Дахно І.І. Ділова кар’єра

Подождите немного. Документ загружается.

311

Гендер

У засобах масової інформації лунають поради, щоб подружжя

на одному місці не працювало. Звучать і поради про те, як залиша-

тися подружжям, а не бути просто колегами по роботі. Практично

відсутні заклики до подружжя працювати разом. Сумісна робота

сприймається як факт, що вже стався і мова може йти лише про

ліквідацію негативних його наслідків.

Якось один громадянин запитував у керівника фірми: «Чи тут

працює подружжя Рабіновичів?».

У відповідь почув: «Ні, вони тут мучаться».

Далі у цій рубриці зупинимося як на позитивних, так і нега-

тивних аспектах праці подружжя на одному місці.

Ситуація, коли чоловік і дружина працюють разом, зустрі-

чається ще й нині. Причому не лише в Богом забутих селах і рай-

центрах, а й у великих містах. Для окремих пар така робота є

справжньою ідилією. Мабуть, для більшості спільна праця є чимось

на зразок земного пекла.

Спільна робота може зближувати сімейні пари. Якщо робота

цікава, а сімейне життя є також цікавим, то домашнє життя при-

родним чином продовжується на роботі. Це — саме той випадок,

коли вдома хочеться йти на роботу, а на роботі — йти додому. Що-

правда, один джентльмен зазначав, що у таких випадках і вдома,

і на роботі слід тримати чарочку і огірочок. Залишається лише

потурбуватися, щоб цих предметів не побачила дружина.

Якщо чоловік і дружина мають одну і ту ж спеціальність, то це

дає їм можливість спілкуватися однією мовою. Таке подружжя вміє

чітко вирізняти організм від оргазму, не дивлячись на певну схо-

жість цих двох слів. Чоловік і дружина зі спільним фахом можуть

разом працювати над одним проектом. Вони добре знають здібності

і таланти кожного з подружжя. Не виключено, що вони можуть

створити вдалий тандем, де кожний чесно і ефективно крутитиме

свої педалі.

До переваг спільної роботи подружжя можна зарахувати і до-

віру. Всім відомо, що краще працювати з тією людиною, якій до-

віряєш ніж з тією, довіра до якої є сумнівною.

Спільна робота чоловіка і дружини є необхідною і бажаною

на етапі започаткування, наприклад, сімейного бізнесу. У станов-

ленні підприємства у цьому випадку зацікавлені обоє, оскільки

прибуток від бізнесу спрямовується на поліпшення сімейного до-

бробуту.

Розділ 9

312

Дружину праця під керівництвом чоловіка влаштовує ще й

тим, що цю працю легше поєднувати з веденням домашнього гос-

подарства та вихованням дітей.

Начальник може з недовірою ставитися до прохань підпоряд-

кованих йому співробітниць про тимчасове їх відлучення з робо-

ти для відвідин дітьми поліклініки, участі у шкільних нарадах

вчителів і батьків та в інших заходах. Коли ж це стосується своїх

дітей, то чоловік-начальник без проблем відпускає свою дружину

для виконання тих робіт, які співпали з робочим часом у фірмі чи

організації.

Спільна робота має низку інших приємних дрібниць. Напри-

клад, на роботу можна їздити одним автомобілем, заходити один

до одного на чай чи каву, разом обідати та обговорювати справи.

Підтримка з боку чоловіка чи дружини значно полегшує буденність

життя.

Зупинимося на негативних аспектах спільної трудової діяль-

ності.

У сім’ї можуть виникати тертя і сварки. Одна дама якось спра-

ведливо зазначила: «Немає такого предмету у сімейному житті з-за

якого не можна було б посваритися». Якщо чоловік і дружина пра-

цюють у різних роботодавців, то — посварились вранці і розбіглись

по своїх роботах. Під вечір про сварку вони вже можуть і забути.

Якщо ж працюють в одному місці, то сварка тягнеться за ними і

стоїть перед очима впродовж робочого дня.

Сімейні пари між собою несхожі. Те, що створює конфлікт для

певних сімейних пар, є консолідуючим фактором для інших.

Якщо вдома виникають проблеми (а вони можуть бути різно-

манітними за своїм характером), то ці проблеми автоматично мо-

жуть переноситися з домашнього довкілля на робоче місце. Колеги

чоловіки і дружини часто стають свідками з’ясування відносин,

які дали тріщину всередині подружжя. Робота перетворюється

у «мильну оперу». Дехто з колег співчуває тій, чи іншій стороні.

