Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття

Подождите немного. Документ загружается.

Україна у ХIX cт. ... 411

В.М.Білозерський на допиті заявив, що кріпосне право не тіль-

ки принизило гідність народних мас, довело їх до злиденного життя,

а й стало серйозним гальмом прогресивного розвитку Росії, “збит-

ком для держави”. Зважаючи на це, кирило-мефодіївці у програм-

них документах записали, що вони будуть прагнути завчасно вико-

рінювати всяке рабство і всяке приниження нижчих класів.

Вони закликали український, російський та польський народи

скинути з себе “ярмо, що стискало їх плечі”, тобто, кріпосницьке

право, “проклясти святотатственні імена земного царя і земного па-

на”. Питання про необхідність ліквідації кріпосництва і самодер-

жавства внесено також і в програму Товариства – “Книгу буття”.

У поглядах на кріпосницьке право, на це, за висловом

М.В.Буташевича-Петрашевського, “найважче і найболючіше питання

нашого побуту суспільного”

, кирило-мефодіївці продовжували роз-

вивати антикріпосницькі ідеї декабристів. Вони одночасно з петраше-

вцями та вождями тодішнього російського демократичного руху –

В.Г.Бєлінським і О.І.Герценим будили суспільну думку, прокладали

шлях до розгортання майбутньої революційної боротьби народів Росії

за своє соціальне і національне визволення, завдавши удару по конце-

пціях тих істориків, які захищали феодально-кріпосницьку систему.

Важливим є з'ясування питання про погляди кирило-мефодіїв-

ців на роль народних мас в історії. Слід зазначити, що російська та

українська дворянська історіографія в поглядах на роль народних

мас в історії завжди прагнула затушувати історичну дійсність, пока-

зати справу так, ніби рушієм суспільного розвитку є цар, полковод-

ці, історичні діячі; ніби герої, спираючись на освічене дворянство,

ведуть суспільство по шляху історичного прогресу.

Як правило, історики цього напряму намагались довести, що

народні маси і селянство повинні створювати лише матеріальні бла-

га; що в силу своєї темноти, політичної незрілості та класової нес-

формованості селянство мусить йти по тому шляху, яким їх пове-

дуть монарх та вірнопіддане дворянство. Такий представник того-

часної історичної науки офіційного напрямку, як М.І.Устрялов, по-

вчав істориків, що в зображенні історичних подій монархи повинні

стояти на першому плані картини минулого

Один з провідних ідеологів історичної науки офіційний напрям-

ку, співавтор славнозвісної “теорії офіційної народності” М.Погодін у

своїх працях не раз зазначав пасивність, безумовну покірність і байду-

Розділ V. 412

жість народних мас, їх вірність і відданість монархії та негативне став-

лення до всяких нововведень

. Через призму самодержавства розгля-

дали питання ролі народних мас в історії російські слов'янофіли. На-

родним масам в історії вони відводили лише дорадчу функцію

Члени Товариства під поняттям “народ” розуміли трударів,

принижених і затурканих селян, всіх тих, хто своєю працею вносив

посильний вклад у матеріальний та культурний розвиток країни.

Кирило-мефодіївці не раз зауважували, що народні маси на своїх

плечах несли найважчий тягар боротьби проти іноземних загарбни-

ків, проявляли героїзм та велику суспільну силу на найкрутіших по-

воротах історії.

Виходячи з цього, вони виступали з гострою критикою тих іс-

ториків і письменників, які предметом своїх історичних досліджень

зробили царів, полководців, історичних осіб і зовсім забули про на-

родні маси.

Т.Г.Шевченко писав, що не може бути серйозною така історія,

яка пише “був такий-то цар, поправив державу, фінанси, адмініст-

рацію і помер, заповідаючи державу своєму спадкоємцю. Новий го-

сподар застав державу в дуже розладнаному стані, але старанням і

постійними турботами поправив справи держави, збагатив казну,

установив суд правий і помер, благословляємий народом. Новий

цар застав державу в занадто тяжкому становищі”

На його думку, історія і художня література повинна писати не

про царів та їх пагубну для народу діяльність, а про народні маси, які

є справжніми героями історії.

