Дипломная работа - Экологическое воспитание на уроках химии

Подождите немного. Документ загружается.

ДИПЛОМНА РОБОТА

НА ТЕМУ

ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ НА УРОКАХ ХІМІЇ

Львів

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. СТАН ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ. 7

1.1. Аналіз стану проблеми екологічної освіти та виховання в Україні і за

кордоном...............................................................................................................7

1.2. Аналіз змісту Концепції загальної середньої освіти в Україні та її

екологічної складової........................................................................................10

РОЗДІЛ ІІ. ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ У ПРОЦЕСІ НАВЧАЛЬНОЇ ТА

ПОЗА НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ..................................................................12

2.1. Типи екологічної культури........................................................................12

2.2. Аналіз основних понять “екологічна освіта”, “екологічне виховання”,

“екологічна вихованість”....................................................................................12

2.3. Мета екологічної освіти і виховання........................................................13

2.4. Компоненти екологічної культури............................................................14

2.5. Здоровий спосіб життя як один з найважливіших критеріїв

ефективності екологічного виховання.............................................................15

2.6. Форми та засоби екологічного виховання..................................................17

2.7. Екологічне виховання у процесі шкільної діяльності................................19

2.8. Позашкільна екологічна освіта та виховання.............................................21

РОЗДІЛ ІІІ. МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ НА

УРОКАХ ХІМІЇ.....................................................................................................25

3.1. Хімічне довкілля

..................................................................................25

3.2. Характеристика сучасного уроку хімії.....................................................27

3.3. Методичні розробки з екологічного виховання на уроках хімії............31

3.4. Загальна характеристика хімічно небезпечних речовин, що вивчаються

у курсі органічної хімії середньої школи........................................................50

ВИСНОВКИ...........................................................................................................70

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

................................................72

ДОДАТКИ..............................................................................................................75

ВСТУП

«Ми так радикально

змінили наше середовище, що

тепер для того, щоб існувати в

цьому середовищі, ми повинні

змінити себе»

(Н. Віннер)

Актуальність. На попередніх етапах розвитку людства, коли

інтенсивність негативного впливу на природу не перевищувала її можливостей

до самовідтворення, екологічні проблеми не ставали перед людством з такою

гостротою.

До середини ХХ ст. небезпека незворотних забруднень і змін

навколишнього середовища стала однією з глобальних проблем людства.

Збільшення антропогенної дії на природу обумовлено перш за все значним

зростанням з початку минулого століття населення Землі, а також ще більш

швидким збільшенням добування та переробки природних ресурсів. Світові

енергетичні потужності і обсяг промислової продукції подвоюються кожні 12

і 15 років. Прогнози показують, що індустріальне навантаження на

навколишнє середовище вже в першій половині ХХІ століття зросте в 2,5-3,0

рази. Щорічно із земних надр добувається більше 100 млрд. т корисних

копалин, виплавляється 800 млн. т металів, виробляється 60 млн. т

синтетичних матеріалів, на поля вноситься 500 млн. т добрив і більше 2 млн.

т пестицидів. На сьогодні використовується 13% річкових стоків, у водойми

світу викидається 700 млрд. м

промислових та побутових стічних вод.

Розвиток світової індустрії супроводжується значною кількістю відходів,

яких вже зараз припадає 20 т/рік на кожного мешканця Землі. Відомо, що

менш 10% сировини, що добувається, перетворюється в готову продукцію;

решта – відходи, що забруднюють природне середовище. В Україні кількість

відходів на одного мешканця в середньому становить 100 кг/рік.

Сучасна людина суспільства споживання розширює і збільшує

предмети постійного користування, зокрема виробництва лікарських

препаратів, косметичних засобів, добрив, фарб, харчових добавок, палива і

т.д. У результаті інтенсифікації технологічних процесів, їх недосконалості

зростає забруднення навколишнього середовища, різко збільшується

“хімічне” навантаження на біосферу.

У зв’язку зі зростанням негативних змін в навколишньому середовищі

вже з 70-80 рр. минулого століття в світі прийнято велику кількість

міжнародних і регіональних конвенцій, угод, програм, проектів з різних

важливих питань охорони природи та хімічної безпеки зокрема. За цими

документами світова спільнота зобов’язується здійснювати комплекс

природничо-наукових, технічно-промислових, економічних, соціальних і

адміністративно-правових заходів з раціонального використання і

відновлення живої і неживої природи, захист природи і людини від впливу

всіх хімічних сполук, що не зустрічаються в природі – ксенобіотиків

(промислових забруднень, добрив, пестицидів, препаратів побутової хімії,

лікарських засобів і т.п.), які можуть порушувати рівновагу природних

процесів в біосфері і викликати загибель живих організмів.

