Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

451

комунізму та анархо-синдикалізму, охоплює спільну для них бо-

ротьбу проти бюрократичного централізму відомчого та партій-

ного диктату, за визволення особистості та суспільства на засадах

самоврядування. Для сучасного анархо-синдикалізму характерні

загальноцивілізовані риси гуманізму, індивідуальної свободи та

соціальної справедливості, що несумісні ані з якою диктатурою,

класово-партійною винятковістю тощо.

Аналіз основних течій анархізму дозволяє зробити висновок,

що не можна характеризувати анархо-індивідуалізм, анархо-

комунізм, анархо-синдикалізм як антикомуністичні, відлучати від

світової соціалістичної думки.

Троцькізм

Троцькізм — ідейно-політична течія, яка виникла на

початку XX ст. У сучасних умовах троцькізм, як й інші ідейно-

політичні течії, зазнав суттєвих змін. Назва ідейно-політичної те-

чії дана від імені її ідеолога Льва Давидовича Троцького (Бронш-

тейна), який відіграв суттєву, багато в чому неоднозначну роль як

політичний діяч та теоретик. Основу ідеології та практики троць-

кізму складала теорія «перманентної революції», що заперечува-

ла можливість перемоги соціалістичної революції та побудови

соціалізму в одній окремо взятій країні, необхідність створення

пролетарської партії, що заперечувала спроможність робітничого

класу зібрати навколо себе непролетарські верстви та зміцнити

союз із селянством. У 30-х роках Троцький створив IV Iнтер-

націонал. Через 30 років IV Iнтернаціонал — міжнародна органі-

зація — розпався на досить численні неотроцькістські угрупову-

вання. В середині 70-х років з їх боку вживаються спроби лікві-

дувати організаційний розкол та активізувати діяльність IV

Iнтернаціоналу. Діяльність неотроцькістських об’єднань буду-

ється на теорії «перманентної революції». Головна її теза —

можливість перемоги соціалізму лише у всесвітньому масштабі.

Без світової революції соціалізм не може бути побудований в

жодній країні. Сучасні троцькісти стверджують, що активізація

транснаціональних корпорацій на міжнародній арені створює не-

обхідні умови для здійснення світової соціальної революції, роз-

глядають посилення транснаціональних корпорацій як один з

найважливіших факторів, що підтверджують правомірність ви-

сновку про можливість перемоги соціалізму лише у міжнародно-

му масштабі. I в реалізації завдань соціалістичних перетворень

суспільства неотроцькісти виходять з ідей «класичного троцькіз-

452

му». Особливо велике значення троцькісти надають висновку

Льва Троцького про те, що «одними декретами» запровадити со-

ціалізм неможливо. Для досягнення такої мети необхідно пройти

«тривалу епоху переходу», що займе багато років, можливо, на-

віть десятиріччя. Це положення Льва Троцького співзвучне з

вченням Маркса та Леніна про перехідний період, його суть та

необхідность. Але відмінність троцькістської концепції соціаліз-

му від марксистської, насамперед, в тому, що Троцький вважав

можливою побудову соціалізму лише при високому рівні розвитку

продуктивних сил, при значному промислово-технічному потен-

ціалі. Не менш важливою відмінністю є заперечення можливості

створення соціалізму в одній, окремо взятій країні, що випливає з

троцькістської концепції про всесвітній характер соціалістичної

революції.

Iдеї Льва Троцького покладені в основу неотроцькістської кон-

цепції «самокеруючого соціалізму», яку розробив IV Iнтер-

націонал в кінці 80-х років: «самокеруючий соціалізм» показаний

як вільна асоціація робітників, а також повністю обґрунтовано не-

доліки «реального соціалізму», труднощі та проблеми у розвитку

міжнародного робітничого та комуністичного руху. Нові підходи

до реалій сучасного світу змусили неотроцькістів переглянути

стратегію та тактику. Лівий екстремізм, притаманний троцькізму

60—70-х років, поступився місцем новим формам та засобам бо-

ротьби. Неотроцькісти стали виявляти тверезий підхід до питань

війни та миру, відмовилися від своєї антигуманної, екстремістсь-

кої тези, що для знищення капіталізму необхідна «превентивна

ядерна війна», стали на шлях участі у масових антивоєнних рухах,

виявляють щирий неспокій за долю людства. Зростаюча взаємодія

з лівими силами сприяє виходу троцькістськіх угруповувань з по-

літичної ізоляції, розробці загальних позицій з окремих проблем.

