Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

561

виробництва, розподілу, обміну і споживання благ в умовах об-

меженості ресурсів, можливості їх альтернативного використан-

ня. Економічні відносини проявляються через систему супереч-

ностей. Різноманітні соціальні спільності — класи, групи, інди-

віди — мають кожний свої інтереси, неминуче зустрічаються з

інтересами інших суб’єктів. Щоб спільність людей у стосунках

одного з одним не керувалася законами джунглів, вони змушені

виробляти правила суспільної поведінки у всіх сферах і, насам-

перед, в економічній. Адже важко заперечувати пріоритет еконо-

мічних інтересів, як би це не суперечило духовному початку лю-

дини.

Економічна політика

Економічна політика народжується разом із державою,

покликаною забезпечити захист інтересів різних соціальних спі-

льностей. Економічна політика — поведінка держави в сфері

економіки країни. Економіст Джеймс Кейнс розглядав економіч-

ну політику як загальну волю, втілену в державному регулюван-

ні. Німецький економіст Вільгельм Ойкен під економічною полі-

тикою розумів сукупність державних заходів впливу на еконо-

мічні процеси. Нобелівський лауреат з економіки Джеймс Бью-

кенен вважав економічну політику процесом обміну між

суб’єктом і державою, де кожен добровільно погоджується обмі-

нювати частку витрат за змістом державних служб на послуги,

одержувані спільно. Економіст Мілтон Фрідмен відносив еконо-

мічну політику до мистецтва прийняття рішень, що дає можли-

вість виявляти основну єдність кінцевої мети у представників рі-

зних економічних течій і сприяє подоланню розбіжностей.

Отже, економічна політика, що здійснюється державою, уря-

дом, — це система практичних заходів у сфері управління еконо-

мікою щодо надання економічним процесам спрямованості від-

повідно до мети, завдань та інтересів країни.

У визначеннях поняття економічна політика чітко простежу-

ється тісний діалектичний взаємозв’язок економіки та політики.

Взаємозв’язок економіки стає рельєфніший, якщо взяти до уваги

сучасний науковий підхід розмежування на позитивну і нормати-

вну функції економічної теорії. Якщо позитивна функція розгля-

дає реальний економічний процес, тобто фіксує те, в якому ста-

новищі перебуває економіка, то нормативна функція уособлює

судження про те, яким має бути економічний процес, тобто що

повинно бути. Економічна політика виконує переважно практич-

562

ну, нормативну функцію. Зрозуміло, взаємозв’язок економіки і

політики глибший, аніж той, що здійснюють функції.

Визначальною у суперечності «економіка — політика» висту-

пає економіка. Економіка первинна, визначає напрям діяльності

політичних інститутів: уряду, політичних партій, громадських

організацій. Економіка — сукупність економічних інтересів

суб’єктів господарської діяльності. Суб’єкти господарювання

структуруються в різні соціальні спільності зі своїми специфіч-

ними, тільки їм властивими інтересами, переважно економічни-

ми. За будь-якою дією — індивідуальною чи суспільно значу-

щою — стоять інтереси. Щоб відстоювати їх в умовах

плюралістичного суспільства, потрібні відповідні організаційні

форми — політичні партії чи рухи, громадські організації, які

виступають виразниками інтересів класів і соціальних спільно-

стей. Не існує політичної партії, що виражає інтереси народу.

Народ — занадто абстрактне поняття. В умовах вільної економі-

ки і найманої праці одні соціальні спільності більше, а інші —

менше здатні збільшувати і відстоювати свої інтереси. I хоча у

відкритому суспільстві суперечності інтересів не стають антаго-

ністичними, все-таки іноді вони можуть проявлятись досить гос-

тро. Арбітром, який утримує протиборство соціальних спільно-

стей в межах цивілізованості, що забезпечує певний баланс їх

інтересів, виступають держава, уряд. Економічний процес фор-

мування і реалізації інтересів диктує урядовим структурам відпо-

відну соціальну політику, спрямовану на узгодження суперечнос-

тей. Iнакше виникають соціальні катаклізми, що загрожують

основам існування держави. Усе це і дає підставу вважати полі-

тику концентрованим відображенням економіки.

