Лютий І.О., Савич В.І., Калівошко О.М. Іпотека: сучасні концепції, тенденції суперечності розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

231

Розділ 4. Особливості та перспективи розвитку житлової іпотеки в україні

По-друге, незважаючи на те, що максимальний нормативний розмір

житла за цією схемою, порівняно з попередньою, збільшений на 10,5

кв. м, все ж позичальника чекають ті ж самі проблеми з пошуком

додаткового фінансування для оплати понаднормової площі (як,

до речі, і в ситуації з можливим великим розривом між розрахун-

ковою і фактичною вартістю одиниці площі житла). По-третє, що-

річна сума, яка виділяється держбюджетом на надання пільгового

довгострокового державного кредиту молодим сім’ям та одиноким

молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання

житла, досить незначна. На 2005 р., зокрема, вона становить усьо-

го 10,0 млн. гривень. При цьому джерелом її формування є реверс-

ні ресурси, тобто кошти, що надійдуть до бюджету від повернення

попередньо наданих кредитів. У повному обсязі, таким чином, за-

плановані видатки можуть бути профінансовані лише за умови

стовідсоткового виконання плану за реверсними платежами до бю-

джету. Зважаючи на обсяги фінансування зазначеної категорії ви-

датків та механізм їх формування, з одного боку, та загалом досить

високий попит на молодіжні житлові іпотечні кредити – з другого,

ймовірність отримання такого кредиту до закінчення молодіжного

віку (35 років) переважною частиною молодих громадян є досить

низькою (за 1998-1999 рр. таких кредитів було надано усього 691,

а в 2000-2001 рр. – 1355). Законодавством же питання збереження

права на отримання молодіжного кредиту після перевищення моло-

діжного віку за умови постановки у чергу за таким кредитом у моло-

діжному віці не врегульоване.

Фактично єдиним позитивним моментом даної схеми можна

вважати її демографічну спрямованість. Адже умовами кредиту-

вання передбачено, що при наявності однієї дитини в сім’ї кредит

надається безвідсотковий, при двох дітях позичальник має право на

субсидію в сумі 25% від величини кредиту, а при наявності трьох ді-

тей субсидія збільшується до 50% від розміру кредиту.

Як малопривабливі та низькоефективні можна охарактеризува-

ти і заходи з державної підтримки індивідуального житлового бу-

дівництва сільських жителів. Це питання на сьогодні регулює По-

станова Кабінету Міністрів України від 05.10.1998 р. №1597 «Про

затвердження Правил надання довгострокових кредитів індивіду-

альним забудовникам на селі» [270]. Проаналізуємо лише окремі

позиції цих Правил.

232

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

Правилами, зокрема, передбачено, що від сплати відсотків за

кредитом (а такі встановлені на рівні 3%) звільняються індивідуаль-

ні забудовники, які на дату укладання кредитної угоди мають трьох

і більше дітей. На нашу думку, для такої багатодітної сім’ї (що над-

звичайно актуально для сільської місцевості з властивою їй гострою

демографічною ситуацією) такого роду пільга є незначною. У дано-

му випадку на сільських жителів доцільно було б розповсюдити такі

ж умови кредитування в частині списання відсотків та часткового

субсидування за рахунок бюджетних коштів, що передбачені для

молодих сімей.

Згідно з Правилами кредит сільському індивідуальному забу-

довнику надається за умови підтвердження ним своєї платоспро-

можності. Загалом це нормальна практика, проте, зважаючи на

рівень доходів у сільській місцевості (сільське господарство, напри-

клад, займає останнє місце в рейтингу галузей економіки за рівнем

заробітної плати, ще в гіршому становищі знаходиться сільська со-

ціальна сфера), можна прогнозувати надзвичайно мізерний контин-

гент сільських жителів, які можуть створити реальний попит на та-

кого роду довгостроковий іпотечний житловий кредит.

