Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

581

ванні економічного життя. Однак з’явилися нові положення, що

перевернули звичне уявлення, — ідеї про ефективний попит і

роль держави в забезпеченні обсягу. Саме недостатність такого

попиту — основа криз і безробіття. Необхідність активного сти-

мулювання попиту, в тому числі збільшення державних витрат,

пов’язана з тим, що в людей превалює психологія заощадження

прибутків. Споживання зростає менше, аніж ростуть прибутки.

Це наслідок відкритого психологічного закону. Оскільки частина,

що зберігається, вилучається з обігу, Джон Кейнс сформулював

концепцію мультиплікатора — коефіцієнта, що відбиває залеж-

ність приросту національного прибутку від приросту інвестицій,

тобто приріст прибутку дорівнює приросту інвестицій, помноже-

ному на мультиплікатор. Це означало, що 100 од. інвестицій,

вкладених у виробництво через систему міжгалузевих зв’язків,

дають багаторазовий приріст національного прибутку. Вихідні

категорії кейнсіанства — споживчі, інвестиційні та державні ви-

трати — визначають обсяг сукупного попиту, стимулюють виро-

бництво і зайнятість.

Будь-яка економічна теорія, кейнсіанство тощо в умовах, що

динамічно змінюються, уже не може пояснити нові реалії госпо-

дарського життя, поступаючись місцем новим теоретичним по-

ложенням. Так, на зміну кейнсіанству знову, хоча і на більш ви-

сокому витку спіралі, приходить економічна школа неокласич-

ного, ліберального напрямку — монетаризм. Батьком сучасного

монетаризму вважається Мілтон Фрідмен — глава Чиказької

економічної школи. За теорією Чиказької економічної школи,

ринок сам впорається з проблемою нерівноваги, що час від часу

виникає в економіці. Втручання держави у відтворювальний про-

цес лише підсилює нестабільність. Монетаризм змінює вектор

стимулювання з попиту на пропозицію. В основу теорії покладе-

на концепція про тісний зв’язок обсягу грошової маси і швидко-

сті їх обігу — з одного боку, і обсягу внутрішнього національно-

го продукту і рівня цін, — з іншого. Мова йде про рівняння

Фімера MV = PQ; M = PQ/V; де M — обсяг грошової маси; V —

швидкість обігу грошових одиниць; Q — обсяг валового націона-

льного продукту; P — загальний рівень цін. Державі монетаризм

призначає скромну роль — регулювання грошового обігу і ство-

рення умов для розвитку приватного підприємництва. Практиці

прискорення процесу нагромадження капіталу, зростання вироб-

ництва і зайнятості перешкоджають необґрунтовано високі пода-

тки і помилки уряду в економічній політиці. Зростання необґрун-

тованих державних витрат веде до розкручування інфляційної

582

спіралі, зростання процентних ставок, подорожчання кредиту,

обмеження інвестиційного процесу, скорочення виробництва,

зростання безробіття.

Які ж рецепти пропонує монетаризм? Передбачається через

скорочення бюджетного дефіциту і подорожчання кредиту досяг-

ти зменшення попиту. Це веде до банкрутства нерентабельних

підприємств і тимчасового спаду виробництва. На ринку збере-

жуться лише сильні товаровиробники, яким необхідно створити

сприятливий інвестиційний клімат: зменшити податки на бізнес і

здешевити кредити. Внаслідок стає відсутнім зростання інвести-

цій, виробництва і зайнятості. Збільшення товарної пропозиції

веде до зниження цін.

