Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику

Подождите немного. Документ загружается.

571

жливо тільки при використанні новітніх досягнень науки, техні-

ки, технології.

Зрозуміло, достоїнство ринкової системи — гнучкість і адап-

тація до умов, що змінюються. Але гнучкість і адаптація не без-

межні і періодично дають збій. Виступаючи достоїнством, на пе-

вному етапі розвитку системи такі якості переростають у її

недоліки. I тут виявляється неспроможність ринку. Недоліки ри-

нку зводяться до того, що, по-перше, ринкова конкуренція поро-

джує свою протилежність — монополію, а з нею і можливість

нав’язувати свою волю споживачу; по-друге, нездатність ринку

підтримувати постійну економічну рівновагу, забезпечувати зро-

стання виробництва. Ринок байдужий до виробництва суспільних

благ, неспроможний до регулювання зовнішніх ефектів (екологі-

чні проблеми); по-третє, ринок сприяє різкій диференціації дохо-

дів і глибокому соціальному розшаруванню населення.

Ринок нав’язує людям все нові й нові потреби, що веде до

розбазарювання у використанні обмежених і невідтворюваних

ресурсів. Недоліки ринку, його неспроможність називають фіас-

ко ринку. Але якщо ринкова система не здатна впоратися з про-

блемами, які сама породжує, якщо економічний механізм систе-

ми дає періодичні збої, то необхідний зовнішній вплив, який

виправляє дефекти системи. Такий зовнішній вплив на ринкову

систему роблять держава, її економічна політика. Президент

США Авраам Лінкольн підкреслював: «Розумна мета держави

полягає в тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, але

вони самі, самотужки не можуть робити взагалі або не можуть

робити належно». Задоволення потреб населення в необхідних

товарах і послугах — важлива особливість ринкової системи. I

держава має піклуватися про те, щоб виробники оперативно змі-

нювали структуру пропозицій товарів і послуг, повністю задово-

льняли потреби і платоспроможність населення.

Регулювання державою ринкових відносин

Економічні функції держави в ринковому господарстві

визначаються неспроможністю ринку в реалізації суспільно зна-

чущих проблем. Функції держави у регулюванні ринку поляга-

ють у підтримці конкурентного середовища, забезпеченні умов

функціонування ринкового механізму; розробці й організації, ре-

алізації, дотриманні господарського законодавства; у визначенні

пріоритетів макроекономічного розвитку економічної системи; в

стабілізації економіки через фіскальну та грошово-кредитну по-

572

літику; у здійсненні протекціоністських заходів забезпечення

стратегічних проривів і освоєння нових напрямків науково-

технічного прогресу. Держава здійснює фінансування суспільних

благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх ефектів, реалізацію

соціальних цінностей, регулювання зовнішньоекономічних від-

носин. Реалізація функцій регулювання економіки різноманітна.

Це прямі, тобто адміністративні, й економічні (ринкові) методи.

Як правило, адміністративні методи обмежені, використовуються

переважно в екстремальних обставинах: в період війн, природних

катаклізмів, епідемій тощо, рідше — в умовах кризового розвит-

ку економіки. Адміністративним методом розподіляють дефіцит-

ні ресурси (по галузях і підприємствах), регулюють ціни і заробі-

тну платню, здійснюють антимонопольне законодавство. У зви-

чайних умовах уряд здійснює свої функції регулювання економі-

чних методів. Найважливіша функція державного регулювання

ринкової економіки — підтримка конкурентного середовища, за-

безпечення необхідних умов для функціонування ринкового ме-

ханізму. Регулювання ринкових відносин сприяє ефективності

ринкового господарства.

Iсторія розвитку ринкового господарства показала, що вільна,

сучасна конкуренція, коли жоден товаровиробник не має можли-

вості впливати на ринкові ціни, не відтворюється автоматично.

