Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

401

політики і моралі — одна з ключових в політичній науці, тради-

ційно привертала і привертає в сучасних умовах увагу найбіль-

ших авторитетів світової філософії і соціології політики, прикла-

дної політичної етики. Екскурс в історію проблеми дозволяє

побачити певну наступність підходів, тлумачень, формулювань і

оцінок співвідношення політики і моралі, а також наявність істо-

тних розбіжностей у розумінні їх зв’язку. Якщо погляди предста-

вників античної і середньовічної філософії (софісти, Платон, Арі-

стотель, стоїки, Фома Аквінський та ін.), в кінцевому підсумку,

зводилися до перебільшення ролі політики, до «політизації мора-

лі», то в період появи ранньобуржуазних філософських теорій

світ політичних явищ став відкрито протиставлятися сфері мора-

лі. Античні філософи Платон, Арістотель, по суті, ототожнювали

політику і мораль. Держава Платона виступає як макросвіт, що

відображає мікросвіт окремої людини. Моральний принцип віль-

ної особистості, за Платоном, — головна умова створення ідеа-

льної держави, досконалого суспільства. Демократію Платон

розцінює як лад приємний і різноманітний, але як такий, що не

має належного управління. Рівність при демократії порівнює рів-

них і нерівних. За Платоном, демократія п’яніє від свободи і з неї

виростає її продовження — тиранія. Тиран добивається влади як

ставленик народу. Кожна форма держави гине через внутрішні,

властиві її власному принципу суперечності та зловживання.

Платон характеризує політику як царське мистецтво, для якого

визначальним є наявність нинішнього знання і уміння управляти

людьми. Суть знань полягає, певно, в розумінні суті наслідування

божественним зразкам правління. Платон високо цінував полі-

тичні знання і політичне мистецтво. Суть політичного мистецтва

полягає в умінні розумно організувати і вести загальнодержавне

життя, ткати політичну тканину. Арістотель же у вченні про дер-

жаву, людину і політику виходить з положення про те, що люди-

на за своєю суспільною природою є суть політичною. Держава —

вищий рівень спілкування людей. Грецький поліс стоїть «попе-

реду» окремого індивіда і сім’ї. Вища моральна доброчесність

полягає в служінні вільного громадянина державі, його вдоско-

наленні, суспільній користі.

Політизація моралі, розчинення моральності в політиці, хара-

ктерне для античних філософів політики, зустріло відкриту опо-

зицію в працях ранньобуржуазних теоретиків політики. Най-

більш рельєфно це виявилося в працях італійського мислителя і

державного діяча Нікколо Макіавеллі. Виходячи зі спостережень

над дійсністю політичного життя міст роздрібненої Iталії, Нікко-

402

ло Макіавеллі приходить до висновку про принциповий незбіг

сфери політики і миру, моральних цінностей. Політична мета ви-

магає для свого здійснення будь-яких засобів, в тому числі і амо-

ральних, що «для врятування держави не слід зупинятися ні пе-

ред якими міркуваннями справедливості або кривди, людяності

або жорстокості...», «Батьківщину треба захищати засобами сла-

ветними або ганебними, лише б захищати її добре».

Протиставлення моралі політиці знайшло подальше обґрунту-

вання в працях англійських філософів Томаса Гоббса, Джона Ло-

кка та ін. На думку Томаса Гоббса, принципи моралі й політики,

що спираються на об’єктивну природну основу, у той же час ма-

ють суб’єктивне забарвлення, тому що вироблені мисленням

суб’єктів. Добро і зло мають виступати відносними. Природним

станом людського суспільства є «війна всіх проти всіх». Приро-

джений егоїзм людей виявляється в їх прагненні силою здійснити

свої бажання: «людина людині — вовк». Тільки створення гро-

мадянського суспільства, держави шляхом укладання договору

між ворогуючими, відвертає ворожнечу і сприяє виживанню лю-

дей. Джон Локк також виходив з ідеї природного права і суспіль-

ного договору, вважаючи, що обмеження свободи людини з боку

держави, її законів необхідне для захисту від самовладдя і сва-

вілля. Джон Локк намагається з’ясувати деякий зв’язок між

окремими елементами індивідуально-моральної і політичної сві-

домості (моральні почуття, воля, авторитет держави, суспільна

думка). Однак і в нього такий зв’язок, по суті, зводиться майже

до повного підпорядкування моралі політиці. Таке підпорядку-

вання неправомірне, хоча, мораль, не пов’язана з політикою, стає

неспроможною. Саме тому заслуговує на увагу точка зору Клода

Гельвеція, який влучно помітив, що мораль (етика) є порожня

наука, якщо не пов’язується з політикою і законом.