В другій половині 70-х і на початку 80-х років ХХ ст. концеп-

ція монетаризму вплинула на розвиток економіки в західних

країнах. Проте спроби використати цю теорію для реформування

економіки країн пострадянського простору, де не було навіть

віддалено подібних із західними країнами умов, привели до сер-

йозних помилок і поглиблення економічної кризи. Уже в 90-х ро-

ках широку популярність мала економічна школа — інституціо-

налізм. Її відомі представники — Томас Веблен, Джон Гел-

брейт — виходять із тісного взаємозв’язку динамічно мінливих у

процесі еволюції економічних та неекономічних факторів. Осно-

вна увага приділяється ролі, що виконують різні інститути в при-

йнятті економічних рішень. Суспільні інститути — найрізномані-

тніші за структурою і відносинами — від власності і ринку до

сім’ї та профспілки. Особливе місце займають елементи соціаль-

ної структури, форми організації регулювання економічної дія-

льності. Без соціального контролю з боку суспільства за діяльніс-

тю всієї сукупності інститутів, і насамперед економічних, не

можна досягти ефективного функціонування системи. Особливо

важливо це в тих сферах, де найвиразніше виявляється фіаско

ринку — економічні, соціально-культурні, регіональні проблеми.

Вітчизняна економічна думка в сучасних умовах дедалі більше

схиляється до того, щоб методологічною основою проведених

економічних реформ ставали ідеї не однієї якоїсь економічної

школи — монетаризму чи кейнсіанства, а відповідні специфіч-

ним умовам національної економіки та духовно-моральних цін-

ностей народу найцінніші наукові розробки вітчизняних та зако-

рдонних вчених.

Марксизм — практично єдина теорія, що заперечує роль рин-

кового механізму як найефективнішого інструменту економічної

системи. Марксизм споконвічно виходив із провідної ролі держа-

583

ви у системі, що прийде на зміну капіталізму. Це суспільство —

комунізм, з першою нижчою стадією, іменованою соціалізмом.

Iнтерпретація марксизму послідовниками школи розділилася на

два напрямки — реформаторський (сучасна соціалістична думка

на Заході) і радикальний, що одержав розвиток у працях Володи-

мира Леніна і став теоретичною базою проведених після жовтня

1917 року перетворень у Росії.

У таблиці (с. 525) відображено основні концепції державного

регулювання економіки, включаючи марксизм, який нещодавно за-

ймав центральне місце у вітчизняній економічній думці як справді

наукова теорія. Але марксизм не можна поставити в один ряд із за-

хідними теоріями навіть регульованої економіки. Економічний ме-

ханізм царської Росії хоча й ринковий, але значно деформований

всевладдям бюрократичного апарату, який розкладав політичний

режим. Відомий економіст Iван Чупров гірко жартував: «У світі є

чотири види правопорядку. Один — в Англії, де все дозволено,

крім того, що заборонено. Iнший — у Німеччині, де все забороне-

но, крім того, що дозволено. Третій — у Франції, де все дозволено,

навіть те, що заборонено. I четвертий — у Росії, де все заборонено,

навіть те, що дозволено». Естафету командної економіки прийняли

в 1917 році більшовики, які в умовах громадянської війни і викли-

каної війнами розрухи здійснювали жорстко централізовану еко-

номічну політику, що одержала назву політики воєнного комунізму.

Великий і середній приватний капітал був націоналізований. На се-

лі вводилася продрозкладка, що вилучала в селян практично весь

хліб. Вільна торгівля заборонена. Карткова система розподілу то-

варів першої необхідності введена в місті. Стихійно виникнув спе-

кулятивний тіньовий ринок. Нестримна грошова емісія, яку прово-

дила нова влада, ще більше поглибила економічну кризу в країні:

інфляція знецінила грошові знаки до мінімуму, обмін прийняв на-

туральні форми. Економічні важелі впливу на економіку замінені

позаекономічним примусом. Насильство в господарській частині

тільки продиктоване реальністю. Більшовики, за свідченням Стіве-

на Коена, англійського економіста, не мали хоча б частково значу-

щої економічної програми, тому схопилися за першу-ліпшу, що по-

трапилася. Здається, значну роль відіграли полегшені, романтичні

уявлення керівництва щодо створення комуністичного суспільст-

ва. Нова економічна політика (НЕП) почала здійснюватися з весни

1921 року. Вільний місцевий оборот переріс у вільну торгівлю,

продрозкладку замінено продовольчим податком, суттєво полег-

шено тягар селянського господарства. Податок, що зменшився, дав

можливість селянам залишки зерна продавати на ринку і купувати

584

необхідні товари промислового виробництва. Пожвавився внутрі-

шній ринок, почалося повільне відродження промисловості. Під-

приємства, одержавши деяку самостійність, стали впроваджувати

комерційний розрахунок, самофінансування, почали функціонува-

ти і грошово-кредитні установи.

