зумовлюється не тільки політич-

ним буттям, але й соціокультурними факторами, насамперед, по-

літичною культурою. В полі зору багатьох мислителів (Платона,

Арістотеля, Макіавеллі, Монтеск’є, Маркса, Мангейма та ін.) по-

стійно знаходилась проблема особи, політична культура. В су-

часних умовах особливістю становища політичної культури ви-

ступає її незводимість і непряма похідність від колишніх куль-

турних орієнтацій суспільства. Окрім впливу традицій та істори-

чного досвіду української нації, її політична культура формуєть-

ся в конкретних соціальних, економічних і духовних умовах, що

визначають пріоритети та орієнтири кожного індивіда зокрема.

Поняття політична культура

На відміну від політичної свідомості, що відображає

всю сукупність існуючих у політиці духовних утворень, політич-

на культура пов’язана тільки з найтривкішими, внутрішньо зна-

385

чущими для людини переконаннями. Статус політико-куль-

турних уявлень застосовуємо тільки до ціннісних поглядів, що

володіють для людини смисловим і, у відомому ступіні, навіть

світоглядним значенням, що складають саму загальну ідейну ос-

нову громадянських помислів і вчинків. Політична культура є

сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників певної

політичної системи, суб’єктивна сфера, що лежить в основі по-

літичних дій і що надає їм значення. Iндивідуальні орієнтації

особистості поєднують: пізнавальну орієнтацію, тобто істинне

або неправдиве знання про політичні проблеми та ідеї; ефектив-

ну орієнтацію — відчуття зв’язку, причетності або, навпаки, про-

тидії та відчуження у ставленні до політичних об’єктів; оціночну

орієнтацію — формування думок і суджень про політичні

об’єкти, події та явища. Політична культура — це психологія су-

спільства (нації) у ставленні до політики або особливості

сприймання суспільством політичного процесу, якому надає спе-

цифічних форм. Політична культура функціонує не як ізольоване

явище суспільного життя, а як невід’ємна складова глобальної

культури суспільства. Політична культура — обумовлена цінніс-

ними уявленнями людини про політичні явища і втілена на прак-

тиці сукупність норм, правил поведінки, стилю діяльності люди-

ни як учасника політичного процесу. Політична культура розкри-

ває, наскільки людиною освоєні загальнозначимі зразки політич-

ної діяльності і політичного мислення, сприймання досвіду і тра-

дицій володарювання, що одержали загальне визнання. Основ-

ним механізмом відтворення та реалізації політичної культури є

людська індивідуальність, самостійна переробка нею суспільного

багатства знань, ціннісне засвоєння традицій.

Iснують два принципових функціональних виміри політичної

культури: по-перше, функціонування як складової політичної си-

стеми суспільства і, по-друге, її застосування у вигляді складової

соціокультурного образу нації, або суспільно-історичної бази су-

спільства. У різних народів і в різні періоди, епохи істотно різ-

няться політико-культурні орієнтації та поведінка індивідуумів.