Троцькізм у сучасних умовах модифікується.

Екологічний соціалізм

Екологічний соціалізм — досить впливова соціально-

політична течія, сформувалася на Заході на початку 80-х років

ХХ ст. Конкретно-історичною основою виникнення теорії еколо-

гічного соціалізму стали негативні наслідки науково-технічної

революції, поява глобальних проблем сучасності. Загроза ядерної

катастрофи, загострення екологічної ситуації, голод мільйонів

людей у країнах, що розвиваються, енергетична криза, масове

безробіття викликали широкий протест громадськості, сприяли

453

розвитку масових демократичних рухів, спрямованих на вирі-

шення глобальних проблем. Екологічний рух розвивався у тісно-

му зв’язку з іншими демократичними рухами, особливо з антиво-

єнними. Соціальну базу екологічного руху складають молодь,

середні верстви, інтелігенція, робітники. Масовість течії екологі-

чного соціалізму привела до створення в багатьох країнах партій

«зелених», що розгорнули боротьбу за забезпечення екологічної

безпеки. Разом з ними за розв’язання завдань екологічної безпеки

виступають інші політичні партії. Особливо активні — соціаліс-

тичні та соціал-демократичні. На XVIII конгресі Соцінтерну,

який відбувся у 1989 році, розроблена програма діяльності у сфе-

рі екології, визначено основні напрямки її здійснення у різних

країнах. Раніше, у грудні 1988 року, в зв’язку з тим, що рух за

екологічну безпеку став міжнародним, на сесії Генеральної Аса-

мблеї ООН висунута пропозиція про створення міжнародного ор-

гану з координації екологічного руху в межах планети. Перша

така координаційна рада створена у Західній Європі. До складу

координаційної Ради ввійшли представники семи партій «зеле-

них» західноєвропейських країн. «Зелені» були першими, хто по-

єднали екологію з масовою свідомістю, розгорнули боротьбу за

визнання пріоритету загальнолюдських інтересів, особливо про-

блем виживання. «Зелені» піддали критиці колишнє поняття про-

гресу, що зводилося до тріумфального, нічим не стриманого роз-

витку науки і техніки. Зелені підкреслювали, що на практиці

такий розвиток веде до змарнування невідновлюваних природних

ресурсів, забруднення навколишнього середовища, нагрома-

дження засобів масового знищення. У зв’язку з тим, що проблема

виживання гостро стоїть перед всім людством, до розвитку про-

гресу потрібно підходити з нових позицій, що передбачають

розв’язання екологічних проблем, захист інтересів всього суспі-

льства та окремої особи.

Альтернативою капіталізму, соціалізму, лідери міжнародного

екологічного руху та партії «зелених» у Німеччині, Томас Ебер-

ман та Річард Трамперт, висунули свою модель суспільства, роз-

робили концепцію «екологічного соціалізму». Ця концепція ви-

кладена у їх праці «Майбутнє зелених. Реалістична концепція для

радикальної партії». Основні її положення зводяться до того, що

капіталізм та соціалізм становлять дві різновидності «індустріалі-

зму», що розвиваються. Iндустріалізм визнається головною при-

чиною екологічних та інших глобальних проблем тому, що роз-

виток виробництва в умовах науково-технічної революції веде до

деградації суспільства, загострення екологічної кризи. Альтерна-

454

тивою «індустріалізму» проголошується «екологічний соціа-

лізм», при якому припиняється зростання економіки, скорочу-

ються виробництво та споживання, змінюються спосіб життя та

мислення людей. Iдеологи концепції «екологічного соціалізму»

