83
радше, як упровадження ідеї необхідної необхідності замість випад-
кової випадковості Долі.
Показова в цьому сенсі суперечка з представниками тодішньої аст-
рології. Оперта на найдавніші анімістичні уявлення й одночасно «поза-
наукову», за сучасним визначенням, античну традицію, астрологія на-
бувала в давньоруській культурі помітного значення тією мірою, якою
анімістичні культи сусідили із культами вищих божеств до масового
хрещення Русі та християнською релігією упродовж періоду відверто-
го двовірства XI–XIII ст. На думку релігійних книжників, наприклад
Іоанна, екзарха Болгарського, у його «Шестодневі» зірки лише вдавано
вищі за людей, по-перше, тому що люди здатні розумом опанувати й
передбачати циклічність їхнього руху, а по-друге, розташування зірок
на небі завжди підкоряється верховному задумові Творця. Цей рух іс-
нує для того, щоб ми зрозуміли — людське життя подібне до кола, яке
обертається, і що воно повернеться до того самого знаку буття, тобто
праху, з якого ми були взяті, й на який ми знову обернемося [375, с. 99].
Згідно з цими пріоритетами, різноманітні природні знамення роз-
глядалися завжди як вияв виключно Божественного «гуманізму»: щоб
той, хто пливе по воді, побачивши вітер, уник біди, і щоб землевлас-
ник, знаючи про настання холоду, встиг обробити землю [375, с. 103].
У літописах повідомлення про різноманітні природні катаклізми,
на наш погляд, також виконували певні службові функції: підкреслю-
вали всевладдя Бога як пана людей і стихій, виступали нагадуванням
про постійність Його піклування про події людської історії. Щоправда,
як неодноразово («Повість минулих літ» під 1064, 1113 роками) зазна-
чав літописець, знамення в небі, або в зорях, або в сонці, або птахами,
або іншим чим не на добре буває, а знамення такі на лихо бувають: це
або провіщення війни, або голоду, або смерті. До того ж про втаємниче-
ний зміст цих пересторог навіть читач мав здогадуватися на власний
розсуд.
З іншого боку, робився наголос на тому, що необхідність надпри-
родного втручання завжди зумовлюється вільним вибором людини
між добром і злом. Наприклад, лише після того, як великий київсь-
кий князь Володимир I Святославич «отвержеся всея диаволи льсти,
и прииде от тмы диаволя на свьтъ съ чады своими, приде къ Богу»,
стало можливим масове охрещення Русі — «и Бог сътвори хотение его»
[263, с. 318]. Навпаки, князь Ярослав Святополкович 1123 року під
час однієї із численних тодішніх чвар, обложивши місто Володимир,
безславно й безглуздо загинув у засідці «через велику гордість його,
тому що не мав на Бога надії, а надіявся на безліч воїв» [149, с. 180].
Так само татаро-монгольське нашестя «но гордости ради и величаниа