Гранична сума кредиту, згідно з Правилами, не може перевищу-

вати 50 тис. гривень. Такий розмір є занадто малий з урахуванням

нинішніх цінових реалій. Крім того, піддається сумніву можливість

настання четвертого, кінцевого етапу виділення позики. Варто звер-

нути увагу хоча б на такий факт. Згідно з Правилами кредит перед-

бачає виділення коштів для фінансування не лише житлових будин-

ків, а й надвірних підсобних приміщень, а також інженерних мереж,

підключення їх до існуючих комунікацій. Нині лише підключення

будинку до газової мережі коштує в межах 10-15 тис. гривень. Вра-

ховуючи вимогу, що одним із способів забезпечення зобов’язань по-

зичальника за кредитною угодою є договір про іпотеку будівель, що

споруджуються за рахунок кредиту, досить малопривабливим вида-

ється варіант надання в заставу об’єкта, фактична вартість якого у

кілька разів перевищує розмір позики.

Правилами передбачено, що видача кредиту здійснюється в міру

виконання робіт згідно з актами про завершені етапи будівництва.

Виникає питання: за рахунок яких коштів у разі їх повної відсут-

ності у позичальника останній має виконати такі роботи? Одним з

варіантів відповіді на нього є передбачена Правилами можливість

отримання авансу в розмірі до 25% суми кредиту, якщо це обумов-

233

Розділ 4. Особливості та перспективи розвитку житлової іпотеки в україні

лено кредитною угодою. Проте навіть і за таких умов суми авансу

може виявитися недостатньо для проведення будівельних робіт для

отримання повного розрахунку за ними.

Навряд чи є потреба продовжувати аналіз решти подібних схем

підтримки інших категорій населення щодо вирішення їх житлових

проблем. Усі вони є малоефективними, хоча й дозволяють певній

групі громадян поліпшити свої житлові умови (так, лише за 9 місяців

2004 р. за відповідними програмами було введено в експлуатацію 506

квартир, побудовано на умовах пайової участі 836 квартир, придбано

на вторинному ринку 79 квартир для різних категорій силовиків, зве-

дено 552 будинки і газифіковано 1843 садиби у сільській місцевості,

придбано 44 квартири для постраждалих внаслідок Чорнобильської

катастрофи тощо [476]). Зрештою, в умовах дефіцитності бюджетних

ресурсів сподіватися на більшу дієвість так званих «псевдоіпотечних»

схем іпотечного житлового кредитування марно.

§ 12. Перспективи розвитку житлової

іпотеки в Україні

Стратегічні перспективи іпотечного житлового кредитування в

Україні, без сумніву, орієнтовані на формування дворівневого вто-

ринного іпотечного ринку, підтвердженням чого є прийняте рішен-

ня про створення Державної іпотечної установи, а також створена

відповідна правова база. Хоча при цьому зовсім не знімається з по-

рядку денного питання удосконалення первинного та однорівнево-

го вторинного іпотечного ринку, інших моделей іпотечного креди-

тування, які ефективно застосовуються у світі, в тому числі й таких,

що апробовані в Україні і про які коротко згадувалося у даної праці

вище.

Специфіка перехідного періоду, в якому вже тривалий час

знаходиться Україна з усіма соціально-економічними наслідка-

ми, що звідси випливають, як загальна бідність населення, висока

строкатість регіонального розвитку, відсутність належної інфра-

структури іпотечного ринку, потужних інвесторів та, зрештою,

й іпотечних кредиторів із значним ресурсним потенціалом, зу-

мовлює необхідність певного уточнення функцій новоствореної

інституції, зокрема у напрямі посилення, принаймні на перших

етапах, присутності держави на іпотечному ринку. Цілком оче-

видно, що така присутність не може поширюватись на всю систе-

му іпотечного житлового кредитування, проте її межі досить чіт-

234

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

ко вимальовуються в плані реалізації однієї з важливих функцій

держави на іпотечному ринку – соціальної.

На нашу думку, з порядку денного не знімається питання ви-

рішення житлової проблеми громадян з низьким конкурентним

статусом на ринку житла. Крім того, надзвичайно гострою житлова

проблема залишається на депресивних територіях, де зберігається

висока невідповідність між ринковою вартістю житла, вартістю його

будівництва, ціною кредиту та рівнем доходів потенційних пози-

чальників. До речі, з її вирішенням пов’язується розв’язання інших

важливих для України та конкретного регіону проблем – демогра-

фічного відродження та ефективної зайнятості населення. В умовах

низької привабливості предмета іпотеки для іпотечних кредиторів,

а тим більше для інституційних інвесторів у таких регіонах досить

складно розраховувати на високу ефективність чинних схем іпотеч-

ного житлового кредитування. Очікувати ж, що ситуація відносно

цих категорій громадян чи територій виправиться за допомогою ви-

ключно ринкових механізмів, марно, і цьому, як щойно було зазна-

чено, є цілком об’єктивні причини.

