Лютий І.О., Савич В.І., Калівошко О.М. Іпотека: сучасні концепції, тенденції суперечності розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

291

Розділ 5. Механізм реалізації та суперечності розвитку аграрної іпотеки в україні

Згадавши про фінансовий лізинг, який нині має досить широке

застосування в аграрній сфері, варто зупинитися на цьому питанні

детальніше з огляду на те, що дана форма підтримки агровиробни-

цтва становить на сьогодні дійову альтернативу існуючим механіз-

мам банківського кредитування, а в перспективі становитиме таку

ж альтернативу іпотечному кредитуванню сільгоспвиробників під

заставу сільськогосподарських земель. Перший етап впроваджен-

ня земельної іпотеки в аграрній сфері навряд чи супроводжувати-

меться різким здешевленням іпотечних кредитів. Цьому є низка

об’єктивних причин: низька ліквідність предмета іпотеки, на чому

зупинимось детальніше надалі, традиційно висока ризикованість

агровиробництва як потенційного об’єкта іпотечного кредитуван-

ня тощо. Лізингові ж схеми вже сьогодні забезпечують пропозицію

технічних ресурсів у кілька разів дешевших, ніж їх придбання із за-

лученням банківських кредитів, в тому числі і з застосуванням схем

здешевлення останніх за рахунок бюджетних коштів. На користь та-

кого висновку свідчать хоча б такі дані: «Привабливість і вигідність

фінансового лізингу ... обумовлені відносно низькою процентною

ставкою кредитування (... 1,8% річних) ... дозволяє ... витрачати ко-

штів на техніку у сім разів менше, ніж при закупівлі її за кредита-

ми комерційних банків при кредитній ставці 25% річних ... форма

державної підтримки сільськогосподарської галузі за лізингом дає

можливість у найкоротший термін здійснити оновлення техніки

до технологічної потреби і є найбільш ефективною у порівнянні

з іншими способами» [143, c.50-51]. Недаремно саме завдяки цим

чинникам кількість заявок з боку сільськогосподарських товарови-

робників до лізингових компаній на сільськогосподарську техніку у

2005 р. зросла порівняно з 2004 р. на 40%. На ринку кредитування

аграрного сектору, таким чином, вже сьогодні сформувалось висо-

коконкурентне середовище, і впровадження іпотечних механізмів

кредитування сільгоспвиробника, можна прогнозувати, відбувати-

меться досить складно.

Водночас перспектива у цій сфері не така вже й погана. По-

тенційний ринок сільгосптехніки в Україні оцінюється як досить

значний. За різними оцінками (зокрема, В.П.Ситника [349, c. 12],

Я.С.Гукова [77, c. 61], В.Сіденка [350], Г.М.Підлісецького [255, c.120],

П.Т.Саблука [316], О.В.Олійника [238, c.492], М.Ф.Соловйова [361,

c.235]), він, з розрахунку десятирічного періоду формування, знахо-

диться в межах 100-200 млрд. грн., або 10-20 млрд. грн. в річному об-

292

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

численні. Навряд чи існуючі форми фінансово-технічної підтримки

зможуть у повному обсязі задовольнити потребу сільськогосподар-

ських товаровиробників у технічних засобах на такому рівні.

Так, на досить незначному рівні забезпечує надходження техніч-

них ресурсів на сьогодні в галузь лізинг.

Далекою від необхідного розміру є і пряма бюджетна загальна

підтримка агровиробництва, не кажучи вже про її технічну складову.