Вдумуючись у глибину історичних процесів, до такого самого

висновку дійшов і М.І.Костомаров. У своїй “Автобиографии” він

писав: “Чого це у всіх історіях тлумачать про видатних державних

діячів, інколи про закони і установи, нехтуючи життям народної ма-

си? Бідний мужик, землероб-працівник неначе не існує для історії.

Чого ця історія нам нічого не говорить про його побут, про його ду-

ховне життя, про його почування, спосіб його радостей і печалей?

Скоро я прийшов до висновку, що історію потрібно вивчати не по

мертвим літописам і запискам, а й в живому народі”

Цікаві щодо цього висновки, зроблені М.І.Гулаком. Він дійшов

твердої думки, що пригноблені класи повинні стати головним пред-

метом для історика, що вивчення життя і діяльності пригноблених

мас є одним із найактуальніших і найважливіших питань сучасності.

Україна у ХIX cт. ... 413

В листі до відомого чеського вченого В.Ганки він писав: “Переважну

увагу звертав я до сих пір на правомірні відносини нижчих станів як в

Росії, так і в інших слов'ян, а саме: рабів, невольників, холопів, кріпа-

ків, підданих та ін., як на предмет, який по важливості і актуальності

своїй краще, ніж інший, заслуговує уважного вивчення”

Ці та інші факти свідчать про те, що кирило-мефодіївці, всупе-

реч дворянській російській і українській історіографії, в основу сво-

їх історичних та літературних праць поклали зображення життя

пригноблених народних мас, їх помислів і прагнень. Прагнучи як-

найбільше узнати про свій край, члени Товариства гаряче взялися за

вивчення української історії з уст народу, з того, що зберегла на-

родна пам'ять про його минуле. Т.Г.Шевченко, М.І.Костомаров,

П.О.Куліш, О.В.Маркович та інші кирило-мефодіївці зібрали багато

пісень, переказів, легенд, у яких народ в усній формі розповів про

своє минуле та сучасне життя, а найголовніше – познайомилися з

його горем, мріями і прагненням.

Знайомлячись з сучасним і минулим життям народних мас, ки-

рило-мефодіївці все більше переконувалися в тому, що саме в народі

народжується справжній волелюбний дух, непримиренність до дес-

потизму і гноблення. У поемі “Гайдамаки”, віршах “Холодний яр”,

“Заповіт” та інших поезіях Т.Г.Шевченко виступає палким проповід-

ником народного повстання. Він славить борців за волю і таврує гно-

бителів, виступає провісником народних повстань, дня, коли над па-

нуючими класами здійсниться кара

. М.І.Костомаров ще перед ство-

ренням Товариства помітив, що в простому народі живе “прагнення

стати вище щоденного побуту, вийти із звичайної сфери дій”

. У

праці “О причинах и характере унии в Западной России” він писав,

що визвольна війна українського народу проти панської Польщі була

справою не окремих осіб, героїв, а всього народу. “Не Б.Хмельниць-

кий був дійовою особою, – писав дослідник, – а народ, не Хмельниць-

кий покликав народ на повстання, а народна необхідність вивела

Хмельницького із бездіяльності”

. Кипучу енергію народу, його во-

лелюбство високо цінили М.І.Гулак, І.Я.Посяда, О.О.Навроць-кий та

інші кирило-мефодіївці.

У деяких своїх творах Т.Г.Шевченко, а під його впливом і

М.І. Костомаров та П.О.Куліш неодноразово підкреслювали, що

народні маси, ці віковічні шукачі правди, будучи темними, непи-

сьменними, забитими повсякденною працею та важким життям, у

Розділ V. 414

боротьбі за волю стають жертвами хитрих егоїстів і потрапляють

в неволю.

“Пам'ятаючи староруську волю, – писав П.О.Куліш, – вони не

терплять іго польських і своїх ополячених панів, війнами Хмельни-

цького знищують в Україні кріпацтво, але стають жертвами хитрих

егоїстів, б'ються то за того, то за іншого, сліпо шукаючи свободи;

створена із них нова аристократія про цю свободу не думає”

. На

цьому поразки народних мас у боротьбі за свою волю наголошував

також М.І.Костомаров. “Нижчий клас, – писав він, – був грубим і

темним, тому то легко було обійти його”

Враховуючи це, кирило-мефодіївці одностайно доходять ви-

сновку, що народним масам потрібно розкрити очі на життєву прав-

ду. Тільки при такій умові, на їх думку, пригноблені народні маси,

доведене до відчаю селянство можуть стати тією матеріальною си-

лою, яка здатна розірвати кріпосницькі пута, збудувати нове, щас-

ливе суспільство. Ця ідея лягла в основу їх політичної програми, а

також звернень до російського, українського та польського народів.