Викладене актуалізує проблему присутності бюджетного ресур-

су, ресурсів Національного банку України, щонайменше на перших

етапах становлення іпотечного ринку, в системі рефінансування

іпотечних кредиторів у житловій сфері. Така система, на нашу дум-

ку, має реалізуватися у чотирьох напрямах [325; 326, с. 451].

Перший – рефінансування іпотечних кредитів для громадян з

низьким конкурентним статусом – сімей з низькими доходами, осіб

з вадами здоров’я та інших категорій громадян, які загалом мають

право на соціальне житло, проте внаслідок відсутності такого мо-

жуть скористатися іпотечним кредитом. Державна іпотечна уста-

нова для рефінансування іпотечних кредиторів може отримувати

поворотні кредити з бюджетів різних рівнів за нульовою ставкою.

Вартість таких кредитів для їх кінцевих споживачів буде дорівню-

вати ставці рефінансування, збільшеній на величину витрат з їх об-

слуговування Державною іпотечною установою та іпотечними кре-

диторами.

Другий – рефінансування непільгових категорій громадян, які

проживають на депресивних територіях. Джерелом рефінансування

іпотечних кредитів тут також виступають кредитні ресурси бюдже-

тів різних рівнів, проте ставка за такими кредитами не повинна пе-

235

Розділ 4. Особливості та перспективи розвитку житлової іпотеки в україні

ревищувати половинного розміру облікової ставки Національного

банку України.

Третій – використання Державною іпотечною установою для

рефінансування іпотечних кредиторів кредитних ресурсів Націо-

нального банку України, отриманих від нього за схемою рефінансу-

вання. Такі ресурси Державна іпотечна установа може залучати для

покриття дефіциту в коштах у випадку падіння попиту на іпотечні

цінні папери, емітовані цією інституцією, з боку інвесторів.

Як забезпечення таких кредитів така установа могла б викорис-

товувати державні цінні папери, придбані нею в порядку інвести-

ційної діяльності.

Четвертий – класичний напрям – придбання інвесторами еміто-

ваних Державною іпотечною установою іпотечних цінних паперів.

У даному випадку немає підстав говорити про безпідставне «втя-

гування» і без того дефіцитного бюджету в іпотечні схеми, начебто

у сферу, яка цілком і повністю повинна функціонувати без залучен-

ня бюджетних коштів. Водночас у даному випадку слід виходити з

наступного: по-перше, таким чином забезпечується вирішення важ-

ливої соціальної проблеми; по-друге, розширюється ресурсна база

рефінансування іпотечних кредиторів, тим самим підвищується

платоспроможний попит на ринку житла; по-третє, бюджетне фінан-

сування рефінансування іпотечних кредиторів здійснюватиметься

за розділом «кредитування», що передбачає реверсний ефект збіль-

шення з кожним наступним бюджетним періодом ресурсної бази бю-

джету на основі поворотних платежів з подальшим їх використанням

на розширення рефінансування іпотечних кредиторів. Значний сег-

мент інвестиційного потенціалу відкривається для інституціональ-

них інвесторів – страхових компаній, пенсійних фондів тощо. Слід

також вказати і на той факт, що присутність бюджетних ресурсів

сприяла б пожвавленню ділової активності в будівельному секторі

в регіонах, відповідно сприяючи мультиплікаційному ефекту в пла-

ні забезпечення регіонального економічного зростання, наповнення

на цій основі місцевих бюджетів з наступним використанням нако-

пичених останніми таким чином коштів на реалізацію місцевих іпо-

течних програм у сфері кредитування будівництва житла. Останній

момент надзвичайно важливий, адже джерелом розширення ресурс-

ної бази для іпотечного кредитування у такому разі виступатиме не

перерозподілена видаткова частина місцевих бюджетів, а збільшена

доходна. Саме на такому підході базуються місцеві програми іпотеч-

236

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

ного кредитування, що успішно реалізуються в Росії регіональними

агентствами з іпотечного кредитування [337].

