Онуфрієнко Г.С. Риторика

Подождите немного. Документ загружается.

Р и т о р и к а 571

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

промов Лісія – вдале створення образу клієнта (його психологічної,

моральної, інтелектуальної характеристики).

Ломоносов Михайло Васильович (1711-1765) – перший

російський учений-природознавець світового рівня, поет, історик,

художник, реформатор російської літературної мови, почесний член

багатьох іноземних академій наук. Автор наукових трактатів: “Лист

про правила російського віршування”, “Коротке керівництво до

красномовства” (1743-1744, 1747-1748) і першої наукової “Російської

граматики” (1755).

Луначарський Анатолій Васильович (1875-1933) –

політичний і державний діяч, письменник, академік АН СРСР.

Автор праць з історії суспільної думки, проблем культури,

літературно-критичних статей, п’єс.

Міцкевич Адам Бернард (1798-1855) – польський поет, діяч

національно-визвольного руху. Основоположник польського

романтизму. Жив у Росії, знайомий із О.Пушкіним. Автор епічного

шедевру словесності – поеми “Пан Тадеуш”. У 1840-1844 рр. читав

у Парижі лекції про слов’янські літератури.

Мономах Володимир (Володимир-Василій Всеволодович;

1053 –19.V.1125) – великий князь Київський (1113-1125) – онук

Ярослава Мудрого. Активно сприяв розвиткові літописання; є

автором “Поучення” (1117), листа до Олега Святославича та

молитви. Твори його мають історично-документальне та художньо-

естетичне значення й належать до видатних пам’яток письменства

Київської Русі.

Монтень Мішель де (1533-1592) – французький філософ-

гуманіст. Автор книги есе “Досліди”, яка спрямована проти

схоластики й догматизму. Визнає людину

як найбільшу цінність.

Монтеск’є Шарль Луї (1689-1755) – французький

просвітитель, правознавець, філософ. Засобом забезпечення

законності вважав принцип розподілу влад. Основні

твори: “Персидські листи”, “Про дух законів”.

О’Генрі [псевдонім Уільяма Сидні Портера] (1862-1910) –

американський письменник. Автор гумористичних новел із цікавим

сюжетом та парадоксальною розв’язкою, сатиричної притчі

“Королі й капуста”.

Олександров Петро Акимович (1838-1893) – російський

адвокат, судовий оратор, захисник на політичних процесах (“193-х”

та ін.). Промовою на захист Віри Засулич (1878) домігся

виправдального вироку.

572 Г.С.О н у ф р і є н к о

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Ольжич Олег [псевдонім Кандиби Олега Олександровича]

(1907-1944) –відомий український поет, археолог за освітою.

У 1944 році був заарештований, помер в ув’язненні. Автор збірок

“Рінь”, “Вежі”, “Підзамче”.

Павличко Дмитро Васильович (р.н. 1929) – український

поет, перекладач, громадсько-політичний діяч; один з організаторів

Руху та Демократичної партії України; дипломат. У поетичній

творчості відбилася зміна політичних поглядів;

поезії властиві пафос, внутрішній динамізм, досконале володіння

формою вірша, зокрема сонета. Автор збірок “Любов і ненависть”,

“Жест Нерона”, “Гранослов”, “Рубаї”, “Таємниця твого обличчя”

та ін.; кіносценаріїв: “Сон”, “Захар Беркут”; багато його віршів

стали популярними піснями (“Два кольори”, “Лелеченьки” та ін.)

Лауреат Шевченківської премії 1976 року.

Паскаль Блез (1623-1662) – французький філософ,

письменник, математик, фізик. Автор трактату “Про геометричний

розум та мистецтво переконувати”.

Петрарка Франческо (1304-1374) – італійський поет,

родоначальник гуманістичної культури Відродження. Своєю

творчістю значно вплинув на розвиток європейської поезії.