Якщо билинні три богатирі потрапили б в сучасних умовах у Го-

ловний Штаб прикордонних військ України, то несказанно зди-

вувалися б одній тільки величезній масі паперів і документації,

настільки ж шокований був би будь-який князь Київської Русі від

величезної кількості правил, регламентацій і узаконень, що пере-

бувають під контролем сучасного державного апарату і владних

структур. Якщо в сучасних умовах поле діяльності державних

структур і влади надзвичайно просторе, то державні турботи кня-

386

зя Київської Русі обмежувалися захистом кордонів князівства і

збором податків. З ускладненням соціального та економічного

життя суспільства змінюються його культурні та політичні запи-

ти. В Японії, де залишки традиційної феодальної системи станів

все ще визначають соціальні відносини людей, легко зрозуміти,

хто з двох людей, що вітають друг друга, займає керівний пост, а

хто — всього лише рядовий, що служить: той, хто стоїть на

більш низькій ступіні соціальних сходів, завжди кланяється ниж-

че. Відповідно, традиційно виховується орієнтація на повагу і

шанування старших, японці вважають у порядку речей, коли рі-

шення і відповідальність за нього приймає начальник. Американ-

цям же притаманний підкреслено демократичний стиль спілку-

вання. Українцям властива комунікабельність, легкість у

знайомстві. Українці ніколи не зазнавали традиційно точного

розподілу суспільства на класи, стани, на відміну від тих же япо-

нців і американців, зовсім інакше дивляться на своє право брати

участь в політичних рішеннях або висловлювати свою думку то-

що. Ясно, що від того, як люди сприймають своє місце і роль у

суспільстві, своїх керівників і відносин із ними, істотно залежить

і природа політичної системи, і зміст суб’єктивних форм полі-

тичної дії, тобто політична культура суспільства. В Україні на-

віть люди, налаштовані до особи конкретного президента вкрай

вороже, здебільшого не піддають сумніву необхідність його по-

сади як глави держави. Але в Україні є політичні кандидати,

представники так званої «непримиренної опозиції», що готові ба-

лотуватися на пост Президента з тим, щоб, вибравшись на вер-

шину влади, скасувати такий пост. Iсторико-соціальний досвід

української нації також очевидно впливає: чим стабільніший і

давніший державний устрій, тим більш шановні символи влади.

Ще в XVIII сторіччі вперше поняття політична культура вве-

дене в науковий обіг німецьким філософом-просвітником Йога-

ном Готфрідом Гердером. Концептуальне уявлення про політич-

ну культуру, що систематизувало це поняття, склалося тільки в

50—60-ті роки XX ст. Теорія політичної культури виникла на пе-

ресіченні філософських, соціологічних, психологічних і антропо-

логічних досліджень політики. Основний внесок у становлення і

розвиток теорії політичної культури внесли Габріель Алмонд, Сі-

дней Верба, Сеймур Мартін Ліпсет, Моріс Дюверже, Уільям Ро-

зенбаум, Роберт Крауз, Моріс Крозьє та ін. В сучасних умовах

існують різноманітні психологічні тлумачення політичної куль-

тури, що характеризують її як сукупність суб’єктивних уявлень

людини і обмежують її зміст сферами політичної свідомості та

387

політичної психології, так звані всеосяжні інтерпретації. До полі-

тичної культури включаються і психологічні настанови, і відпо-

відні їм форми поведінки суб’єктів.

Політична культура багато в чому пояснює джерела, характер

і особливості конкретної політичної системи, панівний в суспіль-

стві політичний режим, політичну свідомість і поведінку суспі-

льних класів, груп, політичних партій і рухів, спрямування полі-

тичних процесів. Сприймання явищ внутрішньої та зовнішньої

політики суспільства людьми, оцінка ними правлячих політичних

систем і режимів груп, політичних партій і політичних лідерів

відбувається під впливом політичної культури. Від рівня та стану

політичної культури залежить багато: чи сприйме населення

сформований політичний курс, чи погодиться з ним самохіть або

за примушенням, чи буде ставитись до нього, як до чогось тако-

го, що виражає сподівання, надії тощо, або виявить повну байду-

жість і навіть ворожість, чинячи пасивний опір. Передбачення

реакції населення на політико-управлінські рішення, що застосо-

вуються, передбачення певних заходів, забезпечуючи ефектив-

ність їх реалізації, і дозволяє враховувати ступінь зрілості і хара-

ктеру політичної культури.

Що ж розуміється під політичною культурою? Габріель Ал-

монд і Генріх Пауелл визначають, що політична культура є суку-

пність індивідуальних позицій та орієнтацій учасників політичної

системи; суб’єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і

що надає їм значення. Запропоноване Єжі Вятром визначення

політичної культури близьке до визначення Алмонда — Пауелла:

політична культура — це сукупність позицій, цінностей і кодексу

поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і грома-

дянами. Політична культура охоплює знання політики, фактів,

зацікавленість ними; оцінку політичних явищ, оціночні суджен-

ня, що стосуються того, як має здійснюватися влада; емоційний

бік політичних позицій, наприклад, любов до Батьківщини, нена-

висть до ворогів; визнання в суспільстві зразків політичної пове-

дінки, що визначають, як можна і слід поступати.