Технократична парадигма мислення, що була характерною для ХХ ст.,

вбачала вихід з цієї ситуації у контролі за промисловими технологіями,

прийнятті природоохоронних законів, створенні екологічно чистих

підприємств та інших корективах технічного прогресу. З цих позицій

екологічна освіта та виховання розглядалися як засоби, за допомогою яких

треба готувати підростаюче покоління до розв’язання екологічних питань.

Не зважаючи на численні наукові дослідження, широке впровадження

екологічної освіти та виховання в практику дитячих дошкільних закладів,

школи та ВНЗ, гострота екологічної ситуації не тільки не знижується, а й

постійно зростає. Критичне усвідомлення цього досвіду призвело до

висновку, що чинники екологічної кризи слід шукати, насамперед, у сфері

світогляду людини, її розуміння свого місця на Землі. На цій підставі

висунута і обгрунтована ідея, що вирішення екологічних проблем можливе

тільки на основі принципової зміни пануючої технократичної і

антропоцентричної парадигми екологічної культури на природоцентричну. У

наш час науковці намагаються вирішити суперечність, що виникає між рівнем

екологічної грамотності, екологічної вихованості підростаючого покоління з

одного боку, та сучасною необхідністю бачення ними взаємовідносин між

природою і людиною, вміннями оцінювати і прогнозувати наслідки втручання

людини в навколишнє природне середовище та вміннями здійснювати

необхідні дії з оздоровлення природи та самої людини – з другого боку.

Саме у формуванні екологічної культури особистості

природоцентричного типу сьогодні вбачається можливість подолання

екологічної кризи, вирішення екологічних проблем. Цей підхід визнаний як

найбільш продуктивний та актуальний. Однак до цього часу він ще не

знайшов свого належного місця в науково-педагогічних дослідженнях та

практиці освіти [32].

Досвід засвідчує, що формування екологічної культури може

відбуватися стихійно, внаслідок критичного осмислення людиною наслідків

своєї власної діяльності та діяльності інших людей в природі. Інший шлях

пов’язаний з освітою, коли екологічна культура особистості формується на

основі певних екологічних знань, сукупності норм, зразків поведінки та

діяльності щодо природних об’єктів. Цей шлях є більш ефективним.

Екологічна освіта повинна бути націлена на формування нової

культури взаємовідношення з природою – культури, що поєднує право

користування природними благами і відповідальність за стан навколишнього

природного середовища, засновану на розумінні цінності природи [34].

Актуальність обраної теми зумовлена: недосконалістю сучасної

системи екологічного виховання як за змістом, так і за формою та

необхідністю її реорганізації на основі теоретично-педагогічного осмислення

проблеми; потребою формування екологічно вихованої особистості на основі

її включеності у “світ природи”, суб’єктного характеру сприйняття

природних об’єктів і спрямування до непрагматичної взаємодії зі світом

природи. Гармонізація взаємовідносин людини від природи і природи від

людини може настати лише в результаті трансформації екологічної

свідомості й діяльності, а саме підвищення екологічної освіти шляхом

екологічного виховання.

Загальноприйнятою стає точка зору, відповідно до якої людство не

може більше прогресувати у своєму розвитку, суттєво не підвищивши рівень

екологічної культури. Підвищення рівня екологічної культури повинно

починатися з молоді, бо саме від їх дій залежить майбутнє світу.

Вирішити проблему екологічного виховання значно складніше, ніж

удосконалити систему екологічної освіти. Якщо екологічна освіта людини

визначається сукупністю її знань про особливості взаємодії суспільства з

природою, то екологічне виховання має набагато складніший зміст. Воно,

крім екологічних знань, охоплює широкий спектр найрізноманітніших

людських якостей і характеристик, певний світогляд і світосприйняття,

моральні, правові, екологічні, соціальні принципи та норми. Тому воно не

мислиться окремо від естетичної, моральної, правової освіти та виховання.