Платон [псевдонім Арістокла] (427-341 до н.е.) – видатний

давньогрецький філософ-ідеаліст, учень Сократа, засновник

філософської школи (Афіни, бл.385), оратор. Вражений судом і

стратою свого вчителя Сократа, доклав багато зусиль для

розробки проекту державного устрою на засадах справедливості, в

результаті створив філософію об’єктивного ідеалізму. Теоретик

виховання й педагог. Вчення Платона викладено у творах-діалогах:

“Апологія Сократа”, “Федр”, “Софіст”, “Держава”, “Закони” тощо.

Плевако Федір Никифорович (1842-1908/09) – російський

юрист, адвокат, судовий оратор. Закінчив Московський університет

(1870 р.). Захисник на великих політичних процесах (справа

севських селян (1905), справа про страйк робітників фабрики т-ва

С.Морозова (1886) та ін.).

Плутарх (бл.45 – бл.127) – давньогрецький письменник й

історик. Основна праця: “Порівняльні життєписи видатних греків і

римлян” (50 біографій).

Поварнін Сергій Інокентійович (1870-1952) – російський

філософ, логік. Одним із перших почав розробляти логіку

стосунків. Автор книги “Спор. О теории и практике спора” (1918;

2-е вид.– 1923), у якій уперше в Росії подана спроба

систематизути і в той же час популярно викласти знання про спір

Р и т о р и к а 573

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

на основі досягнень з логіки, психології спілкування, риторики.

Робота і по наш час фактично лишається єдиним російськомовним

посібником з теорії спору.

Пороховщиков Петро Сергійович [літературний псевдонім

Сергеїч П.] – (1867 – ?) – видатний російський юрист, теоретик

судового красномовства. Автор книг “Судовий захист”,

“Мистецтво промови на суді”, які містять практичні

настанови судовим ораторам.

Прокопович Феофан (Єлеазар; 1681-1736) – український

державний і церковний діяч, письменник, учений, видатний оратор,

сподвижник Петра І, голова Вченої дружини. Закінчив Києво-

Могилянську колегію (1698), учився в польських школах і

Римському колегіумі. Професор риторики й піїтики Київської

академії, а з 1710 р. – її ректор. Автор славнозвісної

“Риторики” (у 10 кн.).

Роттердамський Еразм [літературний псевдонім Герхарда

Герхардса] (1469-1536) – голландський філософ, теолог, філолог,

письменник; видатний гуманіст доби Ренесансу; таврував

зловживання владою представниками Церкви, полемізував з

М.Лютером, проголошував любов до свободи, простоти та спокою;

турбувався про поглиблення духовного зв’язку з Христом через

молитву та добрі вчинки; підготував новий переклад Нового Заповіту і

фундаментальне видання творів Арістотеля, Сенеки

Молодшого, Цицерона та ін.; роботи Еразма Роттердамського мали

велике значення для розвитку філософії Ренесансу: “Похвала глупоті”,

“Моральні листи”.

Руденко Роман Андрійович (1907-1981) – російський

державний діяч, прокурор УРСР (1944-53 рр.), Генеральний

прокурор СРСР (з 1953), судовий оратор. Головний обвинувач від

СРСР на Нюрнберзькому процесі.

Румі Джалаледдін (1207-1273) – класик персо-таджицької

літератури, філософ. Поема “Месневі – і – манаві”, збірка ліричних

віршів “Диван”, філософські трактати Румі містять основні

положення суфізму.

Руссо Жан-Жак (1712-1798) – французький письменник і

філософ, представник сентименталізму. Естетичні й педагогічні

погляди втілені в романі-трилогії “Еміль, або Про виховання”.

Сагач Галина Михайлівна (р.н.1947) – доктор педагогічних

наук, професор Київського національного університету, академік

АН Вищої школи України (1997 р.) та Міжнародної педагогічної

академії (1999), громадський діяч. Автор багатьох книг з риторики

574 Г.С.О н у ф р і є н к о

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

та педагогіки (“Золотослів”, “Риторика в інтелектуальних

іграх”, “Мистецтво ділового спілкування”, “Похвальне

красномовство”, “Слово животворяще”), сподвижниця школи

українського красномовства, прихильниця християнської етики.

Сент-Екзюпері Антуан де (1900-1944) – французький

письменник. Його твори: романи “Південний поштовий”, “Планета

людей”, алегорична казка “Маленький принц”, незавершена

філософська книга “Цитадель”. Учасник 2-ої світової війни, пілот.