Безперечно, не слід переоцінювати демократичні засади М.І.Кос-

томарова, П.О.Куліша, В.М.Білозерського та О.В.Марковича. Поряд з

правильними думками можна знайти у працях чимало того, що йшло

від ідеалістичного уявлення про “розвиток народного духу”, який вва-

жався їм чимось фатальним, заздалегідь визначеним.

У П.О.Куліша та М.І.Костомарова було чимало відхилень від де-

мократичного принципу розуміння народності. Зокрема, у “Карманной

книжке для помещиков” (1846) П.О.Куліш допускав можливість взає-

много співіснування кріпаків і поміщиків. Проте у кращих своїх пра-

цях, у ряді теоретичних характеристик вони спромоглися дати народо-

ві риси, близькі до історичної правди.

У своїх історичних працях та художніх творах кирило-

мефодіївці висловили також свої погляди на роль особи в історії.

Відображаючи діяльність видатних осіб, керівників і ватажків боро-

тьби українського народу проти соціального і національного гніту,

члени Товариства звертали увагу на їх зв'язок з народом.

Особливо високо цінували вони заслуги перед народом Івана

Підкови, Тараса Трясила, Богдана Хмельницького, Максима Заліз-

няка, Івана Гонти, Семена Палія та інших борців за народну волю.

Подвигами цих героїв просякнута вся поезія, прозові та драматичні

твори Т.Г.Шевченка. У згаданій вище праці “О причинах и характе-

Україна у ХIX cт. ... 415

ре унии в Западной России” М.І.Костомаров справедливо зауважу-

вав, що “відчайдушні герої православ'я…, часто невідомі в історії,

живуть до цих пір в народних піснях, бандуристи України… слав-

лять Морозенка, Лисенка, Перебийноса… Пам'ять народу уміє до-

рожити славою предків”

Ця думка знайшла відображення і в "Книзі буття", де члени

Товариства записали, що в українській історії було багато лицарів,

які “проливали кров за віру і за ближніх”, і за яких “перед богом бу-

ла молитва тих, кого вони звільнили із неволі”.

Отже, в політичних документах Товариства, історичних пра-

цях та художніх творах багатьох його учасників була поглиблена

розпочата їх попередниками критика самодержавно-кріпосницького

ладу. В умовах миколаївської реакції вони роблять далекосяжний за

своїм змістом висновок, що самодержавство, кріпосницьке право,

панське гноблення гальмують розвиток країни, стоять на перешкоді

руху народів до щасливого життя.

ІІІ. Слов’янська федерація – шлях до націо-

нального визволення

У програмних документах, історичних працях, художніх тво-

рах та інших матеріалах кирило-мефодіївці висловили свої погляди

на ряд проблем, які стосуються забезпечення слов'янському та ін-

шим народам вільного національного розвитку.

Піддаючи гострій критиці самодержавство, його феодально-

кріпосницьку систему, кирило-мефодіївці майже одностайно твер-

дили, що в тогочасній Україні, Польщі, Чехії, Болгарії, Сербії та ін-

ших країнах важкий соціальний гніт поєднувався з національними

утисками, що великодержавна політика російських царів, австрійсь-

ких імператорів, турецьких султанів позбавляла народи згаданих

вище регіонів політичних прав, забороняла їх рідну мову, письмо,

принижувала національну культуру та гідність.

