Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

441

льності породжує властиву їм ієрархію, а, отже, еліту. Еліта фор-

мується з найбільш гідних членів суспільства. Будь-яке суспільст-

во досягає свого тріумфу завдяки еліті та помирає разом з нею.

Суперечності між визначенням місця еліти у суспільстві та індиві-

дуальною свободою вирішуються розмежуванням економічного і

політичного лібералізму. Адже в процесі індустріалізації, що ви-

никла на світанку капіталізму для захисту індивідуальної свободи,

політичний лібералізм був поступово відсунутий економічно. Еко-

номічний лібералізм визначається вільним ринком і «мінімальною

державою». Вирішення проблем сучасного суспільства бачиться у

відновленні політичного лібералізму, покликаного створити суспі-

льство на принципах моралі, угоди. Проблема свободи набуває ін-

телектуального забарвлення і переводиться у сферу моралі та

культури. За спрямуванням течій сучасний лібералізм найрізнома-

нітніший. Деякі ліберальні течії змикаються з консерватизмом, а

деякі набули соціалістичного відтінку (ліберально-буржуазні ре-

формістські концепції «нового суспільства», поширені в США; за-

перечення класових антагонізмів в індустріальному суспільстві

тощо). На думку американського соціолога Джеймса Гелбрейта та

політолога Девіда Белла та ін., головним фактором переходу до

«нового суспільства» є науково-технічний прогрес, здатний ство-

рити передумови для принципових, фундаментальних змін соціа-

льно-економічної структури суспільства тощо. Зростає значення

теоретичних знань, науки. Біля керма держави, суспільства ста-

нуть учені: філософи, економісти, юристи тощо.

Соціалізм

Iдеї соціальної справедливості відомі з найдавніших

часів. Iдеологія соціалізму пережила досить тривалу стадію тео-

ретичного розвитку основних економічних, політичних і культу-

рологічних постулатів. Суспільно-політичні ідеали соціалізму,

засновані на суспільній власності в різноманітних формах, відсу-

тності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і

духовних цінностей залежно від затраченої праці, на соціально

забезпеченій свободі особистості, вперше знайшли відображення

в теорії утопічного соціалізму. Основоположниками теорії утопі-

чного соціалізму виступили спочатку Томас Мор, Томмазо Кам-

панелла, а згодом філософи Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур’є, Ро-

берт Оуен та ін. Концепція соціалізму висунула на передній край

ідею створення суспільства соціальної справедливості та рівно-

сті, гуманізму. На відміну від лібералізму, основаного на пріори-

442

теті індивідуального як умові реалізації тієї ж ідеї, соціалізм під-

креслював першорядне значення колективних або суспільних ос-

нов у процесі перебудови й організації життя в майбутньому.

Значний вклад у формування концепції соціалізму внесли соціо-

логи Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Соціалізм розглядається як

перша, незріла фаза комунізму — суспільно-економічної системи

економічних, соціальних, політичних і духовних відносин, що

безпосередньо йде на зміну капіталізму після завершення рево-

люційного перехідного періоду й характеризується ліквідацією

приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням

суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робі-

тничого класу в межах соціально-політичної єдності суспільства

та ін. Соціалізм — суспільний устрій, що приходить на зміну ка-

піталізму і характеризується суспільною власністю на засоби

виробництва, відсутністю експлуатації людини людиною та ре-

гульованим у масштабах суспільства товарним виробництвом.

Соціалізм у процесі історичного розвитку йде безпосередньо за

капіталізмом, а інколи формується при наявності в країні ще

більш ранніх господарських укладів, несе на собі відбитки старо-

го суспільства, використовує деякі соціально-економічні форми,

що склалися на попередніх етапах суспільного розвитку. При

властивих соціалізму рівнях розвитку продуктивних сил і суспі-

льної власності ще не переборюються до кінця старий розподіл

праці, відмінності між розумовою і фізичною працею, між містом

та селом тощо. При соціалізмі зберігається товарний характер

виробництва, певні соціальні відмінності та ін.

