Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття

Подождите немного. Документ загружается.

Україна у ХIX cт. ... 401

2. Назвіть декабристські організації в Україні.

3. Що ви знаєте про програмні документи декабристів, які їх ідеали?

VIІ. Джерела та література

1. Русалка Дністрова. Документи і матеріали. – К., 1989; Кирило-

Мефодіївське товариство. Документи і матеріали. – В 3-х томах. – К., 1990; Бо-

рщак І. Наполеон і Україна. – Львів, 1937; Горленко В. Ф. Становление украи-

нской этнографии в конце ХVІІІ – первой половине ХІХ ст. – К., 1988; Гонча-

рук П. С. Історичні погляди кирило-мефодійців. – К., 2002; Марченко М.І.

Українська історіографія. – К., 1959; Марахов Г.І. Социально-политическая

борьба на Украине в 20-40-е гг. ХІХ века. – К., 1979; Машинский С. Гоголь и

“дело о вольнодумстве”. – М., 1959; Нечкина М. В. День 14 декабря 1825 г. –

М., 1975; Ольшанский П.Н. Декабристы и польское национально-

освободительное движение. – М., 1959; Сергієнко Г.Я. Суспільно-політичний

рух на Україні після повстання декабристів. 1826–1850. – К., 1971; його ж:

Т.Г.Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. – К., 1983; його ж: Декаб-

ристи та їх революційні традиції на Україні. – К., 1975; Стеблій Ф.І. Револю-

ція 1848–1849 років у Європі і Україна. – К., 1973; Федосов О.И. Революци-

онное движение в России во второй четверти ХІХ в. – М., 1958.

2. Борисенко В.Й. Курс української історії. – К., 1998. – С. 387.

3. Абаліхін Б. С. Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. – К.,

1962. – 63 с.; Косименко О.К. Вітчизняна війна 1812 р. – яскравий вияв на-

родного патріотизму. – К., 1962. – 32 с.

4. Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. Збірник документів.

– К., 1948-148 с.; Косименко О.К. Названа праця. – 32 с.

5. Павловский И.Ф. Малороссийское козачье ополчение в 1812 г. По

архивным данным. – К., 1906. – 40 с.

6. Бабкин В.И. Народное ополчение в Отечественной войне 1812. –

М., 1962. – 212 с.

7. Борисенко В.Й. Названа праця. – С. 390-391.

8. Кафенгауз Б.Б., Новицький Г.А. Герои Отечественной войны 1812

г. – М., 1966. – 130 с.

9. Борисенко В.Й. Названа праця. – с. 393.

10. Шип Н. А. Українська культура першої половини ХІХ ст. // Істо-

рія України. Курс лекцій у 2-х книгах. – К., 1991. – Кн. 1. – С. 427–441.

11. Більш конкретно про це див.: Борисенко В.Й. Названа праця. – С. 393.

12. Шевченко Т. Г. Кобзар. – К., 1987. – С. 273.

Розділ V. 402

13. Гончарук П. С. Про участь кирило-мефодійців у діяльності Київ-

ської тимчасової комісії для розгляду давніх актів // Збірник наукових

праць КДК. – К., 1994. – С. 3–16; його ж: З історії археографічної справи в

Україні // Київська старовина. – К., 1993. – № 4.

14. Шевченко Т.Г. Кобзар. – К., 1987. – С. 16.

15. Там само. – С. 284–285.

16. Гербільський Г.Ю. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у пе-

ршій половині ХІХ ст. (до 1848 р.). – Львів, 1964. – 215 с.

17. Русалка Дністрова. – К., 1972. – 135 с.

18. Там само.

19. Сергієнко Г.Я. Суспільно-політичний рух у першій половині ХІХ

ст. // Історія України. Курс лекцій у 2-х книгах. – К., 1991. – С. 393.

20. Там само. – С. 395.

21. Сергієнко Г.Я. Декабристи та їх революційні традиції на Україні.

– К., 1975; Лисенко М.М. Декабристський рух на Україні. – К., 1954.