Взаємозв’язок економіки і політики може бути позитивним і

негативним. Візьмемо інфляцію. Чи правильне твердження, що

інфляція об’єктивно властива ринковому господарству? Тільки

частково, у незначній мірі. Більш обґрунтованою є інша думка.

Iнфляція — результат бездарної політики уряду. Прагнення дер-

жави жити не за достатками неминуче штовхає уряд до грошової

емісії, здатної створити короткочасну ілюзію успіху. Якщо розу-

мні межі порушені, інфляція наростає як сніговий клубок, тому

має властивість підгодовуватися. Спіраль «зарплата — ціни»

(інфляція попиту) здатна породити гіперінфляцію в сотні і тисячі

відсотків на рік. Змішуючись з інфляцією витрат, гіперінфляція

буквально знищує економіку країни, а з нею й уряд з його волю-

нтаристською економічною політикою. Черговий уряд вживає

екстрених заходів погашення інфляції. Маніпулюючи грошово-

563

кредитними і фіскальними інструментами, різко скорочуючи со-

ціальні виплати, заморожуючи заробітну плату, уряд домагається

скорочення грошової маси. Iнфляція стримана. Нібито успіху до-

сягнуто.

Але чомусь триває спад виробництва, росте безробіття, погір-

шується соціальний клімат в країні? Виявляється, надмірна рете-

льність нейтралізації інфляції може мати і негативні наслідки.

Надмірне зменшення грошової маси, коли коефіцієнт монетизації

(відношення грошової маси до валового внутрішнього продукту)

знижено до 13—15 % за оптимального показника 50 % і більше,

призводить до гіпоксії виробництва, обумовленої нестачею обі-

гових коштів. Падає купівельна спроможність населення. Неста-

ча грошей здорожує кредити. Банки обслуговують лише коротко-

строкові операції. Реальний сектор економіки продовжує стагну-

вати. Зрозуміло, непрофесійний підхід до формування і реалізації

економічної політики дає негативний результат.

На жаль, ілюстрація інфляції не абстрактний, а реальний про-

цес, що триває в Україні. Але інфляція показує, наскільки тонка

межа відокремлює ретельно вивірені кваліфіковані підходи в

економічній політиці від спонтанно прийнятих необґрунтованих

рішень. У суспільних системах, де економічне життя стабільне,

ринкові відносини функціонують у чітко визначеному правовому

полі, залежність економіки від політичних рішень менш глибока,

аніж у тих країнах, де робляться важкі спроби реформування

економіки на ринкових засадах. У перехідних економічних сис-

темах, коли демонтовано колишній господарський механізм, але

не створено новий, вплив економічної політики не повинен сла-

бшати.

Практика економічних перетворень у країнах пострадянського

простору в 90-ті роки показала, що усунення урядових інститутів

від регулювання перехідних процесів, проведення приватизації і

формування нової структури власності, створення ринкового ме-

ханізму і правового забезпечення його функціонування, познача-

ється негативно не тільки на економіці, але й на громадському

житті країни. Між тим, тільки маючи аргументоване уявлення

про мету, завдання і терміни реформування економіки, можна ви-

значити найоптимальніші способи здійснення необхідних пере-

творень. Однак і в розвинутих, традиційно ринкових країнах, вза-

ємодія економіки і політики залишається актуальною. I тут

існують чітко окреслені межі державного регулювання, що не

повинні порушуватися. Верхня межа втручання в економіку —

збереження конкурентноздатного середовища. Скорочення втру-

564

чання в економіку не повинно привести до звуження ринкових

відносин, деформації економічних принципів, на яких будуються

взаємозв’язки між господарськими суб’єктами — підприємства-

ми, фірмами, об’єднаннями. Принцип не нашкодити — один з

основних в економічній політиці. Але й без активної ролі еконо-

мічної політики не обійтися.