В перехідний період велику роль у становленні ефективної сис-

теми іпотечного житлового кредитування поряд з бюджетними ре-

сурсами тривалий час відіграватимуть ресурси Національного бан-

ку України. Останні можуть спрямовуватись як безпосередньо через

іпотечних кредиторів, так і цільовим призначенням через Державну

іпотечну установу. Слід зазначити, що певні кроки щодо підвищен-

ня рівня взаємної зацікавленості комерційних банків та Національ-

ного банку України зроблені Українською національною іпотечною

асоціацією, якою розроблені так звані стандарти іпотечного креди-

тування саме у випадку здійснення останнього за рахунок ресурсів,

рефінансованих Центробанком. Зацікавленість комерційних банків

у збільшенні ресурсної бази для здійснення іпотечного кредитуван-

ня за рахунок ресурсів Національного банку України пояснюється,

передусім, забезпеченням довготермінового характеру такого кре-

дитування, що забезпечує їм фактично гарантований прибуток на

рівні відсоткової ставки упродовж усього терміну дії кредитного

договору. А такий термін, виходячи із зазначених стандартів, обме-

жений трирічним періодом при встановленні заборони здійснення

передчасного погашення позики впродовж річного періоду з дня її

отримання.

Говорячи про такі джерела як державний та місцеві бюджети,

Національний банк України, цілком можна погодитись з думкою

О.Сінєльнікова, який зазначає, що «вказані три джерела – це дже-

рела перехідного періоду ... І поки що – в перехідний період – інших

джерел або не буде, або вони складуть зовсім незначну частку на

цьому ринку» [337].

Повертаючись до ролі банків у розвитку систем іпотечного жит-

лового будівництва, доцільно акцентувати увагу на кількох важли-

вих положеннях.

Перше – пов’язане з формуванням правового поля, що регулює

порядок створення і функціонування іпотечних банків. Такі банки

загалом необхідні, проте процес їх створення, а тим більше виве-

дення на достатній рівень розвитку в умовах вітчизняної дійсності

потребує тривалого часу та формування певних об’єктивних пере-

думов. Пояснюється це, передусім, низькою активністю житлового

будівництва на периферійних територіях. У такій ситуації діяльність

спеціалізованих банків, якими є іпотечні банки, виявиться мало-

237

Розділ 4. Особливості та перспективи розвитку житлової іпотеки в україні

ефективною, а на окремих територіях взагалі неможливою. У такій

ситуації більш сприятливим видається варіант вирішення пробле-

ми територіальної диверсифікації банківської діяльності іпотечного

кредитування у сфері житлового будівництва шляхом підвищення

активності у даному сегменті інвестиційного ринку універсальних

банків. Таким шляхом, до речі, пішла Угорщина. Тут суттєво був

посилений контроль за універсальними банками, які займалися іпо-

течним кредитуванням, законодавчо затвердили виведення застав-

них із конкурсної маси, що знаходилася у банку, і обсягів емітованих

цінних паперів. В принципі, саме так планують вирішувати про-

блему розширення ємності ринку іпотечного кредитування, в тому

числі регіонально диверсифікованої, нинішні оператори іпотечного

ринку. За оцінками аналітиків, «фінансисти мають намір активніше,

ніж раніше, просувати нові умови кредитування по всій території

України. Робити це будуть як розширюючи мережу іпотечних цен-

трів, так і просуваючи послугу на діючих банківських майданчиках.

.. з урахуванням умов кредитування і розширенням точок банків-

ських продажів іпотечних продуктів обсяги кредитування покупок

у 2005 р. ... повинні вирости в середньому на 80-100%» [451].

Друге – із створенням Державної іпотечної установи суттєво

ускладниться конкурентна позиція існуючих (передусім малих)

банків, які вже займають певні ніші на ринку іпотечного кредиту-

вання у сфері нерухомості, передусім на периферійних територіях.