У ХIХ ст. проблема політики і моралі знайшла відображення в

теоріях представників буржуазної філософії — Iммануїла Канта,

Георга Гегеля та ін., що намагалися встановити дійсний характер

взаємодії політичних і моральних факторів суспільного життя.

Iммануїл Кант і Георг Гегель аналізували проблему політики і

моралі в аспекті співвідношення необхідності і свободи. На дум-

ку Канта, людина є вільною, тобто моральною суттю, здатною

стати добродієм самій собі і тому не потребувати яких би не було

зовнішніх впливів з боку держави та її інститутів. В тій мірі, в

якій правопорядок відповідає автономії людської моральності,

правопорядок виправданий, виступає соціальним простором мо-

ральності. По суті, таку ж думку висловлював Георг Гегель,

403

стверджуючи, що право є буття свободи. Відповідно до гегелів-

ської концепції, моральність (свобода духу) складає внутрішній

зміст політичних відносин («все дійсне — розумне»), держава

виступає уособленням моральності духу.

В кінці XIX — на початку XX сторіччя проблему політики і

мо-ралі досліджує ціла когорта впливових західних соціологів:

Огюст Конт, Еміль Дюркгейм, Макс Вебер, Вільфредо Парето та

ін. В праці «Політика як покликання і професія» Макс Вебер,

аналізуючи діяльність і характер політики, приходить до вкрай

песимістичного висновку про повне розведення моралі і політи-

ки. Багато його сучасників побачили в Максі Вебері нового Ма-

кіавеллі. Яке ж дійсне відношення між етикою і політикою? Не-

вже між ними, як іноді говорилося, немає нічого спільного? Або

ж, навпаки, слід вважати правильним, що «одна і та ж» етика має

силу і для політичної дії, як і для будь-якої іншої? Відповідаючи

на питання, Макс Вебер пише, що вже перші християни знали,

що той, хто зв’язується з політикою, тобто з владою і насильст-

вом як засобами, укладає пакт з диявольськими силами. Багато

хто вважає, що з доброго може вийти тільки добре, а зі злого —

лише зле. Але часто-густо, відмічає Макс Вебер, все відбувається

навпаки. Хто не бачить такого, той політично справді дитина.

Великий внесок до осмислення проблеми співвідношення по-

літики і моралі вніс Карл Марксу, американські політологи

Джордж Лоско і Лео Вільям у творі «Політична теорія. Класичні

тексти. Сучасні погляди», Карла Маркс — у працях «Економічні

і філософські рукописи», «Німецька ідеологія», «Капітал» та ін.,

поряд з працями Платона, Арістотеля, Святого Августіна, Фоми

Аквінського, Макіавеллі, Гоббса, Локка, Руссо, Гегеля, Мілля,

Ніцше, Роллса, Хабермаса та ще багатьох. Центральне положен-

ня вчення Маркса про суспільство, державу і людину полягає у

виділенні автономії особи, її прав на «самореалізацію» своїх і

«сутнісних сил». Послідовний соціальний матеріаліст і діалектик,

Карл Маркс прагнув з’ясувати економічні коріння політичного і

морального буття людини, соціальні причини відчуження у бур-

жуазному суспільстві безлічі людей від політики, справжньої

культури, благ цивілізації. Сильна сторона концепції Маркса —

реальний погляд на людину і суспільство, демістифікація мотивів

політичної діяльності. На думку одного з впливових сучасних фі-

лософів Еріха Фромма, «мета Маркса полягала в духовній еман-

сипації людини, в звільненні її від уз економічної залежності, у

відновленні її особистої цілісності, що повинна була допомогти

відшукати шляхи до єднання з природою та іншими людьми».

404

Відзначаючи причини свідомого і невимушеного викривлення

дійсних поглядів Маркса на проблему політики як засіб визво-

лення людини з-під гніту соціального, Еріх Фромм водночас під-

креслював, що прогностична інтенція марксових ідей послаблю-

валася тією інтерпретацією його вчення, що здійснювалася після

його смерті, і ніде немає більшої плутанини і перекручень Марк-

са, як у зображенні радянських комуністів, реформаторів-

комуністів і капіталістичних критиків соціалізму. Сучасний соці-

олог та історик Раймонд Арон більш певно відзначає слабкі місця

в марксовій концепції політики. Одне з них — зведення політич-

ного порядку до економічного, абсолютизація тези про «класову

свідомість», ідея повного подолання соціальних антагонізмів.