Щорічні (прямі і непрямі, включаючи фінансування агарної науки,

соціальної сфери села тощо) бюджетні видатки на аграрний сектор

в цілому коливаються в межах 6-15 млрд. гривень. Це є суттєвою

підтримкою аграрного сектору, проте це жодним чином не знімає

з порядку денного питання впровадження іпотеки сільськогоспо-

дарських земель. Левова частка бюджетних ресурсів спрямовуєть-

ся на фінансування поточної діяльності сільгосптоваровиробників

з метою покриття сезонного дефіциту в обігових коштах. Держава,

таким чином, дотримується визначеної ще в середині 90-х років ми-

нулого століття позиції, згідно з якою з метою приведення системи

субсидування та підтримки сільськогосподарських товаровироб-

ників у відповідність з нормами СОТ і забезпечення дотримання

граничного рівня сукупної внутрішньої підтримки аграрного сек-

тору сума внутрішньої підтримки сільського господарства має бути

скорочена на 13% протягом 10 років. В основу такої позиції були

покладені розрахунки бюджетної підтримки аграрного сектору за

базовий період 1994-1995 рр., згідно з якими сума внутрішньої під-

тримки сільського господарства становила 1,37 млрд. дол. США. За

оцінками Уряду, протягом останніх (до 2004 р.) семи років щоріч-

на сума внутрішньої підтримки сільського господарства становила

лише близько 40-60% суми, яка була визначена за результатами під-

рахунків [145, c.144].

Фінансово малопотужними в інвестиційному плані залишають-

ся і кредитні спілки, які, як правило, обслуговують переважно дріб-

них товаровиробників, не відіграючи вирішальної ролі на ринку кре-

дитного забезпечення сільськогосподарського товаровиробника.

Додатковим джерелом кредитних ресурсів для такого представ-

ника дрібного агровиробництва, як фермерське господарство, є Дер-

жавний фонд підтримки фермерських господарств, «але через об-

меженість коштів фонд не задовольняє навіть 5% потреби фермерів

у ресурсах» [211, c.49].

293

Розділ 5. Механізм реалізації та суперечності розвитку аграрної іпотеки в україні

Іпотека ж, як передбачається, покликана вирішити стратегічне

завдання – технічне переозброєння галузі. В перспективі із запро-

вадженням іпотеки сільськогосподарських земель важливо, щоб

усі існуючі схеми фінансової підтримки аграріїв не перехрещува-

лись і не заміняли одна одну, а взаємодоповнювали. Загалом мож-

на зробити висновок про значну перспективність ринку сільсько-

господарської техніки з точки зору можливостей застосування на

ньому механізмів іпотечного кредитування під заставу сільсько-

господарських земель.

У системі факторів, які із запровадженням інституту іпотеки

сільськогосподарських земель здійснюватимуть значний вплив на

ефективність його функціонування, виділяється безпосередньо пред-

мет іпотеки – землі сільськогосподарського призначення. Однією з

основних властивостей потенційного предмета іпотеки, незалежно

від його виду, яка становить найбільший інтерес для будь-якого по-

тенційного кредитора, тим самим визначаючи кінцевий результат

при прийнятті ним рішення щодо надання кредиту, є ліквідність та-

кого предмета. Сільськогосподарські землі, виступаючи основним

засобом виробництва в аграрній сфері, є специфічним предметом

іпотеки і притаманні йому властивості формуються під впливом

набагато ширшого спектра чинників, ніж у випадку з будь-якими

іншими предметами іпотеки – основними фондами, земельними

ділянками несільськогосподарського призначення тощо. В сучас-

них умовах досить складно спрогнозувати, який рівень ліквідності

матимуть землі сільськогосподарського призначення після відміни

мораторію на їх купівлю-продаж і яким чином змінюватиметься він

у перспективі. Як для потенційного кредитора, що надаватиме іпо-

течні позики під заставу даної категорії земель, так і для безпосеред-

нього позичальника це матиме надзвичайно важливе значення. Для

кредитора ліквідність землі визначатиме рівень привабливості її з

точки зору предмета іпотеки. Очевидно, що за низької ліквідності

ймовірність прийняття позитивного рішення банком щодо надання

позики сільськогосподарському товаровиробнику є надзвичайно

малою. Що ж до останнього, то навіть у випадку прийняття рішен-

ня банком щодо надання кредиту під заставу низьколіквідної землі

сільськогосподарського призначення рівень забезпечення даного

кредиту виявиться настільки високим, що для товаровиробника

втратиться сенс його отримання на таких умовах.