Сковорода Григорій Савич (1722-1794) – видатний

український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, перекладач,

оратор, педагог. Освіту здобув у Київській

академії. Переклав твори Горація, Вергілія, Овідія, Плутарха,

Цицерона. Автор поетичної збірки “Сад божественних пісень”.

Смисл людського життя вбачав у подвигу самопізнання.

Сократ (470/469 – 399 до н.е.) – давньогрецький філософ,

оратор, один із родоначальників діалектики як методу відшукання

істини шляхом постановки навідних запитань (т.зв. сократівський

метод). Майстер академічних бесід. Викладав своє вчення усно –

у вигляді бесід, які набули відомості у творах його

учнів Ксенофонта й Платона.

Спасович Володимир Данилович (1829-1906) – російський

юрист, судовий оратор, фахівець з міжнародного права й процесу.

Основна праця: “Підручник кримінального права” (1863).

Спенсер Герберт (1820-1903) – англійський філософ і

соціолог, один із родоначальників позитивізму, ідеолог лібералізму.

Основна праця: “Система синтетичної філософії”. Зробив значний

внесок у вивчення первісної культури.

Сперанський Михайло Михайлович (1772 – 1839) – граф,

відомий юрист, російський державний діяч, талановитий ритор.

З 1826 р. очолив друге відділення, кодифікував державні закони

Російської імперії. Автор славнозвісних “Правил

вищого красномовства”.

Уайльд Оскар (1854 -1900) – англійський письменник. Автор

філософського роману “Портрет Доріана Грея”, ліричних казок,

комедій, трагедій, статей про літературу й мистецтво.

Уебстер Даніель (1782-1852) – американський державний

діяч, юрист, видатний оратор.

Уокер Енн Лу (нар.1952) – американський журналіст,

перекладач мови жестів.

Франко Іван Якович (1856-1916) – український письменник,

учений, доктор філософії Віденського університету, перекладач,

Р и т о р и к а 575

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

громадський діяч. Писав українською, польською, німецькою

мовами. Видавець журналів “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”,

“Житє і слово”. Творча спадщина Франка поєднує кращі традиції

української літератури з новітніми модерністськими течіями,

охоплює поезію, прозу, драматургію, аналітичні дослідження в усіх

галузях гуманітарних знань (економіка, соціологія, політологія).

Автор збірок (“Із днів журби”, “Зів’яле листя”, “Мій ізмарагд” та

ін.), повістей (“Перехресні стежки”, “Захар Беркут”), драм

(“Украдене щастя” та ін.), творів для дітей (“Коли ще звірі

говорили”, “Лис Микита”), літературознавчих статей.

Франс Анатоль [псевд. Анатоля Франсуа Тібо] (1844-1924) –

французький письменник, лауреат Нобелівської премії (1921).

Франсуа де Ларошфуко (1613-1680) – французький

письменник-мораліст. У його “Мемуарах” та “Максимах” в

афористичній формі передано філософські висновки спостережень

над природою людського характеру.

Цезар Гай Юлій (100 – 44 до н.е.) – видатний державний

діяч, полководець, письменник й оратор Давнього Риму.

Цицерон Марк Тулій (106 – 43 до н.е.) – давньоримський

політичний діяч, судовий і політичний оратор та письменник. Із

творів збереглися 58 судових і політичних промов, 19 трактатів з

риторики, політики, філософії та понад 800 листів. Найвидатніші

трактати: “Брут”, “Про знаменитих ораторів”, “Оратор”тощо.

Честерфілд Филип Дормер Стенхоп (1694-1773) – граф,

англійський письменник і державний діяч. Член парламенту з

1715 р. Його “Листи до сина” –звід норм поведінки й педагогічних

настанов у дусі просвітництва.