Марксизм

Марксизм — струнка й цілісна система філософських,

економічних та соціально-політичних поглядів. Марксизм виник

у 40-х роках XIX ст. на ґрунті визвольної боротьби робітничого

класу і став теорією, що виражає докорінні інтереси робітничого

класу, всіх трудящих, став програмою боротьби робітничого кла-

су та всіх соціальних верств суспільства за революційне перетво-

рення суспільства на принципах свободи, соціальної справедли-

вості, рівності й гуманізму. Виникнення марксизму стало

великим революційним переворотом в науці й природі суспільст-

ва. Основоположники марксизму — великі мислителі Карл

Маркс і Фрідріх Енгельс, здійснили науковий подвиг у сфері

людського знання: філософії, політичної економії, вченні про со-

ціалізм, теорії соціальних класів та ін. Вчення приділяло особли-

443

ву увагу революційним (насильницьким) методам переходу від

капіталізму до соціалізму, обґрунтувало диктатуру пролетаріату,

сформувало основи і принципи стратегії і тактики революційного

робітничого руху. Карл Маркс сформулював ідеологію, що скла-

дається з трьох елементів: економічної теорії, теорії класів та іс-

торичної теорії.

У сфері економіки Карл Маркс сконцентрував увагу на додат-

ковій вартості, тобто на тому, що призвичаїлися називати прибу-

тком. Робітники створюють продукцію, але одержують у вигляді

оплати лише частину тієї вартості, яку виробляють. Власники ко-

штів виробництва забирають все інше, що і є додатковою вартіс-

тю. Але Маркс ігнорує той факт, що власники вкладають свої за-

соби, ризикують ними, самі беруть участь в організації та

управлінні виробничим процесом. Карл Маркс довів, що капіта-

лізм зазнає постійних криз перевиробництва (тому що широкі на-

родні маси не можуть дозволити собі купити всі необхідні това-

ри при надлишку їх на ринку), що після фази глибокої депресії

призведе високорозвинені індустріальні країни до загибелі.

Значний вклад вніс Карл Маркс у розробку теорії соціальних

класів. Кожне суспільство ділиться на два класи: клас володарів

засобів виробництва та чисельно переважний у складі населення

клас промислових робітників. Звідси Карл Маркс робив висновок

про необхідність справедливого переходу влади до рук пролета-

ріату, тобто до рук більшості, що назване «диктатурою пролета-

ріату». Суспільство керується інтересами вищого класу або класу

власників і встановлює ті закони, що йому необхідні, щоб утри-

мати владу. Важливим мотивом, який виправдовує захоплення

влади пролетаріатом, є переконання про несправедливість воло-

діння приватною власністю, що формується на базі здобуття вла-

сниками засобів виробництва додаткової вартості, що виробля-

ється робітниками в процесі праці та виготовлення продуктів

виробництва.

Об’єднавши економічну теорію та теорію класів, Карл Маркс

дав визначення процесу історичного розвитку людства. На дум-

ку Карла Маркса, існуючі в будь-якому суспільстві об’єктивні,

матеріальні, незалежні від свідомості людей відносини, що скла-

даються між ними в процесі виробництва суспільного продукту

та розподілу матеріальних благ, є виробничі відносини, які є ос-

новою будь-якого способу виробництва, тому що люди не мо-

жуть виробляти, не об’єднуючись для спільної діяльності та для

взаємного обміну своєю діяльністю. Основою виробничих відно-

син виступають відносини власності на засоби виробництва. При

444

суспільній, колективній власності члени суспільства рівні по від-

ношенню до засобів виробництва, між ними існують відносини

співробітництва та взаємної допомоги. На основі приватної влас-

ності між людьми встановлюються відносини панування та під-

порядкування. Суспільна власність виступає в історії у вигляді

власності роду, племені, громади, а приватна власність проявила-

ся в історії у трьох основних формах: рабовласницькій, феодаль-

ній та капіталістичній, чому відповідали три основні типи екс-

плуатації людини людиною. Коли ж основоположний еконо-

мічний базис суспільства не відповідає політичній надбудові, си-

стема руйнується.

В історії суспільства Карл Маркс виділяє п’ять суспільно-

економічних систем: первіснообщинна, рабовласницька, феодаль-

на, капіталістична та комуністична. Віддавши належне капіталі-

зму, що створив індустріально-модернізовану економічну базу су-

спільства, Карл Маркс обґрунтував його перехідний характер.