294

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

На сьогодні загалом сформувалася думка, що ліквідність земель

сільськогосподарського призначення буде низькою [315, c.25]. І в

сучасних умовах на користь такого висновку, принаймні щодо ви-

сокої ймовірності низької ліквідності сільськогосподарських земель

на перших етапах введення їх в систему товарно-грошових відно-

син, потенційно сформована ціла низка чинників. Це у першу чергу:

відсутність достатнього контингенту товаровиробників, спромож-

них виробляти конкурентноздатну продукцію в обсягах, які потре-

бують відповідного розширення розміру основного засобу виробни-

цтва – землі, особливо у віддалених, демографічно несприятливих

сільських населених пунктах; загалом низький платоспроможний

попит більшості сільськогосподарських товаровиробників; відсут-

ність реальних перспектив нарощування обсягів виробництва через

невисоку ємність продовольчого ринку, зумовлену низьким плато-

спроможним попитом населення України; висока частка деградова-

них земель, які щороку зазнають згубного впливу водної, вітрової

ерозії, заболочення, закислення тощо (за оцінками фахівців: загаль-

на площа сільськогосподарських угідь, які зазнали згубного впливу

лише водної ерозії, становить 13,3 млн. гектарів (32%), у тому числі

10,6 млн. гектарів орних земель; площа деградованих і малородючих

грунтів на орних землях перевищує 6,5 млн. га, або 20% площі ріллі;

за даними Інституту землеробства, ерозія сягнула таких масштабів,

за яких щорічно втрачаються 600 млн. т грунту, у т.ч. 20 млн. т гуму-

су [62, c. 38]).

Низька ліквідність сільськогосподарських земель вносить ще

один елемент ризикованості для потенційних кредиторів – довгий

термін реалізації предмета застави, у випадку звернення стягнення

на нього, через неможливість позичальника розрахуватися за кре-

дитом. Зазначений предмет, на відміну від інших видів предметів

застави – житла, комерційної нерухомості, земель несільськогос-

подарського призначення, має чітко регламентовану цільову спря-

мованість щодо його використання, встановлену земельним зако-

нодавством України. Крім того, тим же земельним законодавством

суттєво обмежене коло суб’єктів, які мають право придбавати землі

сільськогосподарського призначення [141]. Очевидно, що для бан-

ків, у першу чергу універсальних, які здійснюватимуть іпотечне

кредитування сільгосптоваровиробників під заставу земель сіль-

ськогосподарського призначення, наявність цих обмежень суттєво

295

Розділ 5. Механізм реалізації та суперечності розвитку аграрної іпотеки в україні

ускладнюватиме процедуру реалізації об’єкта застави у випадку

звернення на нього стягнення.

У цьому ж контексті – низька ліквідність сільськогосподар-

ських земель – не можна залишити поза увагою ще одну важливу

проблему – обслуговування земельної ділянки під час знаходження

її у власності кредитора після звернення на неї стягнення, особли-

во якщо термін такого знаходження виявиться занадто високим. За

низької ліквідності можливий варіант накопичення у власності кре-

дитора значного масиву земель, що матиме своїм наслідком зрос-

тання витрат на організацію їх продажу, поточне обслуговування,

сплату зборів тощо, які можуть бути не покриті в повному обсязі

навіть у випадку звернення стягнення на інше майно іпотекодавця

(при цьому не виключена ситуація, що такого майна в останнього не

виявиться).

Інша група ризиків запровадження іпотеки сільськогосподар-

ських земель лежить у площині структури землеволодіння та земле-

користування, потенційної платоспроможності товаровиробників,

трансформації сільськогосподарських угідь.

Структура землекористування та землеволодіння в кінцевому

плані визначатиме реальний масив земель сільськогосподарського

призначення, які можуть бути предметом іпотеки і, тим самим, ста-

новити інтерес для потенційних кредиторів. У своїх дослідженнях

ми зупинялися на цій проблемі, засвідчуючи, що складність ниніш-

ньої ситуації полягає в тому, що левова частка землекористування

сільськогосподарських підприємств формується за рахунок орендо-

ваних земель, головним чином земельних паїв. У даному випадку

ми цілком поділяємо точку зору М.Я.Дем’яненка, який стверджує:

«у більшості реформованих сільськогосподарських підприємств

виявилася «розмитою» власність, оскільки в основу їх організацій-

ної побудови покладені орендні відносини. Власні паї в загально-

му майні мають незначну частку, основне майно знаходиться поза

балансом, тому баланс таких підприємств практично «пустий» і

не є документом, який цікавить фінансові й банківські структури.

… майже 88% сільськогосподарських угідь (а ріллі – майже 90%) у

сільськогосподарських підприємствах займає орендована земля. ...