не відмовляються від науково-технічного прогресу взагалі, а ви-

ступають лише проти тих моделей економічного розвитку, що

ставлять під загрозу екологічне майбутнє планети. Заслуговує на

схвалення їх вимога, щоб кожне наукове відкриття та технічне

нововведення, перш ніж бути реалізованим, пройшло випробу-

вання на свою соціальну доцільність та екологічну безпеку, не-

шкідливість. Зелені вірять, що людство прийде до такої розумної

політики, що відмовиться від надмірного розвитку виробництва

товарів, від споживацької психології. Важливе місце у концепції

«екологічного соціалізму» займають людина та спосіб її життя,

проблеми духовного та морального розвитку особистості. Перед-

бачається зробити особу незалежною від державних органів шля-

хом суттєвого обмеження їх влади та поступового перетворення у

органи самоврядування. Iншими словами, перейти до безпосере-

дніх, позадержавних зв’язків між колективами людей, що фор-

муються добровільно. Серед проблем соціального та духовного

життя людини особлива увага приділяється становищу молоді та

жінок, дегуманізації праці, соціальній справедливості та захище-

ності, становищу сім’ї. Широке коло проблем, що порушується в

концепції, певно, сприяє зростанню популярності концепції серед

різних соціальних верств населення, розвитку масового екологіч-

ного руху.

Маоїзм

У 30-х роках ХХ ст. один з лідерів комуністичного ру-

ху у Китаї Мао Цзе-дун проголосив, що Комуністична партія Ки-

таю у боротьбі за владу повинна спиратися на найбідніше селян-

ство та партизанські методи ведення революційної війни. Такою

теорією позначилася суть розходжень китайського варіанту соці-

алізму від радянської моделі соціалізму. В кінці 40-х років Кому-

ністична партія Китаю встановила владу над материковою части-

ною Китаю. Мао Цзе-дун запропонував радикальний курс

прискорення модернізації та індустріалізації економіки («Вели-

кий стрибок», 1958) та руйнування традицій у духовній сфері

(«Культурна революція», 1966). Спроба побудови соціалізму у

Китаї форсованими методами обернулася невдачею та глибокою

соціально-економічною кризою. У 60—80-ті роки декілька ульт-

455

рарадикальних угруповувань — «Червоні бригади» у Iталії, фра-

кція Червоної Армії у Японії, Баадермайнгоффер у Німеччині,

Світлий шлях у Перу та ін. дотримувались ідеології маоїзму, ви-

користовуючи екстремістські методи політичної боротьби та на-

сильницького завоювання влади.

Тітоїзм

У 40—50-х роках, після розгрому фашистської Німеч-

чини та визволення Югославії, встановлення народної влади,

більш помірну ліберальну форму соціалізму розвиває лідер юго-

славських комуністів Йосиф Броз Тіто. Відмовившись від сліпого

копіювання радянської теорії побудови соціалізму, югославські

комуністи здійснювали концепцію, засновану на децентралізації

управління, дебюрократизації та введенні робітничого самовря-

дування. Хоча промислові підприємства — заводи та фабрики

функціонували на ринкових принципах, це не вважалося повер-

ненням до капіталізму, тому що підприємства знаходились у вла-

сності трудових колективів (але, разом з тим, не держави, як у

СРСР, — звідси корінь розбіжностей з радянською моделлю со-

ціалізму). Альтернативний шлях до соціалізму робив політичну

систему в Югославії більш демократичною, аніж в інших країнах.

Націоналізм

Націоналізм — ідеологія, психологія, соціальна практи-

ка, світогляд та політика підкорення одних націй іншим, проповідь

національної винятковості та переваги, розпалювання національ-

ної ворожнечі, недовір’я та конфліктів. За походженням націона-

лізм — політика, ідеологія та соціальна практика буржуазії у наці-

ональному питанні та первісно спрямований на консолідацію

нації, на перемогу національних рухів у боротьбі з феодалізмом.

Націоналізм широко розповсюджений у всьому світі, проявляється

у суспільному житті практично в усіх країнах, але набуває особли-

вої небезпеки у багатонаціональних, багатоетнічних країнах. По-

тужний імпульс націоналізм одержує в епоху краху колоніальної

системи та боротьби народів колишніх колоній та напівколоній за

рівноправність та рівність у світових, політичних та господарських

відносинах. Національні рухи в останніх імперіях та розпад Радян-

ського Союзу, Югославії значно зміцнили позиції націоналізму у

суспільному житті країн. Націоналізм багатоликий та різноманіт-

ний, з конкретною своєрідністю змісту і завдань, що вирішуються,

456

і за формами прояву. Націоналізм може виступати у вигляді фаши-

зму, расизму та під маскою витонченої науковості, з позицій марк-

сизму, лібералізму, демократизму. Націоналізм проявляється і як

великодержавний шовінізм, як націоналізм малих народів, як носій

насильницької асиміляції, і як національна обмеженість, замкне-

ність, відокремленість тощо. Носіями ідеології та психології наці-

оналізму виступають не тільки буржуазні та дрібнобуржуазні вер-

стви, але й селянство, інтелігенція, широкі маси робітників.