22. Медведська Л.О. Павло Іванович Пестель. – К., 1964. – 157 с.

23. Ланда С.С. Дух революционных преобразований... Из истории

формирования идеологии и политический организации декабристов. 1816–

1825. – М., 1975. – 382 с.

24. Горбачевский И.И. Записки. Письма. – М., 1963. – 354 с.

25. Нечкина М.В. День 14 декабря 1825. – М., 1975. – 398 с.

26. Історія України. Курс лекцій у 2-х книгах. – К., 1991. – Т. 1. – С. 401.

27. Історія Української УРСР. У восьми томах, дев’яти книгах. – К.,

1978. – Т. 3. – С. 105.

28. Марахов Г. И. Социально-политическая борьба на Украине в 20-е –

40-е гг. ХІХ века. – К., 1979. – С. 74.

29. Там само. – С. 77.

30. Там само. – С. 80-81.

31. Там само – С. 98.

Україна у ХIX cт. ... 403

Лекція № 22–23. Кирило-Мефодіївське товариство

та його історичне значення

(У двох частинах)

Частина перша. Критика самодержавно-

кріпосницької системи.

Формування національної ідеї

ПЛАН ВИКЛАДУ:

1. Загальні зауваження.

2. Критика самодержавної системи управління.

3. Слов’янська федерація – шлях до національного визволення.

4. Соціалістичний утопізм.

5. Запитання та завдання.

6. Джерела та література.

І. Загальні зауваження

Кирило-Мефодіївське товариство виникло у складну історичну

епоху. В галузі соціально-економічного життя ті часи характеризу-

валися поглибленням кризи феодально-кріпосницької системи, в

процесі розкладу якої народжувалися капіталістичні відносини, що

лежали в основі формування буржуазних націй та розвитку націо-

нально-визвольних рухів.

Товариство об'єднало українську прогресивну інтелігенцію (ви-

кладачів університетів, вчителів, службовців та студентів), яка, творчо

застосовуючи ідеї представників попередніх поколінь визвольного

руху, в другій половині 40-х років ХІХ ст. висловила свій протест

проти самодержавно-кріпосницької системи, національного гніту; по-

ставила вимогу про необхідність скасування кріпосного права, прого-

лошення республіки, залучення народних мас до активного громадсь-

кого життя, про створення для пригноблених слов’янських народів

умов для вільного політичного і культурного розвитку.

Розділ V. 404

За короткий період існування Кирило-Мефодіївського то-

вариства (січень 1846 р. – березень 1847 р.) його учасниками

були підготовлені і схвалені “Статут слов'янського товарист-

ва св. Кирила і Мефодія”; програма цієї таємної політичної

організації – “Книга буття українського народу”; звернення

“Брати Українці!” та “ Брати Великоросіяни і Поляки!”. Крім

того, членами Товариства було написано чимало історичних

праць, публіцистичних та художніх творів, зібрано і частково

опубліковано багато народних пісень, переказів, легенд, ет-

нографічних описів тощо.

Свій політичний протест проти самодержавства та кріпосниц-

тва кирило-мефодіївці намагалися обґрунтувати історичними фак-

тами, спертися на досвід минувшини, взяти з неї те, що прислужи-

лося б їм у боротьбі проти існуючої гнобительної системи.

Багато цікавих думок щодо поглядів кирило-мефодіївців можна

зустріти в працях, присвячених висвітленню історії Кирило–

Мефодіївського товариства. Як правило, вони були пов'язані з загаль-

ною оцінкою програмних документів Товариства та визначенням шля-

хів боротьби кирило-мефодіївців за втілення в життя висунутих ними

політичних ідеалів. Грунтовну оцінку багатьом з цих праць дав

П.А.Зайончковський у монографії “Кирилло-Мефодиевское общест-

во” (1959), Г.Я.Сергієнко у статті “Історіографія Кирило-Мефодіїв-

ського товариства” (Див.: Зб.: “Історіографічні дослідження в Україн-

ській РСР”. – Вип. 4. – К., 1971. – С. 150–173), П.С.Гончарук у моног-

рафії “Історичні погляди кирило-мефодіївців” (К., 2002. – С. 5–29).