Після того, як пролетаріат повсюдно повалить буржуазію і ство-

рить справедливе продуктивне суспільство без класових відмінно-

стей, настане фаза соціалістичного суспільства. У перспективі (і

тут Маркс сам впав в утопію) створюється комуністичне суспільс-

тво, в якому відпадає необхідність у державному регулюванні та

управлінні взагалі. Для реалізації ідей світової соціалістичної ре-

волюції Карл Маркс та його найближчий соратник Фрідріх Ен-

гельс стали засновниками I Iнтернаціоналу. Iсторія не підтвердила

песимістичний прогноз Кара Маркса відносно історичної долі ка-

піталістичної форми виробничих та суспільних відносин. У сучас-

ному суспільстві з розвитком науково-технічного прогресу проле-

таріат не став чисельно переважаючою частиною суспільства, і

ситуація для здійснення світової соціалістичної революції ще не

настала. Сучасне суспільство розвинених індустріальних країн,

використовуючи демократичні процедури, виявилося спроможним

забезпечити перерозподіл виробленого продукту і мінімум соціа-

льних гарантій. На рубежі XIX—XX ст. соціалізм розколовся на

безліч соціально-політичних рухів.

Iдеологія соціал-демократії

На відміну від марксизму, ідеологія соціал-демократії

виходить з пріоритету історичної еволюції суспільства у напрямку

суспільства соціальної справедливості та рівності громадян неза-

лежно від їх суспільного становища, а також збереження соціаль-

ного і міждержавного миру. В теорії еволюційного соціалізму, за-

445

пропонованій філософом Едуардом Бернштейном, відзначаються

реальні досягнення робітничого класу в самосвідомості своєї ролі.

Едуард Бернштейн приходить до висновку, що Карл Маркс непра-

вий, говорячи про неминучість соціальної революції і крах капіта-

лістичної системи. Едуард Бернштейн вважав, що реформи, які

дають певні вигоди робітничому класу, поступово приведуть до

того ж соціалізму. Едуарда Бернштейна за перегляд вчення Марк-

са охрестили відступником-ревізіоністом. Уявлення про поступове

реформування буржуазного суспільства, необхідність відмови від

класової боротьби нерозривно пов’язувалися у доктрині еволю-

ційного соціалізму з розумінням першорядної значимості народної

влади та політичного й економічного життя, посиленням соціаль-

ної захищеності трудящих та заохоченням робітничого самовряду-

вання. Прихильники еволюційного соціалізму об’єдналися в Дру-

гий Соціалістичний Iнтернаціонал, що, за задумом, повинен

координувати діяльність соціалістичних та соціал-демократичних

партій світу. У сучасних умовах Соціалістичний Iнтернаціонал

об’єднує понад 70 політичних партій всіх континентів, що налічу-

ють у своїх рядах понад 20 млн соціал-демократів. Великий вплив

соціал-демократичні партії мають у Західній Європі: в Англії, піз-

ніше — в країнах Британської Співдружності ініціатива створення

соціал-демократичних партій належала профспілкам, що зумовило

формування особливої лейбористської партії. Міцні позиції за-

ймають соціал-демократичні партії в Латинській Америці, у ряді

країн Азії, Ближнього Сходу. Ще на початку 50-х років конгрес

Соцінтерну у прийнятій Декларації відзначав, що соціалізм —

міжнародний рух, який не вимагає єдності поглядів, не прагне до

єдиної мети — соціальної справедливості, гуманізму, забезпечено-

го життя, свободи і миру. Соціал-демократи прагнуть будувати

нове суспільство за допомогою реформ, демократичних методів.

Демократія є визначальною, виступає надкласовим явищем, вклю-

чаючи право на власне приватне життя, захищає від свавілля і

втручання держави. На думку соціал-демократів, «демократичний

соціалізм» бере початок від «християнської етики гуманізму і кла-

сичної філософії». У діючій програмі соціал-демократичної партії

Німеччини до духовних основ соціалізму додане й просвітництво,

й вчення Маркса про історію і суспільство, і досвід робітничого

руху. Партії Соцінтерну вважаються народними. За їх думкою,

класова боротьба в сучасних умовах втрачає значення, а тому про-

голошується курс на інтеграцію робітничого класу в структуру

суспільства благоденства. «Економічна демократія» допускає по-

вну зайнятість, більш високу продуктивність праці, підвищення

446

добробуту людей, соціальне забезпечення і справедливий розподіл

прибутків і власності. Зберігається приватна власність у сільсько-

му господарстві, кустарному виробництві та середній промислово-

сті тощо.