“Навряд чи є інший народ, – писав в одній із записок

В.М.Білозерський, – який переніс більше мук і утисків від неправи-

льних язичеських основ керівництва, ніж слов'янський народ… Но-

сячи зародок всього прекрасного, всі вони (слов'янські народи. –

П.Г.) придушуються самодержавним деспотизмом. Ні їх політична

самостійність, ні вільний вираз думок і почувань, ні навіть сама мо-

Розділ V. 416

ва не знаходить собі покровительства закону, все приречено на пе-

реслідування, все придушується особистою самоволею”

Т.Г.Шевченко, М.І.Костомаров, П.О.Куліш та інші члени Това-

риства у своїх історичних працях та художніх творах показували, що

національний гніт лягав важким тягарем у першу чергу на плечі укра-

їнського селянства. Вони зауважували, що панство глумилося над мо-

вою і побутом простого народу, принижувало його духовні та творчі

сили, штовхало його на шлях темноти та забобонів.

“Я повсюду чув грубі вихватки і насмішки над хохлами не тіль-

ки від великорусів, – писав М.І.Костомаров, – але навіть від малорусів

вищого класу, які вважали дозволеним глумитись над мужиками та їх

мовою. Таке відношення до народу та його мови мені здавалось при-

ниженням людської гідності, і чим частіше зустрічав я подібні вихва-

тки, тим сильніше пройнявся малоруською народністю”

Протестуючи проти національного гніту, вони виступали з об-

грунтованою думкою про те, що український народ, як і всі інші на-

роди, має право на вільний політичний розвиток. Обгрунтуванню

цієї ідеї в них служать не тільки історичні, а й біблійні джерела. В

“Книзі буття” вони записали, що ніби навіть бог “узаконив, щоб рід

людський розділявся на покоління і племена”, що для цього він

“кожному племені і поколінню подарував країну” тощо.

У своїх працях та програмних документах кирило-мефодіївці

твердили, що народи можуть бути щасливими лише тоді, коли ма-

тимуть не тільки соціальну, а й національну волю. Спираючись на

історичні факти, вони доводили, що вільний національний розвиток

допомагає по-справжньому розкрити кожному народу свої творчі

сили, взяти активну участь в історичному прогресі. ”Щасливі ті, у

кого свідомість своєї національності настільки сильна і тверда, –

писав В.М.Білозерський у згаданій вище записці, – що ніяка зовні-

шня сила не в змозі підкорити сили духовної: народ зберігає тоді

свою самостійність і вільний розвиток. Ось ціль, до якої повинен

прагнути всякий народ, бо горе тим, які понесли іго”. В одному з

листів до М.І.Костомарова П.О.Куліш писав, що “благодать божа

всім дана, і в кожному народі муж світлого розуму і чистої волі мо-

же зробити багато для своєї честі і майбутньої могутності”

Для кирило-мефодіївців була чужою національна замкненість

та ненависть до інших народів. Особливої уваги вони надавали роз-

витку дружби українського народу з російським й не раз підкрес-

Україна у ХIX cт. ... 417

лювали, що в основі дружби цих народів лежить спільне історичне

життя, кровна і духовна спорідненість та спільна боротьба за на-

родне щастя. Г.Л.Андрузький зауважував, що М.І.Костомаров зав-

жди дивився на українців “як на кращого брата великоросіян”

Спираючись на історичні факти, кирило-мефодіївці однос-

тайно дійшли висновку, що слов'янські народи, як і раніше, по-

винні допомагати один одному не тільки в боротьбі проти тих

сил, які несуть їм соціальний і національний гніт, а й в культур-

ному розвитку. Члени Товариства, писав М.І.Костомаров, бу-

дуть боротися за те, щоб “кожному з слов'янських народів за-

безпечити власний розвиток при допомозі інших споріднених

національностей, щоб всім разом братською сім'єю прийняти

живу участь у рухомій сфері освіти людства…”

Кирило-мефодіївці мріяли про той період, коли прокинуться

слов'янські народи від сну і дрімоти, протягнуть один одному руки

дружби, коли “повстане слов'янщина” на боротьбу з гнобителями і

змете дощенту царів, панів, національний гніт та чвари між народа-

ми. Для досягнення цієї мети члени Товариства мріяли розгорнути

антиурядову та антипоміщицьку пропаганду серед усіх верств насе-

лення

Цій справі повинен був служити придуманий ними журнал на

всіх слов'янських мовах; видання популярних книжок для народу;

відкриття народних шкіл, підготовка прокламацій для слов'янських

народів, популяризація ідей програмних документів, історичних

праць, літературних творів тощо.

