Калинина О.С., Паникар И.И., Скибицкий В.Г. Ветеринарная вирусология

Подождите немного. Документ загружается.

Лабораторна діагностика вірусних хвороб

315

розведеного вірусу і перераховують кількість ЕД

на 1 см

вірусо-

вмісного матеріалу, що і буде показником титру вірусу.

Розрахунок ЕД

за методом Ріда і Менча. Приклад: проти-

трувати вірус ньюкаслської хвороби на курячих ембріонах, заража-

ючи їх в алантоїсну порожнину в об’ємі по 0,2 см

по 6 ембріонів на

одне розведення вірусу; титр вірусу визначити в ЕЛД

Метод Ріда і Менча ґрунтується на інтерполяції фактичних ре-

зультатів титрування й отриманні кумулятивних даних. Це дає

змогу штучно збільшити кількість тест-об’єктів і відповідно зменши-

ти погрішність розрахунку ЕЛД

. Виходять із логічного припущен-

ня, що ембріон, який вижив при зараженні високою дозою вірусу,

тим більше виживе від меншої дози. І навпаки, ембріон, що загинув

від низької дози вірусу, тим більше загине від високої дози.

Виходячи з таких міркувань, підсумовують фактичні дані (табл. 6).

Спочатку одержують кумулятивні дані щодо ембріонів, які вижили,

додаючи їхню кількість від більших доз вірусу до менших (↓).

Таблиця 6. Титрування вірусів за методом Ріда і Менча

Фактичні дані Кумулятивні дані

Розведен-

ня вірусу

Вижило ↓

Загинуло

↑

Вижило Загинуло

Відно-

шення

загиблих

до зара-

жених

Відсоток

леталь-

ноcті

–1

0 6 0 17 17 : 17 100

–2

1 5 1 11 11 : 12 91,7

–3

2 4 3 6 6 : 9 66,7

–4

4 2 7 2 2 : 9 22,2

–5

6 0 13 0 0 : 13 0

–6

6 0 19 0 0 : 19 0

Від розведення вірусу 10

–1

жоден ембріон не вижив, а від розве-

дення 10

–2

вижив один. Ці цифри переписують у відповідну графу

кумулятивних даних, оскільки нема що підсумовувати. Від розведен-

ня 10

–3

фактично вижило 2 ембріони плюс 1, що вижив від більшої

дози вірусу (10

–2

), разом буде 3. Від розведення 10

–4

фактично вижило

4 ембріони плюс 1 і 2, які вижили від більших доз (10

–2

і 10

–3

), разом

буде 7. Від розведення 10

–5

фактично вижило 6 ембріонів плюс 1, 2, і

4, які вижили від більших доз (10

–2

, 10

–3

і 10

–4

), разом буде 13. А при

розведенні 10

–6

, якщо скласти всі дані, отримаємо 19 ембріонів.

Так само одержують кумулятивні дані щодо ембріонів, які заги-

нули, підсумовуючи їхню кількість від менших доз вірусу до біль-

ших (↑). Потім вираховують відсоток летальності для кожного роз-

ведення вірусу, користуючись отриманими кумулятивними даними.

Розділ 11

316

Розведення вірусу, яке містить 1 ЕЛД

, визначають за формулою:

lgЕЛД lg lg ,

−

=− ×

−

де lg ЕЛД

— ступінь розведення вірусу, що містить 1 ЕЛД

; В —

розведення вірусу, яке дає ефект більший ніж 50 % (10

–3

); b — відсо-

ток, що відповідає розведенню В (66,7); а — відсоток, що відповідає

розведенню, яке дає ефект менший ніж 50 % (22,2); d — коефіцієнт

розведення вірусу (10).

66,7 50

lgЕЛД lg10 lg10

66,7 22,2

−

−×=

−

16,7

3 1 3 0,37 3,37.