Дехто з іронією, сарказмом чи лукавістю посміхається. Подруж-

жя знехтувало вказівкою Наполеона про те, що брудну білизну

не можна на людях прати.

Дуже розумно вчиняє те подружжя, яке сімейні проблеми ви-

рішує вдома, залишаючи робоче місце для розв’язання проблем,

що виникли на роботі.

313

Гендер

Додатковим подразником є можливість бачити один одного,

взаємно контролювати поведінку впродовж робочого дня. Для успі-

ху часто є необхідною дещо розв’язана поведінка з іншими членами

колективу та партнерами фірми. Ними можуть бути і особи проти-

лежної статі. Комусь з подружжя може виявитися не по душі така

поведінка, виникає ревність. Вона може загострюватися і закінчи-

тися дуже рішучими кроками. Фахівці радять ревність придушу-

вати. Щоправда, далеко не завжди кажуть, як це робити.

Якщо чоловік і дружина працюють в одній фірмі (організації),

то їх сімейні вечори можуть перетворитися у своєрідні виробничі

наради. Психологи радять встановити чіткі часові межі для спілку-

вання чоловіка і дружини про роботу. Найкраще коли про роботу

мова ведеться на роботі. Цей прийом дає можливість сімейній парі

залишатися подружжям і не перетворюватися у колег по роботі.

У вільний від роботи час слід насолоджуватися життям відповідно

до вподобань подружжя.

На роботі за наймом чоловік і дружина можуть бути праців-

никами з рівним статусом. Може бути й ситуація, за якої хтось з

них є начальником, а хтось підлеглим. У начальника і підлеглого

завжди були і будуть різні інтереси.

Наше суспільство — це суспільство із залишками патріархаль-

щини. Автор книги патріархальний лад не сприймає осудливо.

Це — природне явище. Слід поглянути на світ тварин. Там про-

відну роль відіграє самець. Свідченням нашої патріархальщини

є те, що до наших імен додається по-батькові, а не по-матері. За-

конодавець, формулюючи закон про суб’єктів, пише у чоловічому

роді (громадянин, підприємець тощо). До речі англосакси пишуть

у своїх законах «він чи вона» (he or she).

Якщо один з подружжя є чоловіком-начальником, то це

сприймається у більшості випадків як щось природне і зрозуміле.

Якщо ж дружина є начальницею, то шансів на конфлікт — більше

і ситуація може виявитися не такою оптимістичною як у фільмі ще

радянських часів «Служебный роман».

Зазвичай, платня у підлеглого є меншою, ніж у начальника.

Якщо дружина-начальник, то і платня у неї більша, ніж у її чоло-

віка. Суспільство залишається орієнтованим на те, щоб зарплата

чоловіка перевищувала зарплату дружини. Інакше — виникає чер-

гове поле для сімейних конфліктів. Уникнути конфліктів вдається,

Розділ 9

314

якщо чоловік і дружина здатні абстрагуватися від своїх домашніх

ролей на роботі та від службових ролей — вдома.

У кожному колективі існує певна конкуренція. В одних ви-

падках — дуже гостра, в інших — менш гостра. Чоловік і дружина

можуть стати конкурентами, особливо коли до цього їх підштовхне

начальство чи колеги. Це може негативно позначитися на сімейних

стосунках. Чоловік і дружина можуть допомагати один одному

у виконанні службових обов’язків. Для того з подружжя, яке ви-

конує не лише свою роботу, а й впрягається у віз чоловіка чи дру-

жини, зазначене стає додатковим тягарем, наслідки якого можуть

виявитися негативними.

Психологи радять ніколи не хвалитися на роботі про те, що

дружина — найкраща за всіх. Жінки-співробітниці можуть обра-

зитися. Чоловіки ж захочуть у цьому переконатися особисто. Така

вже чоловіча натура. Один джентльмен колись казав: «Я знаю,

що моя дружина — найкраща за всіх, але інколи я в цьому мушу

переконуватися».

Значно кращою вважається ситуація, коли чоловік і дружина

працюють у різних структурах одного й того ж підприємця і їх ді-

яльність є такою, яка має мало дотичних.

Спільна робота чоловіка і дружини у цілому ж є вибухонебез-

печною. Сімейні проблеми накладаються на виробничі. Конфлікти

на роботі можуть створювати сімейні проблеми і навпаки.

Існує чимало перепон для чоловіка і дружини, які працюють

разом. Залишається сподіватися, що у разі здорового морального

сімейного клімату подружжя здатне розв’язати проблеми, що ви-

никають. Як не як — чоловік і дружина — це не випадкові люди,

а союзники на довготривалу перспективу. Вони мають можливість

спокійно і відверто домовитися про будь-які аспекти своєї спільної

виробничої діяльності.