Таблиця

КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

В ПРОЦЕСІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ

Період Теорії вільної економіки Теорії регульованої економіки

XVI—

XVIІ ст

Концепція Представники Концепція Представники

XVIIІ ст. Меркантилізм Т. Манн,

Дж. Локк,

Д. Юм

XIX ст.

Класична

теорія

В. Петті,

А. Сміт,

Д. Рікардо

XX ст. Меркантилізм К. Менгер,

Е .Бем-Баверк,

Ф. Візер

Марксизм К. Маркс,

Ф. Енгельс,

В. Ленін,

Дж. Кларк

Неокласичний

напрямок

А. Маршалл,

А. Пігу

30-ті рр.

50-ті рр. Кейнсіанство Дж. М. Кейнс

60—

90-ті

рр.

Неолібералізм

В. Ойкен,

Л. Ерхард

Неокейнсіанс-

тво

Э. Хансен,

Е. Доммар,

Р. Харрод

Монетаризм М. Ф

ідмен,

К. Бруннер,

А. Мельце

Д. Лейдер

Економіка

пропозиції

А. Лаффер,

Дж. Гільбе

М. Фельдс-

тайн

Неокласичний

синтез

П. Самуель-

сон

Теорія суспі-

льного вибору

Дж. М. Бью-

кенен

Інституціона-

лізм

Т. Веблен,

Дж. Голбрейт,

Р. Хейлбронер

585

Здійснення нової економічної політики хоча й обумовило зро-

стання виробництва, підвищення життєвого рівня людей, однак

країна залишалася переважно аграрною з перевагою ручної праці.

Неминуче постало питання про проведення індустріалізації. Але

багаторічних нагромаджень від розвитку легкої промисловості,

як при здійсненні індустріалізації в західних країнах, не було. Зо-

внішні джерела фінансування були відсутні. Зустрілися дві точки

зору. Одна бачила джерело нагромадження в мобілізації додатко-

вого продукту, створеного селянським господарством. Це нази-

валося перекачуванням коштів за рахунок так званих ножиць

цін — високі ціни на товари для села, низькі ціни на сільськогос-

подарські товари. Це загрожувало руйнуванням селянського гос-

подарства, що склалося за століття. Iнша точка зору не заперечу-

вала необхідності залучення для індустріалізації засобів села, але

вважала, що робити це треба обережно, створивши насамперед

умови для зародження середняцького господарства, не захоплю-

ватися понадіндустріалізацією. Перемогла перша точка зору ви-

користовувати джерела нагромадження за рахунок мобілізації

додаткового продукту, створеного селянським господарством.

Однак вилучення додаткового продукту (насправді, більшої час-

тини необхідного продукту) можна було здійснити тільки засто-

сувавши насильство.

Почалось здійснюватися насильницьке усуспільнення, що оде-

ржало назву колективізації. Багато політиків і вчених — Микола

Кондратьєв, Олександр Чаянов та ін. — виступили проти згубного

для селянського господарства та й, як показала вся дальша історія,

для всієї країни, помилкового курсу. Однак Йосифу Сталіну і його

оточенню вже вдалося створити основи тоталітарного режиму.