44,5

−− ×=−− =−

Отже, 0,2 см

вірусу, розведеного в 10

–3,37

разів, містить 1 ЕЛД

Тоді в 0,2 см

нерозведеної вірусовмісної суспензії міститься 10

3,37

ЕЛД

. Значить, титр вірусу становить:

Т = 10

3,37

ЕЛД

/0,2 см

, або 5 • 10

3,37

ЕЛД

/см

, або, якщо переве-

сти в абсолютне число, 11720 ЛД

/см

Розведення вірусу, яке містить 1 ЕЛД

, можна визначити іншим

способом:

66,7 50 16,7

lg 1 0,37.

66,7 22,2 44,5

−

=×= ×==

−−

Різниця між відсотками вище 50 % і 50 % становить 16,7, а різ-

ниця між відсотками вище 50 % і нижче 50 % — 44,5. Відношення

16,7 : 44,5 показує, на яку величину відрізняється розведення вірусу

–3

від того, яке ми шукаємо, якщо його помножити на логарифм

коефіцієнта розведення (lg10 = 1): 10

–3–0,37

= 10

–3,37

. Далі визначають

титр вірусу, як зазначено вище.

Розрахунок ЕД

за методом Кербера (в модифікації

М.І. Троценка). Цей метод простіший, не потребує одержання ку-

мулятивних даних. Визначимо титр вірусу в ЕЛД

для тих самих

результатів, що й у попередньому прикладі, за формулою:

lgЕЛД lg lg ,

+−Σ

де lg ЕЛД

— ступінь розведення вірусу, що містить 1 ЕЛД

; D —

найвище розведення вірусу, яке дає 100%-й ефект (10

–1

); d — коефі-

цієнт розведення вірусу (10); n — кількість заражених тест-об’єктів

на кожне розведення (6); r — кількість позитивно реагуючих тест-

об’єктів на кожне розведення;

— сума відношень позитивно

реагуючих тест-об’єктів до заражених для всіх розведень вірусу, які

дають ефект від 0 до 100 %; 2 — постійний коефіцієнт.

Лабораторна діагностика вірусних хвороб

317

(

)

−

= + − × ++++ =

lg10

02456

lgЕЛД lg10 lg10

266666

1 0,5 2,83 3,33.=− + − =−

Отже, 0,2 см

вірусу в розведенні 10

–3,33

містить 1 ЕЛД

. Значить,

титр вірусу становить:

Т = 10

3,33

ЕЛД

/0,2 см

, або 5 • 10

3,33

ЕЛД

/см

, або в абсолютних

цифрах — 10690 ЕЛД

/см

Невелике розходження титру вірусу, розрахованого двома мето-

дами, виникло через відсутність їхньої абсолютної точності.

Визначення інфекційного титру вірусів у БТО і ВТО. Інфек-

ційну активність вірусів можна оцінити за одиничним ефектом —

появі в тест-об’єктів локальних уражень. Сюди належать два випад-

ки: утворення бляшок у культурі клітин і віспин на ХАО курячого

ембріона. Відповідно інфекційний титр вірусів визначають у

бляш-

котвірних одиницях (БТО

) і віспотвірних одиницях (ВТО)

Для визначення інфекційного титру вірусу в БТО або ВТО пев-

ним розведенням вірусовмісного матеріалу в однаковому об’ємі за-

ражають кілька матраців із культурою клітин або курячих ембріо-

нів на ХАО. Через відповідний час підраховують кількість бляшок

або віспин. Титр вірусу визначають за формулою:

де n — середнє арифметичне кількості бляшок на один матрац або

віспин на один курячий ембріон;

V — об’єм вірусу; а — розведення

вірусу.

Приклад. Визначити титр вірусу віспи курей у суспензії зі шма-

точків ураженої шкіри. Вірусовмісним матеріалом у розведенні 1:10

заразили 4 курячі ембріони на ХАО в об’ємі по 0,2 см

. Через 6 діб

інкубації зробили розтин курячих ембріонів і підрахували кількість

віспин. Їх виявилося 9, 7, 10 і 14.

9 7 10 14 40

10;

++ +

===

0,2 см ;V =

1:10 0,1;a

===ΒΤΟ

⋅

10 10

500 /см .