Це означає, що ... вони практично не мають об’єкта іпотеки з усіма

наслідками» [79, c.98, 100], які з цього випливають.

Аналогічна ситуація спостерігається і з майном сільськогос-

подарських підприємств, яке можна було б розглядати в контексті

296

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

доповнювача до основного предмета іпотеки – сільськогосподар-

ських земель, а також як джерела резервного покриття у випадку

невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором.

В загальній масі такого майна домінує залучене майно. На сьогодні

структура такого майна виглядає наступним чином [474]: до статут-

них фондів новостворених агроформувань передано майно на суму

3,3 млрд. грн., 933 тис. власників майнових сертифікатів стали за-

сновниками цих підприємств, 4,3 млн. селян користуються належ-

ними їм майновими паями на праві спільної часткової власності на

загальну суму 15,2 млрд. грн.; майно на суму 11,4 млрд. грн. знахо-

диться в оренді новостворених агроформувань. В індивідуальному

користуванні майно знаходиться лише у шестисот осіб, якими таке

майно витребуване.

За таких умов у значно більш вигідному становищі з точки зору

рівня привабливості для банківської системи перебувають фермер-

ські господарства, в яких фактично вся земля та майно знаходяться

у приватній власності. Питання тут виникає лише стосовно розміру

можливого іпотечного кредиту, зумовленого незначним розміром

землекористування фермерів (особливо у малоземельних районах)

та загалом досить невисокою ліквідністю землі.

Зважаючи на структуру землекористування та її співвідношен-

ня із структурою власності на землі сільськогосподарського призна-

чення, а також на загалом незначну частку земель, що знаходяться

у приватній власності (щодо фермерів, зокрема, то в загальній пло-

щі сільськогосподарських угідь країни фермерські угіддя займають

всього 7,2%), загальний масив земель сільськогосподарського при-

значення як найбільш реальний предмет іпотеки видається досить

звуженим.

Ще один негативний чинник, який несуть в собі нинішні умова

землекористування сільськогосподарських підприємств, полягає у

тому, що на сільськогосподарське підприємство як функціонуюче,

на етапі початку кожного виробничого року, так і новостворене, пе-

ред початком його діяльності відразу ж покладається тягар орендної

плати за залучені на умовах оренди земельні паї (причому не лише

селян, а й тих їх власників, які взагалі жодного відношення до сіль-

ськогосподарського виробництва не мають). Постійний борговий

тягар з боку орендних платежів суттєво підриває фінансову базу

сільськогосподарських підприємств, тим самим знижуючи їх при-

вабливість як суб’єкта кредитування. З введенням землі в реальний

297

Розділ 5. Механізм реалізації та суперечності розвитку аграрної іпотеки в україні

ринковий обіг та встановленням її ціни на рівні реальної грошо-

вої оцінки, розмір якої, за оцінками експертів, коливається в меж-

ах 12-24 тис. дол. США за 1 га, та, особливо, за умови збільшення

мінімальної межі орендної плати за користування земельними па-

ями (на сьогодні обговорюється варіант такого підвищення до 10%

від оцінної вартості земельної ділянки, наприклад [336]), з одного

боку, а також відсутності адекватних кроків з боку держави у напря-

мі цінової підтримки сільськогосподарських товаровиробників – з

другого, слід прогнозувати подальше зростання боргового наванта-

ження на підприємства, що спонукатиме останніх до удосконалення

структури землекористування у напрямі зменшення частки орен-

дованих земель. Це, у свою чергу, призведе до зменшення масиву

земельних угідь, які можуть бути потенційним предметом іпотеки

за умови вирішення питання щодо можливості використання як за-

стави права оренди сільськогосподарських земель (а таке питання

вирішено наприкінці грудня 2005 р., про що зазначалося в попере-

дніх параграфах роботи).

Наявність зазначених проблем зумовлює необхідність опрацю-

вання ефективних пропозицій щодо виходу із ситуації, яка склалася

в аграрній сфері і яку можна охарактеризувати як складну, з точки

зору можливостей запровадження іпотеки сільськогосподарських

земель. Вихід з неї окремими науковцями та практиками вбачається

у прискоренні запровадження ринку землі [241, c.5]. Це, на їх дум-

ку, сприятиме, з одного боку, створенню можливостей концентра-

ції земель, що має підвищити їх іпотечну привабливість, з другого

–підвищенню ціни землі, що через зростання цін на сільськогоспо-

дарську продукцію забезпечуватиме приплив фінансових ресурсів у

галузь, а відтак зменшуватиме потребу в кредитних ресурсах.