Політична культура — частина загальної культури суспільства

та складова його суб’єктів. Врахування традицій культури при

аналізі політичних відносин означає визнання, по-перше, що полі-

тичні відносини визначаються не тільки активно існуючим спів-

відношенням сил, але й нагромадженими в ході історичного про-

цесу уявленнями про світ, цінності, зразки поведінки, які

передаються в межах культури. Політика — частина культури. В

політичній діяльності виявляються певні цінності і певні стійкі

388

зразки поведінки. По-друге, влада — центральне явище світу полі-

тики — водночас може розглядатися як частина світу культури.

Погляд на політичну діяльність і політику крізь призму культури

дозволяє реальніше зрозуміти, яка влада, в якій мірі, коли і для ко-

го є цінністю, а також які взаємовіднсини між різноманітними цін-

ностями, наприклад, між владою і власністю, владою і престижем,

владою і релігійною святістю, владою і мораллю. Всі взаємовідно-

сини підлягають змінам, але в окремих культурах відрізняються

значною стабільністю. Без їх урахування можна, найбільше, —

створювати схеми політичної гри, що абстрактно розуміється як

гра сил, але не можна зрозуміти справжній політичний процес. По-

третє, різнорідність культур — в часі і просторі — дозволяє зро-

зуміти: чому деякі політичні системи, відповідні одним умовам,

зазнавали поразки в інших умовах, чому ті ж самі дії у ставленні

до одного народу дадуть очікуваний ефект, а по відношенню до

іншого — призводять до невдачі тощо. Відмінність культур — це

відмінність засобів сприйняття дійсності, засобів її оцінки і, як

результат, засобів дій. Не буде великим перебільшенням розу-

міння, що різнорідність культур приводить до того, що люди жи-

вуть і діють у різноманітній соціальній дійсності.

Структура політичної культури

Політична культура, залежно від суб’єкта політики,

має і різновидності: політична культура суспільства, політична

культура класів, націй, окремих соціальних верств і груп, полі-

тична культура особистості.

Політична культура суспільства є підсистема більш загально-

го утворення — культури суспільства, сукупність політичних

цінностей, вироблених суспільством. Система цінностей полі-

тичної культури включає: політичні ідеї, теорії, вчення і програ-

ми, які визначають діяльність держави, політичних партій і рухів;

уявлення та погляди народних мас і особистостей на соціальний

устрій суспільства та ін.; прогресивні традиції, форми, засоби по-

літичної організації та боротьби. Цінності політичної культури

мають певну мету і виражають ті ідеали, що висувають певні

класи та їх політичні партії в політичній боротьбі.

Політична культура класів, соціальних спільностей, груп ви-

значається тим, що політична діяльність завжди спрямована на

політичну владу. Усвідомлення класових потреб, з одного боку,

суттєвості та призначення влади — з іншого, служить необхід-

ною передумовою політичної діяльності. Тому рівень розвитку

389

класової свідомості — найважливіша характеристика політичної

культури. Засобом політичної діяльності класів виступають їх ор-

ганізації. Наявність, розвиненість організацій — неодмінний по-

казник політичної культури класів, бо без відповідних організа-

цій класи, соціальні спільності не можуть бути постійними

учасниками політичного життя, послідовно, систематично вести

політичну боротьбу. Політичні організації соціальних спільно-

стей, стаючи компонентами політичної культури, разом з тим ви-

ступають засобом її закріплення та передачі.