Відомий підприємець і фінансист Джордж Сорос головною

небезпекою для відкритого суспільства вважає ринковий фунда-

менталізм, що робить втручання держави в економічний процес

об’єктивним. Але помилки в економічній політиці посилюють

позиції прихильників ринкового фундаменталізму з його прин-

ципами «laisser faire» (невидимої руки) Адама Сміта, що запере-

чує скільки-небудь помітний вплив держави на економічне життя

суспільства. Характер двостороннього зв’язку між сучасними рі-

шеннями і майбутніми подіями залежить від того, на що спира-

ється уряд в рішеннях — на достовірні, об’єктивні наукові знання

чи на упереджені, суб’єктивні.

Значною мірою некваліфіковані політичні рішення й у країнах

ринкової економіки, й у тих, що тільки намагаються її створити,

стають головними причинами виникнення у господарській прак-

тиці проблем. Економіст Джордж Стіглер підкреслює, що жодна

з реальних економічних систем не досягає ідеалу. Це стосується і

ринкової моделі, якій властиве соціальне явище, відоме як фіаско

ринку. Однак ступінь неудосконалення ринку набагато менший за

фіаско політики, до якого ведуть прорахунки в економічній полі-

тиці реальних суспільних систем.

2. М

ЕТА ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Економіка — це цілісна, організована і суворо субор-

динована система, де окремі, зовні самостійні елементи, ланки і

блоки перебувають у складній взаємодії. Значно впливає на хара-

ктер взаємозв’язків економічна політика. Сама економічна полі-

тика охоплює суб’єкти, об’єкти, а також механізм впливу

суб’єктів на об’єкти. Головний суб’єкт економіки — держава.

Економічна політика — це, насамперед, державна політика. Од-

нак як реальні суб’єкти, що активно впливають на економічну

політику, виступають також політичні партії, об’єднання, проф-

спілки, фінансово-промислові групи. Особливо великою у визна-

ченні напрямків економічної політики є роль фінансово-проми-

слових груп. Упроваджуючи у владні структури чи делегуючи

565

туди своїх представників, здобуваючи контроль над сучасними

засобами масової інформації, фінансово-промислова олігархія зо-

середжує у своїх руках політичну й економічну владу. Це дає

практично необмежені можливості впливу на політику уряду, ви-

значення її мети та засобів її досягнення. Певний тиск на уряд

роблять й інші суб’єкти економічної і соціальної політики.

Об’єкти економічної політики

Об’єкти економічної політики — це ті соціально-

економічні процеси, що відбуваються в суспільстві на кожному

етапі його розвитку. Механізм впливу суб’єкта на об’єкт зале-

жить від типу економічної системи. У адміністративно-

командній економіці це переважно адміністративні методи, у ри-

нковій — економічні. Політичні рішення, перш за все, коли по-

чнуть здійснюватися, через економічне прогнозування повинні

передбачити майбутній результат, визначити ту мету і ті засоби,

що необхідно використовувати для їх реалізації. Безперечно, ре-

зультат залежить від багатьох змінних, і, насамперед, від склад-

ності політичних рішень. Мета має бути реальною, що спираєть-

ся на об’єктивні фактори. Для їх реалізації необхідні обґрунто-

вані тимчасові межі. Програми типу «500 днів» свідчать тільки

про те, що не повністю уявлялися труднощі переходу до ринкової

економіки країни, яка не готова до неї ні політично, ні економіч-

но, ні морально. Мета економічної політики має відповідати при-

родному еволюційному, а не революційному характеру суспіль-

ного процесу, забезпечувати соціальну стабільність суспільства,

економічну безпеку держави.

Конкретна мета економічної політики має враховувати те со-

ціальне середовище, у якому здійснюються економічні процеси.