Невід’ємним атрибутом екологічного виховання є практична діяльність

кожної людини, спрямована на охорону природного середовища, захист

тваринного та рослинного світу в місцях її проживання.

Суспільна екологічна свідомість на сьогодні знаходиться на стадії

формування і містить сукупність ідей, теорій, поглядів, мотивацій, що

відбивають екологічну сторону суспільного буття, як от: реальну практику

відносин між людиною і середовищем її життя, між суспільством і

природою, включаючи комплекс регулятивних принципів і норм поведінки,

що спрямовані на досягнення оптимального стану системи «суспільство–

природа». Однак, сама по собі наявність екологічної свідомості не є

достатньою умовою для ліквідації глобальної екологічної кризи. Наявність

певних знань, уявлень ще не гарантує відповідну поведінку. Екологічна

поведінка неможлива без екологічної культури та екологічної

відповідальності.

Завданнями екологічного виховання є постійне інформування учнів

про проблеми природного походження та їх вплив на рівень здоров’я

населення країни і світу; інструктування їх з приводу поведінки у зонах

різнорідних природних катастроф; залучення до поширення знань серед

населення про бережливе ставлення до навколишнього світу; спонукання до

примноження природних багатств; використання природних засобів у

навчально-виховному процесі; поповнення знань з екології шляхом

ознайомлення з науковими та науково-популярними джерелами тощо.

Більшість вчених світу, причетних до вирішення екологічних проблем,

збагнула, що запобігти екологічній катастрофі можна лише за умови

тотальної конверсії екологічної свідомості людей за суттєвого підвищення

екологічної культури населення та формування певної «критичної маси»

людей, вихованих на ідеях екологічної філософії життя і здатних піти

шляхом екологізації усіх сфер своєї діяльності. В усьому світі все більшу

увагу почали приділяти екологічній освіті і вихованню людей.

Розробляються концепції розвитку екологічної освіти та реформування

систем освіти з урахуванням екологічної компоненти [35].

Спочатку усвідомлення екологічних проблем як глобальних

здійснювалось на рівні наукової і філософської свідомості. І через них

здійснювався відповідний вплив на масову свідомість. Останнє десятиліття

характеризується осмисленням глобальності екологічної кризи і на рівні

державно-політичного усвідомлення.

Втім, як закономірність можна відмітити таку особливість сучасного

стану речей. Шкідлива діяльність людини за масштабами переважає над

«швидкістю осмислення» екологічної загрози і розгортанням заходів по

регулюванню сучасної екологічної ситуації.

Але головне все ж таки те, що людство все більше розуміє власну

цілісність, необхідність спільних дій, бо екологічна катастрофа нікого не

обмине! А вона загрожує стати незворотною і тоді людство загине.

Отже, виникає потреба виробити єдину глобальну екологічну стратегію

людства. Інакше кажучи, людина ставить питання про управління сучасною

екологічною ситуацією.

Зрозуміло, що перш за все йдеться про регулювання споживання

ресурсів. В більш широкому смислі - про створення здорового життєвого

середовища для людини. Втім, головне знайти такі форми діяльності людини

в природі, які б не зашкодили подальшому існуванню як людини, так і

природи. Не можна зупинити науково-технічний прогрес. Отже, треба

зменшити негативний техногенний тиск на природу.

Метою роботи є розробка методики екологічного виховання учнів

шляхом підвищення рівня екологічної освіти на уроках хімії.

Об’єкт дослідження: процес екологічного виховання у навчальній та

поза навчальній діяльності при вивченні хімії.

Предмет дослідження: методи екологічного виховання на уроках хімії.

Завдання дослідження:

1. Обґрунтувати теоретичні та методичні засади екологічного виховання

у навчальній та поза навчальній діяльності.

2. Уточнити зміст базових понять екологічної освіти: “екологічне

виховання”, “екологічна вихованість”.

3. Розробити методичні матеріали для практичного застосування при

формуванні екологічного виховання на уроках хімії

Практичне значення отриманих результатів : методична розробка,

виконана у результаті наукового дослідження, може бути впроваджена у

навчально-виховний процес загальноосвітніх закладів освіти.

РОЗДІЛ І.