Чоловіку і дружині слід ретельно зважити всі плюси і мінуси

перед тим, як піти влаштовуватися на роботу у одного і того ж ро-

ботодавця.

9.4. Службовий секс

Одна дама якось справедливо зазначила: «Для дружби потрібен

час, а для кохання — місце». Офіс, можливо, не є кращим місцем

315

Гендер

для сексу, але, як свідчить багатий практичний досвід, трапляється

і у виробничих умовах.

Автору цієї книги довелось якось бесідувати з канадкою укра-

їнського походження, яка тимчасово повернулася на історичну

батьківщину. На довше в Україну можна заманити хіба що Романа

Зварича, але для цього потрібні великі гроші.

Розмова з канадкою, яка, зрозуміло, вважала, що справжня

українська мова є лише у Канаді, поступово торкнулася виробни-

чого сексу. Канадка зазначила, що аборигенні українці (тобто ми з

вами), очевидно, наїлися якогось дурману, оскільки маємо великий

потяг до сексу у робочих умовах. Вона зазначала, що позашлюбним

сексом грішать і українці, які потрапили до Країни Кленового Лис-

та, але партнерів для таких приємних занять знаходять на полях

для гри у теніс, гольф, басейнах тощо. В Україні партнерів для

службового кохання знаходять швидше і ближче.

Тим, хто не хотів би провокувати своїх співпрацівників-чоло-

віків, психологи радять переглянути свій гардероб. Міні і декольте

відкласти для романтичних зустрічей поза межами офісу.

Роман з босом здавна вважався грою з вогнем. Певний час такій

працівниці надається режим якнайбільшого сприяння. Вона звикає

до того, що так буде завжди. Забуває відповідь Марка Твена на за-

питання журналіста про те, чим перше кохання відрізняється від

останнього. Письменник відповів: «Тим, що останнє здається пер-

шим, а перше — останнім». Коли у боса кохання до співробітниці

минає (бо, очевидно, настає з другою), то використану співробітни-

цю звільняють з роботи. Так було, так є, так буде.

Дівчата і жінки використовують провокаційні прийоми — ко-

кетство, флірт, стрілянину очицями. Вважають, що це — безвід-

мовна зброя. Насправді ж бере вона небагатьох з чоловічого пле-

мені. Більшість чоловіків вважають, що від таких представниць

жіноцтва не слід чекати трудових звершень, бо вони легковажні.

Розумні дами (а є й такі) радять відмовитися від використання

на роботі прийомів з жіночого арсеналу. Не слід також спішити з

прийняттям знаків уваги. До компліментів колег слід ставитись без

серцевого хвилювання, а двозначні — присікати негайно.

Службові романи стають нормою. Третина співробітників офі-

сів у різних країнах зізналися, що мали любовні стосунки з колега-

ми. Згідно із соціологічними опитуваннями, найчастіше на роботі

встановлюють інтимні взаємини з метою просування по кар’єрній

Розділ 9

316

драбині. Найбільша схильність до службових романів — у артистів

та журналістів. Найменше кохання на робочому місці мали бібліо-

текарі та міліціонери. Як правило, перший крок до інтиму на роботі

роблять представниці чудесної статі. Службові романи набувають

масштабів небезпечного вірусу. Зрозуміло, що вакцина проти нього

відсутня. У результаті одного із соціологічних досліджень вияви-

лося, що 32% жінок та 18% чоловіків забезпечують собі кар’єрне

зростання завдяки сексуальним стосункам з начальством.

Якщо в Україні, не дивлячись на Чорнобильську катастрофу,

секс ще залишається у пошані, то картина не є такою різнобарвною

у низці країн світу.

Найбільша ділова асоціація Японії — «Кейданрен» висловила

стурбованість тим, що японські працівники замало займаються

сексом, проводять недостатньо часу із сім’ями і не заводять дітей.

Асоціація рекомендувала своїм компаніям — членам (а їх 1,6 ти-

сяч) влаштовувати так звані «тижні сім’ї» під час яких працівни-

кам надається більше часу на домашні справи.

Стурбованість асоціації зумовлена тим, що японські праців-

ники після часу, проведеного на роботі, з огляду на втому, рідко

займаються сексом і проводять мало часу з дітьми. Наслідком цьо-

го є зниження народжуваності та демографічні негаразди. Підра-

ховано, що у першій половині другого десятиліття XXI століття

у Японії на двох пенсіонерів буде припадати лише одна дитина.