В одній із своїх записок В.М.Білозерський писав, що ки-

рило-мефодіївці “повинні поширювати: а) пізнання про сло-

в'ян та про право кожного із їх племені на самостійність; б)

пробуджувати любов до слов'ян і їх народності та знищувати

різними засобами будь-яку упередженість, що існує між пле-

менами; в) розповсюджувати пам'ятки, що пробуджують на-

роди до свідомості та взаємного братства”

Кирило-мефодіївці, як і деяка частина петрашевців, доходять

висновку, що найкращою формою влади, яка зможе забезпечити

щасливе життя народу та його участь в державних справах, є на-

родна республіка, в якій не було б ні царя, ні князя, ні герцога, ні

графа, ні пана, ні кріпака, ні холопа. В ній повинні бути обрані

“народним вибором” всі органи влади

, збережена цілковита “рі-

Розділ V. 418

вність громадян по їх народженню, християнському віросповідан-

ню і достатку”

У доносі Петров писав, що республіканські ідеї були властивими

для М.І.Гулака, М.І.Костомарова, О.О.Навроцького, М.І.Савича та ін-

ших членів Товариства. Його заява підтверджується аналізом не тільки

суспільно-політичних поглядів згаданих членів Товариства, а й інших

кирило-мефодіївців, а також змістом їх програмних документів.

Кирило-мефодіївці були переконані в тому, що республікансь-

кий лад зможе забезпечити кожному народові не тільки соціальне, а

й національне визволення. Тільки при “своєму суспільному визна-

ченні”, писали вони, пригноблені народи зможуть позбутися “вико-

рінення рабства і всякого приниження нижчих класів”, “повсюдного

запровадження грамотності”, своєї мови, своєї літератури”

тощо.

Виходячи з цього, кирило-мефодіївці висловили надію, що в

майбутньому “Україна зробиться незалежною Річчю Посполитою”,

в якій український народ справді буде позбавлений важкого соціа-

льного та національного рабства. Як уже говорилось, ця надія в ба-

гатьох членів Товариства не відокремлювалась від революційної

боротьби народних мас проти феодально-кріпосницького гніту.

Ці два питання в них йшли паралельно, взаємно обумовлюва-

лись і підсилювались. Ця особливість їх політичних ідей особливо

яскраво відбилася в "Книзі буття", зверненні до російських, україн-

ських та польських народів та інших документах. Можна з певністю

сказати, що кирило-мефодіївці були в перших рядах тих прогресив-

них діячів, які по-справжньому самовіддано боролись за національ-

ну незалежність і свободу для українського народу.

Кирило-мефодіївці розуміли, що в тих умовах не тільки украї-

нський, а й жоден слов'янський народ без братньої підтримки з боку

інших не зможе собі забезпечити ні соціальної, ні політичної свобо-

ди. Для нас було ясно, писав В.М.Білозерський, “ що окреме її

(України. – П.Г.) існування неможливе, вона находитиметься між

кількома огнями, буде стиснена й може потерпіти ще сумнішу до-

лю, ніж потерпіли поляки”

. “Єдиний засіб, який уявляє собі розум

і схвалює серце, – писав він, – є спільна боротьба слов'янських на-

родів проти гнобителів”

Поступово Т.Г.Шевченко, М.І.Костомаров, М.І.Гулак,

В.М.Білозерський та інші члени Товариства стали виношу-

вати ідею про створення федеративного союзу слов'янських

Україна у ХIX cт. ... 419

республік

. “Взаємність слов'янських республік, – писав

М.І.Костомаров, – у нашій уяві не обмежувалась вже сферою

науки і поезії, а стала уявляться в образах, в яких, як нам зда-

валось, вона повинна була втілитись для майбутньої історії.

Мимо нашої волі нам почав уявлятися федеративний лад, як

сама щаслива течія суспільного життя слов'янських націй.