0,2 0,1 0,02

Цей приклад титрування вірусів є спрощеним у тому розумінні,

що не враховує випадків їхньої високої концентрації в матеріалі,

1 БТО — це доза вірусу, яка спричинює утворення однієї бляшки в культурі клі-

тин.

1 ВТО — це доза вірусу, яка спричинює утворення однієї віспини на ХАО куря-

чого ембріона.

Розділ 11

318

при якій бляшки в культурі клітин або віспини на ХАО курячого

ембріона можуть зливатися й їх неможливо підрахувати. Підрахун-

ку піддаються бляшки і віспини, якщо їхня кількість не перевищує

50 на матрац або на ХАО. Щоб уникнути злиття фокусних уражень,

готують десятиразові розведення вірусу і кожним розведенням в

однаковій дозі заражають однакову кількість матраців із культурою

клітин або курячих ембріонів. Титр вірусу вираховують за форму-

лою, яка подібна до попередньої, тільки дещо ускладнена:

++++

123

...

( ... )

nnn n

Va a a a

Визначення інфекційної активності вірусу за бляшкоутворенням

є достовірним методом, на один-два порядки чутливішим від титру-

вання за цитопатичним ефектом. Проте він зустрічає технічні труд-

нощі, пов’язані з одержанням бляшок. Що стосується віспин, то ви-

користання їх для титрування вірусів обмежується досить нечис-

ленною групою вірусів, здатних утворювати некротичні осередки на

ХАО курячого ембріона.

ТИТРУВАННЯ ВІРУСІВ

ЗА ГЕМАГЛЮТИНУВАЛЬНОЮ АКТИВНІСТЮ

Гемаглютинація — це здатність вірусів склеювати еритроцити за

рахунок білка гемаглютиніну, який знаходиться в капсидній або су-

перкапсидній оболонці віріонів (залежно від складності їхньої органі-

зації). Механізм гемаглютинації полягає в адсорбції віріонів на пове-

рхні еритроцитів і утворені «містків» між ними, внаслідок чого ерит-

роцити склеюються й осідають на дно пробірки або лунки планшета у

вигляді «парасольки». Неаглютиновані еритроцити осідають у вигля-

ді «ґудзика» (рис. 90, 91). Процес гемаглютинації може бути оборот-

ним. Віруси, що адсорбувалися на еритроцитах, можуть звільнитися з

їхньої поверхні під дією вірусного ферменту нейрамінідази.

Кожний гемаглютинувальний вірус здатний склеювати еритро-

цити тварин певних

видів, при відповід-

ній температурі і рН

середовища (табл. 7).

РГА дає змогу швид-

ко виявити гемаглю-

тинувальні віруси в

патологічному мате-

ріалі від хворих тва-

рин і заражених ла-

бораторних тварин, в

алантоїсній і амніо-

1 2 3

Рис. 90. Схема РГА (М.І. Троценко та ін., 1989):

1 — еритроцити; 2 — віріони вірусу; 3 — аглютинація

еритроцитів

Лабораторна діагностика вірусних хвороб

319

тичній рідинах курячих

ембріонів і в культураль-

ній рідині.

У РГА визначають ге-

маглютинувальний титр

вірусу. Для цього готують

дворазові розведення віру-

су на 0,9%-му розчині NaCI в однаковому об’ємі (0,5 см

, 0,2 см

0,1 см

, 0,05 см

або 0,025 см

). До кожного розведення вірусу дода-

ють однаковий об’єм 1%-ї суспензії еритроцитів

певного виду. В

останню лунку вірус не вносять, а залишають для контролю еритро-

цитів на спонтанну гемаглютинацію. Планшети струшують і витри-

мують певний час при відповідній температурі (+4 °С, +18 – 22 °С

або +37 °С) залежно від виду вірусу. Найчастіше експозиція стано-

вить 60 хв за кімнатної температури. Результати реакції оцінюють у

плюсах після повного осідання еритроцитів у контрольній лунці

(рис. 91):

+++ — всі еритроцити аглютиновані й утворюють суцільний шар

(«парасольку»);

++ — більшість еритроцитів аглютинована й утворює «пара-

сольку», по краях якої відмічається тонке кільце з неаглю-

тинованих еритроцитів;

+ — більшість еритроцитів не аглютинована та утворює осад у

вигляді «ґудзика», по краях якого є незначна «парасоль-

ка»;

– — всі еритроцити не аглютиновані й осіли у вигляді «ґудзи-

ка» з рівними краями.

