Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

461

наростання небезпеки в зв’язку з поглибленням та поширенням

науково-технічної революції. Трансформація суспільства, на ду-

мку ідеологів альтернативних концепцій, передбачає створення

принципово нової картини світу та уявлень про природу людини.

Трансформація суспільства відбувається на базі ініціативи, пси-

хологізму, релігійного досвіду, відходу від матеріалізму тощо.

Звідси — заперечуються раціоналізація наукових знань та мате-

ріалістичне розуміння суспільного процесу. Знімається питання

про класову державу, експлуатацію, класову боротьбу тощо. Під-

креслюється, що екологічне суспільство неможливе без радика-

льного перерозподілу на базі децентралізації багатств планети та

засобів виробництва. У деяких моделях побудови суспільства, що

орієнтується на самозабезпечення, заперечуються ринкова систе-

ма та державне регулювання економіки, висловлюється думка,

що людину врятує відмова від відносин власності у господарстві,

поступове поширення самообслуговування в межах групової са-

модіяльності та ін., проголошується необхідність «плюралістич-

ного компромісу», тобто поєднання альтернативної економіки та

великомасштабного сучасного виробництва. Основа перебудови

економічних та політичних відносин — демократія прямої участі.

Демократія прямої участі, на думку ідеологів альтернатив-

них концепцій, полягає в проголошенні свободи принципів соціа-

льної організації на усіх рівнях, політична мета допускає радика-

льне обмеження та деідеологізацію влади, заперечується

представницька демократія як відчуження народу від влади,

концентрація влади у руках еліти, соціальна та політична нерів-

ність громадян.

Концепція базисно-демократичної політики означає децент-

ралізовану пряму демократію, надання переваг рішенню базису,

широкої автономії та права на самоврядування тощо. Йдеться

про перерозподіл влади, перехід до общинної організації. Базою

перерозподілу влади є непорушний зв’язок економічної та полі-

тичної децентралізації. У глобальному масштабі йдеться про

планету федерації, неопланетарну спільність. Створення децент-

ралізованого суспільства створило б умови прямої участі та кон-

тролю громадян в усіх сферах суспільного життя. Та однією з го-

ловних проблем є проблема рівності як соціальної цінності.

Сучасна генерація, використовуючи безліч корисних копалин,

дискримінує майбутні генерації, а тому універсальним засобом

оздоровлення суспільства є затвердження нових цінностей: осо-

биста аутентичність, тобто вірогідність; вважається, що життя —

добро тільки при умові, що його зміст та стиль відповідають схи-

462

льностям та здібностям людини; самовизначення, тобто у політи-

ці — право вибору свідомих прагнень свободи та справедливості,

первинна колективність, що забезпечує повернення до примату

територіальних зв’язків над соціально-економічними. Звичайно,

що альтернативні концепції та доктрини містять величезний по-

тенціал гуманізму.

ІТЕРАТУРА

Американский либерализм в 80-е годы: поиски альтерна-

тив. — М., 1986.

Брукин С. Плюрализм и социальные конфликты. — М., 1990.

Консерватизм в ценностных ориентациях канадского обще-

ства / Отв. ред. Меняйленко Л. Г. — М., 1990.

Мельвиль А. Ю. США — сдвиг вправо? Консерватизм в

идейно-политической жизни США 80-х годов. — М., 1986.

Оганесян А. К. Социальная этика американского неоконсер-

ватизма. — М., 1990.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

♦ У чому проявляється зближення між неоконсерватизмом та

неолібералізмом?

♦ Які основні принципи соціал-демократичної концепції «де-

мократичного соціалізму»?

♦ У чому суть анархістського учення про «бездержавний со-

ціалізм»?

♦ Яка роль екологічного руху у вирішенні глобальних про-

блем?

♦ У чому полягає еволюція концепцій суспільного розвитку?

463

Ðîçäië 3

ДЕРЖАВА

І ПОЛІТИКА

ДЕРЖАВА

1. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ

ТА ЇЇ ПРИРОДА

Що таке держава?

Держава — політична форма організації суспільства.

Держава — основний інститут політичної системи, що здійс-

нює управління суспільством, охорону його економічної та соціа-

льної сфери, культури. Державу відрізняють: по-перше, наявність

органів, що здійснюють верховну владу, яка поширюється на все

населення; по-друге, наявність права — сукупності загально-

обов’язкових правил поведінки, встановлених або санкціонова-

них державою; по-третє, наявність певної території, на яку роз-

повсюджується влада, юрисдикція держави.