Оригінали програмних документів товариства (“Статут сло-

в'янського товариства св. Кирила та Мефодія”, програма Товарис-

тва – “Книга буття українського народу”, звернення (“Брати Укра-

їнці!” та “Брати Великоросіяни і Поляки!”) зберігаються в слідчих

справах кирило-мефодіївців

. Членами товариства підготовлено чо-

тири примірники рукопису “Книг буття”. Два з них зберігаються у

слідчій справі Гулака, третій – Костомарова, четвертий список цього

документа загублений

. У слідчий справі зберігаються 2 примірники

“Статуту” Товариства

, та по одному примірнику звернень до україн-

ського, російського і польського народів

Протягом багатьох десятиліть дослідники порушують питання

про авторство програмних документів. Дослідник В.Семевський, спи-

раючись на спогади Куліша та Костомарова, вважає, наприклад, що

автором всіх програмних документів є Костомаров

. Його однодум-

Україна у ХIX cт. ... 405

цями в цьому питанні є М.Возняк, П.Зайончковський

та ін. Останнім

часом окремі автори слушно зауважують, що ідеї програмних доку-

ментів товариства, особливо “Книга буття”, зазнали на собі впливу з

боку Шевченка, що під його натиском в цей документ внесено ряд

положень та історичних поправок революційного змісту

Характеризуючи програмні документи, слід пам'ятати, що вони

писалися в різні періоди діяльності Товариства. Факти свідчать, що ста-

тут кирило-мефодіївців написано під час заснування Товариства, тобто

десь на початку 1846 р. На це вказували Костомаров

, І.Я.Посяда

В.М.Бєлозерський

та ін. Що ж до “Книги буття” і звернень, то вони,

як свідчать самі кирило-мефодіївці

, написані наприкінці 1846 р.

Це був період активної діяльності у Товаристві революціоне-

ра-демократа Т.Шевченка, його прихильників М.І.Гулака, О.Нав-

роцького, М.Савича, І.Посяди. О.Петров у своєму доносі написав,

що у листопаді-грудні революційні розмови на квартирі Гулака ча-

сом затягувалися до “годин трьох ночі”

. Прибувши до Києва та

ознайомившись із врученою йому перед поїздкою за кордон про-

грамою, Куліш побачив, що частина товариства, всупереч його на-

становам діяти миролюбиво, еволюціонізувала в бік визнання рево-

люційних методів боротьби. В одному з листів до П.О.Плетньова 29

грудня 1846 р. він про це писав: “В тутешній молоді, що закінчила

університет, я виявив страшне хвилювання умів і …. готовність на

самі ефемерні задуми”

Дослідження показало, що найскладнішим джерелом для

встановлення поглядів членів Товариства є протоколи слідст-

ва, тобто відповіді кирило-мефодіївців на поставлені чинов-

никами третього відділу запитання. Справа в тому, що кири-

ло-мефодіївці на слідстві не зацікавлені були говорити правду

про Товариство. І це зрозуміло. Жорстока розправа з декаб-

ристами була свіжою у їх пам'яті і змушувала їх бути обереж-

ними. Крім цього, з перших днів слідства чиновники ІІІ від-

ділу загрожували фундаторам Товариства ешафотом

Окремі кирило-мефодіївці (Костомаров, Куліш, Білозерський)

настільки боялися цієї кари, що на слідстві видали себе за вірнопід-

даних і таких, які хотіли всі слов'янські народи об'єднати під скіпе-

тром російського царя та не мали наміру торкатися змін тогочасно-

го ладу, а лише мріяли про освіту народу та розвиток науки тощо.

Звірка цих показань з програмними документами Товариства, їх ху-

Розділ V. 406

дожніми творами та історичними працями тих часів спростовує по-

дібні заяви.