З прискоренням технічного прогресу народжується велике виро-

бництво, а з ним — і могутні підприємства: трести, концерни, кон-

гломерати, що контролюються фінансово-промисловими об’єднан-

нями. Конкуренція стає невигідною економічно, що веде до коло-

сальних витрат. Процес злиття та поглинання одних фірм іншими

дає можливість уникнути дорогого суперництва на ринку, але ве-

де до утворення монополій. Так виникають нові ринкові моделі

недосконалої конкуренції — монополістична, олігополістична,

чиста монополія. Ринок заперечує сам себе. Монополія, маніпу-

люючи ціною й обсягом, встановлює над ринком монопольну

владу, що призводить до безповоротних суспільних втрат. I якщо

монополістична конкуренція практично не веде до деформації

ринкового механізму, то чиста монополія й олігополія без обме-

жувальних заходів держави істотно підривають його. В таких

умовах держава здійснює політику обмеження монопольної вла-

ди, аж до розформування монополії на окремі самостійні підпри-

ємства.

Функція держави у розробці та організації здійснення та до-

тримання господарського законодавства важлива для країн, що

здійснюють перехід від командної економіки до ринкової. У

573

центрально керованій системі, що мала директивний характер,

основні питання господарського розвитку зважувалися не на ос-

нові права, а відповідно до рішень чиновників партійно-держав-

ного апарату. Панувало телефонне право. Система розподілу ре-

сурсів здійснювалася на вольовій основі. Командна економіка —

дистрибутивна. Ринок — система договірна. Однак навіть в умо-

вах укладання угоди договірна система може торкатися інтересів

третіх осіб. Умови укладання контрактів, права власності, відпо-

відальності сторін та інше — усе суворо регламентується право-

вими законами. Відомий філософ і економіст Карл Поппер писав:

«Суспільство, що засноване на ринкових відносинах і передбачає

значну свободу вибору, — немислиме без правової системи, без

влади закону».

Створення ринкового середовища в Україні, конкурентного

клімату вимагає розробки відповідного законодавства. Необхідно

визнати, що основи такого законодавства вже створені. Можна

назвати ряд законів, що регулюють господарську діяльність в

Україні. Це закони про власність, про підприємство, про госпо-

дарські товариства, про цінні папери та фондову біржу. Динаміч-

но змінюються умови підприємництва, удосконалюється струк-

тура власності, виникають підприємства зі змішаним капіталом,

створюються вільні економічні зони, розробляється й удоскона-

люється господарське законодавство, — процес творчий і безпе-

рервний.

Визначення мети — початок державної економічної політики,

а здійснення — її продовження. З цим пов’язана функція визна-

чення пріоритетів макроекономічного розвитку. Уряд має у

своєму арсеналі заходи, здатні згладжувати виникаючі періодич-

но, циклічні коливання економічної кон’юнктури, впливати на

темпи розвитку економіки. Пріоритетні заходи сприяють підтри-

мці макроекономічної збалансованості, встановленню стабільно-

сті розвитку різних галузей економіки, рівноваги між сукупним

попитом та сукупною пропозицією. Адже суть економічної полі-

тики держави і полягає в тому, щоб постійно задовольняти по-

треби населення в товарах і послугах, а це можливо при рівновазі

попиту та пропозиції.

У ситуації, коли держава виступає як ринковий суб’єкт, вона

не має ніяких переваг у порівнянні з іншими учасниками ринко-

вих відносин. У здійсненні макроекономічної політики роль дер-

жави є провідною. Тут дуже тонка грань, яка відокремлює опти-

мальні рішення від неадекватних. Американський економіст

Джордж Стіглер пише, що ступінь недосконалості ринку в аме-

574

риканській економіці, відомий як фіаско ринку, набагато менший

за фіаско політики, до якого приводять прорахунки в економіч-

ній політиці.

Держава відіграє важливу роль у стабілізації економіки через

фіскальну і грошово-кредитну політику.