Чуковський Корній Іванович [псевдонім Миколи

Васильовича Корнійчукова] (1882-1969) – російський письменник,

літературознавець, доктор філологічних наук, критик, автор

текстологічних досліджень творів М.Некрасова, А.Чехова,

літературних портретів поетів-сучасників; перекладів з англійської

мови (М.Твен, Ґ.К. Честертон, Г.Філдинґ, О’Генрі); вивчав творчість

В.Вітмена, досліджував теорію перекладу (“Мистецтво перекладу”),

дитячу мову (“Від двох до п’яти”). Написав знамениті твори для дітей

(“Крокодил”, “Мийдодір”, “Федорине горе”, “Лікар Айболить”).

Шопенгауер Артур (1788-1860) – німецький філософ.

Автор трактатів “Світ як воля й уявлення”, “Еристична діалектика”.

576 Г.С.О н у ф р і є н к о

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

7.3. Ключі до завдань

Розділ 1

1.1.4.

1.1.5.

1.2.1.

1.2.2.

1.3.1.

1.3.2.

1. Мовленнєвий.

2. Лінгвістика. 4. Логіка.

2. 1) за легендою, матір – синові, що йде на війну.

2) Лікурі – спартанський державний діяч. 3. Судова,

політична, урочиста. 4. Софісти: Горгій, Протагор, Лісій.

8. Придбати хороше – це справа добра. Деякі студенти є

уважними.

5. Сократ, Платон.

2. Яскрава образність,

емоційність, надзвичайна

мелодійність, високий патріотичний настрій. 4. Висока

повага до книжного слова, до мудрості, до словесної

майстерності; заклик до доброти; сила переконання; віра в

божественну природу мудрого слова, в те, що хист слова –

божий дар, висока емоційність звернень та закликів,

відсутність улесливості та лестощів. 12. “Род

научающій”, його жанри – “ученіе, проповеданіе дђла,

роспрос, даваніе ответа, толкованіе всякаго писма”.

Жанри судового красномовства – “обвиновленіе,

возбраненіе, умиленіе, крещеніе, обличеніе, покореніе,

или вины упрошеніе”.

“Род разсуждающій в совђтованіи и в несовђтованіи,

в наказаніи или в воспоминаніи, в прощеніи или в

моленіи, во утђшеніи, и в прочих и тђм подобных дђлах”.

“Род показующій” містить “похваленіе дђла, или

похуленіе”. В ньому можуть бути представлені три

об’єкти похвали: 1) “лица, сице есть цесарь”, 2) “действа,

как то есть действо или ученіе цесарское, что марцелюса

римленина вознеси”, 3) “вещи, как то есть крепость и

философия, врачевская наука, покой и сладость

словесная”.

1. Київська братська школа, заснована 1615 року; ідею цю

підтримали освітні сили України, запорозьке козацтво.

5. Й.Галятовський, “Наука албо Способ зложеня казаня”

(1659, 1660).

Р и т о р и к а 577

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Розділ 2

2.1.1.

2.1.2.

2.1.3.

2.1.4.

2.2.2.

2.2.3.

2.2.5.

9. Послідовність осмислення публічної промови

слухацькою аудиторією.

1. Писемно-усна форма реалізації публічного мовлення.

3.Книжно-розмовний тип публічного мовлення.

4.Імпровізаційно-підготовлений характер публічного

мовлення.

1.Академічне красномовство; жанри: навчальна лекція,

наукова доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення,

науковий виступ тощо. 2.Судове красномовство; жанри:

прокурорська (обвинувальна), адвокатська (захисна)

промова, промова потерпілого, промови свідків

тощо.7.Епідейктичне красномовство.

19.Дослідник цього питання М.С. Каган зазначає, що

комунікація (вузьке розуміння) – інформаційний процес,

тому має однонаправлений характер і не передбачає саме

суб’єкт-суб’єктної взаємодіїі; може означати

інформаційний зв’язок суб’єкта-передавача з будь-ким –

людиною, твариною, машиною… У широкому розумінні

комунікація ототожнюється зі спілкуванням. Спілкування

має суб’єкт-суб’єктну спрямованість, бо інформація

циркулює між партнерами, метою яких є пошук певної

спільної позиції. Діалог, полілог – різновиди спілкування.