До 2030 року кількість робочої сили скоротиться на 16%, порів-

нюючи з 2008 роком.

Компанія «Nippon Oil» заборонила співробітникам працювати

у вихідні дні. Для того, щоб співробітник міг залишитися на робо-

чому місці після семи годин вечора, потрібний дозвіл начальства.

Виявилося, що не всі працівники відгукнулися на полум’яні

заклики інтенсифікувати секс. Багато з них використовують до-

датковий вільний час для того, щоб провести його у барі з колегами,

почесати язики та випити чарку саке — теплої рисової горілки.

Автор цих рядків ще якось може зрозуміти японців, які не хочуть

займатися сексом, але не може зрозуміти — навіщо вони п’ють

теплу гидоту. Невже японці думають, що у них руки відсохли б,

якщо вони охолодили саке чи імпортували з України шедеври її

лікеро-горілчаної промисловості?

317

Трудоголіки

10.1. Пошук щастя

у роботі і на роботі

10.1.1. Ознаки

службового щастя

Автор цих рядків згадує свої

студентські роки. Тоді як неза-

перечна істина, пропагувалося

положення марксизму про те,

що праця створила людину з

мавпи.

Щоправда, марксизм мов-

чав про те чи неробство може

перетворити людину у мавпу.

Автор залишає осторонь трикут-

ник (чи то ланцюжок) мавпа —

робота — людина, переходить

на більш заземлені речі і пове-

де розмову про те, як шукати

щастя у роботі і на роботі. Це —

важче, ніж вийти сухим з води.

Рецептів на всі випадки життя

запропонувати неможливо, але

деякі підходи до цього трикут-

ника психологам вже відомі.

В епоху Йосипа Сталіна

співалося: «Трудовые будни —

РОЗДІЛ 10

ТРУДОГОЛІКИ

Розділ 10

318

праздники для нас!». Нині інші часи та й інші пісні. Сучасна публі-

ка (особливо молода) чітко знає, де будень, а де — свято. Фокусам

Йосипа Віссаріоновича нині мало хто повірить.

За результатами одного соціологічного дослідження, яке

2007 року опитало 5 тисяч українців, виявилося, що 98% з них

дотримувалися думки — трудові будні мають приносити радість.

Респонденти вважали, що:

— робота, яка не приносить задоволення, призводить до вто-

ми, дратівливості і відчуття неповноцінності;

— лише на роботі, що приносить задоволення, працівник

може реалізувати свій потенціал;

— настрій має починати поліпшуватися в момент просинан-

ня, думаючи про роботу;

— якщо робота не приносить задоволення — працівника про-

сто купили як річ;

— неулюблена робота поступово вбиває.

Опитування на початку 2008 року понад півтори тисячі співро-

бітників британських компаній виявило, що кожний третій з них

замислювався над переходом на державну службу чи в компанію,

яка опікується благодійницькою діяльністю. Ці співробітники

дотримувалися думки про те, що державна служба чи благодій-

ництво є більш гідними людини роботами, оскільки приносять

користь суспільству. Понад 60 відсотків 18–24-річних і половина

всіх опитаних хотіли б мати більш соціально значущу роботу, яка

приносить задоволення.

В Україні така тенденція поки що не спостерігається, але у май-

бутньому може з’явитися. Серйозних керівників (топ- менеджерів

та менеджерів середньої ланки) і в Україні цікавитиме ідейне на-

повнення роботи. Можливо, ця когорта може собі дозволити пра-

цювати на ідею, маючи достатньо інших джерел доходів.

Потяг до соціально значущої роботи, можливо, є реакцією

на прорахунки компаній, орієнтованих на прибуток. Їх співробіт-

ники не завжди усвідомлюють важливість роботи, яку вони ви-

конують. Суспільну користь можна відшукати у будь-якій роботі.

Робота має бути стилем життя, а не вмиранням від одного вік-енду

до іншого.

Поміж працівників можна зустріти чимало таких, які у роботі

вбачають сенс свого існування і працюють самовідданіше, ніж того

вимагає здоровий глузд.

319

Трудоголіки

Засоби масової інформації повідомляли, що мешканець бри-

танського міста Пітерборо Філіп Уінфілд впродовж 14 років на до-

бровільних засадах безплатно прибирав вулиці рідного міста. Він

впродовж всього трудового життя працював двірником, прокидався

о 5-й години ранку і закінчував роботу о 10-й годині вечора. У 60 ро-

ків він вийшов на пенсію і потім 14 років підтримував чистоту

міських вулиць. Підраховано, що впродовж цих 14 років він зібрав

близько 200 тонн сміття.