Таблиця 7. Гемаглютинувальні властивості вірусів тварин

Вірус Еритроцити

Темпера-

тура, °С

рН

Поксвіруси

Вірус віспи корів Курки 37 6,0 – 8,0

Вірус віспи кролів Курки 37 6,0 – 8,0

Вірус віспи птиці Курки 37 7,2 – 7,4

Вірус вісповакцини Курки 37 6,0 – 8,0

Вірус контагіозної екти-

ми овець і кіз

Курки 37 6,0 – 8,0

Герпесвіруси

Вірус інфекційного ри-

нотрахеїту ВРХ

Миші, щура, хом’яка, морської

свинки, людини 0 групи)*

4 7,2

Вірус ринопневмонії

коней

Коня, морської свинки 4; 37 7,2

Вірус чуми качок Курки, качки, коня, барана 4 7,2

Для постановки РГА використовують також 0,5%-ву суспензію еритроцитів.

+++ ++ + –

Рис. 91. Оцінка результатів РГА

Розділ 11

320

Продовження табл. 7

Вірус Еритроцити

Темпера-

тура, °С

рН

Аденовіруси

Аденовірус ВРХ

Миші, щура, хом’яка, морської

свинки, корови, вівці, кози

4; 18 – 22;

7,2 – 7,4

Аденовірус овець і кіз Миші, щура 4 7,2

Аденовірус свиней

Миші, щура, морської свинки,

мавпи, людини (0 групи)

4; 37 7,2

Аденовірус коней

Щура, кроля, коня, корови,

вівці, людини (0 групи)

4 7,2

Вірус інфекційного гепа-

титу собак

Щура, морської свинки, півня,

людини (0 групи)

18 – 22 6,5 – 7,5

Аденовіруси птиці

(CELO GAL)

Щура 37 7,2

Вірус синдрому знижен-

ня несучості

Курки, качки, гуски, голуба,

пави, людини (0 групи)

4; 18 – 22;

7,2

Папіломавіруси

Вірус папіломи ВРХ Миші 4 – 12 6,8 – 8,4

Парвовіруси

Парвовірус ВРХ

Коня, барана, кози, собаки,

морської свинки, хом’яка, ка-

чки, гуски, людини (0 групи)

4 5,0 – 8,0

Парвовірус собак Свині, кота, мавпи 4; 18 – 22 5,8 – 8,2

Парвовірус свиней

Морської свинки, миші, щура,

кота, мавпи, курчати, людини

(0 групи)

4 7,2

Парвовірус котів Свині 4 6,8

Вірус ентериту норок

Свині, кота, барана, корови,

норки, лисиці, курки

4 6,5 – 6,8

Параміксовіруси

Вірус парагрипу-3 ВРХ

Морської свинки, кроля, миші,

корови, вівці, кози, свині, буй-

вола, мавпи, голуба, гуски,

індика

4; 18 – 22;

5,7 – 7,2

Вірус чуми ВРХ

Мавпи, кроля, морської свин-

ки, миші, щура**

18 – 22 7,2

Вірус чуми м’ясоїдних Курки, морської свинки 18 – 22 7,0

Вірус синдрому «блакит-

не око» свиней

Морської свинки, кроля, миші,

щура, хом’яка, корови, кози,

свині, коня, кота, собаки, кур-

чати, людини (0, А, В і АВ

груп)

37 7,2

Вірус Сендай Морської свинки, кроля, миші,

щура, хом’яка, корови, барана,

свині, курки, голуба, мавпи,

людини (0 групи)