Звичайно ж, поняття держави неоднозначне. Під державою

розуміється політична організація економічно панівного класу,

що має своєю метою охороняти існуючий порядок і придушува-

ти опір інших класів, соціальних верств і соціальних спільностей.

Але під державою розуміється й організація великої соціальної

спільності, верстви. У такому випадку держава тотожна суспіль-

ству, народу. Якщо зосереджувати увагу на цілісності певних

внутрішньосуспільних зв’язків та їх форм, тобто структурі

державного апарату, поняття держави тотожне уряду, адмі-

ністрації. I нарешті, під державою розуміється система органів і

формально-правових принципів, що визначають їх функціону-

вання. Держава — це особливе явище, що виникає на певному

* Глава підготовлена В. С. Малишенко, кандидатом філософських наук, I. М. Жи-

ленковою, кандидатом історичних наук.

464

етапі розвитку людства, універсальна організація, яка має суве-

ренітет і здійснює владу на повній території.

Теорії походження держави

В політичній науці існує велика різноманітність думок з

приводу походження і соціального призначення держави. Розпад

родоплемінного устрою, поступове відособлення від суспільства

верстви вождів та їх близьких і зосередження у них управлінських

функцій, засобів влади і спеціальних привілеїв під впливом ряду

факторів і приводять до виникнення держави. Філософ Платон вва-

жав, що держава — соціальна організація, яка переросла патріарха-

льну і племінну організації в процесі розвитку скотарства, хлібороб-

ства, ремесла, торгівлі. В розподілі праці Платон бачив причину

виникнення держави. Відмінна риса реальних форм державної ор-

ганізації: нерівність, оформлена законами, що завжди відображають

інтереси сильнішого класу і видаються за загальне добро.

Засновником патріархальної теорії походження держави став

Арістотель. Держава — продукт природного розвитку родини, роду

і племені, виникла в процесі механічного об’єднання родів у плем’я,

племен — в більші спільності. Держава розглядається як розвинена

форма патріархальної влади, здійснюваної в ім’я всіх і для всезага-

льного добра. За словами Арістотеля, «людина за природою своєю

істота політична... В усіх людей природа вселила прагнення до дер-

жавного спілкування, і перший, хто це спілкування організував, ви-

явив людству найвидатніше добро». Арістотель не просто визначив

державу як природну і вищу в порівнянні з родиною і племінними

поселеннями форму людського співжиття, але й описав існуючі фо-

рми правління і дав класифікацію різноманітних держав.

В стародавності, до XVI—XVII століть держава звичайно трак-

тувалася широко і не відділялася від суспільства, яке організує і

представляє. Одним з перших повне тлумачення держави дав Нік-

коло Макіавеллі. Раніше для визначення держави вживали різно-

манітні, більш конкретні поняття: князівство, королівство, респу-

бліка, тиранія та ін. Нікколо Макіавеллі ввів правове спеціальне

поняття «Stato» для визначення держави, незалежно від її конкрет-

них форм, як особливої політичної організації суспільства.

Природно, держава — історично перший інститут політичної

системи. В умовах нерозвиненого політичного життя існували

тривалий період лише формальні і неформальні об’єднання (ари-

стократичні верстви, угруповання, цехові корпорації, чернецькі

ордени тощо). Кожній із суспільно-економічних систем відпові-

465

дає особливий тип держави. Перший з них — рабовласницька

держава — диктатура класу рабовласників. На зміну рабовлас-

ницькій державі прийшла феодальна, що базувалася на феодаль-

них виробничих відносинах, основу яких складала власність фео-

далів на землю, а держава стала диктатурою класу феодалів.

Основною політичною формою держави виступала монархія в рі-

зноманітних варіантах. Для феодального типу держави характер-

на величезна політична й ідеологічна роль церкви, що сприяла

здійсненню влади феодалів над масою пригнобленого населення.

В період абсолютизму, засилля церкви розповсюджується теоло-

гічна концепція походження держави, в рамках якої виникнення

держави санкціонувалося волею Божою (Августін Блаженний,

Фома Аквінський). Протягом XVI—XVIII ст. склався буржуаз-

ний юридичний світогляд, що прийшов на зміну теологічному.