У ринковій економіці головною умовою ефективного функціону-

вання господарських суб’єктів виступає свобода вибору ними

способів оптимального використання обмежених ресурсів, сво-

бода вирішувати самостійно питання: «Що виробляти?», «Як

робити?», «Скільки робити?» і «Для кого робити?», зрозуміло, в

межах відповідного законодавства. Умова здійснення мети еко-

номічної політики — забезпечення цивільних прав населення,

економічна безпека людей, плюралізм відносин власності, зваже-

на соціальна політика. Найважливішою метою економічної полі-

тики держави є, по-перше, стабільне економічне зростання, повна

й ефективна зайнятість; по-друге, орієнтація на інновації і підви-

щення економічної ефективності, стабільний рівень цін; по-третє,

566

збалансованість державного бюджету, рівновага платіжного ба-

лансу. Таку розмаїтість мети нерідко в економічній політиці сус-

пільства називають магічною. На відміну від відомого в матема-

тиці логічного квадрата, де розташовані по малих квадратах

числа завжди дають один результат, економічний багатокутник

найчастіше не врівноважений. Це означає, що жодна економічна

система, жодна, навіть найрозвинутіша, країна не може забезпе-

чити виконання всієї мети не тільки за короткий термін, але й у

тривалих періодах.

Економічне зростання — це кількісні і якісні зміни, що вира-

жаються в зростанні кінцевих народногосподарських результатів,

вимірюваних рядом показників. Найбільш узагальнюючий —

приріст валового національного продукту — у відсотках за рік.

Iноді економічне зростання ілюструється переміщенням кривої

виробничих можливостей у результаті збільшення використаних

ресурсів або впровадження найдосконалішої техніки і технології.

Переміщення кривої виробничих можливостей з положення

AB у положення CD привело до зростання виробництва і послуг

на величину заштрихованої частини графіка. З метою підтримки

стабільних темпів економічного зростання уряд вживає конкретні

заходи для їх стимулювання: проводить відповідну інвестиційну,

монетарну і фіскальну політику. Однак циклічність ринкової

економіки, незважаючи на вжиті заходи, час від часу призводить

до загальної розбалансованості економіки, спаду виробництва,

зростання безробіття, інфляції та ін. Уряд заходами впливу може

послабити негативні наслідки економічної і соціальної кризи,

пом’якшити її наслідки для ринкових суб’єктів, але взагалі запо-

бігти неспроможний.

DВ

Рис. 1

567

Ця ціль тісно переплітається з іншими і, насамперед, зі стабі-

льним економічним зростанням, повною й ефективною зайнятіс-

тю. Вже в самому формулюванні мети закладено суперечності.

Повна зайнятість не завжди означає ефективну, а ефективна — не

обов’язково повна. Коли мова йде про повну зайнятість, то абст-

рагуємося від природного рівня безробіття. Рівень безробіття має

місце, коли кількості безробітних відповідає така ж кількість ро-

бочих місць.

Динамічний розвиток виробництва, технічний прогрес, рух

робочої сили і ін. обумовлюють такі форми природного безробіт-

тя: фрикційну, технологічну, структурну, інституціональну. Кі-

лькісно безробіття охоплює 4—6 % робочої сили. Безробіття за

межами природного називають циклічним. Безробіття — абсолю-

тне зло. Заходи запобігання циклічності безробіття ті ж, що вико-

ристовуються для стимулювання економічного росту. З метою

підтримки стабільності розвитку економіки уряд має розробити

такі заходи ліквідації безробіття, що не відбилися б на темпах ро-

сту оплати праці.

Стабільний рівень цін

Мова йде про мету уряду не допустити інфляції в краї-

ні. Рідко інфляція ототожнюється з ростом цін. Це некоректне

судження. Якщо зростання цін відстає від зростання прибутків,

то це не інфляція. Iнфляція починається тоді, коли грошова маса

росте швидше суми цін обігу в сфері товарів і послуг (з ураху-

ванням швидкості обігу грошової маси). За інтенсивністю інфля-

ції виділяють повзучу, галопуючу і гіперінфляцію. I якщо галопу-

юча, а особливо гіперінфляція завжди руйнівні, то ріст цін на 1—

2 % на рік може бути і позитивним фактором для економіки.