Точка зору опонентів його політики відкинута, а самі вони потім

репресовані. Форсування строків індустріалізації перетворилося на

важку трагедію для народу. Вилучення в селян хліба як експортно-

го товару для одержання валюти і закупівель за кордоном техніки

призвело насамперед ті райони, що були житницею країни, —

Україна, Дон, Кубань, Поволжя, Чорнозем’я Росії — до тяжкого

становища. Поступово, але наполегливо формувалася казарменно-

кріпосницька форма господарювання на селі.

До сфери загального одержавлення залучена і промисловість.

Створено центральнокеровану економіку. Протягом 50—80-х ро-

ків ХХ ст. боязкі спроби послабити адміністративні пута так і не

увінчалися успіхом, і до початку 90-х років ХХ ст. система при-

йшла до занепаду. У сучасних умовах знову, як і багато років то-

му, країни пострадянського простору перебувають на зламному

586

етапі. Україна, що стала суверенною державою, ось уже десяти-

ліття шукає шлях реформування економіки. Взаємодія економіки

і політики залишається винятково актуальним, торкається про-

блеми економічної безпеки країни.

4. Е

КОНОМІЧНА БЕЗПЕКА В КРАЇНАХ РИНКОВОЇ

ТРАНСФОРМАЦІЇ

Проблема національної безпеки і її головної складо-

вої — економіки — залишається актуальною для кожної країни.

Активна цілеспрямована політика держави протидіє загрозам

стабільності економічної і політичної систем і є об’єктивний фа-

ктор суспільного життя. Національна безпека — більш широке

поняття, аніж економічне, і загрози, що виникають, відстежують-

ся спеціальними державними інститутами, які виробляють реко-

мендації уряду щодо їх відвернення. Однак проблеми національ-

ної, в тому числі економічної, безпеки для багатьох країн світу

або докорінно змінюються, або перестають бути актуальними. I

насамперед тому, що загальносвітові інтеграційні процеси пере-

творилися в головну домінанту суспільного розвитку. Відособлені,

замкнені локальні господарські системи в ХIХ ст. звільнили на-

прикінці ХХ ст. місце національним, які динамічно замінюються

глобальним всесвітнім господарством. Практично тільки почина-

ється перехід до єдиної системи всесвітнього господарства.

Відомий фахівець глобальних проблем Лестер Туроу вважає,

що років через двадцять американці покинуть говорити про те,

що зайняті в американській економіці, і почнуть усвідомлювати

себе частиною глобального господарства. Ті держави, які здатні

включитися до нової глобальної економіки, користуватимуться її

плодами, інші ж — приречені на прогресуюче відставання і де-

градацію. У сучасних умовах поза інтеграційними процесами,

поодинці вже неможливо забезпечити необхідну динаміку госпо-

дарської системи. Західні дослідники відмічають революційні

зміни в сфері технології (мікроелектроніка, біотехнологія, теле-

комунікації, сучасні розробки в програмному забезпеченні),

пов’язують їх з не менш глобальними змінами, що відбуваються

в системі суспільних відносин. Політолог Джордж Гелбрейт вва-

жає найсуттєвішим фактором для розвинутих країн подолання

войовничого націоналізму. Національна ідентичність уже не пріо-

ритетна для економічно розвинутих країн. У бідних, економічно

відсталих країнах, особливо для маргінальної частини населення,

587

войовничий націоналізм залишається значущим фактором суспі-

льного життя.

У сучасних умовах економічно слабкі країни — незалежні

держави, що виникли після розпаду Радянського Союзу, — роб-

лять важку спробу переходу від директивної, центрально-

керованої економіки до ринкової. В умовах ейфорії, викликаної

здобуттям самостійності, регіональні політичні еліти не знайшли

адекватних методів реформування економіки. Проблеми еконо-

мічної безпеки незалежних держав неймовірно загострилися. Ще

недавно це був єдиний народногосподарський комплекс із зага-

льносоюзним поділом праці; національні республіки успадкували

при розпаді Союзу частину загального економічного потенціалу,

що обумовило недосконалу, іноді спотворену структуру вироб-

ництва. Україна з розвинутим сталеливарним комплексом, важ-

ким машинобудуванням залишилась без паливно-енергетичних

ресурсів, що надходили в необхідній кількості зі східних регіонів

єдиної країни. Порушення господарських зв’язків, що формува-

лися століттями, не може не викликати кризові явища. Станови-

ще посилилось ще й тим, що багато країн пострадянського прос-

тору тільки почали створення державності без необхідних

елементів цивільного суспільства, демократії, поваги до закону.