В другій половині 80-х років у соціал-демократичному русі

виникли дві головні течії: традиціоналізм і модернізм. Обидві

течії є реформістськими і визнають існуючу в капіталістичних

країнах економічну й політичну систему найбільш розумною і

раціональною на сучасному етапі. Замість неоконсервативної мо-

делі соціально-економічного розвитку західних країн вони про-

понують альтернативну модель більш гуманного і менш соціаль-

но напруженого суспільства. Схожість між течіями не виключає,

однак, наявності між ними істотних розбіжностей.

Традиціоналістський напрямок, якого дотримуються соціал-

демократичні партії Німеччини, Фінляндії і Швейцарії, Соціаліс-

тична партія Австрії, Лейбористська партія Великобританії та

інші, орієнтується на промисловий робітничий клас, профспілки,

кооперативний рух. Тому, природно, традиціоналісти пов’язують

свою політику з соціал-економічною боротьбою робітничого кла-

су, відстоюють його інтереси.

Модерністська течія, представниками якої виступають

Iталійська та Португальська соціалістичні партії, слабше

пов’язана з робітничим класом. Її прихильники спираються в ос-

новному на групи трудящих найманої розумової праці, зайнятих

у новітніх галузях виробництва, на пересічні верстви науково-

технічної та гуманітарної інтелігенції, найбільш тісно пов’язані з

потребами технологічної революції, характерної для епохи нау-

ково-технічної революції. Тому теоретиками модерністської течії

висувається теза про втрату робітничим класом провідної ролі в

суспільному розвитку, а після — про повне його розпорошення у

суспільстві майбутнього. У концепціях модерністів є положення

про формування новітніх промислових структур, які не врахову-

ють негативних наслідків науково-технічної революції для певної

частини трудящих, пропагується відмова від соціальних завою-

вань, проголошується необхідність втрат і навіть жертв з боку

простої людини в ім’я майбутнього прогресу.

Ленінізм

На початку XX століття основні положення теорії марк-

сизму розвинуті видатним мислителем Володимиром Iллічем Лені-

ним (1870—1924 рр.) стосовно до специфічних умов Росії. Йому на-

447

лежить теза про можливість перемоги соціалістичної революції

спочатку в одній окремо узятій країні. Особлива увага приділена

формуванню теорії соціалістичної революції та ідеї створення

держави диктатури пролетаріату. Використання глибокої полі-

тичної і соціально-економічної кризи, згубних наслідків першої сві-

тової війни, в якій брала участь Росія, забезпечило успіх соціал-

демократії у здійсненні соціалістичної революції. В успіхові рево-

люційного перевороту велику роль відіграли агітація і пропаганда

ідей «світлого комуністичного майбутнього» та створена політична

партія «нового типу» як керівна сила, що спрямовує суспільство.

Для поширення досвіду соціалістичної революції в Росії і створення

комуністичних партій за зразком тодішньої РКП(б) Володимир Iлліч

Ленін ініціював створення III Комуністичного Iнтернаціоналу. Зго-

дом керівництво компартії ідейно обґрунтувало неможливість спів-

робітництва комуністів з соціалістами й соціал-демократами. Досвід

соціалістичного будівництва в СРСР показав, що ленінізму так і не

вдалося вийти за рамки філософії насильства, силових засобів зміц-

нення соціалізму, ставки на експорт революції. Економічна модель

соціалізму виявилася не настільки ефективною, як очікувалося.

Ліворадикальні концепції

У сучасних умовах в концепціях ліворадикальних сил

відбиті погляди радикально настроєних верств дрібних власни-

ків, інтелігенції, студентства, молоді. Обвинувачуючи робітни-

чий клас у втраті революційності, ліворадикальні сили, нові ліві,

проголошують єдиною революційною силою маргінальні верст-

ви, по суті, дрібну буржуазію. В 60—70-х роках ХХ ст. теоріям

масового руху, відомим під назвою нових лівих, властива утопіч-

ність, ультраліва фразеологія, крайній ідейний скептицизм. Тео-

рії «нових лівих» умовно можна поділити на «нову ліву теорію

революції» і погляди лівих радикалів про суть та основні риси

майбутнього суспільства. У працях Герберта Маркузе, Отто Нег-

ті, Рема Дучке, Стіва Кармайкла та ін. звеличується політичне

насильство, руйнування, розбещеність тощо. Теорія соціалізму,

шляхи побудови гуманного, справедливого суспільства визнача-

ються, як правило, у вигляді вказівок, чого при соціалізмі не по-

винно бути, замовчування про фундаментальні проблеми: еконо-

мічну структуру майбутнього суспільства, управління економіч-

ною і соціальною сферою, суспільні інститути й організації та їх

місце і роль в суспільстві тощо. Концепції лівих радикалів вира-

жають інтереси певних верств робітників, інтелігенції і особли-

во — молоді.