18 – 22; 37 7,2

Вірус ньюкаслської хво-

роби

Курки, голуба, індика, морсь-

кої свинки, миші, корови, вів-

ці, кози, свині, коня, людини

(0 групи)

18 – 22 7,2

Параміксовіруси птиці Курки, качки, морської свин-

ки, миші, щура, корови

18 – 22 7,2

Лабораторна діагностика вірусних хвороб

321

Продовження табл. 7

Вірус Еритроцити

Темпера-

тура, °С

рН

Рабдовіруси

Вірус везикулярного

стоматиту

Гуски 4 5,8

Вірус сказу

Гуски, курки, мавпи, морської

свинки, щура, вівці, людини

(0 групи)

0 – 4 6,2 – 6,4

Ортоміксовіруси

Вірус грипу свиней

Курки, качки, галки, тхора,

морської свинки, щура, соба-

ки, їжака, людини (0 групи)

18 – 22 7,2

Вірус грипу коней

Курки, качки, гуски, голуба,

морської свинки, щура, миші,

хом’яка, кроля, кота, собаки,

корови, вівці, свині, коня,

людини (0 групи)

18 – 22 7,2

Вірус грипу птиці

Курки, морської свинки, кро-

ля, коня, вівці, людини (0

групи)

18 – 22 7,2

Вірус грипу качок

Курки, качки, гуски, голуба,

морської свинки, кроля, ми-

ші, щура, корови, вівці, свині,

коня, кота, людини (0 групи)

18 – 22 7,2

Буньявіруси

Вірус лихоманки долини

Ріфт

Курчати, миші, морської сви-

нки, людини (А групи )

25 6,5

Тогавіруси

Віруси енцефаломієлітів

коней (західного, східно-

го і венесуельського)

Курчати, гуски

4; 18 – 22;

5,8 – 6,2

Флавівіруси

Вірус японського енце-

фаліту

Курчати, півня, гуски, голуба,

барана, морської свинки,

кроля

18 – 22 6,0 – 6,5

Вірус менінгоенцефаліту

індиків

Гуски 18 – 22 6,2 – 6,4

Коронавіруси

Коронавірус ВРХ Миші, щура, хом’яка 18 – 22 7,2

Вірус інфекційного гаст-

роентериту свиней

Курчати, морської свинки,

корови

4 7,2

Гемаглютинувальнийві-

рус енцефаломієліту

свиней

Морської свинки, щура, кота,

курки

4 7,2

Вірус інфекційного бро-

нхіту птиці

Курки*** 18 – 22; 37 7,2

Пікорнавіруси

Ентеровіруси ВРХ

Щура, морської свинки, мав-

пи, корови, вівці, коня

4 7,2

Вірус енцефаломіокар-

диту

Морської свинки, щура, коня,

барана, собаки

4; 18 – 22 8,0

Розділ 11

322

Закінчення табл. 7

Вірус Еритроцити

Температу-

ра, °С

рН

Каліцивіруси

Вірус геморагічної хво-

роби кролів

Вівці, птиці, людини (0 групи) 18 – 22 7,2

Ретровіруси

Вірус лейкозу ВРХ Миші 4 6,0

Вірус інфекційної анемії

коней

Морської свинки 4; 18 – 22; 37 5,5 – 7,5

Реовіруси

Реовірус ВРХ Корови, людини (0, А, В і АВ

груп)

4; 18 – 22; 37 7,2

Ротавірус ВРХ Морської свинки, людини (0

групи)

37 7,2 – 7,4

Ротавірус свиней Морської свинки, свині, люди-

ни (0, А і В груп)

4 7,2

Вірус інфекційної ката-

ральної гарячки овець

Вівці, кроля, гуски, людини

(0 групи)

4; 18 – 22; 37 6,0 – 9,0

Вірус африканської чуми

коней

Коня 37 6,4

* Гемаглютинація відбувається після попередньої концентрації вірусу ПЕГ-6000

або ультрацентрифугуванням.