Суть його в тому, що державно-правові явища розглядалися як

первинні. Тоді ж виникають і формуються вчення про природні

права і суспільний договір (Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, То-

мас Гоббс, Жан-Жак Руссо та ін.). Iснують права кожної людини

і всіх людей, що їм притаманні від народження, і ці права не мо-

же відібрати навіть Бог. Серед них право на життя, свободу, вла-

сність тощо. Iдея природних прав є відображенням принципу рі-

вності всіх і справедливості. В тісному зв’язку з ідеєю природних

прав виникає і вчення про суспільний договір. Тоді це була реак-

ція на релігійні теорії походження держави: держава — резуль-

тат не божественної волі, а уго-ди між людьми. Теорія вихо-

дить з розуміння держави як результату своєрідного договору,

що укладається між сувереном-володарем і підданими. Причини

укладення договору пояснюються по-різному. В додержавному

стані люди користувались своїми природними правами. Однак,

щоб уникнути реальних і здатних виникнути в майбутньому не-

подобств, небезпек, зіткнень (а також й інших мотивів), люди ви-

рішили вийти з природного становища і жити в стані громадян-

ському: вони уклали договір і створили державу. Угода людей

є основа всякої влади. Вираження її — договір. Договір зводиться

до того, що кожна людина віддає свою особистість під вище ке-

рівництво загальної волі і завдяки цьому стає його учасником.

Вся влада переходить до суверена, що постає зі згоди учасників

угоди. Людина здобуває громадянські свободи і право власності.

Внаслідок люди рівні через право і угоду. Договірні теорії дер-

жави відображають деякі реальні факти. Так, договірна система

княжіння існувала в Київській Русі в Чернігівському і Галицько-

му князівствах, де із запрошеним для правління князем на певний

466

термін укладали договір. Під впливом теорії суспільного догово-

ру створювалася американська держава — США. Але політич-

ною антропологією доведено, що реальна держава виникла не

внаслідок добровільної передачі індивідами частини своїх прав

спеціально створеному для захисту громадян і суспільного по-

рядку органу, а в ході тривалого природно-історичного розвитку

суспільства. Ще Арістотель стверджував, що держава, подібно

родині і селищу, «є природна форма співжиття».

В XIX ст. виникає насильницька теорія походження держави.

Суть її зводилася до того, що держава виникла в первісній формі

як організація переможців над переможеними, тобто актом на-

сильства. Боротьба між переможцями і переможеними поступа-

ється місцем боротьбі між станами, політичними партіями, дер-

жавами. Ролі завоювання одних народів іншими у виникненні

державності і держави приділяли увагу соціологи Франц Оппен-

геймер, Людвіг Гумплович та ін. В протилежність марксизму,

держава, за Оппенгеймером, виникає внаслідок не внутрішнього

класового розшарування суспільства, а внаслідок зовнішніх за-

воювань і політичного насильства, що поглиблюють соціальну

нерівність, призводять до утворення класів і експлуатації. Дер-

жава — це «правовий інститут, насильно нав’язаний однією гру-

пою людей — завойовниками — іншій групі — завойованій з ме-

тою її експлуатації». Вплив завоювань на утворення і розвиток

держави безсумнівний. Але їх не слід абсолютизувати, упускаю-

чи з виду інші, часто більш важливі причини: демографічні фак-

тори, зміни в відтворенні самої людини (зростання чисельності і

щільності населення), осілий спосіб життя, упорядкування шлю-

бних відносин між видами, психологічні (раціональні та емоцій-

ні) фактори. Держава — плід людського розуму, що виникає під

впливом певних потреб і емоцій людини. Страх перед агресією з

боку інших людей, побоювання за життя і свободу, майно — до-

мінуючий мотив, що спонукає людину до створення держави

(Гоббс); людський розум, який привів до висновку про необхід-

ність створення спеціального органу — держави, здатного ефек-

тивніше забезпечити природні права людей, аніж їх традиційні,

додержавні форми співжиття (Локк).