1.Теза, аргумент, спосіб доведення. 8.Думка є

найкороткочаснішою і змінюється порівняно легко. Більш

тривалими є погляди, і змінити їх не так легко; крім того,

вони пов’язані між собою й утворюють певну систему

поглядів. Переконання: 1) тверда впевненість, певність у

чому-небудь, віра у щось; 2) тверда, міцно усталена думка

про що-небудь, погляд на щось; 3) система, сукупність

поглядів, світогляд.10. Унаслідок нової інформації, що є

протилежною до тієї, на базі якої були сформовані

попередні погляди.

19.Правдивість аргументу, вагомість його, швидкість

добору, правильність та своєчасність наведення.

14.Особи, котрі в екзаменаційних роботах з мови (тести,

диктант, твір, переказ) припустилися помилок, понад

норму допустимих на задовільну оцінку, не одержують

атестата (школа), не зараховуються на навчання (вищий

навчальний заклад).

578 Г.С.О н у ф р і є н к о

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

2.3.1.

2.3.2.

2.3.5.

10.Прийом прогнозування. 11. Прийом провокації;

Прийом несподіваності; Прийом гіперболізації.

3. а), б), в) – формальний; г), д) – неформальний.

20. Діалог: 1) уміти реагувати на опорну репліку у

відповідності до ситуації; 2) уміти подавати опорну

репліку, починати розмову, спираючись на ситуацію;

3) вміти висловлювати зв’язки між ситуацією, опорною і

реактивною

репліками; 4) швидко реагувати на зміну

тематики розмови та ініціативно продовжувати

спілкування; 5) адекватно застосовувати міміку, жести;

6) знати свою соціально-комунікативну роль; 7) уміти

планувати мовленнєві дії через усвідомлення мотивів,

цілей і можливих результатів; 8) уміти комбінувати

репліки на основі функційних зв’язків; 9) уміти не

перебивати мовця, бути стриманим слухачем; 10) уміти

розгортати зміст адекватно до комунікативної мети;

11) бути комунікабельним.

9. Різні для різних соціальних груп: наприклад, серед

дворянства – дуель. 10. Різні мотиви при контактах

партнерів різного соціального статусу; соціальна мета –

маніфестація або встановлення соціальної асиметрії;

емоційна мета – зняття “емоційної напруги” через

“виплескування” емоцій.

Розділ 3

3.1.1.

3.1.2.

24.Наради, засідання,конференції, збори. 38. Правильність

словесного наголосу перевіряється за словниками;

логічний наголос – виділення слова, важливого у

смисловому плані; емфатичний – виразний наголос, який

підкреслює емоційне значення слова. 39. Не робити

зайвих рухів; уникати одноманітності в жестикулюванні;

не допускати примітивних, вульгарних жестів.41. Ділова

бесіда – це значною мірою експромт

, а для експромтів

треба мати величезний запас теоретичних знань, значний

життєвий та професійний досвід, широку ерудицію.

1. Ділове спілкування має ґрунтуватися на принципах

партнерства, взаєморозуміння, співпраці, врахування

взаємних потреб та інтересів справи. 4. Уміння

ефективно слухати. 5.“Слушать”(“слухати”) –зосередитися

на сприйнятті інформації співрозмовника, вникнути у

сутність того, про що йдеться; “слышать”(чути) – це

процес сприйняття, осмислення і розуміння промови.

Р и т о р и к а 579

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

3.1.3.

3.1.4.

7. Зоровий контакт між співрозмовниками. 17. Щоб

уникнути односкладних відповідей “Так!”, “Ні!” і

забезпечити таким чином спілкування. 18. Об’єктивні –

хворобливий стан співрозмовника. Суб’єктивні –

поганий настрій, відволікання під час бесіди: негативна

міміка, поза, непослідовність позиції у розмові,

нав’язування своїх думок, недостатня обґрунтованість

зауважень,

заперечень, нетактовність, упередження проти

співрозмовника.