Пізніше Костомаров згадував, що, перебуваючи в ІІІ відділі,

він “мимоволі став викручуватися… Нарешті діловод таємної екс-

педиції прочитав мені свідчення Білозерського, повідомивши при

цьому, що воно по своїй щирості і по духу миролюбства, покірності

сподобалося государю імператору. Він радив і йому поміняти свої

попередні свідчення і дати нові, подібні по змісту і духу свідченням

Білозерського”

П.А.Зайончковський правильно зауважує, що царизмові потрі-

бно було спрямувати відповіді кирило-мефодіївців по вигідному

йому руслу з тим, щоб загравати з представниками слов'янського

руху в Західній Європі

Дослідників вражає мужність у ІІІ відділі Т.Г.Шевченка,

М.І.Гулака, О.О.Навроцького. Але й вони у своїх відповідях були

дуже обережними, і їх свідчення не завжди можуть бути джере-

лом для всебічної оцінки політичної діяльності Товариства.

ІІ. Критика самодержавної системи управління

У першій половині ХІХ ст. про роль самодержавства в істори-

чному розвитку народів Росії, його політичної і економічної систе-

ми писали історики всіх шкіл і напрямів. Дворянська історіографія,

наприклад, намагалась зобразити справу так, ніби цар, самодержав-

ство і вся його політична система є вершиною божої, історичної і

життєвої мудрості, ніби цар є єдиною ланкою, яка зможе забезпечи-

ти в Росії політичний та економічний прогрес, повести народи Росії

по шляху процвітання і благоденства. Дворянські історики хотіли

довести, що існування Росії без царя немислиме.

Зокрема, завзятий захисник монархії М.М.Карамзін писав, що

“самодержавство заснувало і воскресило Росію: із зміною держав-

ного статусу її – вона гинула і повинна загинути”

. Основна ідея

його 12-томної праці “История государства Российского” (1816–

1829 р.) полягала в тому, щоб довести, що Росія як в минулому, так

і тепер трималась, тримається і буде триматись на самодержавстві.

Історична концепція Карамзіна стала офіційною концепцією, яку

підтримував уряд.

Україна у ХIX cт. ... 407

Із неї черпали свої ідеї такі історики, як М.Погодін,

М.Устрялов, К.Кавелін та ін. Останній, поділяючи монархічні пог-

ляди Карамзіна, писав, що ніби в мужицькій, патріархальній Росії

самодержавство є щасливою формою державного благоденства.

Звідси він робить висновок, що крім монархічної влади іншої влади

в Росії бути не може

Вірнопідданські погляди поділяло багато тогочасних українсь-

ких істориків. Зокрема, засновник Харківського університету В. Н.

Каразін в своїх працях писав, що в Росії цар і його сановники “з фа-

келом в руці завжди йдуть попереду”

. Навіть М.О.Максимович,

людина, яка відіграла виняткову роль у формуванні історичних пог-

лядів кирило-мефодіївців, покірно схиляючи голову перед могутні-

стю царів, заявляв, що “під державою Миколи І Росія пізнала всю

повноту внутрішньої і зовнішньої величі”

Аналіз програмних документів, історичних праць та літерату-

рних творів членів Товариства показав, що вони, за висловом про-

фесора П.А.Зайончковського, “вороже відносились як до царя, так і

до всього самодержавного ладу”. Миколу І Т.Г.Шевченко називав

лютим Нероном, коронованим катом, фельдфебелем, тощо. Він не

раз підкреслював, що з “ласки” царів трудящі маси хліб насущний

місять кровавим потом і сльозами, а кати-поміщики “латану свити-

ну з каліки знімають”, “розпинають вдову за подушне”, вдовину ди-

тину віддають у військо, чинять над народом жорстокі розправи

19-річний член Товариства Г.Л.Андрузький на допиті заявив, що під

впливом революційних подій Західної Європи прийшов до антимо-

нархічних висновків один із найобережніших кирило-мефодіївців

М.І.Костомаров. “Він (М.І.Костомаров. – П.Г.) побажав лібералізму, –

свідчив Г.Л.Андрузький,– монархізм став не любити… наступила

пора діяти”