Психологічна теорія походження держави (представники —

Петражицький, Фрейзер, Тард та ін.) пояснює державу особли-

вими властивостями психіки людей, психологічною потребою

людей підкорятися. Держава — це організація, створювана для

управління суспільством з боку певних осіб. Відомий соціолог

Еміль Дюркгейм не уникнув впливу органіцистських теорій по-

467

ходження держави. Прихильники органіцистських теорій порів-

нювали процес розподілу праці з процесом спеціалізації різнома-

нітних органів людини. На противагу їм Еміль Дюркгейм вважав,

що поглиблення розподілу праці викликає появу нових форм

влади. Держава виникає скрізь і розвивається за одними і тими ж

законами, виступаючи відображенням внутрішньої раціональнос-

ті, що лежить в основі еволюції соціальної структури. На відміну

від марксистів, які розглядали державу і особистість як дві чужі,

що протистоять одна одній, сили, Еміль Дюркгейм бачив соціа-

льне призначення держави у визволенні індивіда, поверненні

свободи особистості. Тоді ж формується і марксистська теорія

походження держави. Розвиток матеріальної основи життя сус-

пільства, пов’язаний з розподілом праці, виникненням виробниц-

тва, обміну, з необхідністю вів до змін соціальної структури сус-

пільства, виникнення соціальної нерівності, соціальних верств,

груп людей, які відрізняються за становищем в системі суспіль-

них відносин, відношенням до засобів виробництва, — суспільних

соціальних класів. Між класами і майновими верствами почина-

ється боротьба за владу з тим, щоб у рішеннях влади знайшли ві-

дображення їх інтереси. Відбувається поступова зміна структури

влади: з влади всього суспільства вона стає владою верстви, кла-

су. Процес завершується з появою особливого суспільного інсти-

туту, що отримав назву держава як продукт економічного розви-

тку і класових суперечностей, покликаний служити інтересам

економічно панівного класу. Виникнення у процесі розвитку сус-

пільного виробництва приватної власності, класів і експлуатації,

гноблення — одна з причин появи держави. Таку точку зору на

походження держави найбільш детально обґрунтовує марксизм.

Хоча марксизм і визнає за державою функцію управління, вико-

нання загальних дій, але все ж на передній план в діяльності дер-

жави ставить функцію класового придушення, підпорядкування.

Держава — це машина для гноблення одного класу іншим, ма-

шина, щоб тримати в покорі одному класу інші підлеглі класи і

соціальні верстви та спільності.

Сучасна наука не заперечує важливого впливу виробничих

відносин та економічних панівних класів на державу. Однак сама

поява та існування держави безпосередньо не пов’язується з ви-

никненням приватної власності і класів. В деяких країнах утво-

рення держави історично передувало і сприяло класовому розша-

руванню суспільства. Так, в Україні поглиблення соціальної

нерівності і поява великих власників відбувалися, насамперед, за

рахунок збагачення «управлінського класу» — князів, їх дружин

468

та оточення. Надалі ж економічно панівні класи підпорядковува-

ли землі України, придушували її державність, йшли в служіння

до російських правителів або іноземних загарбників, і населення

шукало захисту і заступництва на стороні.

Звичайно ж, держава виникла не з однієї причини, а цілого

комплексу передумов, до яких належать і суспільний розподіл

праці, поява нерівності, приватної власності, ускладнення суспі-

льного організму, суб’єктивні спрямовання людей. А теоретичні

дослідження філософів, юристів, істориків поглиблювали розу-

міння проблеми, розкриваючи окремі її аспекти. З питань про по-

ходження держави випливає і питання про її соціальне призна-

чення. Держава — форма організації всього суспільства, інстру-

мент певних соціальних суб’єктів для здійснення своїх інтересів,

а також стабілізуючий фактор, який зберігає соціальний баланс

у суспільстві.

Iсторичні рубежі в розвитку держави

Iснуючи протягом багатьох тисячоліть, держава змі-

нюється разом із розвитком всього суспільства. В розвитку дер-

жави, виходячи з особливостей взаємовідносин держави і особи,

втілення в державному устрої раціональності, принципів свободи

і прав людини, можна виділити два етапи: традиційний і кон-

ституційний, а також проміжні стадії, що поєднують риси

традиційних і конституційних держав.

Традиційні держави виникли та існували здебільшого стихій-

но, на основі звичаїв і норм, що сягають корінням глибокої дав-

нини; вони мали необмежену владу над підданими, заперечували

рівноправність всіх людей і не визнавали вільну особу як джере-

ло державної влади.

Конституційні держави виникли на вищому, в порівнянні з

античністю і середньовіччям, рівні розвитку суспільства. Ряд со-

ціологів і політологів, аналізуючи розвиток конституційних дер-

жав, зважаючи на глибокі відмінності конституційних і неконс-

титуційних держав, пропонують за античною традицією розрі-

зняти держави лише за організаційно-публічною політичною

владою, похідною від громадянського суспільства і так або інак-

ше йому підконтрольною. I хоча такий підхід не враховує загаль-

ні риси різного типу держав і не поділяється більшістю учених,

все ж він обґрунтовано визначає межу, що відділяє сучасні кон-

ституційні держави від держав, за типом устрою і функціонуван-

ня зв’язаних з минулим. Поділ конституційних і неконституцій-

469

них держав проходить по лініях ставлення до свободи та інших

прав особи, пріоритету у взаємовідносинах особи, суспільства і

держави. Конституційний етап у розвитку держави пов’язаний з

її підпорядкованістю суспільству і громадянам, з конституційної

окресленості повноважень і сфери державного втручання, з пра-

вової регламентації всієї діяльності держави і створення консти-

туційних та інших гарантій прав людини.