З одного боку, посилення конкуренції у цій сфері сприятиме зде-

шевленню іпотечних кредитів, а відтак змушуватиме функціонуючі

у даному сегменті банки знижувати вартість пасивів, що в умовах

конкурентної боротьби з великими з розгалуженою філійною ме-

режею банками зробити буде досить складно, з іншого – частина

ресурсів населення буде відволікатися з банківської системи і пере-

ливатися в структури, основним джерелом формування ресурсної

бази яких для здійснення іпотечного кредитування виступатимуть

бюджетні кошти. Банки, таким чином, мають вжити відповідних за-

побіжних заходів з метою мінімізації ризиків, пов’язаних із залучен-

ням вкладів населення та формуванням цінової політики у власній

кредитній діяльності.

У цьому контексті хотілося б звернути увагу на початок форму-

вання досить чіткої позиції окремих банків (зокрема в Росії) щодо

власної політики на ринку іпотечного кредитування виходячи з

реалій, що складаються на ньому в контексті розвитку соціально-

238

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

економічної ситуації та перспектив формування правового поля у

даній сфері. Слід зазначити, що на сьогодні окремі російські бан-

кіри, які, як правило, тривалий час сповідують ідеологію дорогих

і коротких грошей, прийшли до усвідомлення важливого моменту,

надзвичайно актуального для країн перехідної економіки. Типовим

прикладом трансформації банківської ідеології є АКБ «Фора-Банк»,

який розширює частку іпотечних довгострокових малодоходних

кредитів, стоячи на позиції, що це є «реальна робота на перспекти-

ву, на майбутнє. Відлагоджена технологія при великих обсягах буде

приносити прибуток навіть при невеликій маржі. ... в недалекому

майбутньому кредити другої категорії (тобто довгострокові – уточ-

нено автором) стануть масовим явищем і будуть приносити не лише

відчутний прибуток банку, але і суттєву користь позичальникам,

здійснюючи сприятливий вплив на соціально-економічний клімат

в країні» [337].

Такий підхід забезпечує вирішення надзвичайно актуальної

нині проблеми у сфері іпотечного житлового кредитування – до-

ступності до іпотечних кредитів. Для більшої частини населення,

реальна платоспроможність якого залишає бажати кращого, такого

роду кредити, як, зрештою, і кредити будь-якого типу, як вже було

зазначено, є недоступними. Фактично відсутнє у бідних та незамож-

них верств населення і достатнє забезпечення кредиту, а в депресив-

них, економічно відсталих, з низькою діловою активністю регіонах

навіть наявність певної нерухомості у власності не може виступити

достатнім забезпеченням через її низьку ліквідність. Підвищення

привабливості іпотечних кредитів у таких умовах зумовлює потре-

бу запровадження гнучких механізмів іпотечного кредитування, які

передбачали б диференційовані умови залежно від територіальних

відмінностей у вартості житла, доходах населення, рівня розвитку

вторинного ринку житла, загального попиту на житло, динаміки

економічного розвитку та рівня життя.

Одним з елементів такого механізму можна вважати запрова-

дження диференційованих процентних ставок за іпотечними креди-

тами. Водночас це може бути реалізовано лише за певних умов. В

основі такої диференціації має бути реальний рівень середніх дохо-

дів домогосподарств і вартість житла в конкретних регіонах.

Одним із шляхів здешевлення іпотечних кредитів для населен-

ня, особливо його певних, головним чином, соціально незахищених

верств населення, молоді, тим більше яке проживає на депресивних

239

Розділ 4. Особливості та перспективи розвитку житлової іпотеки в україні

територіях, можна вважати субсидування процентних ставок за ра-

хунок коштів відповідних бюджетів або ж за рахунок ресурсів Дер-

жавної іпотечної установи. Таке субсидування можна здійснювати

як для населення, так і для іпотечних кредиторів. Ця ідея сьогод-

ні опрацьовується в Росії і останнім часом набуває дедалі більше

прихильників [218]. Зазначена схема загалом подібна на існуючий

нині в Україні механізм здешевлення кредитів шляхом часткової

компенсації відсоткових ставок комерційних банків за рахунок бю-

джетних коштів, який застосовується у відношенні до суб’єктів аг-

ропромислового комплексу, окремих видів промислової діяльності.

Складність застосування такої схеми в нинішніх умовах загальної

слабкості місцевих бюджетів різних рівнів, а тим більше спеціалі-

зованої іпотечної установи, полягає у необхідності виділення на ці

цілі певної суми коштів централізованих бюджетних ресурсів, поси-

лення ролі міжбюджетних трансфертів з метою перерозподілу бю-

джетних коштів між регіонами, різними за рівнем розвитку та рівня

життя населення.