Звичайно ж, буржуазні філософи, як правило, заперечують

взаємодію моралі й політики. Для них характерний розподіл мо-

ральної і політичної сфер. Так, Макс Штірнер вважав, що власна

воля індивіда, його моральна сфера і держава як уособлення по-

літики становлять дві ворожі держави, між якими неможливі «ві-

чний мир» і спокій. Якщо ж окремі філософи тоді і визнавали на-

явність зв’язку між мораллю і політикою, то відводили чільну

роль моралі. I раніше, і тепер проблема політики і моралі не

втрачає актуальності, а перетворюється на своєрідний епіцентр

політичної науки. Ще Огюст Конт підкреслював, що моральні

ідеї не тільки впливають на світ, але «перевертають» його. Ви-

щою нормою оцінки соціальних явищ виступає «любов як прин-

цип, порядок, як підстава і прогрес, як мета». Політика і мораль

у взаємодії виступають єдиним цілим. «Моральне відродження»,

на думку Огюста Конта, — основа людського прогресу, більш

важлива, аніж економічний і політичний розвиток. Окремі ради-

кальні ідеї Огюста Конта, подібні до заяви про моральну перева-

гу «пролетарів над іншими верствами суспільства», не змінюють

суть буржуазно-ліберальної фразеології.

Проблема взаємодії політики і моралі привернула особливо пи-

льну увагу сучасних буржуазних філософів та ідеологів Заходу.

Пошук ефективних засобів соціального контролю над образом ду-

мок і поведінкою робітників, постійне вдосконалення засобів кон-

формістської стандартизації народних мас у дусі вимог буржуазної

моралі, політичної мети, що відповідають інтересам соціальних

спільностей індустріального суспільства, змушувало буржуазних

етиків і соціологів вдаватися до активного дослідження механізму

взаємодії моралі і політики. Всі численні течії сучасної буржуазної

політичної думки можна звести до трьох основних пе-реконань

про мораль і політику: по-перше, до заперечення зв’язку моралі з

405

реальним політичним життям. Соціальний зміст відторгнення по-

літики від моралі полягає в прагненні приховати від широких на-

родних мас аморалізм реакційних кіл буржуазних політиків; по-

друге, до відстоювання першості моралі по відношенню до полі-

тики, тобто до абсолютизації морального фактора, до подання мо-

ралі як якоїсь системи безликих імперативів, придатних для всіх

періодів, епох і народів; по-третє, до визнання певної взаємодії

між мораллю і політикою деякими прихильниками емотивізму (А.

Айером, Р. Карнапом, Ч. Стівенсоном, а також Ф. Штампфером, Л.

Фройндом, А. Вебером та ін.), вони навіть роблять спроби отото-

жнювати мораль з політикою, політичною пропагандою тощо.

Аналіз політичних явищ в «політичній етиці», резонно відмічає

Еріх Фромм, виходить не з соціального буття і конкретно-

історичної структури, а з тих ідеологічних передумов, що вплива-

ють на буття. Частково визнаючи наявність «масового політичного

індиферентизму», суперечностей, що загострюються між особис-

тістю і суспільством, і виключаючи можливість знайти засоби для

їх дозволу, окремі західні політологи впритул підходять до ви-

знання існування деякої полярності між індивідом і державою. Пе-

ренос моральних норм і цінностей до сфери політики виступає не

чим іншим, як прагненням покласти зміст буржуазної політики на

фундамент «вічних» моральних істин.

Мораль, звичайно ж, формується під впливом політики, що

пронизує весь її зміст, безпосередньо пов’язана з нею і служить

політичній меті. Відкидаючи спроби надати буржуазній державі

як політичному знаряддю панівного класу моральні функції по-

закласової моралі, можна вважати такі погляди чистим фразерст-

вом. У буржуазному суспільстві держава вже стоїть на «політич-

ній» і «моральній» точці зору, але не на абстрактній, а на

буржуазній. Iснуючий зв’язок політики і моралі відбувається

тільки тоді, коли політика може знаходити підтримку у народних

мас, що відповідає їх моральним переконанням. Підміна політики

мораллю неспроможна, як неспроможне і абсолютне протистав-

лення політики і моралі, тому що єдність прогресивності і мора-

льності об’єктивна.