СТАН ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ

1.1. Аналіз стану проблеми екологічної освіти та виховання

в Україні і за кордоном

Вивчення літературних джерел виявило, що на роль та місце природи в

процесі виховання підростаючих поколінь вказували такі педагоги минулого,

як Я.А.Коменський, Ж.Ж.Руссо, Г.Песталоцці, Ф.Гумбольд. Серед

вітчизняних просвітителів вплив знань про природу на формування

моральних якостей особистості та ставлення її до довкілля, відзначали

В.Г.Бєлінський, О.І.Герцен, М.О.Добролюбов, Д.І.Писарєв,

М.Г.Чернишевський, К.Д.Ушинський. Однак, протягом довгого часу

проблема вивчення природи і ставлення до неї шкорярів розглядалася

здебільш як предмет методики природничих дисциплін. Методисти О.Я.Герд,

Д.С.Михайлов, А.Г.Ободовський, А.П.Павлов, Б.С.Райков, К.К.Сент-Ілер

пов’язували екологічну освіту переважно із здобуттям учнями знань з

біології та географії.

Власно екологічне виховання, яке раніше називалося

природоохоронною освітою, має свої витоки з 60-х років ХХ століття.

Вагомий внесок у теорію і практику екологічної освіти й виховання зробив

В.О.\Сухомлинський, педагогічні ідеї якого лише зараз починають усвідом-

люватися сучасниками. Ним сформульовані принципи педагогічного

керівництва емоційним і раціональним сприйняттям природи. В.О.

Сухомлинський надзвичайно любив природу, тому в численних своїх працях

пропагував вивчення природи. Він писав: "Постійне спілкування з природою

і взаємодія з нею стає істотною стороною виховного процесу". У цілому

великий педагог обґрунтував роль природи в навчальній роботі у таких

напрямках:

1. Активна діяльність учнів, участь фізичних і духовних сил дитини в

пізнанні природи. "Світ природи стає невичерпним джерелом знань завдяки

тому, що знання надходять у дитячу душу складним шляхом: через руки,

через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і

переживання, які забарвлюють діяльність".

2. Спілкування з природою в розвитку розумових здібностей, допитли-

вості, життєлюбності. Він писав: "Ми намагаємося якнайбільше ввести дітей

у світ праці серед природи, саме там, де і в явищах природи, і в людській

праці безліч проблем, питань, таємниць".

3. Використання методів викладання і навчання учнів. 3 цього приводу

В.О. Сухомлинський писав: "Так зване проблемне викладання і вивчення

матеріалу починається в активній взаємодії з природою. Якщо я хочу, щоб

мислення дітей було особливим, інтенсивним, щоб у них виникало багато

запитань (а чим більше відкривається незрозумілого під час осягнення

зрозумілого, тим допитливішою стає людина), ми ідемо з дітьми на ділянку,

в сад, у теплицю і засукуємо рукава".

Статті про природу, про екологічне виховання учнівської молоді, які

писав свого часу В.О.\Сухомлинський, мають велике значення і сьогодні.

Його думкою про природу як джерело навчання і виховання учнів пройняті

майже всі монографічні праці. Наприклад, у книзі "Серце віддаю дітям" є

розділи "Школа радості" і "Роки дитинства". В останній з них великий

педагог звертає увагу вихователів і вчителів на вивчення природи рідного

краю. З цією метою він ходив зі своїми вихованцями у поле, ліс, сад, на

околиці свого села. Тут він знайомив дітей з краєвидами рідної місцевості,

водами суходолу (озера, ставки, ріки), садами, полями і лісами.

Ось як він описує походи з учнями: "Ми йшли в степ, сідали на вер-

шині кургану, дивилися на широкі поля, засіяні пшеницею, милувалися

квітучими садами й стрункими тополями, синім небом і співом жайворонка. "

І ще: "Любов до Батьківщини починається із захоплення красою того, що

бачить перед собою дитина, чим вона милується, в що вкладе частку своєї

душі".

Уривок з книги "Павлиська середня школа" під назвою "Виховання

дбайливого ставлення до природних багатств" показує, як виховувати в учнів

любов до природи, до її багатств. В.О.\Сухомлинський завжди наголошував,

що турбота про природні багатства – це і турбота про здоров’я людини.

