1
Костомаров М. Книга буття українського народу // Кирило-Мефодїївське
товариство: В 3 т.— К., 1990.—T. 1.—С. 254.
47
Куліш Пантелеймон. Твори: В 2 т.— К., 1989.— Т. 2.— С. 55. Далі всі
посилання на це видання подаються в тексті.
18
І до загрози глобальної екологічної кризи,— додамо ми сьогодні.
49
Последние письма немцев из Сталинграда // Знамя.— 1990.— № 3.— С. 197.
50
Ф р о м м Э. Иметь или быть? — С. 80.
51
Адамович Георгий. Комментарий // Знамя.—1990.—№ 3.—С. 180.
КОЗАЦТВО І БАРОКО
1
Куліш Пантелеймон. Твори: В 2 т.—К., 1989.—Т. 2.—С. 35—56.
2
Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків.—Львів, 1990.—С. 180.
3
Жолтовський П. M. Український живопис XVII—XVIII ст.—К., 1978.—
С. 294.
4
Там же.
5
Грушевський Михайло. Культурно-національний рух на Україні в XVI—
XVII віці ¡І Жовтень.— 1989.— № 4.— С. 91.
6
За існуючою легендою, Ільїнська церква на Подолі в Києві (1692) стоїть на місці
першої на Русі (дерев'яної) церкви і повторює у плані свою попередницю. Отже, вже
перша церква була хрещатою, що, до речі, відповідає «візантійській» традиції.
7
Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII—XVIII веков.— К.,
1967.—С. 151.
8
Вельфлин Г. Ренессанс и Барокко.—СПб., 1913.—С. 87.
Тут слід зазначити, що Г. H. Логвин має щодо цього іншу думку. «Вершиною
українського дерев'яного будівництва» він вважає хрещатий дев'ятибанний Троїцький
собор, збудований геніальним народним майстром Якимом Погрібняком на замовлення
запорожців у 1773—1778 роках. «Тут,— пише дослідник,— втілено... не тільки есте-
тичні уподобання запорізького козацтва, а й традиції народної архітектури Слобо-
жанщини» (Логвин Г. Н. По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки.— К., 1968.—
С. 448, 450). Міркування вдале й точне. Але я не наважився б узагальнити його і сказа-
ти, що хрещатий дев'ятибанний собор став вершиною архітектурної думки на Україні
XVII—XVIII століть, бо такий тип собору не набув помітного поширення у тогочасній та
пізнішій будівельній практиці. Крім новомосковського був ще кам'яний Преображенсь-
кий собор у Великих Сорочинцях, збудований на замовлення гетьмана Данила Апостола
1732 року. Пізніше його перебудували на п'ятибанний, і в такому звичному, традиційно-
му вигляді він дійшов до нашого часу. Отже, можна припустити, що за 40 років (1732—
1773) було створено лише кілька (відомих і невідомих нам) значних творів такого типу.
А для теоретичних узагальнень цього замало.
10
Борецький Йов та інші. Протестація // Пам'ятки братських шкіл на
Україні.— К., 1988.— С 323.
Конституція Пилипа Орл ика // Літ. Україна.— 1990.— 12 лип.
Тут ідеться про збудовані ними хрещатокупольну Богоявленську церкву в Острозі
та дві Троїцькі церкви — в Межиріччі та Дермані.
13
Йдеться про Троїцький собор у Чернігові (1679—1695), собор Мгарського мо-
настиря (1684—1692), Богоявленський собор Братського монастиря (1690—1693) та
«Великого Миколу» — Микільський собор (1690—1696) у Києві.
Зараз багато пишуть про необхідність відбудови храмів Києва, зруйнованих
«войовничими атеїстами» 1930-х років. Унаслідок їхньої бурхливої «діяльності» в нашо-
му місті не залишилося жодних слідів від двох його величних будов, які втілювали в собі
ідею української державності. Варто було б відбудувати заново або Мазепинську церкву
282
Богоявления, або «Великого Миколу». В обох випадках доведеться пересунути або
знести пізніші капітальні споруди, які виникли на їх місці. Але зробити це все ж таки
необхідно, аби розвіяти враження, ніби ідея української державності ніколи не була
втілена в архітектурі Києва і ніби після Київської Русі тут завжди була «провінція».