Ще один фактор, що обумовив для нових незалежних країн

гостроту проблеми — непрофесійний підхід до вибору шляхів ре-

формування центрально-керованої економіки. Базуючись на по-

верхневих поглядах ліберальної політичної економії про те, що

магічна сила невидимої руки ринку проявиться автоматично, пра-

вляча еліта миттю кинулася здійснювати реформи. Джордж Гел-

брейт вважає, що це «напад поганого оптимізму. Перехід до рин-

кового господарства вимагає часу і усвідомленості, має ґрунту-

ватися на продуманих і обережних діях, розрахованих на трива-

лий період». Свобода вибору, конкуренція, приватна власність —

такі цінності неокласичної теорії безперечні і необхідні для ди-

намічного розвитку країни. Вимагаються певні суспільні умови,

що в нових незалежних країнах ніколи не існували. Результати не

забарилися виявитися — найжорстокіша криза, що охопила всі

сфери суспільства — економіку, політику, духовну сферу, куль-

туру. Тоді в надії використовувати досвід передових країн тради-

ційної ринкової економіки звернулися до західних консультантів,

забувши застереження Френсіса Бекона, що саме подібність мав-

пи з людиною робить її огидною. Радниками дальших реформ у

перехідних економічних системах запрошені західні спеціалісти,

які не володіють конкретною економічною ситуацією нових не-

588

залежних країн, а головне, не розуміють специфіки їх реформу-

вання. Об’єктивні причини заважали виробленню адекватних

економічній ситуації рекомендацій. У рецептах західних фахівців

і політиків переважав і суб’єктивний фактор.

Правлячі кола країн пострадянського простору, заклопотані

особистим збагаченням, не розпізнали і не захотіли розпізнати

шляхи ефективних реформ. Про що йде мова? Англійський еко-

номіст Джеймс Ангрессано, торкаючись перехідної економіки,

підкреслює, що з самого початку 90-х років перетворення в краї-

нах Центральної і Східної Європи виходили з інтересів Заходу і

визначалися ідеологічними постулатами, властивими неокласич-

ній теорії, такими як надання ринку західним кредиторам, доступ

до сировини, вільна наймана праця, посилення політичного

впливу в регіоні. Обвал в економіці Росії, а потім в Україні, що

стався наприкінці 90-х років підтверджує думку англійського

економіста. Проблема економічної безпеки значно загострилася.

Сучасна економічна наука, торкаючись суті визначення по-

няття економічна безпека, не дає однозначної відповіді. Але роз-

біжності у визначенні поняття економічна безпека не глибокі.

Економічна безпека — це сукупність умов і факторів, що забез-

печують незалежність національної економіки, її стабільність і

стійкість, здатність до постійного відновлення і самовдоскона-

лення. Навряд чи таке визначення уразливе для критики. Разом з

тим є сумнів в коректності поняття незалежність стосовно до

економіки. У сві-ті не знайти країни, навіть найбагатшої, що не

залежала б або від енергоресурсів інших країн, або від діяльності

фінансово-промислових груп, що маніпулюють мільярдами гаря-

чих грошей. Безпека країн світової співдружності обумовлюється

олігополістичним взаємозв’язком, їх економічною взаємодією.

Процеси глобалізації раціональні, ефективні. Економічна безпе-

ка — найефективніше сполучення економічних, політичних, пра-

вових умов, що забезпечують стійке, в тривалій перспективі, ви-

робництво максимальної кількості економічних ресурсів на душу

населення. Тут викликає сумнів абсолютизація розміру виробни-

цтва економічного ресурсу на душу населення, тому що нерідко

розподіл між соціальними спільностями створює реальну загрозу

економічній безпеці.