Націоналізм — серйозна ідейно-політична сила у високорозвине-

них країнах, в країнах середнього рівня розвитку, в країнах, від-

сталих економічно.

У сучасних умовах націоналізм прагне до мімікрії, перетво-

рення під демократичні своїх егоїстичних дій, а антинаціональну

спрямованість намагається прикривати псевдопатріотичними ло-

зунгами, національними інтересами, цінностями. Оперуючи на-

ціональними символами, гаслами загальнонаціонального харак-

теру та експлуатуючи національні почуття людей, націоналізм

особливо прагне ідентифікувати себе з національною самосвідо-

містю народів, що виконує справді прогресивну історичну місію

у житті нації. Націоналізм веде до національної ворожнечі та від-

чуження, національна самосвідомість шукає і знаходить шляхи

зближення та співробітництва тому, що національна свідомість

підноситься над індивідуальними та груповими інтересами, фор-

мується з потреб національного прогресу. Виявлення та узагаль-

нення докорінних, довготривалих інтересів національного відро-

дження і прогресу, умов та факторів їх реалізації є функцією

національної самосвідомості. Саме самосвідомість доходить до

розуміння того, що джерелом національного прогресу є не лише

статичні національні цінності, внутрішні потенції саморозвитку,

але ще більшого значення набувають інтернаціоналізація та обу-

мовлені нею інтеграційні процеси та співробітництво націй. На-

ціональний фактор у політичній практиці у тому або іншому сту-

пені враховують всі прагматичні ідеології. Основний прийом

«включення» національного фактора до політики — апеляція до

патріотизму. Класичний лібералізм американського зразка успі-

шно поєднується із почуттям американського патріотизму. В

Україні, незважаючи на офіційний інтернаціоналізм, у суспіль-

ному підтексті та політичному житті завжди залишалося місце

для традиційного національного почуття.

Нації склалися лише до XIX століття, а у ряді випадків процес

національної інтеграції розтягнувся і на більш пізній період. До

середини XIX ст. європейські мислителі, особливо у Німеччині та

457

Iталії, де проблема національного об’єднання особливо актуаль-

на, ґрунтовно романтизували почуття причетності особистості до

своєї нації, визначивши її як головну людську цінність та добро-

чесність, поклонялись нації, вбачаючи в ній запоруку суспільного

добробуту. Iталійський письменник Джованні Маццині оспівав у

творах свободу не для особистості як головного елементу суспі-

льства, що зробило б його звичайним лібералом, а для націй.

Тільки до кінця XIX ст. Німеччина та Iталія досягли повного

об’єднання в межах єдиних національних держав. Порівняно піз-

но, у порівнянні з іншими націями, вони консолідувались у біль-

ші етнічні співтовариства. I ця особливість сприяла підсиленню

їх націоналістичних упереджень. Iлюзія мирного співіснування

романтичного націоналізму допускала, що всі нації стануть задо-

волені та щасливі, варто тільки всім французам почати жити у

Франції, італійцям — в Iталії, німцям — у Німеччині та ін. Але

хто встановив раз і назавжди кордони для проживання? Хто ска-

зав, що саме за Сіверським Дінцем кінчається Україна та почина-

ється Росія? Чи існує територія, де населення змішане, але якась

нація у односторонньому порядку має на неї право? Все це до-

сить швидко вилилось у агресивний націоналізм як ідеологію, що

породила конфронтаційну зовнішню політику. Основною про-

блемою будь-якої націоналістичної ідеології є відсутність раціо-

нального змісту. Практика показує, що націоналізм не володіє

механізмом вирішення соціальних та політичних проблем суспі-

льства.