448

З початку 90-х років лівий радикалізм зазнає істотних змін. Ліві

радикали дедалі більше розривають з екстремізмом, тріскучою

ультралівою фразеологією, крайньою еклектичністю, тобто змішу-

ванням, механічним сполученням різнорідних поглядів, теорій.

Один з німецько-американських соціологів Еріх Фромм соціальну

теорію будував на ревізії традиційних положень фрейдизму шля-

хом об’єднання їх з положеннями філософської антропології і ма-

рксизму. Розуміння гуманного, справедливого суспільства зводи-

лось до самоудосконалення особистості, революції в собі, близької

до релігійних принципів очищення душі, боротьби з гріхом тощо.

Ще в кінці 70-х років формується концепція Віля Райха, що до-

пускала одним із шляхів звільнення трудящих здійснення «сексуа-

льної революції». Порушення моральних устоїв розглядалося як

заперечення капіталізму і його цінностей. Ставилося завдання на-

дати статевим проблемам революційного характеру, сексуальний

опір молоді трансформувати у революційний рух проти капіталіс-

тичного ладу суспільства. Звідси, молодь — гегемон соціальної

революції. Практично концепція виявилася утопічною. Ліворади-

кальні погляди Касто Касторнадісо допускають перепону у ство-

ренні соціально справедливого суспільства — сучасну технологію,

якій генетично властиві відносини панування і гноблення. Взагалі,

ліворадикальні погляди неминуче ведуть до лівого екстремізму,

анархічного індивідуалізму і расового соціалізму. Стверджується,

наприклад, що створення гуманного, справедливого суспільства в

США — мета не всіх трудящих, а найбільш радикальної частини

темношкірого населення. З 90-х років у ліворадикальних концеп-

ціях вхідною категорією майбутнього суспільства вважається від-

чуження. Відстоювання необхідності усунення будь-якої з форм

державного контролю над економічним і політичним життям та

заміна «самовизначенням», що повинно сприяти повному розкрі-

паченню індивіда. Проявляється негативне ставлення до будь-яких

масових політичних організацій, замовчується питання про струк-

туру державної влади і долі приватної власності тощо.

Лівий радикалізм — неоднорідний рух, в якому виділяються

три течії: анархізм, троцькізм та екологічний соціалізм. Кожна з

них по-своєму трактує устрій суспільства.

Анархізм

Анархізм виник майже два століття тому Для анархіз-

му характерні два напрямки: анархо-індивідуалізм та анархо-

комунізм.

449

Основні ідеї анархо-індивідуалізму сформульовані у XIX ст.

німецьким філософом Максом Штірнером та французьким філо-

софом П’єром Жозефом Прудоном. Iдеї анархо-індивідуалізму

зводилися до того, що нове суспільство повинно базуватися на

пріоритеті особистості, на егоїзмі. Зважаючи на те, що держава та

особистість несумісні, анархо-індивідуалізм виступив проти

держави, будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство

уявлялося анархо-індивідуалістам як суспільство обміну послуг,

угоди дрібних власників, у якому немає антагонізму, тобто не-

примиренності класів, соціальних верств, насилля, досягнуто вза-

ємного договору. Це вчення, назване Прудоном теорією взаємно-

сті, розцінювалося марксизмом як одна з форм дрібнобуржу-

азного утопізму. Суть «теорії взаємності» полягає в тому, що у

новому суспільстві робітничий клас має стати на шлях угоди з

буржуазією, укласти з нею взаємний договір.