. Донощик О.Петров повідомив ІІІ відділ, що серед

членів Товариства антицаристські ідеї проповідував також і

М.І.Савич

Антицаристськими ідеями просякнуті програмні документи

Товариства. Зокрема, у "Книгах буття" кирило-мефодіївці писали,

що “царі, пани та їх вчені осквернили свободу християнську” (§44),

що вони, захопивши владу у свої руки, народ “зробили невільника-

ми” (§7), що з приходом царів до влади “збільшились на землі горе,

злидні та хвороби і лихо, і нещастя” (§7). Для обгрунтування своїх

Розділ V. 408

антицаристських положень члени Товариства використовували не

тільки факти з історії, а й біблійні матеріали.

Зокрема, у "Книзі буття" вони твердили, що царська влада супе-

речить природним правам людського суспільства, а також вимогам

Євангелія, в якому зазначається, що “немає іншого царя, крім одного

царя, небесного утішителя”; і якщо “хто скаже сам про себе: я кращий

за всіх і умніший за всіх, всі повинні мені підкорятись і називати мене

владикою і робити те, що мені прийде в голову, той грішитиме перво-

родним гріхом…”, бо якою б не була розумна людина, але якщо вона

стане правити самодержавно, то обезуміє” (§10).

Звертаючись до слов'янських народів, кирило-мефодіївці за-

кликали їх повстати, “проклясти святотатственні імена земного царя

і земного пана” і проголосити нове суспільство, в якому не було б

“ні царя, ні царевича, ні царівни, мир і любов…”

Отже, релігійна оболонка не зменшила політичної гостроти ан-

тицаристських ідей членів Товариства. В тогочасних умовах ці ідеї,

незважаючи на форму їх висловлення, могли стати грізною зброєю

трудящих мас проти самодержавства та його кріпосницької системи.

Критикуючи монархізм, кирило-мефодіївці прагнули пояснити

причини його виникнення не тільки в Росії, а й в інших слов'янських

країнах. Проте в поясненні цього історичного явища вони не зуміли

розкрити внутрішніх факторів. У політичній програмі члени Товарис-

тва висловили хибне положення, що князівський та царський дес-

потизм занесений до слов'янських народів зовні, що він є “витвором

не слов'янського духу, а німецького і татарського” (§90). У 40-х роках

ХІХ ст. ця трактовка, хоч і була хибною, однак становила небезпеку

для царизму, оскільки спрямовувалась на підрив основ самодержавст-

ва та концепцій його ідеологів. Саме ці положення викликали жах у

слідчих органів і були основним “викривальним” матеріалом для по-

карання учасників таємної політичної організації.

Аналіз програмних документів Товариства ("Книги буття",

“Статуту”, звернень до українського, російського і польського на-

родів), художніх творів Т.Г.Шевченка, окремих записів І.Я.Посяди

та інших кирило-мефодіївців свідчить, що вони виступили против-

никами поділу суспільства на багатих і бідних. Зокрема, у “Книгах

буття” записано, що поділ суспільства на стани пов'язаний з насиль-

ством, обезземеленням селян та гнобленням. У цьому самому доку-

менті з глибокою переконаністю доводиться, що російське, польсь-

Україна у ХIX cт. ... 409

ке та українське дворянство з давніх-давен вороже ставилось до на-

родних мас, довело селян до злиднів і темноти.

І.Я.Посяда в записці до одного з царських сановників зазначав,

що навіть на такій благодатній землі, як Україна, народні маси

“майже не користуються ніякими її благами”, що тут “все вирвано з

рук селян нахабними поміщиками”

. Один із фундаторів Товарист-

ва В.М.Білозерський в поясненні до “Статуту” зауважував, що в

“такому становищі пани утримують своїх підлеглих уже протягом

18 століть”

. На допиті М.І.Костомаров вимушений був зізнатися,

що у своїх роздумах над “соціальними питаннями” він завжди був

на стороні демократичного, тобто простого класу”