Для об’єктивного відображення соціальних інтересів створю-

ються політичні об’єднання, рухи, політичні партії, які включа-

ються в змагання за оволодіння державним механізмом, тому що

тільки за його допомогою можна реалізувати свою волю. Поява

поряд з державою політичних партій веде до зміни в структурі

органів державної влади: формуються партійні фракції в парла-

ментах, національних зібраннях, затверджується порядок форму-

вання уряду і заміщення посад за системою партійних квот тощо.

Вводяться мажоритарна і пропорційна виборчі системи, зміню-

ється процес законотворчості (декілька читань законопроекту,

розгляд законопроекту в комісіях та ін.). Держава і в сучасних

умовах постійно розвивається: змінюються її форма, структура,

функції, взаємозв’язок з іншими елементами політичної системи.

У чому ж особливості держави як явища політичних відносин?

Держава характеризується найважливішими принципами, вла-

стивостями, що виділяють її серед інших політичних інститутів.

По-перше, це її загальний характер. Держава виступає універса-

льною, невід’ємною організацією, що розповсюджує свою чинність

на всю територію країни і на усіх громадян, які живуть на ній. Дер-

жава діє на основі і в межах встановлених нею ж самою законів.

По-друге, суверенність держави. Держава володіє найвищою

і необмеженою владою у ставленні до суб’єктів, діючих в межах

її кордонів, інші держави повинні поважати принципи суверені-

тету і незалежності.

По-третє, примус. Держава уособлює публічну владу і підпо-

рядковує всі прояви інших суспільних влад. Вона єдина в суспі-

льстві застосовує владні засоби, аж до примусу. Держава володіє

спеціалізованими органами примусу, що застосовуються в ситуа-

ціях, які визначаються законом. Масштаби державного приму-

шення розповсюджуються від обмеження свободи до фізичного

знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цін-

ностей — життя і свободи — визначає особливу дієвість держав-

ної влади. Для виконання функції примушення у держави є засо-

би: зброя й інші ресурси влади та органи — армія, поліція

(міліція), служба безпеки, суд і прокуратура.

470

По-четверте, завдяки наявності спеціального професійного

апарату, держава виконує основний обсяг управління справами

суспільства і розпоряджається людськими, матеріальними і

природними ресурсами. Крім того відмітні ознаки держави допо-

внюються такими атрибутами: податки, територія, відділення пу-

блічної влади від суспільства, її незбіг з організацією всього на-

селення, поява професіоналів-управлінців, політичної еліти;

виняткове право на вироблення, прийняття і видання законів і

норм, обов’язкових для всього населення.

Функції держави

Функції держави можна класифікувати як основні на-

прямки її діяльності, що виступають атрибутами її суверенності.

Якщо за критерій взяти сферу реалізації мети, то можна виділити

внутрішні і зовнішні функції держави.

В межах внутрішніх функцій — функція законотворча,

пов’язана з підготовкою, розглядом і прийняттям законів; функ-

ція економічна, в якій держава виступає як підприємець, що ко-

ординує економічний процес; функція соціальна, яка вимагає та-

кої організації соціального життя, що створює рівновагу і ста-

більність соціальних сил; функція захисна, що диктує забезпе-

чення правопорядку і охорону існуючого суспільного ладу, крім

того, культурно-виховна, пропагандистська та ін.

Зовнішні функції держави полягають у захисті кордонів, збе-

реженні цілісності держави та її незалежності, а також її різнома-

нітних зв’язків в усіх сферах суспільного життя з іншими суб’є-

ктами світового співтовариства.

Аналіз функцій доводить, що держава має складну внутрішню

структуру, що включає різноманітні державно-правові інститути,

організації та установи, наділені владними і управлінськими пов-

новаженнями і утворює в сукупності державний механізм. У

структурі державної влади виділяються представницькі органи

(парламенти), виконавчі органи (кабінет міністрів, армія та ін.),

судові органи і органи прокурорського нагляду і державного кон-

тролю. В літературі зустрічається й інший підхід до структури

держави. До структури держави включаються органи влади та

управління, управлінсько-бюрократичний і каральний апарати.

Структура і повноваження органів влади і управління, управлін-

сько-бюрократичний і каральні апарати та ін. залежать від форми

держави, а на їх функціонування впливає політичний режим.