Теоретики анархо-комунізму Михайло Олександрович Бакунін

і Петро Андрійович Кропоткін ставили головною метою визво-

лення людини від насильства. Здійснення звільнення людини від

насильства пов’язувалось із відмиранням держави, створенням

бездержавного соціально справедливого суспільства, при якому

народ позбавиться від примушення якої б то не було влади — по-

літичної, економічної, духовної. Iдея Карла Маркса про потребу

встановлення диктатури пролетаріату піддана Михайлом Бакуні-

ним гострій критиці. Нездійсненність Марксової ідеї про диктату-

ру пролетаріату пояснив тим, що увесь робітничий клас водночас

бути диктатором не зможе. Диктатура пролетаріату поступово ви-

явиться у руках керівної меншості, яка відстоюватиме не народні,

а свої інтереси, захищатиме свій привілейований стан.

Внаслідок цього відбудеться переродження пролетарської

держави. З встановленням державної власності зміцниться еко-

номічний фундамент панування «червоної бюрократії». Сформу-

ється політична система, яку Михайло Бакунін назвав авторита-

рний комунізм або державний соціалізм. Логічність міркувань та

правомірність висновків підтверджена практикою казарменого

варіанту централістсько-державного соціалізму. Замість «держа-

вного соціалізму» з його централізованим управлінням «згори

вниз» Михайло Бакунін пропонував побудувати соціалістичне

суспільство, у якому буде здійснений принцип самоврядування

народу, створена федеративна вільна організація «знизу вгору»

робітничих асоціацій, громад, волостей, областей і народів. Дося-

гається соціалістичне анархічне суспільство шляхом соціальної

революції, здійснюваній водночас в усіх країнах світу.

450

Анархо-комуністична теорія Петра Кропоткіна розроблена на

основі широких узагальнень у сфері природних та суспільних на-

ук. Петро Кропоткін виходив з того, що людство може організува-

тися у вільне самоврядування, асоціації та спілки згідно з природ-

ними законами. На основі договору, самохіть укладеного поміж

асоціаціями, створюватиметься федерація, у якій Петро Кропоткін

побачив «комуністичну форму співжиття». У такій федерації лю-

дина позбавиться від насильства, що йде від держави. Людина

стане вільною. Приватна власність, що породжує кривду, заміню-

ється суспільною. Здійсниться розподіл за принципом: «Від кож-

ного за його силою, кожному за його здібностями». Відбудеться

зближення між промисловою та сільськогосподарською, розумо-

вою та фізичною працею. Усім цим буде характеризуватися суспі-

льство «вільного комунізму». Повернувшись у 1917 р. до Росії,

Петро Кропоткін привітав Жовтневу революцію, дав високу оцін-

ку Радам, які розглядав як народні («низові») асоціації, що самоке-

руються, здатні втілити ідеали «вільного комунізму». Але незаба-

ром змушений переглянути своє ставлення до Рад, тому що участь

мас у їх діяльності дедалі більше підмінювалася диктатурою партії

більшовиків. На це Петро Кропоткін неодноразово вказував Воло-

димиру Леніну, нагадуючи, що терористи періоду Великої фран-

цузької революції фактично стали її «могильниками».

Теорія анархізму пустила своє коріння у міжнародному робіт-

ничому русі. На початку ХХ ст. сформувалася течія анархо-

синдикалізму, що особливо широко поширилася в Iталії, Франції

та Iспанії. У Росії, а пізніше в Югославії, анархо-синдикалізм

знайшов розвиток у період становлення соціалістичного суспіль-

ства. Анархо-синдикалісти стверджували, що не політичні партії,

а профспілки (синдикати) є ударною силою у битвах з капіталіз-

мом. У со-ціалістичному суспільстві профспілки замінять держа-

ву, утвердиться обмін вільних виробників, конфедерація проф-

спілок крізь мережу профспілкових організацій та об’єднань

керуватиме суспільством та спрямовуватиме розвиток суспільст-

ва. Відродження в кінці 80-х років анархістської течії відбулося у

Росії, Україні та інших незалежних державах Співдружності.

Відбулися установчі конференції та з’їзди, конфедерації анархо-

синдикалістів (КАС), анархістських об’єднань у Києві, Харкові,

Донбасі та інших регіонах України. Конференції та з’їзди прого-

лосили, що Конфедерація анархо-синдикалістів є «незалежною

політичною організацією непартійного типу», що не ставить за-

вдання захоплення влади. Її платформа становить синтез різно-

манітних напрямків анархізму: анархо-індивідуалізму, анархо-