Проведення фіскальної політики включає оподаткування та

державні витрати, за допомогою яких уряд впливає на рівень

економічної активності, темпи зростання випуску продукції, під-

вищення продуктивності праці, економії сировини та трудових

ресурсів. Нерідко прагнення уряду сформувати бюджет, здатний

максимально забезпечити державні витрати на соціальні, культу-

рні та освітні потреби населення, провокує його на збільшення

податкових ставок не тільки на підприємницьку діяльність, але й

на підвищені доходи фізичних осіб. Однак на практиці і в госпо-

дарській, і економічній діяльності існує правило — збільшення

прибуткової частини бюджету за рахунок зростання оподаткову-

вання має межі, за яких потрапляє під удари приватний бізнес,

що або розоряється, або йде в тінь. Приховують свої прибутки і

фізичні особи. У результаті бюджет втрачає навіть ті оптимальні

необхідні прибутки, що при значно високій податковій ставці він

міг би вільно одержати. Така залежність описується кривою Ла-

ффера (рис. 3).

Крива Лаффера

Рис. 3

По осі ординат відкладається розмір податкової ставки (N), по

осі абсцис — податкові надходження в бюджет (Y). Точка t —

оптимальна ставка, при якій максимізуються податкові надхо-

дження. Подальше збільшення податкової ставки веде до змен-

575

шення доходів бюджету з Y

до Y

. Вважається оптимальною

30 % податкова ставка з прибутку підприємств. Але уряд може

використовувати різні варіанти нижньої межі. Для стимулювання

малих форм підприємництва, фермерства, особливо в період їх

становлення, податки можуть бути більш помірні або навіть на

якийсь термін скасовані.

У 80-х роках ХХ ст. у США при здійсненні економічної полі-

тики, що одержала назву рейганоміка (по імені президента Рона-

льда Рейгана), одним з найважливіших факторів стало скорочен-

ня з 50 % до 28 % ставок прибуткового податку і податку на

прибуток підприємств. Це дало можливість забезпечити зростан-

ня виробництва і зайнятості, істотно знизити інфляцію та дефіцит

державного бюджету. Для підприємств такий захід став засобом

зростання інвестиційної активності і прибутків для працівни-

ків — підвищення доходів. Фіскальні доходи можуть поповнюва-

тися за рахунок державної монополії на вино, горілчані і тютю-

нові вироби. Це особливо важливо для таких країн, як Україна,

яка зазнає значних труднощів при формуванні прибуткової час-

тини державного бюджету.

Використання інструментів грошово-кредитної політики мож-

на проілюструвати на прикладі концепції дешевих і дорогих гро-

шей. У випадку перегріву економічної кон’юнктури, коли еконо-

мічний ріст набирає темпи, а у виробництво залучені всі наявні

ресурси, починає рости заробітна плата, а з нею — і ціни, спеку-

лятивного характеру набуває ринок цінних паперів. Як снігова

лавина росте фіктивний капітал. Щоб не допустити обвалу піра-

міди, а з нею — різкого спаду виробництва і зайнятості, держава

використовує політику дорогих грошей, взаємопов’язаних захо-

дів. Центральний банк продає облігації, тим самим пов’язуючи

гарячі гроші, збільшує дисконтну ставку відсотка, сприяє змен-

шенню попиту на кредитні гроші, збільшує розмір обов’язкових

резервів комерційних банків, що зберігаються на спеціальних ра-

хунках Центрального банку і не можуть використовуватися для

поточного кредитування. Завдяки таким заходам зменшується

пропозиція грошей, скорочуються інвестиції, падає зайнятість,

скорочується виробництво. Політика дешевих грошей здійсню-

ється з метою стимулювання виробництва і зайнятості. У таких

умовах уряд викуповує державні облігації, вивільняючи інвести-

ційні ресурси. Центральний банк знижує дисконтну ставку, сти-

мулюючи попит на кредитні ресурси, зменшує розмір обов’я-

зкових резервів комерційних банків, розширюючи можливості

кредитування частки капіталу. У результаті збільшується пропо-

576

зиція грошей, зростають інвестиції, ростуть виробництво і зайня-

тість.