Одночасно слід виходити з того, що в даному випадку основну

роль відіграватиме рівень платоспроможності сільськогосподарських

товаровиробників, ціна землі, а також рівень дотримання вимоги Зе-

мельного кодексу України щодо кола суб’єктів, які можуть такі землі

придбавати. За дотримання останньої умови можна очікувати незна-

чних зрушень у структурі землекористування та землеволодіння, зва-

жаючи на загалом слабкий фінансовий стан основного контингенту

сільськогосподарських товаровиробників. При цьому основним ба-

лансуючим критерієм виступатиме ціна землі. Власне, можна зробити

припущення, що фактично на першому етапі введення сільськогоспо-

дарських земель в систему товарно-грошових відносин буде сформо-

298

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

вано основний контингент потенційних учасників іпотечного ринку.

Саме потенційних, оскільки у даної категорії товаровиробників буде

акумульовано відповідний масив власних, а не орендованих земель.

Водночас слід враховувати, що даний контингент товаровиробників

являє собою ту їх частину, що має позитивний фінансовий результат,

і прийняття рішення щодо звернення за кредитом відбуватиметься

залежно від показників такого результату.

Не виключений сценарій, за яким відбудеться надмірна кон-

центрація сільськогосподарських земель в руках обмеженого кола

власників. У такому разі для пересічного товаровиробника ситуація

в плані доступу до іпотечних кредитів кардинально не зміниться,

оскільки в структурі його землекористування, як і раніше, доміну-

ватиме орендована земля.

Сподіватися ж на те, що широкого розповсюдження набудуть

відносини, передбачені Законом України «Про іпотеку», згідно з

яким «у разі забезпечення виконання основного зобов'язання іпо-

текою нерухомого майна, що належить третій особі (майновому

поручителю), майновий поручитель є іпотекодавцем відповідно до

іпотечного договору і не несе відповідальності перед іпотекодержа-

телем за виконання основного зобов'язання боржником. У разі по-

рушення боржником основного зобов'язання майновий поручитель

відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя нерухомим

майном, що є предметом іпотеки. У разі задоволення вимог іпоте-

кодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель на-

буває права кредитора за основним зобов'язанням» [126], марно. З

одного боку, така схема організації відносин таїть у собі велику не-

безпеку втрати третьою стороною права власності на об’єкт іпотеки,

ймовірність чого надзвичайно висока з огляду на фінансовий стан

потенційних орендарів – сільськогосподарських товаровиробників,

з другого боку – для товаровиробника у разі звернення стягнення

на предмет іпотеки і переведення його в статус боржника перед май-

новим поручителем виникає загроза втрати права власності на інше

майно, яким він повинен розрахуватися з новоявленим кредитором.

Навряд чи така перспектива розвитку подій для обох суб’єктів іпо-

течних відносин виявиться привабливою.

Вплив такого чинника як трансформаційні зміни в структурі

сільськогосподарських земель на загальний потенціал об’єкта зе-

мельної іпотеки в аграрному секторі проявляється як у стихійному

(за 1996-2003 рр., наприклад, площі сільськогосподарських угідь

299

Розділ 5. Механізм реалізації та суперечності розвитку аграрної іпотеки в україні

скоротились на 64,4 тис. га, 432,7 тис. га ріллі переведені у перело-

ги тощо [281]), так і в цілеспрямованому, шляхом зниження рівня

розораності земель, який в Україні є одним з найвищих у світі («у

50-70-х роках розораність земельного фонду її була доведена до аб-

сурду – 60%. Тим часом частка розораності землі у країнах Західної

Європи становить лише 25%, США – 12%» [62, c.37]), зменшенні

масиву сільськогосподарських угідь. Надмірна сільськогосподар-

ська освоєність і розораність території на сьогодні визначена в числі

головних чинників, які дестабілізують екологічну ситуацію в країні.