Фашизм

Фашизм — правоекстремістський політичний рух, що

виник в обстановці революційних процесів, які охопили країни

Західної Європи після першої світової війни. Батьківщина фаши-

зму — Iталія та Німеччина, де виникли перші фашистські органі-

зації та партії. Пізніше аналогічні рухи склалися в багатьох краї-

нах світу. При всіх своїх національних особливостях класова суть

фашизму скрізь однакова: фашизм відображав інтереси найбільш

реакційних кіл капіталістичного суспільства, що здійснювали

фашистським рухам фінансову та політичну підтримку, викорис-

товуючи їх для придушення революційних виступів трудящих,

збереження існуючого ладу.

Iдеологія фашизму — це войовничий антидемократизм та ан-

тимарксизм, расизм та шовінізм, доведений до істерії, звеличу-

вання тоталітарної держави.

458

Етносоціологія

Етносоціологія — новий науковийнапрям, що виник

настику етнографії ісоціології. У другій половині 60-х років ХХ

ст. в країнах Сходу етносоціологія виділилась у самостійну га-

лузь знань. Поняття етносоціологія складається з двох слів різно-

го походження: етнос (грецьк. ethnos — суспільство, рід, плем’я,

народ) і соціологія (лат. societas — суспільство, logos — вчення).

Дослівно етносоціологія — вчення про національні суспільства.

Проте суть поняття етносоціологія багатше його етимологічного

значення. Етносоціологія — галузь соціології, що досліджує по-

ходження, суть, функції різних етносів (рід, плем’я, народність,

нація) з метою виявлення загальних закономірностей, їх взаємо-

дії і вироблення механізмів вписування в систему соціальних від-

носин, що склалися. Інакше кажучи, етносоціологія вивчає соціа-

льні аспекти життя та діяльності етнічних утворень, а також

національну специфіку соціальних спільностей і відносин.

Виникнення наукового напряму — етносоціології — обумов-

лено інтересами науки і суспільної практики. Національні про-

блеми вивчають різні науки: філософські, історичні, юридичні,

економічні та ін. Кожна з них має предметну галузь, що дозволяє

проаналізувати всі сторони розвитку і взаємодії етнічних спіль-

ностей. У 40-60-х роках ХХ ст. в усьому світі у зв’язку з могут-

нім піднесенням національно-визвольного руху зростає значення

етносоціальних знань. Етносоціологія має предметом досліджен-

ня етноси іетносоціальні процеси, національно-регіональні особ-

ливості соціальної структури народів тощо, тобто ту сферу знань,

що фактично випадає з поля зору філософів, економістів, істори-

ків, етнографів та інших спеціалістів.

3. А

ЛЬТЕРНАТИВНЕ БАЧЕННЯ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ

У 80-ті — на початку 90-х років XX ст. у країнах Захо-

ду та Сходу виникли масові політичні та неполітичні рухи, що

увійшли до суспільно-політичного життя як альтернативні, зе-

лені та нетрадиційні, діяльність яких зосереджується на пошу-

ках нових економічних, політичних, культурних форм організації

життя сучасного суспільства. Та все ж відсутня цілісна система

альтернативних доктрин та концепцій. Але зате можна досить чі-

тко визначити їх базові ідейно-політичні принципи. Основою,

стрижнем доктрин та концепцій виступає нова постматеріальна

459

система цінностей зі зміщенням центру із матеріальних благ та

прибутків — головна життєва мета індивідуума в індустріально

розвинених країнах Заходу та Сходу, та в країнах, що розвива-

ються, — на матеріальні потреби самореалізації особистості,

участь у суспільному житті, визнання особистості суспільством

тощо. Основний наголос робиться на обґрунтуванні необхідності

зміни різновидів існуючого суспільства (індустріального, постін-

дустріального, соціально-інтегрованого), а також на перетворенні

світу, що розвивається шляхом виходу за його межі, спираючись

на новий тип, що формується виробництвом у процесі розвитку

світового співтовариства та створення децентралізованих, само-

врядованих суспільних структур.