Ф. Уінфілд стверджував, що робота надає йому наснаги у жит-

ті, рятує від нудьги та дозволяє підтримувати себе у гарній фізичній

формі. Мав намір працювати так і надалі.

Інший приклад стосується США.

Рада невеликого містечка Саут ель Монте (South El Monte штат

Каліфорния, США) ухвалила, щоб мер Бланка Фігуероа (Blanca

Figueroa) йшла зі свого кабінету до 23–00. До цього вона затри-

мувалася на роботі до світанку. Любила працювати вночі. Члени

місцевої ради вважали, що така звичка шкодить здоров’ю мера

то негативно позначається на співробітниках мерії.

Очевидно, у США переробітки — не у пошані. Там не перепра-

цьовують. Якось у промові новий керівник фірми сказав: «Раніше

на фірмі половина людей працювала, а половина — байдикувала.

Тепер все буде навпаки».

10.1.2. Щастя і робота

Перейдемо до взаємозалежності щастя і роботи.

Щоб відчувати себе щасливим у роботі і на роботі необхідно

знайти такий різновид діяльності, до якого у працівника лежить

душа. Зі сфери кохання відомо, що силоміць милим не станеш.

Якщо душі робота не подобається, то про яке щастя можна гово-

рити? Трапляється й інша ситуація. Працівник виконує свою улю-

блену роботу, але щасливим себе не відчуває. Кохання, як відомо,

буває з першого ж погляду. У більшості ж випадків воно прихо-

дить згодом. Мабуть, так трапляється і з роботою. Людству відомі

численні випадки, коли примусове кохання переростало у «чисте

гаряче кохання». Авторові цієї книжки у далекому 1977 році було

нав’язано опікуватися патентно-ліцензійною роботою. Нинішньою

Розділ 10

320

мовою — це інтелектуальна власність. Стартовий рівень знань був

нульовим. Любов до патентно-ліцензійної роботи формувалася по-

ступово, але неухильно і навічно.

Канадські експерти 2008 року дійшли висновку — для того,

щоб бути задоволеним своєю роботою, її потрібно полюбити. Необ-

хідно знайти у ній сенс і слідувати до поставлених цілей. Ця група

експертів встановила, що люди закохані у свою справу, за яку вони

одержують гроші, є щасливішими за інших, а також є фізично

і психічно здоровими. Любити можна і таку роботу, на яку інші

увагу не звертають. Це нагадує шлягер студентської юності автора

цієї книжки. У ньому співалося:

«Я гляжу ей вслед — ничего в ней нет. А я всё гляжу, глаз

не отвожу».

Комусь улюбленою роботою може бути посада глави уряду,

а комусь — комірника. Кожному — своє. Якщо між посадами

прем’єр-міністра і комірника є й щось спільне, то тільки те, що і

там і там можна вкрасти. Щоправда в різних обсягах. Далі наведемо

низку порад психологів про те як стати щасливим на роботі.

1. Працівник повинен на себе і на своє довкілля поглянути

ширше. Те, що відбувається на роботі, є, зрозуміло, важливим ас-

пектом життя. На щастя, окрім такого аспекту, є й інші. Доцільно

і на роботі згадувати собі інші приємні речі з життя працівника.

Не завадить поза офісом мати хобі, яке допомагає розслаблюватися

і відпочивати після робочого дня та відволіктися від офісних про-

блем.

2. Слід усвідомити, що щастя є досягненним. Співкурсниця ав-

тора цієї книжки через багато років на одній із щорічних зустрічей

випускників сказала:

«Хотіла стати щасливою — і стала нею!» Багато її співкурс-

ників якось не думали про те, щоб стати щасливими, — отже щас-

ливими і не стали. Потенційна можливість щастя стає реальним

фактом тоді і там, де в існування щастя вірять. Доречно нагадати,

що неопізнані об’єкти, що літають, досі бачили лише ті люди, хто

хотів їх бачити і вірив в їх існування. Поміж очевидців автора цієї

книжки не було. Очевидно, цьому причина — інший менталітет.

3. На діяльність компанії слід глянути під іншим кутом зору.

Якщо працівнику набридла певна діяльність (наприклад, суцільні

відрядження), то йому доцільно не «зациклюватися» над своєю

конкретною діяльністю в цей час, а подумати, що його робота є