** Гемаглютинація відбувається після попереднього екстрагування гемаглютині-

ну з інфікованої культури клітин і концентрації у 20 разів діалізом.

*** Гемаглютинація відбувається після попередньої обробки вірусу трипсином

або фосфоліпазою С.

За

одну гемаглютинувальну одиницю (1 ГАО) беруть найбіль-

ше розведення вірусу, яке спричинює чітко виражену гемаглютина-

цію (не менше ніж на 2 плюси). Кількість ГАО в нерозведеному ві-

русовмісному матеріалі виражає титр вірусу. Показником гемаглю-

тинувального титру вірусу є число, обернено пропорціональне його

розведенню. Наприклад, якщо 1 ГАО міститься в розведенні вірусу

1 : 128, то його титр становить 128 ГАО. При позначенні гемаглюти-

нувального титру об’єм вірусовмісного матеріалу можна не вказува-

ти, оскільки об’єм титрування не має істотного впливу на результа-

ти РГА (завжди змішують однакові об’єми вірусу та 1%-ї суспензії

еритроцитів).

СЕРОЛОГІЧНІ РЕАКЦІЇ

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ СЕРОЛОГІЧНИХ РЕАКЦІЙ

В основі серологічних реакцій лежить специфічна взаємодія ан-

тигенів (вірусних білків) та антитіл. Серологічні реакції мають дуже

важливе значення в лабораторній діагностиці вірусних хвороб тва-

рин. Вони використовуються:

Лабораторна діагностика вірусних хвороб

323

1) для експрес-діагностики — швидкого виявлення вірусних ан-

тигенів безпосередньо в патологічному матеріалі від хворих і загиб-

лих тварин;

2) для ідентифікації вірусу, виділеного на лабораторних твари-

нах, курячих ембріонах або в культурах клітин;

3) для серологічної (ретроспективної) діагностики — встанов-

лення зростання титру антитіл у парних сироватках крові тварин-

реконвалесцентів.

У вірусологічній практиці застосовують такі серологічні реакції:

реакція нейтралізації

(РН), реакція затримки гемаглютинації

(РЗГА), реакція непрямої гемаглютинації (РНГА), реакція затрим-

ки непрямої гемаглютинації

(РЗНГА), реакція аглютинації латексу

(РАЛ), реакція затримки гемадсорбції (РЗГАд), реакція нейтралі-

зації гемадсорбції

(РНГАд), реакція зв’язування комплементу

(РЗК), реакція радіального гемолізу (РРГ), реакція дифузійної

преципітації

(РДП), реакція радіальної імунодифузії (РРІД), зу-

стрічний імуноелектрофорез

(ЗІЕФ), реакція імунофлуоресценції

(РІФ), імуноферментний аналіз (ІФА), радіоімунний аналіз (РІА).

Вибір серологічної реакції для ідентифікації вірусу або антитіл ви-

значається в основному властивостями самого вірусу, а також мож-

ливостями лабораторії та кваліфікацією персоналу. Кожна сероло-

гічна реакція має свої позитивні й негативні сторони.

Для швидкого виявлення вірусних антигенів у патологічному ма-

теріалі використовують РІФ, ІФА, РІА, РЗК, РДП, РРІД, ЗІЕФ, РГА і

РЗГА, РНГА, РЗНГА і РАЛ. Для серологічної ідентифікації виділе-

них на лабораторних об’єктах вірусів застосовують РЗГА, якщо вірус

проявив гемаглютинувальні властивості. Якщо вірус виділяли в

культурі клітин і він виявив гемадсорбівні властивості, тоді іденти-

фікують його у РЗГАд і РНГАд. При відсутності гемаглютинувальних

і гемадсорбівних властивостей ідентифікацію вірусу проводять у РН у

тій біологічний системі, на якій він був виділений. Якщо вірус неци-

топатогенний, тоді надійним методом ідентифікації його в культурі

клітин є РІФ. Окрім того, для ідентифікації виділеного вірусу вико-

ристовують РЗК, РДП, РРІД, ЗІЕФ, РНГА, РЗНГА, ІФА, РІА.