Система субсидування може передбачати й інші види виплат. У

Німеччині, наприклад, після придбання житла молодою сім’єю, яка

має не менше двох дітей, держава до введення євро виплачувала їй

протягом восьми років 40 тис. марок у вигляді субсидій на будинок,

24 тис. марок – на дітей, 4 тис. марок – у вигляді екологічної над-

бавки і 3,2 тис. марок – як субсидію на енергію (у євро інформація

відсутня) [292, c.48].

В Україні могли б реалізовуватись і програми субсидування

першого внеску, виплати премій за рахунок бюджетних ресурсів або

ж ресурсів спеціалізованої іпотечної інституції.

Не слід відкидати і такий напрям державної підтримки житло-

вої іпотеки як створення системи державного страхування ризиків,

пов’язаних з неплатоспроможністю позичальників.

Слід зазначити, що присутність державної підтримки є неми-

нучою незалежно від обраної моделі іпотечного ринку. Навіть при

так званій «розширеній відкритій моделі», в якій основний приплив

кредитних ресурсів в систему іпотечного кредитування забезпечу-

ється за рахунок вторинного ринку цінних паперів, забезпечених

заставними на нерухомість, неминуча присутність держави у ство-

ренні належної інфраструктури такого ринку, а також у сфері част-

кового контролю над емісією цінних паперів. Такий контроль, як за-

значає А.Г.Щербінін, полягає у підтриманні жорсткого балансу між

240

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

сукупною ціною цінних паперів, які емітовані і обертаються на вто-

ринному ринку, та ціною заставних, проданих іпотечними банками

емітентам в забезпечення цієї емісії [396].

Обґрунтованою присутність держави є і у сфері ціноутворення

в системі безпосередньо житлового будівництва, що кінцевим своїм

наслідком має забезпечення стабільності кредитного ринку в кон-

тексті балансу між попитом і пропозицією на кредитні ресурси. Ця

проблема надзвичайно актуальна для України, в якій цінова пропо-

зиція на первинному ринку житла звільнена від будь-якого регулю-

вання з боку будь-яких інституцій. Така «вільність» у ціноутворенні

призводить до безпідставного «здорожчання» української нерухо-

мості, що, у свою чергу, суттєво зменшує ємність ринку іпотечного

кредитування та звужує його територіальну та об’єктову диверсифі-

кацію. Крім того, необґрунтовано «здутий» (в ціновому відношенні)

первинний ринок житла підтягує за собою і вторинний ринок, не-

рухомість на якому набагато гірша за своїми споживчими (в пла-

ні фізичного та морального зносу) якостями та, тим більше, зовсім

незіставна з рівнем платоспроможного попиту населення. Особливо

такий дисбаланс простежується при зіставленні показника «ціна

житла – рівень доходів населення» із світовими аналогами. У Шве-

ції, наприклад, «...однокімнатна «студіо» в Стокгольмі коштує десь

30-40 тисяч доларів. У Києві однокімнатну «хрущобу» в районі ву-

лиці Лесі Українки вже можна «штовхнути» за 50 тисяч доларів»

[349, c.1]. До речі, у тій же Швеції питанням ціноутворення держава

приділяє особливу увагу і наділена значними повноваженнями, які

надають їй можливість виконувати належним чином контрольні та

адміністративні функції. Тут, зокрема, «контроль і нагляд за цінами

здійснює державне управління цін і конкуренції, підпорядковане

міністерству громадянської адміністрації. В кожній губернії є фа-

хівці, які відстежують ціни на товари і послуги і вносять пропози-

ції щодо їх регулювання. При значному підвищенні цін, інфляції і

різких дисбалансах на ринку Уряд має право, відповідно до закону

про регулювання цін, їх заморозити. ... Держава може встановлюва-

ти граничний рівень цін, а якщо хто-небудь їх бажає підвищити, він

повинен попередньо про це повідомити і обґрунтувати. Якщо, на-

приклад, ціни на житло підвищились, то держава видає громадянам,

особливо молодим сім’ям, житлові субсидії і пільгові довгострокові

позики» [292, c.48-49].