Стабільне економічне зростання забезпечує та економіка,

що здатна освоювати новітні досягнення науково-технічного

прогресу. Командна система програла економічне змагання

ринковій насамперед тому, що виявилася несприйнятливою до

інновацій. У певній мірі вони використовувались у галузях

військово-промислового комплексу, не виходячи за його межі.

Прогресуюче відставання в цій сфері від розвинутих країн За-

ходу призвело до деградації економіки, а потім — і до краху

економіки. Але й у ринковій економіці забезпечення стратегі-

чних проривів і освоєння нових проявів науково-технічного про-

гресу вимагає протекціоністських заходів з боку уряду. Лише

держава може здійснити великі інвестиційні проекти в галузі з

неясними перспективами попиту, стимулювати підприємства,

здатні освоювати інновації. Серед заходів стимулювання інно-

вацій на мікрорівні — пільгове оподаткування, введення мит-

них і інших пільг на оплату контрактів постачання імпортного

устаткування, призначеного для розвитку нових напрямків на-

уково-технічного прогресу, централізоване фінансування і бю-

джетне кредитування, політика прискореної амортизації. Але

особливо важливою є політика уряду в генерації нових знань.

А це вимагає інтенсивного розвитку освіти і науки. Освіта на-

роджує науку. Наука створює інновації. Iнновації забезпечу-

ють майбутнє. Світ без науки — це світ без майбутнього. Май-

бутнє забезпечується насамперед розвитком фундаментальних

знань. Уряд субсидує різні програми підтримки науки й освіти

за рахунок засобів державного і місцевого бюджетів. Важливо

спрямувати засоби фінансування на розробку тих наукових

проблем, що дадуть найбільшу вигоду.

Коли мова йде про розвиток освіти, то передбачається полі-

тика уряду із стимулювання виробництва суспільних благ. I

функція фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негати-

вних зовнішніх ефектів — одна з важливих. На відміну від

приватного блага, що є винятково об’єктом суперництва, сус-

пільне благо доступне усім без будь-якої плати. Використання

суспільних благ теоретично розглядається як ефект безбілет-

ника, коли людина вигадує користь із користування благом,

щоб одержати його безкоштовно. Його не можна обмежити або

виключити з числа людей, які користуються суспільними бла-

гами. Національна оборона, певний стандарт безкоштовної

освіти й охорони здоров’я, світло маяка і святковий феєр-

577

верк — це тільки окремі приклади суспільного блага. А нада-

ючи їх безкоштовно, держава несе чималі витрати. Тому ви-

значаючи ті або інші види суспільного блага, їх обсяг, урядові

структури аналізують їх з погляду витрати—вигоди. Такий

аналіз менш точний, аніж при виробництві приватного блага,

тому торкається інтересів величезного числа людей. Так, буді-

вництво швидкісної залізниці Харків — Київ бажане для одних

людей і завдає шкоди інтересам інших.

Приклад будівництва швидкісної залізниці виводить на про-

блему, що виступає об’єктом економічної політики, — проблему

зовнішніх ефектів або екстерналій. Екстерналії займають інтере-

си третіх осіб (не покупців і не продавців), можуть бути вигідні

третім особам, і такі екстерналії називають позитивними, а мо-

жуть завдавати їм шкоди. Це негативні екстерналії.

Загальна середня або вища освіта, крім збільшення вартості

людського капіталу, підвищує загальний культурний рівень на-

селення, сприяє зменшенню злочинності в країні. Це приклад по-

зитивних екстерналій.

Iлюстрацією негативних зовнішніх ефектів може стати забру-

днення навколишнього середовища. Теплова електростанція, яка

до того ж працює на низькосортному вугіллі, інтенсивно забруд-

нює довколишню територію. У ціні її кВт/години зовнішні витра-

ти не відображені, тому що побічний негативний ефект — збід-

ніння природи, хвороби людей — економісти електростанції не

враховують. Отже, ціна електроенергії для суспільства несе спо-

творену інформацію і без виваженої економічної політики уряду

тут не обійтись. Якими можуть бути заходи, що запобігають еко-

номічним збиткам? Адміністративні — аж до закриття підприєм-

ства, і непрямі — формування ринку прав на скидання відходів,

сплата податків, що компенсують шкоду, завдану брудним виро-

бництвом, та ін.