Значна частина членів Товариства почала тоді усвідомлювати,

що між царем і його сатрапами, з одного боку, та поміщиками з

другого, існує нерозривний зв'язок, що в них спільні інтереси і на-

міри. Зокрема, у “Книзі буття” вони зазначають, що для захисту на-

грабованого майна та земель, “лукаві царі відібрали між людьми

найсильніших і найпотрібніших для себе і назвали їх панами, а ін-

ших зробили невільниками панів” (§7). У поемах “Гайдамаки”,

“Сон”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим…” Т.Г.Шевченко вперше в

українській історіографії звернув увагу читачів на антагонізм, який

здавна існує між багатими і бідними

В одній із кращих своїх праць “Повести об украинском народе”

П.О.Куліш писав, що становище народних мас було нестерпним ще

й тому, що в руках панівних станів була не лише земля, а й державна

влада, бо “одні лише дворяни могли брати участь у сеймах, займати

адміністративні і судові посади і старшинствувати на війні”

П.О.Куліш вважав, що українське дворянство “за почесті при дворі,

за лестощі, якими обсипала їх столична знать, за подаровані їм права

над їх співвітчизниками… відмовилось від любові до батьківщини”.

“Тепер українського простолюдина, – писав він, – характеризують

не тільки темний сум та нелюбов до всіх багатих і знатних”

Багато правдивих думок щодо станових відносин в Україні

можна знайти у тогочасних дослідженнях М.І.Костомарова. Зокре-

ма, у праці «Мысли об истории Малоросии» (1846) він писав, що ще

за панування шляхетської Польщі в Україні місцеві дворяни ”розір-

вали внутрішній зв'язок з підданими українцями і, важаючи їх наро-

дом чужим для себе, почали обходитись по-варварському”

Розділ V. 410

Ці та інші приклади свідчать про те, що кирило-мефодіївці в

основному правильно розуміли станові суперечності в Україні. Було

б проте помилково вважати, що члени Товариства чітко і ясно уяв-

ляли собі класові відносини. М.І.Костомаров, наприклад, у своїх

творах першої половини 40-х років не завжди помічав класове роз-

шарування серед козацтва, в поясненні окремих подій соціальні мо-

тиви інколи підкоряв національним і релігійним “побудникам”, за-

вдяки чому його аналіз історичного матеріалу був однобічним, нау-

ково неспроможним.

Не було певної чіткості також у поглядах на походження та істо-

ричну роль дворянства в Україні і в П.О.Куліша. В одних творах того

періоду він прагне довести, що в Україні було дворянство, яке виступа-

ло рушієм історичного розвитку українського народу, в інших – запере-

чує це, стверджуючи, що панство занесено в Україну поляками

та ін.

У всякому разі, ці непевні, мало обґрунтовані думки проникли також і

на сторінки політичної програми Товариства “Книгу буття”.

Всупереч дворянській історіографії, яка намагалась за-

тушувати справжні наслідки класового гноблення, кирило-

мефодіївці одностайно важали, що причина злиденного

життя всіх народів царської Росії, відсталості країни в ці-

лому криється в кріпосництві

. Члени товариства зробили

правильний висновок, що із запровадженням кріпосного

права пов'язаний дальший ступінь пограбування селян з

боку царів, поміщиків та козацької старшини. В листі до

О.І.Герцена М.І.Костомаров писав, що з цим актом у на-

роду, нарешті, “відібрано все, чого він домагався ціле жит-

тя з такою впертістю і самопожертвою”

Кирило-мефодіївці одностайно твердили також, що кріпосни-

цьке право було вигідним не тільки для російського, а й для україн-

ського дворянства, що “своє” дворянство щодо селян було таким же

лютим, як і російське та польське. Зокрема, ця думка яскраво вира-

жена в поемі Т.Г.Шевченко “Сліпий”. У цьому творі революціонер-

демократ з гнівом картав антинародну політику Катерини ІІ та го-

товність української старшини допомагати їй грабувати селянські

маси. За висловом П.О.Куліша, кріпосницьким правом “українські

дворяни скористалися… з таким поспіхом, що деякі бідні люди, що

обробляли землі своїх родичів, опинилися їх кріпаками”