Альтернативні рухи відображають інтереси найрізнорідніших

соціальних спільностей та класів. Досить пістрява їх соціальна

база. У середовищі альтернативних рухів переважають чоловіки,

а не жінки, самотні та не родинні, молодь, міські жителі. Та все ж

при всій соціальній пістрявості ядром рухів виступають середні

прошарки. Саме це визначає їх ідеологічне обличчя. Та виник-

нення альтернативних рухів зумовив ряд факторів: зруйновані

традиційні ціннісні орієнтації; відсутність умов для самовдоско-

налення особистості; тотальна загроза природним основам життя,

поглиблення нерівності поміж соціальними спільностями та вер-

ствами, регіонами. Саме ідейна криза консерватизму, лібералізму

та соціалізму, гостра ідейно-духовна криза сучасного суспільства

викликали у певних аспектах альтернативізм. Але від ідеології

альтернативні доктрини тримаються подалі. Разом з тим все те,

що стосується сфери цінностей, ідеологізується. Цінності куль-

тури та ідеології розглядаються причиною кризових явищ у су-

часному суспільстві. Продукт індустріального розвитку та орієн-

тація на споживацтво, масова культура, стандартизація поясню-

ються як фактори руйнування життєвих передумов розвитку осо-

бистості. При дослідженні капіталізму, соціалізму, демократії

ідеологи альтернативних рухів посилаються на висновки Карла

Маркса, Джона Кейнса, Джорджа Робінсона, Джона Гелбрейта та

інших видатних соціологів. Але основним ідейним джерелом по-

будови моделей суспільного розвитку є спадщина утопічних ілю-

зій та мрій, політичні концепції вдосконалення капіталізму, соці-

алізму, демократії, концепції екологізму тощо. Позитивне у

альтернативних концепціях те, що вони спрямовані на викриття

болячок та пороків існуючого ладу.

На відміну від доктрин та концепцій ліворадикальних, та й,

насамперед, «нових лівих», альтернативні доктрини менш спря-

460

мовані на злам соціально-політичних структур сучасного суспі-

льства, а здебільшого — на трансформацію особистості та суспі-

льства. Iдеологи альтернативних рухів уповають на віру у добро,

розум, надію на виховання, установку на щастя, відданість ідеї

прогресу, спрямованого на розвиток та удосконалення особисто-

сті. Відстоюються ідеї справедливого розподілу благ, гармоній-

ності, єдності людини та природи, безпосередньої участі особис-

тості у прийнятті рішень з різноманітних соціально-економічних

та політичних проблем. Альтернативні рухи у сфері економіки

допускають перехід від завдань досягнення матеріального добро-

буту до здійснення мети: створення суспільства, заснованого на

соціальній справедливості, гуманізмі, а в сфері політичній —

створення нового типу демократії, що передбачає децентраліза-

цію влади та широку політичну активність на масовому рівні. У

сфері розвитку особистості — потреба удосконалення внутріш-

нього світу.

Поширена ідея про те, що механізми організації природи по-

винні стати зразками організації суспільства, а соціальна рівнова-

га — копією рівноваги у природі. Але концепція «політичної

екології» лежить в основі всіх альтернативних доктрин та ставить

метою обґрунтування необхідності поєднання зусиль, спрямова-

них на збереження навколишнього середовища, з завданням бо-

ротьби проти індустріального суспільства. На природу перено-

ситься й Марксова концепція відчуження. Вважається, що

панування людини над природою обертається повним підкорен-

ням природи складною технікою тощо. I тому боротьба за онов-

лення технології, удосконалення засобів виробництва є боротьба

за справедливе суспільство, збереження навколишнього середо-

вища тощо. Удосконалення людини, її взаємовідносин із приро-

дою є одним з важливих аспектів у концепціях. Зрозуміло, що

виокремлення екологічних проблем та їх вирішення свідчать про

пошук мети та орієнтирів, здатних конкретизувати постматеріа-

льні цінності.

Критика всього існуючого та неістинного, чи то йде мова про

економіку, чи про політику, мораль, філософію, — все це висту-

пає безпосередньою частиною змісту та похідним пунктом альте-

рнативних пошуків. Переглядається концепція прогресу, йдеться

про відмову від зразків індустріальної епохи, коли центр діяльно-

сті людини переноситься на її прагнення матеріальних благ, а

природа та людина розглядаються лише як джерело прибутків.

Iнколи виробництво товарів та здійснення послуг вважаються оп-

тимальним шляхом досягнення суспільної мети. Відзначається й