Він систематизував вивчення краси навколишнього світу, природи

рідного краю і Батьківщини в цілому в єдиний комплекс почуття обов’язку і

відповідальності за неї. Він писав: «Природа є джерело добра, її краса

впливає на духовний світ людини тільки тоді, коли юне серце

облагороджується вищою людською красою – добром, правдою, людяністю,

співчутливістю, непримиренністю до зла». [17]

В.О. Сухомлинський закликав не тільки до пізнання дитини і природи,

а й сформулював аналітичну програму ставлення до природи, її

причиноутворення, проникнення до природних явищ і суспільних відносин

щодо природи Землі. На його праці посилаються педагоги, які займаються

розробкою проблем екологічної освіти та виховання.

Процес, історія становлення і розвитку екологічної освіти і виховання в

Україні були предметом наукового дослідження О.В.\Плахотнік, С.В.\Шмалєй,

І.М.\Костицької [15].

Посилення уваги до проблем охорони природи у 70-х роках минулого

століття призвело до активної пропаганди екологічних знань, яка відбувалася

в контексті поняття “комплексна, глобальна екологія”, що найбільш

адекватно розкривало сутність взаємодії людини з природою.

Природоохоронна освіта за своїм змістом, формами і методами змінилася на

більш глибоку і фундаментальну екологічну освіту. Але на практиці

екологічна освіта все ще розглядалася, як комплексне викладання

біологічних, георафічних та власно екологічних дисциплін.

Протягом 70-80-х років минулого століття виконано низку методичних

досліджень, спрямованих на посилення ефективності саме екологічної освіти.

Крім робіт, пов’язаних з розвитком екологічного компонента в змісті

традиційних навчальних дисциплін, було проведено дослідження, присвячені

розробці загальної теорії розвитку позитивного ставлення особистості до

природи (І.Д.Звєрєв, І.Т.Суравєгіна, А.Н.Захлєбний), що сприяло розробці

теорії шкільної екологічної освіти і переходу її на якісно новий рівень. Було

сформульовано та науково обґрунтовано основні принципи шкільної

екологічної освіти, її завдання, що склало нову основу для розробки змісту,

засобів та форм організації педагогічного процесу в екологічній освіті та

вихованні.

У другій половині 90-х років ХХ ст. увага вчених зосередилася на

пошуку нових парадигм в екологічній освіті та вихованні. У соціально-

філософських дослідженнях, присвячених вивченню чинників екологічної

кризи, було обгрунтовано необхідність формування у членів суспільства

якісно іншої екологічної культури для вирішення екологічних проблем

(С.В.Гірусов, М.С.Каган, Е.С.Маркарян, Н.С.Назарова, І.П.Сафронов і т.д.).

Поняття “екологічна культура” набуло широкого розповсюдження. Але на

сьогоднішній день воно ще не набуло будь-якого загальновизнаного

визначення. Як правило, терміном “екологічна культура” автори позначають

особливості ставлення людини до природи. Проте історія взаємин між

суспільством та навколишнім середовищем свідчить, що ставлення

суспільства до природи і, як наслідок характер природокористування, не

завжди носили усталений характер. Це дало підставу філософам,

культурологам виділити різні типи єдиної в своїй сутності екологічної

культури, в залежності від того, на якому характері ставлення людини до

природи вона базується (Ш.А.Гумеров, С.Д.Дєрябо, П.Козловський,

В.С.Крисаченко, В.А.Ясвін).

Одним із стратегічних напрямків розвитку сучасної системи освіти у

нашій країні є формування екологічної культури особистості, виховання у

кожного школяра позитивного ставлення до навколишнього світу, бо, як

зазначав ще В.О.Сухомлинський, "у дитини, яка вихована в умовах дефіциту

спілкування з природою, розвивається емоційна глухота, агресивність у

ставленні як до людей, так і до об’єктів природи". Ось чому таким важливим

є формування емоційно-естетичного, духовного світу людини, де переважає

почуття співпереживання до всього живого.

Значна частка досліджень проблеми екологічної освіти й виховання

пов’язана з професією вчителя. Так, формуванню естетико-екологічної

культури вчителя, обґрунтуванню структури, змісту та основних компонентів

екологічної культури студентів вищих педагогічних закладів освіти присвячене

дослідження Г.С.\Тарасенко. Автором установлені критерії виміру естетико-

екологічної культури вчителя на рівні готовності педагогів до оперування

естетичними факторами екологічного виховання, розроблена і впроваджена в

навчально-виховний процес шкіл і педагогічних вузів методика естетико-

екологічного виховання учнів як засіб реалізації естетико-екологічної культури