Чому? Справа в тому, що такий ріст цін підстьобує підприєм-

ницьку активність, тому, що чекання сприятливої економічної

кон’юнктури стимулює інвестиційний процес, отже, і зростання

виробництва. У таких випадках незначне зростання цін назива-

ють змащенням для економічної машини. В економіці існує тісна

залежність між інфляцією і безробіттям, що описується кривою

економіста Франка Філліпса. Згідно кривій, повна зайнятість веде

до росту цін, низькі ціни — до зростання безробіття. Логіка прос-

та: хочете повну зайнятість — миріться з інфляцією, хочете низь-

кі ціни — миріться з безробіттям. Крива має негативний кут на-

хилу, тому що описує зворотну залежність. Та крива Франка

Філліпса — це статична модель, яка не завжди відображає проце-

568

си, що реально відбуваються в економіці. В умовах стагнації ін-

фляції, коли спостерігається спад виробництва і зростання безро-

біття, одночасно ростуть і ціни. За таким сценарієм у 90-ті роки

ХХ ст. розгорталися події в більшості країн колишнього Союзу, а

в деяких мають місце й у сучасних умовах.

Рівень цін

Рівень

безробіття

Рис. 2

Сучасна економіка може бути ефективною тільки за умови

розвитку її інноваційних основ. Самі собою нововведення в тех-

ніку, технології, організацію праці і виробництва, навіть заснова-

ні на новітніх досягненнях, ще не гарантують лідерства. Голо-

вне — безупинний процес зміни інновацій.

Яку ж роль відіграє економічна політика? Найбезпосереднішу.

Мова йде не про поточну, а про довгострокову політику, що на-

зивають економічною стратегією, яка охоплює заходи, що ніби-

то безпосередньо не впливають на інновації діяльності підпри-

ємств. Але опосередковано, через сучасну систему освіти, розви-

тку науки, у тому числі фундаментальної, професійної і загальної

культури, активну участь у міжнародному поділі праці і світових

інтеграційних процесах, держава стимулює зростання економіч-

ної ефективності, підвищення конкурентності.

Збалансованість бюджету

Бюджет країни — один із ключових об’єктів економіч-

ної політики. Бюджет країни — найважливіший інструмент, за

допомогою якого перевіряється не тільки збалансованість фінан-

сових засобів, але й усіх інших ресурсів, що використовуються.

Через бюджетне фінансування уряд здійснює загальнодержавну

569

мету — і в сфері виробництва, і поза нею. Освіта, охорона здо-

ров’я, наука, культура, оборона, державний апарат, правоохоронні

органи — усе утримується за рахунок засобів державного бюдже-

ту. Прибуткова частина державного бюджету формується перева-

жно за рахунок податків, наповнюваність бюджету залежить від

того, наскільки успішно функціонують підприємства, сфери виро-

бництва і послуг, наскільки високі їх прибутки та доходи.

Якщо держава живе не по можливостях, тобто витрачає біль-

ше, аніж має прибутків, то вдаватиметься до позик — внутрішніх

і зовнішніх, житиме в борг. Обслуговування боргу (виплата від-

сотків по позиках) здійснюється за рахунок коштів державного

бюджету. Росте борг, ростуть витрати з обслуговування. Держава

потрапляє в хибне коло, з якого дуже важко вибратися. I хоча

помірний бюджетний дефіцит сам собою не загрожує крахом си-

стеми (допускається дефіцит до 20 % чи доходів 5—10 % валово-

го внутрішнього продукту), він може спровокувати інфляцію й

усе, що нею супроводжується. Якщо уряд має доступ до грошо-

вого друкованого верстата, йому не уникнути спокуси привести

його в дію. Тоді галопуючої інфляції не уникнути. Ось чому існує

порівняння: допускати уряд до друкованого верстата — однако-

во, що поставити алкоголіка торгувати у винній крамниці.