1. Діловий етикет – це правила привітання й

відрекомендування, поведінки під час презентації, на

прийомі, за столом; ведення ділового листування,

користування візитівками, приймання і дарування

сувенірів, манера розмовляти; вияву й

керування негативними емоціями, дотримання норм

літературної мови. 3. Допомагає встановити контакт,

порозумітися, створити сприятливу психологічну

обстановку, підтримати спілкування у певній тональності

відповідно до соціальних ролей учасників. 7.а) лексичні

засоби – лексика формул мовленнєвого етикету (дякую,

спасибі, вибачте, перепрошую тощо); б) граматичні засоби –

поширення етикетних формул дієсловами, використання

граматичних категорий особи, числа, способу

(Щиро дякую Вам); в) Дякую, мені дуже допомогла ваша

порада; На жаль, не можу вам допомогти через…

24.Діловий погляд – це погляд на трикутник, вершина

якого – у центрі лоба, а основа – на рівні очей. Функція

ділового погляду – створити ділову атмосферу, що й

відчуває співрозмовник.

1.Специфіка ділової телефонної комунікації визначається

тими функціями, що покладаються на ініціатора розмови:

встановити технічний зв’язок з адресатом, з’ясувати

наявність/відсутність адресата для передачі інформації,

відрекомендуватись як ініціатор розмови, дізнатися про

можливості/неможливості спілкування. 5.Фізичні

бар’єри – глухота, гам, велика відстань, технічні

незручності апарата тощо. Бар’єри мовленнєвої

діяльності – низький рівень техніки мовлення,

засміченість мови жаргонізмами, нерозуміння

повідомлення через велику кількість спеціальних

термінів, невміння вислуховувати тощо. 8. 1)Тембр

голосу; 2) люб’язність (байдужість, холодність) тону;

3) використовувані слова; 4) тональність голосу при

вимові цих слів. 12. 1) куди телефонують (у певну

установу чи додому); 2) кому і хто телефонує (статус,

посадово-професійні характеристики адресата);

580 Г.С.О н у ф р і є н к о

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

3.2.1.

3.2.3.

3.2.4.

3) характер взаємин співрозмовників, їх емоційний стан,

ступінь освіченості, психічний тип особи.

3. Умови: максимальна об’єктивність, аргументованість і

доказовість навіть у деталях; риси: максимально

конкретна, переконлива, об’єктивна, оціночно-правова за

характером мова, орієнтація на чотирьох адресатів (склад

суду, обвинувачуваний, процесуальний

супротивник

оратора, свідки).

3.Судові промови А.Коні, В.Спасовича,

М.Карабчевського, М.Холеви вражали всебічним і

глибоким з’ясуванням обставин справи, переконливими

доказами, вмінням добирати аргументи, чіткою логікою

умовиводів. Судові промови В.Спасовича, К.Арсеньєва

славилися вмілою полемікою з обвинувачем та експертом.

Ф.Плевако, С.Андрієвський, В.Жуковський у своїх судових

промовах являли приклад тонкого психологічного аналізу

діянь підсудного, його характеру.

1.Компоненти психологічної структури судових дебатів –

психологічні властивості та якості промовця, психологія

сприйняття промови, вплив останньої на формування

судового переконання. Компоненти етичної структури

судових дебатів – дотриманість комплексу моральних

заборон і дозволів, обумовлених специфікою розгляду і

вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних,

адміністративних справ; індивідуальний підхід до кожної

справи, що розглядається; врахування особливостей

учасників судових дебатів. Компоненти логічної

структури судових дебатів – точне визначення тез, що

доводяться; точне формулювання суджень, обґрунтованість,

переконливість і доказовість судової промови.

10. Офіційно-діловий стиль. 11. Науковий стиль.

12.Публіцистичний стиль. 13. Офіційно-діловий – 15-

23%; науковий – 50-60%; публіцистичний – 35-17%.

22. Ця композиційна частина завжди слідує за викладом

обставин справи. 23. Аналіз та переконливе

спростування аргументації процесуального супротивника

(або органів досудового розслідування). 24. У захисній

промові. 27. Для створення смислової градації, яка й

визначає логіку промови (аналіз → кваліфікація злочину

→ думка про міру покарання), основна мета якої –дійти

справедливого рішення. 29. Саме доказова сторона набула

більшого значення, ніж психологічний аналіз, а

емоційний вплив на суддів підкорюється суворій логіці

міркувань.