Політична культура особи. Особа сама по собі не виступає са-

мостійним суб’єктом політичного життя. Особа виступає суб’є-

ктом політичного життя як представник соціальної спільності, ви-

разник її інтересів. Не існує прямого зв’язку політична влада —

особа, якщо, звичайно, мова не йде про порушення елементарних

норм співжиття, закріплених у відповідних законах. Політична

влада не встановлює і не може встановлювати індивідуальні умови

існування особи, виражати її інтереси. Об’єктивне становище осо-

би в суспільстві, її інтереси опосередковані об’єктивним станови-

щем та інтересами соціальної спільності, до яких вона належить, і

відносини «політична влада — особа» завжди опосередковані від-

носинами політичної влади і класу. Успіх або невдача діяльності

особи на арені політичного життя суспільства остаточно визнача-

ється силою класу, що представляє особа, та її спроможністю ви-

ражати та захищати інтереси класу. Ця спроможність і дозволяє

судити про рівень політичної культури особи. Слід, однак, відзна-

чити, що культура завжди виступає як характеристика людини і

тільки людини, як міра її духовного, морального, професійного

розвитку. Тому аналіз проблеми культури взагалі, як і політичної

культури на рівні особистості, має спрямовуватись на аналіз самої

діяльності, на з’ясування того моменту, як і наскільки ця діяль-

ність відповідає тим ідеям і відносинам, нормам і принципам, тим

цінностям і ідеалам, що вироблені суспільством, класом, до якого

належить особистість. I проблеми політичної культури часто сто-

ять саме так. Суспільство не може обмежитися створенням ідеоло-

гії, засобів політичної діяльності.

Функції політичної культури

Політична культура виконує важливі функції в полі-

тичному житті суспільства, має істотний вплив на формування і

функціонування політичної організації суспільства, характер по-

літичного режиму, виборчої системи, відносин між громадянами

390

і владою, політичну поведінку людей. Основні функції політич-

ної культури: визначальна, нормативно-регулююча, виховна (со-

ціалізації), комунікативна і прогностична.

Визначальна функція політичної культури — забезпечення ре-

алізації загальнолюдських цінностей, а також класових і націона-

льних інтересів. Для забезпечення політичного панування і реалі-

зації економічних та інших інтересів кожний клас, соціальна

спільність потребують знань про політичне життя, навички його

організації та ін. Політична культура сприяє засвоєнню знань про

політичне життя і перетворенню політичних відносин, зміцненню

політичного панування класу тощо.

Забезпеченню тривкого та злагодженого політичного життя,

політичної системи суспільства служить нормативно-регулююча

функція політичної культури. Шляхом притаманних їй ціннос-

тей, ідеалів, політичних і правових норм, традицій, політична

культура стверджує певну згоду в суспільстві, оптимальне функ-

ціонування політичних інститутів, встановлення погоджених вза-

ємовідносин між класами, соціальними спільностями, націями і

народностями та ін. В політичній системі українського суспільс-

тва визначальне місце займають ідеї гуманного, демократичного

суспільства — національної рівності, правової держави. Величез-

ну роль у регулюванні політичного життя відіграють політичні

норми, звичайно зафіксовані в конституціях, різноманітних пра-

вових актах, статутних документах політичних партій і суспіль-

них організацій.

Однією з найважливіших функцій політичної культури є фун-

кція виховна, або політичної соціалізації, спрямована на форму-

вання і розвиток особи як суб’єкта політичних відносин на основі

цінностей і норм, відповідних інтересам і меті тих або інших кла-

сів і соціальних груп. Iндивід засвоює політичну культуру суспі-

льства, основні політичні поняття, свої права і обов’язки у став-

ленні до уряду і здобуває уявлення про структуру і механізми

політичної системи. Важлива сторона виховної функції — про-

будження соціальної активності особи.

Комунікативна функція дозволяє політичній культурі висту-

пати засобом зв’язку громадян з політичною системою, з іншими

членами суспільства наступністю політичного досвіду. Політич-

на культура покликана забезпечити ідейно-політичні зв’язки

громадян між собою і державою, наступність політичного досві-

ду різних генерацій, співробітництво всіх членів суспільства у

вирішенні завдань національного відродження і соціального про-

гресу. Комунікативна функція політичної культури реалізується