За оцінками Кабінету Міністрів України, до 2015 р. передбачаєть-

ся зниження рівня сільськогосподарської освоєності території на

3047,9 тис. га ріллі, зменшення площі сільськогосподарських угідь

на 2492 тис. га [281]. З огляду на значний рівень розораності земель

в країні, а також на світові тенденції у цьому напрямі («Ріллю скоро-

чують навіть країни, в яких розораність дуже мала. США на початку

80-х років вивели з обороту 26 млн. га ріллі і вийшли на площу 1910

року, знизивши розораність до 12%. Європейський Союз передбачає

до 2005 року скоротити площу землі в обробітку на 17%» [62, c.38]),

такі кроки можна оцінити лише як позитив.

В контексті суттєвих зрушень в обсягах та структурі землеко-

ристування та землеволодіння необхідно розглядати проблему при-

єднання України до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ)

та вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Цей процес, без

сумніву, супроводжуватиметься суттєвими змінами в обсягах та

структурі агровиробництва, експорті-імпорті сільськогосподарської

продукції. За оцінками фахівців, здійсненими на основі досліджен-

ня основних аграрних ринків країн Східної Європи ..., виробництво

та експорт ... після вступу до ГАТТ мало тенденцію до збільшення, а

після приєднання до СОТ виробництво зменшилось, експорт зали-

шився приблизно однаковим, а імпорт зріс [64, c.177-178].

В Україні ситуація в аграрному секторі у зв’язку із вступом до

ГАТТ/СОТ може розвиватися за різними сценаріями. Очевидно,

що Україна не уникне зростання імпорту сільськогосподарської

продукції. Однак досить перспективним видається і варіант збіль-

шення виробничих потужностей вітчизняного агровиробництва з

огляду на наявність в Україні потенційно високородючих грунтів,

у тому числі й придатних для вирощування екологічно чистої про-

дукції. Одночасно слід враховувати і дію таких важливих чинників

як: підвищення продуктивності агровиробництва, що супроводжу-

300

ІПОТЕКА: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку в Україні

ватиметься об’єктивним процесом скорочення площ земель, які

знаходяться в обробітку; висування вимог європейського співтова-

риства щодо зменшення рівня бюджетної підтримки вітчизняного

сільського господарства, що зумовлюватиме потребу в скороченні

масивів земель, які використовуються в сільськогосподарському

обороті. Остання позиція є суттєвою, зважаючи на тенденції, що від-

буваються у цій сфері в країнах Європейського Союзу. При підпи-

санні євробюджету-2005, зокрема, Європейським судом аудиторів,

який здійснює контроль фінансових ресурсів ЄС і підписує такий

бюджет, було зроблено серйозне зауваження щодо завищених обся-

гів ресурсів, які кожна з країн ЄС спрямовує на підтримку сільсько-

го господарства (Італія – 25% від своєї частки, Греція – 23%, Іспанія

– 21%, Франція – 14%) [99, c. 14].

Такі процеси неминуче потягнуть за собою зміни в структурі

землеволодіння та землекористування, що, у свою чергу, відповідно

позначиться на предметі іпотеки – загальному масиві сільськогос-

подарських земель, рівні їх ліквідності тощо.

Власне такі на сьогодні стартові умови для запровадження сис-

теми фінансування, відтворення технічного потенціалу аграрного

сектору, через механізм іпотечного кредитування під заставу сіль-

ськогосподарських земель.

Підсумовуючи викладене, можна зробити цілком обґрунтований

і логічний висновок: запровадження іпотеки сільськогосподарських

земель в Україні супроводжується низкою ризиків об’єктивного

характеру, неврахування яких може суттєво знизити ефективність

цього процесу.

§15. Іпотечне кредитування сільськогосподарських товаровиробників

в контексті законодавчого визначення ринку землі в Україні

Аграрний сектор національної економіки сьогодні стоїть перед

вирішенням надзвичайно актуальної і гострої для нього проблеми

– підвищення рівня інвестиційної привабливості. Її вирішення орга-

нічно пов’язується з удосконаленням земельно-майнових відносин

як передумови запровадження іпотечного кредитування сільськогос-

подарських товаровиробників, створення належної інфраструктури

агропродовольчого ринку. Лібералізація (в допустимих межах) руху

власності на землю є підґрунтям запровадження ринку сільськогос-

подарських земель, формування потужного масиву ліквідної заста-

ви, спроможної виступити в ролі стійкого «містка» в перерозподілі