Для виявлення і титрування антитіл застосовують усі вище-

названі серологічні реакції. Треба мати на увазі, що в сироватках

крові, окрім антитіл, завжди містяться вірусні інгібітори (термола-

більні й термостабільні), які можуть імітувати позитивний резуль-

тат реакції та призвести до діагностичної помилки. Тому перед по-

становкою реакції їх потрібно інактивувати. Від термолабільних

інгібіторів сироватки звільняють шляхом прогрівання впродовж

30 хв при +56…+60

°С. Для видалення термостабільних інгібіторів

застосовують різні методи обробки сироваток залежно від виду тва-

рини, від якої одержана сироватка, і вірусу, що використовується як

антиген у серологічній реакції (обробка сироваток каоліном, бенто-

нітом, активованим вугіллям, калію перйодатом, риванолом, вугле-

Розділ 11

324

кислим газом, трипсином, папаїном, трихлороцтовою кислотою,

ефіром, хлороформом, фільтратом холерного вібріона).

При дослідженні сироваток у таких серологічних реакціях, як

РЗГА, РНГА, РЗНГА і РРГ, треба враховувати наявність сироватко-

вих неспецифічних аглютинінів проти еритроцитів тварин. Для

видалення цих аглютинінів дослідну сироватку обробляють еритро-

цитами тварин того виду, які будуть використані в реакції.

При постановці РЗК і РРГ треба враховувати антикомплемен-

тарну активність сироваток, тобто здатність зв’язувати компле-

мент і таким чином перешкоджати гемолізу еритроцитів. Для по-

збавлення сироваток антикомплементарних властивостей їх оброб-

ляють комплементом морської свинки, ембріональною сироваткою,

вуглекислим газом та ін.

Для постановки серологічних реакцій біологічна промисловість

випускає набори діагностикумів, які складаються з антигенів і си-

роваток та розраховані на проведення комплексних досліджень:

експрес-діагностики, ідентифікації виділених вірусів і ретроспекти-

вної діагностики. Технологія виготовлення та контроль діагности-

кумів (на стерильність, активність і специфічність) здійснюється на

біофабриках згідно діючих інструкцій. На кожний діагностикум за-

тверджена настанова щодо його практичного використання в умо-

вах лабораторії. Ряд діагностичних наборів готується експеримен-

тальними серіями в науково-дослідних закладах. У даний час лабо-

раторії використовують діагностичні набори для діагностики бага-

тьох вірусних інфекцій тварин, зокрема сказу, ящуру, лейкозу ВРХ,

інфекційного ринотрахеїту ВРХ, аденовірусної інфекції ВРХ, вірус-

ної діареї ВРХ, парагрипу-3 ВРХ, респіраторно-синцитіальної інфе-

кції ВРХ, хвороби Тешена, інфекційної анемії коней, грипу коней,

алеутської хвороби норок, грипу птиці, ньюкаслської хвороби, інфе-

кційного бронхіту птиці, лейкозу птиці.

РЕАКЦІЯ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ (РН)

Реакція нейтралізації (РН) (

син.: реакція біологічної

нейтралізації — РБН)

ґрунтується на властивості антитіл блоку-

вати інфекційну активність вірусу, тобто його здатність репродуку-

ватися в чутливих біологічних системах. Вірусонейтралізуюча дія

антитіл полягає в їхній взаємодії з прикріпними білками віріона,

відповідальними за його адсорбцію на клітині.

РН ставлять на лабораторних тваринах (найчастіше новонаро-

джених білих мишенятах), курячих ембріонах або в культурах клітин

і оцінюють результати за відсутністю інфекційного ефекту, а саме:

1) у лабораторних тварин — відсутність захворювання і загибелі;

2) у курячих ембріонах — відсутність загибелі та патологоанато-

мічних змін;

3) у культурах клітин — відсутність ЦПД, бляшок і гемадсорбції.