Рівні політики і моралі

Правомірно розрізняти різні рівні узагальнення політи-

ки і моралі. В них у «знятому вигляді» присутній досвід аналізу

соціального явища в світовій політологічній літературі, відобра-

жені «загальнолюдські» мотиви. Помітимо, однак, що одна з від-

406

мінних рис «загальнолюдського» погляду на ту або іншу проблему

допускає не тільки бачити деяку «лінійну наступність», підходів

тлумачень і оцінок політики і моралі та їх взаємозв’язку, але й фі-

ксувати наявність істотних розбіжностей в інтерпретації пред-

мета науки про політику. Загальнолюдський підхід при дотри-

манні принципу історизму і конкретності означає констатацію

різноманітних концептуальних підходів, неспівпадаючих виснов-

ків з одного і того ж питання політичної теорії і практики, визнан-

ня правомірності такого методологічного плюралізму. Але не з ме-

тою виправдання неминучості суб’єктивізму і неможливості

отримання істинного знання, не в плані апологетики абсолютного

політологічного і етичного релятивізму, а в змісті утвердження

об’єктивної неминучості різноманітних шляхів пошуку наукової

істини, необхідності використання різних методик і систем аргу-

ментів. До істини веде не одна вторована дорога, а безліч стежок, в

тому числі і неходжених. В тлумаченні співвідношення політики і

моралі відбиті погляди на проблему вітчизняних політологів, її ви-

значають особливості сучасного політичного життя в Україні, її

невідкладні проблеми і суперечності.

2. П

ОЛІТИКА І МОРАЛЬ ЯК СИСТЕМА

Політика і мораль у взаємодії утворюють деяку ціліс-

ність, певну систему, в функціонуванні якої виявляються і якості

її складових, специфіка політичного і морального впливу на суспі-

льне життя і ті якості системного порядку, що виникають

тільки внаслідок взаємодії компонентів системи. Якісна визна-

ченість політики, її суть полягає в тому, що це є такий вид регу-

люючої діяльності суспільства, що поєднує, погоджує, «стикує»

політичні інтереси різноманітних соціальних сил, інтереси з при-

воду державної й іншої влади, з приводу визначення важливості і

пріоритетності перспективних і поточних суспільних завдань і

проблем, що мають значення для всіх членів суспільства, грома-

дян держави. Таке традиційне розуміння політики недостатнє то-

му, що занадто «політизоване», сконцентроване на питанні про

владу як самодостатньому.

Однак сумний і повчальний досвід діяльності «політичної

держави», зведення політики до простого засобу підпорядкуван-

ня суспільства владі, домінуюча в сучасних умовах тенденція

пошуку різноманітних, в тому числі, і політичних, форм і засобів

гуманізації суспільного життя актуалізує інше розуміння політи-

407

ки, а саме: тлумачення політики як спроможності владних струк-

тур впливати на всю сукупність соціальних процесів з метою їх

гуманізації, вдосконалення відповідно до «людських критеріїв».

Iншими словами, йдеться не про формальне, а про суттєво-

змістовне розуміння політики як засобу вирішення, реалізації не

бюрократичних, а гуманістичних суспільних проблем і мети. Але

чи не є таке тлумачення політики черговою даниною утопізму,

який ігнорує той реальний факт, що «соціум — це найскладні-

ший конгломерат різноманітних соціальних спільностей, які істо-

тно відрізняються за своїм статусним становищем, інтересами,

прийнятими системами цінностей». Таке обвинувачення не по-

збавлене підстав. Тому визначення політики слід уточнити. Полі-

тика — це наука про те, як можливо за допомогою держави, ін-

ститутів влади, засобами політичних «технологій» оптимізувати,

погодити, збалансувати інтереси людей, забезпечити на такій ос-

нові стабільний громадянський мир, соціальну згоду, «нормаль-

ний» розвиток суспільства. Таке розуміння політики вже допус-

кає необхідність етичного заміру політичних програм, суспільної

моральної експертизи політичних платформ, введення моральних

критеріїв у діяльність політиків, їх управління принципами полі-

тичної етики. Iнакше суспільство ніколи не позбавиться від прак-

тики вульгарного політиканства, безсоромної влади бюрократії,

панування політизованого прагматизму.