Сучасна економіка характеризується глибоким міжнародним

поділом праці. Iнтенсивний розвиток світових господарських

зв’язків — головна домінанта суспільного процесу. Мета еконо-

мічної політики — визначити місце національної економіки в

процесі, знайти нішу в системі світової торгівлі. Міжнародний

поділ праці передбачає спеціалізацію країн-учасниць у процесі

виробництва визначеної товарної номенклатури. Навіть найроз-

винутіша країна не може лідирувати в усіх напрямках науково-

технічного прогресу, поставляти на світовий ринок необмежену

номенклатуру товарів. Це невигідно економічно. Тому у світовій

торгівлі використовується принцип відносної переваги, коли зі-

ставляються витрати упущених можливостей виробників товарів

і послуг. Ті учасники міжнародної торгівлі, що мають низькі аль-

тернативні витрати своїх товарів, одержують перевагу перед ін-

шими її суб’єктами. А це дає можливість мати активний торговий

баланс, зміцнювати національну економіку. Сполучаючи участь

вітчизняного капіталу в міжнародному розподілі праці, держава

використовує широкий набір економічних та адміністративних

інструментів стимулювання експорту. До економічних належать

пільгова податкова політика, прямі дотації фірмам-експортерам,

політика прискореної амортизації, митно-тарифне регулювання;

570

до адміністративних — нетарифне регулювання, ліцензування,

квотування експорту-імпорту. В економічній політиці важливе

місце займає тісний взаємозв’язок і субординованість усіх її ла-

нок і складових.

3. Ф

УНКЦІЇ ДЕРЖАВИ В РИНКОВІЙ СИСТЕМІ

Конкуренція

Ринкова економіка володіє рядом достоїнств і переваг

у порівнянні з іншими економічними системами, що дає можли-

вість вважати її найефективнішою формою координації госпо-

дарської діяльності людей. Синонім ринку — конкуренція. Саме

конкуренція виражає найглибшу суть ринкового господарства,

виступає головним регулюючим механізмом стохастичної сис-

теми, яка зазнає постійного відхилення і коливання. Конкуренція

з впровадженими в неї блоками — попит, пропозиція, ціна — та

сила, що приводить в рух маховик ринкової економіки, забезпе-

чує ефективний розподіл обмежених ресурсів, їх використання з

максимальним результатом. Ринок — відкрита система, де багато

мільйонів суб’єктів здійснюють суверенне право вибору еконо-

мічних рішень.

Що ж дає можливість вгадати результат і прийняти правильне

рішення? Вгадати результат і прийняти правильне рішення може

ринкова інформація, і тільки. Закодована в цінах, поширюючись,

подібно радіохвилям, від споживача-покупця, до виробника-

продавця і навпаки, ринкова інформація створює круговий при-

чинний зв’язок, що не має ані початку, ані кінця. Якщо інформа-

ція спотворюється (припустимо, під впливом неринкових сил чи

держави-монополії змінюється рівень цін), то ринкові суб’єкти не

можуть застосовувати оптимальних рішень, що веде до помилок

у виборі способів оптимального використання обмежених ресур-

сів. А це неминуче призведе до розбалансованості ринку. Ще од-

не достоїнство ринкової системи — спрямованість на задоволен-

ня потреб населення. Ринок і дефіцит — поняття взаємовиклю-

чаючі. Виробники гнучко реагують на знову і знову виникаючі

потреби, оперативно змінюють структуру пропозиції товарів і

послуг, прагнучи найповніше задовольнити платоспроможний

попит населення. Ринок — стимулююча система. Економічна на-

города у вигляді прибутку чекає на тих товаровиробників, які ро-

блять товари високої якості і з найменшими витратами. А це мо-