Відчутна недосконалість ринку виявляється в соціальній сфе-

рі. Реалізація соціальних цінностей — найважливіша економічна

функція держави, пов’язана з функцією фінансування суспільних

благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх факторів, але вона

має і самостійне значення. Ринок — найдосконаліший механізм

формування прибутків, у тому числі і заробітної плати, що скла-

дає в розвинутих країнах три чверті і більше сукупних доходів.

Але оскільки якість праці різна (вартість людського капіталу —

рівень освіти, професійна підготовка — не однакові), зарплата

когось робить заможним, когось забезпеченим, когось бідним, а

інших відкидає за межу бідності, приречуючи людей на напівго-

578

лодне існування. Така сувора реальність ринку. Нерівність при-

бутків у теорії описана кривою Лоренца (рис. 4).

100

20 40 60 80 100

Крива Лоренца

(фактичний

розподіл)

Ідеальний

розподіл

Процент

сімей

Процент

приубтку

Рис. 4

Iдеальний розподіл представлено бісектрисою, рух по якій по-

казує абсолютну рівність в розподілі прибутків: 20 % сімей оде-

ржують 20 % прибутку, 40 %—40 %, 100 %—100 %. Ступінь від-

хилення кривої Лоренца від бісектриси показує нерівномірність

розподілу прибутку: 20 % сімей одержують 2,0 % прибутку, 40 %

сімей — 5 % прибутку, 60 % сімей — 20 % прибутку тощо. Не-

обхідність корегування механізму цього розподілу очевидна. Але

участь держави в процесі розподілу прибутку породжує супереч-

ності. З одного боку, реалізація головного принципу сучасної ри-

нкової економіки — свобода вибору — обумовлює значну дифе-

ренціацію доходів, з іншого боку — втручання держави в

постійний процес розподілу прибутків деформує найглибшу суть

сучасного ринкового механізму, поводження ринкових суб’єктів,

знижує ефективність використання ринкових ресурсів. Ця супе-

речність переборюється в залежності від економічних можливос-

тей країни. У середині 90-х років ХХ ст. у США при середньому

прибутку на душу населення в 10 тисяч доларів межа бідності

проходила для однієї людини на рівні 7700 доларів, на сім’ю з

чотирьох людей — 15 350 доларів. Виробництво внутрішнього

національного продукту на душу населення в США складає

29 тисяч доларів. В Україні такий показник у 40—50 разів ниж-

чий, а рівень малозабезпеченості в залежності від валютного кур-

су — 200—240 доларів у рік на душу. Незрівнянні можливості,

незрівнянні величини і форми державної допомоги (пільги, суб-

сидії, трансферти в натуральній формі).

579

Держава проводить динамічну політику регулювання зовніш-

ньоекономічної діяльності. Ця політика включає широкий спектр

заходів, спрямованих на активну участь національного капіталу в

міжнародному поділі праці, формуванні та розширенні зовніш-

ньоекономічних зв’язків, які зміцнюють зовнішньоекономічний

потенціал країни. Складовими зовнішньоекономічної політики

виступають: по-перше, торгова політика, що включає експортну

й імпортну політику; по-друге, валютна політика; по-третє, інве-

стиційна політика, яка відображає рух капіталу; по-четверте, ми-

тна політика — протекціонізм та фритредерство (вільна торгів-

ля). Показниками включення країни до системи світових господар-

ських зв’язків слугують експортний потенціал, що відображає

взаємодію експорту і обсягу внутрішнього валового продукту, а

також зовнішньоторгівельний оборот, експорт на душу населен-

ня. Заходами державної політики регулюється зовнішньоторгіве-

льний і платіжний баланс.