Безперечно, економічна безпека — це стійкість соціально-

економічної системи, здатність її до саморозвитку, взаємодії в

умовах глобалізації господарського життя. Науково-технічний

прогрес викликає порушення рівноваги. Найважливіша якісна

характеристика — здатність економіки перебудовуватися,

589

тобто переходити на більш високий рівень збалансованості з

найменшими соціальними й економічними витратами. Ця якість,

властива суспільній системі, виступає найважливішим фактором

економічної безпеки. Творче руйнування — форма прояву суспі-

льно-економічного прогресу. Однак досвід реформування країн

пострадянського простору свідчить про те, що можливий і варі-

ант руйнування без творення, варіант лише руйнівної дії, що за-

гострює проблему суверенної економічної безпеки. Дискусійни-

ми залишаються показники економічної безпеки. Економічна

безпека не тільки макро- і мікроекономічна, не тільки регіональ-

на, але й є проблемою, безпосередньо дотичною до індивіда, тоб-

то окремої особи. В економічній теорії відома класифікація по-

треб індивіда, представлена соціологом Абрахамом Маслоу.

Друга після фізіологічних потреб — потреба у безпеці. У цивілі-

зованому світі саме людина — носій прав і волі, безпосередня

мета, а не засіб виробництва.

Проблеми зміцнення економічної безпеки зв’язані насампе-

ред з економічним зростанням і в промисловості, і в сільському

господарстві. Тому важлива інвестиційна активність. Але, на

жаль, тут картина безрадісна. Тіньова економіка — загроза еко-

номічній безпеці країни, серйозний фактор, що погіршує інвес-

тиційний клімат у країні. Низький експортний потенціал, дефі-

цит платіжного балансу тісно зв’язані з проблемою збалан-

сованості бюджету, якщо рік у рік зводиться з перевищенням

витрат над прибутками. Як наслідок — росте внутрішня і зов-

нішня заборгованість України. Важливий фактор — легітим-

ність влади, тобто довіра населення до уряду, правлячої еліти,

здатність її адекватно, в інтересах народу, а не вузьких клано-

вих груп компрадорської буржуазії здійснювати економічну і

соціальну політику. На думку вчених, причина тривалого еко-

номічного зростання на Заході — політична стабільність, за-

снована на верховенстві закону і повазі прав власності. У поєд-

нанні з більш чутливою (тобто ліберальною) економічною

політикою все це заклало основу для значного економічного

зростання глобально. Усі ці умови в Україні відсутні. Ступінь

довіри до влади винятково низький, верховенство закону лише

декларується, соціальна політика неефективна. Економічна по-

літика України залежить від здатності держави, уряду, правля-

чої еліти здобути довіру населення, проводити соціальну полі-

тику в його інтересах, утверджувати владу закону. Вирішивши

такі проблеми, Україна міцно займе гідне місце і відіграє важ-

ливу роль у світовому співтоваристві.

590

ЛІТЕРАТУРА

Пирожков С., Поповкін В. Українська економіка: важкий

шлях до ринку // Політика і час. — 1994. — № 4; Проблеми

економіки України і сучасність // Політика і час. — 1998. —

№ 6; 2000. — № 4.

Поповкін В. Економічна безпека і незалежна держава // Роз-

будова держави. — 1994. — № 10.

Ширяева А., Мамедова Н. Неклассическая модель государс-

твенного регулирования рыночных отношений. — М., 1996.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

♦ Чому економічні фактори стали вирішальними у виникнен-

ні держави? В чому полягає мета економічної політики?

♦ Чим обумовлене зростання економічної ролі держави? Які

економічні функції держави?

♦ Які економічні умови утвердження національної державно-

сті в Україні?