Необхідність введення моральних критеріїв до політики дикту-

ється і міркуваннями порядку глобальності. Екологічні катастро-

фи, найгостріші міжнаціональні конфлікти, кризове становище

культури, голод — постійний супутник мільйонів людей, нескін-

ченні війни та кровопролиття, — всі ці негативні реалії наприкінці

XX сторіччя ставлять під питання саме існування роду людського

на планеті Земля. «Стратегія виживання людства» допускає у ви-

гляді найважливіших складових нову «глобальну» політику, осно-

вану на визнанні людського життя, свободи особи, її права на гідне

життя у вигляді свого головного імперативу. Життя, практика по-

казують, що в політиці, як і в будь-якій іншій сфері суспільного

життя, процес формування та реалізації інтересів первісно

пов’язаний з моральним вибором людини, її уявленнями про спра-

ведливість своїх домагань на владу, допустимому та забороненому

у відносинах з державою, кордонах свободи та межах рівності,

взаємовідповідальності у відносинах з політичними інститутами.

Iнакше кажучи, політика споконвічно поєднує в собі дві різнома-

нітні системи координат, системи оцінок та орієнтацій людини у

відносинах з державною владою: користі та моральності.

408

Гуманізація політики

Переорієнтація політики на гуманістичні, соціальні, мо-

ральні цінності, насамперед, допускає відповідні посування в мо-

ральному пізнанні людей, уточнення уявлень про суть моралі, її

функцій. Багатолітній досвід спостереження над політикою, її ре-

зультатами на рівні теоретичної свідомості та на рівні здорового

сенсу сформував стійкий стереотип: політика — справа брудна.

Доказів на користь цієї тези скільки завгодно надають і реалії су-

часності. Природним наслідком такого переконання стало праг-

нення вчених «розвести» політику та мораль, довести, що мораль

повинна знаходитись поза політикою, що тільки в умовах автоно-

мії вона зберігає в чистоті принципи та цінності. Але в такому ви-

падку мораль приречена на практичну безплідність, вона позбав-

ляється однієї з найважливіших функцій — духовно-практичного

засвоєння світу, відривається від базової основи та реального жит-

тя людей, «відмовляється» від суспільного призначення — пого-

джувати інтереси окремого морального суб’єкта з інтересами

всього співтовариства людей, регулювати взаємовідносини людей

за допомогою моральних норм, принципів, цінностей.

Виведення моралі за «дужки політики» означало б розрив з

однією із стійких традицій людської культури. Ще Арістотель в

творах «Політика», «Етика» та інших говорив про практичну орі-

єнтованість моралі, підкреслюючи, що людину — політичну та

моральну істоту — цікавить не добро взагалі, а досягнуте добро.

А такий визнаний філософ як Iммануїл Кант називав мораль

«практичним розумом». В тому, що такі глибокі ідеї згодом пе-

рекручені вульгарним прагматизмом, класики політичної і соціа-

льно-етичної думки не винні. Проблеми тісної взаємодії політики

і моралі вчені-політологи, теоретики політичної етики Західної

Європи, США, Канади, Японії та інших країн аналізують у взає-

модії моралі і політики в контексті нових політичних реальнос-

тей. В сучасних умовах активно працюють над проблемою полі-

тики і моралі, теорії політичної етики тощо Ральф Дарендорф

(Німеччина), Збігнев Бжезинський (США), Олвін Тоффлер

(США), Кер Гоулд (Англія), Алек Турен (Франція) та ін. В сучас-

ній політологічній та етичній літературі порушується питання

про те, як у політиці та моралі застосовується загальнолюдський і

соціально-диференційований зміст політичних та етичних цінно-

стей. Глибинні коріння і політики, і моралі — в самому житті на-

роду, вже тому і політика, і мораль об’єктивні та необхідні, вима-

гають взаємодії.

409

Спільність глибинного коріння означає й принципову можли-

вість погодження політики та моралі, їх збіг в головному, основ-

ному. Iнша справа, що, виникнувши як вираження докорінних

суспільних потреб, і політика, і мораль здобули в ході еволюції

статус самостійних суттєвостей та інститутів, стали розвиватися

та функціонувати за власними законами. В міру поляризації сус-

пільства, ускладнення політичної, економічної, соціальної, етич-

ної та інших структур, можливість «розведення» форм суспільної

свідомості та засобів регулювання, їх суперечливість посилилися.

Але це зовсім не означає, що ситуація суперечливого відношення

політики та моралі непереборна. В міру усвідомлення суспільст-

вом своєї цінності, загострення проблеми виживання людства,

проблеми, багато в чому породженої саме зростаючими супереч-

ностями між політикою та мораллю, пошук шляхів синтезу полі-

тики та моралі стає дедалі нагальнішим завданням.