Теоретично вільна торгівля (фритредерство) вигідна всім, але

практично не завжди так. З давніх-давен держава здійснювала

протекціоністські заходи з приводу національного капіталу, ви-

користовуючи митно-тарифне і нетарифне регулювання. Зовніш-

ня торгівля, безперечно, сприяє економічному прогресу країни,

але пріоритетним повинен бути розвиток внутрішнього ринку і

споживання за рахунок розширення внутрішнього виробництва.

Винятково важливий об’єкт державної політики — валютне ре-

гулювання. Валютне регулювання включає встановлення валют-

ного курсу (грошова вартість національної валюти у валюті іншої

країни), умови обігу національної валюти у своїй країні, систему

міжнародних валютних розрахунків і платежів.

Еволюція економічної політики

На різних етапах розвитку світової цивілізації зміню-

валися уявлення про суть мети і завдань економічної політики,

тому що змінювалася сама економіка, а з нею і держава. Вже у

вченнях мислителів Стародавнього Сходу — Конфуція, Сюнь

Цзи, в індійських «Законах Ману» висловлювалися ідеї про ме-

тоди управління господарством і роль імперської влади в підтри-

мці стабільності в державі, регулюванні господарського життя.

Нерідко правителі дотримувались порад давніх мислителів. Так,

у Стародавній Греції і Стародавньому Римі Ксенофонт, Платон,

Арістотель, Варрон, Лукрецій, Сенека висловлювали оригінальні

думки з приводу ролі держави в економіці. Середньовічна Євро-

580

па вже народжує зрілі форми економічної політики. Теорія мер-

кантилізму вперше формулює значення державної політики для

захисту інтересів національного купецького капіталу, її роль у

здійсненні політики протекціонізму в зовнішньоекономічній дія-

льності.

Уявлення про економіку мали об’єктивну основу, хоча Адам

Сміт називав меркантилізм марновірством середньовіччя. Попе-

редники класичної школи — фізіократи вустами Франсуа Кене

проголошували принцип вільної економіки, обмеженої ролі уряду

в господарському житті. Класики (Адам Сміт, Девід Рікардо)

найкращим регулятором вважали невидиму руку ринку, яка най-

краще справляється із завданням підтримки ринкової рівноваги.

Державі відводилася роль нічного сторожа — захист прав влас-

ності, підтримка принципу вільної конкуренції.

Важливим періодом у розвитку економічної думки про роль

уряду в регулюванні господарського життя стала історична шко-

ла, що виступала з позицій заохочення державної участі в еконо-

міці, критикувала підхід класиків як відірвану від життя теорію.

Iсторичну школу іноді називають теорією національної економі-

ки. Державному управлінню економікою її представники відво-

дили роль фундаменту національного господарства. Далі сфор-

мувалася неокласична школа, представники якої Альфред Мар-

шалл, Клод Менгер, Вільям Джевонс відстоювали ідеї волі вибо-

ру і негативно ставилися до ідеї активної ролі держави в регулю-

ванні економічних процесів.

Сучасні економічні теорії досить глибоко розходяться в по-

глядах на економічну роль держави. Протилежні судження хара-

ктерні кейнсіанству і монетаризму. Економічні школи в основ-

ному працювали над вирішенням мікроекономічної проблеми.

Однак реальне економічне життя показало обмеженість мікро-

економічного підходу. Економічні кризи ринкової системи, що

почастішали, поставили перед наукою і господарською практи-

кою нові завдання. Вимагалися нові підходи в осмисленні ролі

держави у підтримці макроекономічних пропорцій. Наступив час

теорії Джона Мейнарда Кейнса. У праці «Загальна теорія зайня-

тості, відсотка і грошей» здійснено справжню революцію в по-

глядах на економічну роль держави, присутня різка критика цен-

трального положення класичної школи про здатність ринкового

механізму підтримувати економічну систему в стані рівноваги,

забезпечувати економічне зростання і повну зайнятість. Звичай-

но, кейнсіанство трактується як теорія, що вперше обґрунтувала

необхідність систематичної і глибокої участі держави в регулю-