15
За постановою собору Л. Баранович надіслав до всіх міст України грамоти, у яких
закликав служити молебн за перемогу над «бусурманами», поститися й утримуватись
під час війни від співів, музики та всіляких святкувань. Див. про це докладніше в кн.:
Сумцов Н. Ф. Иоанникий Галятовский.— К., 1884.— С. 71—72).
16
З породу — з часу народження. (Примітка перекладача).
17
Паралельно існував ще один варіант символічного втілення патріотичних почуттів
у образі православної церкви як духовної матері всіх українців. Особливо сильно прозву-
чав він у «Треносі» Мелетія Смотрицького. Але, як зауважив П. Яременко, в поета були
тут свої попередники — Герасим Смотрицький, Клирик Острозький та Іван Вишенський.
Дослідник припускає, що М. Смотрицький «створив свій образ під впливом Клирика
Острозького, сучасника і, мабуть, старшого товариша по Острозькій академії» (Див.
у кн.: Яременко П. К Мелетій Смотрицький. Життя і творчість.— К, 1986.— С 14—15).
18
Гоголь Н. В. Собр. соч.: В 6 т.—M., 1953.—T. 6.—С. 29.
КРАСА БАРОКО
1
Репродукції з цих гравюр можна побачити в альбомі: Логвин Г. Гравюри українсь-
ких стародруків.— К-, 1990.— Іл. 333, 375.
2
Там же.— Іл. 337.
3
Величковський Іван. Твори.— К, 1972.— С 83. Далі всі посилання на це
видання подаються в тексті.
4
Ампліфікація як спосіб віршування нагадує каталог можливих назв і характе-
ристик того ж самого предмета. У ампліфікованому вірші змінюється лише словесна
форма поетичних висловлювань, а їх суть і предмет залишаються незмінними.
5
Щось подібне, до речі, можна побачити і в риторичності сучасних українських
прозаїків та поетів. Українець не уявляє публіцистичного слова без поетичних прикрас,
а росіянин просто не сприймає його в такому вигляді. Психологічна напруженість у
взаєминах форми й змісту більш характерна для російської культурної традиції. У фор-
мально досконалому мистецтві часто вбачали штукарство й обман, якесь ошуканство
«простої людини». З таких позицій писався, наприклад, трактат Л. Толстого «Що таке
мистецтво?». Деякі сторінки його дихають тією ж войовничою ворожістю до новаторсь-
ких шукань митців, що й пізніші ждановські постанови. Як кажуть, крайності збігають-
ся. Але чи крайності це? Можливо, вияви однієї традиції. Якщо ж подивитися на ро-
сійську художню культуру очима українського митця, картина може суттєво змінитися.
Так, Т. Шевченко байдуже ставився до громадянської поезії Некрасова і симпатизував
«жерцям чистого мистецтва» — Мею і Щербині. І це не випадково, бо за критерій брався
рівень художньої досконалості: «...Некрасов не только не поэт, но даже стихотворец
аляповатый» («Щоденник», 11 квітня 1858 року).
6
Звлаща в науках обфитуючіє — особливо ті, що досягли успіхів у науках.
7
Типом виданих — надрукованих.
8
Горливість — відданість, старанність.
9
Зможность подлого довцЪпу — можливість скромного знання, малого досвіду.
10
Інородні — іноземні.
11
До певної міри цей офіційно створюваний міф про Україну-рай відповідав дій-
сності. Українське життя барокової доби (порівняно із життям сусідніх народів) мало
багато привабливих рис. На користь такої думки свідчить і той факт, що перший викри-
вач українського міфа, який засвідчив непримиренний конфлікт між ідеалом і дійсністю,
з'явився лише в 1830-х роках. Ним був Т. Шевченко.
283