Констатація фактів: політика — справа невдячна, економіка —

річ бездушна, виробництво — згубне для природи, держава та

особа — антиподи, в такій ситуації людство активізує увагу до

проблем «олюднення» і політики, і економіки, і державного уст-

рою. Ці проблеми слід стикувати й з міркувань етичного порядку

для того, щоб поняття справедливість, рівність, гідність, добро,

щастя не залишалися цінностями тільки свідомості, а перетворю-

вались в імперативи діяльності політиків, державних структур,

втілювалися в «оптимально» можливому вигляді в життя. Одним

словом, незважаючи ані на які реальні перешкоди, домінуючі сте-

реотипи та упередження, суспільство прагне до того, щоб знов і

знов спробувати зробити політику моральною, а мораль — прак-

тичною, дієвою. Але це зовсім не означає розчинення моралі в по-

літиці, втрати її контролюючих функцій у ставленні до політики.

Повне підпорядкування моралі політиці відкриває дорогу до тор-

жества безпутності, до зневаження свободи, гідності людини.

Звичайно ж, моральність політики — величина відносна. В

стабільних демократичних режимах мораль є одним з найважли-

віших джерел взаємоповажного діалогу еліти й населення. Вод-

ночас окремі політичні процеси здатні значно понизити морально

допустимі межі політичних вчинків. У 1919 році, благословляю-

чи створення інституту заложників (білих офіцерів), Троцький

писав: мораль підкоряється інтересам революції, мета (демокра-

тія і соціалізм) виправдує, при відомих умовах, такі засоби, як

насильство, неправда та вбивство, якщо вони «справді ведуть до

визволення людства». Таке ототожнення моралі та політики ще

більш згубне для теорії і практики, аніж ігнорування політикою

410

моральних цінностей, критеріїв. Цинізм ситуації, коли мораль

перетворюється в ганебно продажну наложницю політики, крас-

номовно показаний вже в античний період (Тразимах, Сократ).

Жодні посилання на практичну доцільність, вказував Карл

Маркс, не можуть виправдати брудні, нелюдяні, аморальні засо-

би її досягнення. «Мета, для якої вимагаються неправі засоби, не

є справедлива мета». Iсторія переконливо показала, якою трагеді-

єю для народу обертається «розчинення» моралі в політиці, її на-

сильницьке підпорядкування бездумним політичним схемам,

злочинним, по суті, політичним задумам.

Синтез політики і моралі

Процес синтезу політики і моралі — складний, внут-

рішньо суперечливий. Їх діалектико-функціональний зв’язок, як

правило, не виступає на поверхні суспільного життя відкрито та

чітко. Це й зрозуміло. Теоретичний погляд на політику й мораль

в їх практичному виконанні фіксує не стільки їх схожість, скіль-

ки істотну відмінність. Почнемо з того, що політика в історично-

му сенсі більш «молода» форма свідомості та діяльності, аніж

мораль — найдавніший інститут регулювання поведінки людей.

Літопис моральних угод значно багатший, аніж історія політич-

них договорів і пактів.

Політика та мораль розрізняються за своїм носієм. Суб’єкт

політики — великі соціальні спільності та утворення: клас, соціа-

льна група, політична партія, держава. Суб’єктом моралі висту-

пає вся спільність людей (загальнолюдська мораль), рід людсь-

кий. Модифікації моралі — класова, професійна, релігійна,

поколіннєва тощо лише конкретизують універсальність моралі, її

загальнообов’язковий характер. Розрізняються політика та мо-

раль — два суспільних явища — і за специфікою свого відобра-

ження реальності, мірою наповненості категорій «земним зміс-

том». Для політики характерна її заземленість, посюсторонність,

практичність (утилітаризм), її спрямованість. Моралі притаманна

піднесеність в оцінці, деяка трансцендентність мислення, що до-

сягає нерідко позамежних «космологічних» форм. Трансцендент-

ний (лат. transcendere — переступати) — термін, що означає про-

тилежність іманентному, тобто притаманне, властиве, тому, що

перебуває за межами свідомості та пізнання. Цей термін має важ-

ливе значення в філософії Iммануїла Канта, який вважав, що пі-

знання людини не здатне проникнути в трансцендентний світ,

світ «речей в собі». З іншого боку, за Кантом, поведінка людини