Ми стали уявляти, що всі слов'янські народи з'єднаються між

собою у федерацію, подібно до стародавніх грецьких респуб-

лік, або Сполучених Штатів Америки, з тим, щоб всі вони

перебували в міцному зв'язку між собою, але кожна зберігала

свято свою окрему автономію”

Організаційні принципи слов'янської федерації члени Товари-

ства визначили в "Статуті" та зверненнях до російських, українсь-

ких та польських народів, записках В.М.Білозерського, М.І.Косто-

марова та інших документах. Кирило-мефодіївці важали, що в осно-

ву слов'янської федерації повинна бути покладена ідея національної

автономії, дружби народів, ліквідації всякого гноблення людини

людиною та привілеїв однієї нації над іншою, взаємна допомога в їх

господарському житті і культурному будівництві

Т.Г.Шевченко у своїх творах мріяв про той час, коли “брат з

братом обнімуться і проговорять слова тихої любові”, коли “поте-

чуть в одне море слов'янської ріки”

. Про федерацію слов'янських

республік навіть на засланні мріяв Г.Л.Андрузький.

Дослідники вже не раз підкреслювали, що, взявши в основу

створення слов'янської федерації національний принцип, кирило-

мефодіївці зробили значний крок вперед у порівнянні з федератив-

ними ідеями декабристів, в основу яких останні клали принципи ге-

ографічного поділу.

Незважаючи на те, що ідея об'єднання всіх слов'янських

народів в єдиній державі була за своїм характером явищем

утопічним, її поява і розвиток мали надзвичайно велике істо-

ричне значення. Висуваючи цю ідею, кирило-мефодіївці, з

однієї сторони, розвили думку про вільний розвиток нації на

демократичній основі. З другої – вони вперше чітко визначи-

ли, що український народ може добитися щасливого життя,

справжньої свободи тільки в союзі з російським та іншими

народами, що шляхи визволення українського народу потрі-

бно шукати не у відриві від Росії, не в національній замкну-

тості, а в спільній боротьбі трудового народу та прогресив-

них сил всіх націй.

Розділ V. 420

Кирило-мефодіївці мріяли про той час, коли спільними зу-

силлями слов'янські народи побудують вільну Україну, вільну

Польщу

та інші держави. Цим вони заслужили повагу у трудя-

щих всього слов'янського світу.

Історичною заслугою кирило-мефодіївців є те, що вони не тіль-

ки гостро і прямо поставили питання про знищення національного

рабства на основі спільного революційного виступу всіх слов’янських

народів, а й в тому, що вони, слідом за Т.Г.Шевченком, завдали до-

шкульного удару великодержавному шовінізму. Висунуті ними ідеї

щодо розв'язання національної проблеми були значним вкладом у ро-

звиток революційно-демократичної думки в Україні, складовою час-

тиною якої була ідея свободи і дружби народів.

У цьому відношенні вони мали певний вплив на формування на-

ціональних поглядів деяких російських революціонерів-демократів

Зокрема, їх ідеї поділяв О.Герцен. Звертаючись до діячів польського

національно-визвольного руху, виступаючи проти прагнень багатьох з

них домогтися відновлення Польщі з включенням до неї України,

О.Герцен 1859 р. писав: “Розв'яжіть їм (українцям. – П.Г.) руки, розв'я-

жіть їм язик, нехай мова їхня буде зовсім вільна і тоді нехай вони ска-

жуть своє слово, переступлять через батіг до нас, через папство до вас,

або, якщо вони розумні, протягнуть нам обом руки на братський союз і

на незалежність від обох. Ось чому я так високо оцінюю федералізм”.

Пізніше Герцен вказував, що саме в 1847 р. він став виступати

на підтримку ідеї слов'янського союзу. У 1867 р. в статті “Польское

дело” він писав: “… Двадцять років підряд ми проповідуємо, що

слов’янському світові тільки і є майбуття, що у федеральному союз-

ництві…”

. Після заслань і арешту кирило-мефодіївці висловили

глибоку подяку Герцену за те, що він підтримав ідеї Товариства, ви-

ступив на захист вільного розвитку українського народу. “В 34 ч.

“Колокола” висловили ви такий погляд про Україну, – писав М.І.Ко-

стомаров у своєму “Листі до видавця “Колокола” (1859), – який інте-

лігентна частина українського народу переховує здавна як дорогоцін-

ну святість серця. Прийміть же від нас сердечну подяку. До числа ба-

гатьох праць, які ви перші висловили друком у російські мові, нале-

жить і те, що ви сказали про нашу вітчизну”

Враховуючи досвід історії та прагнення народів до вільного

національного розвитку, кирило-мефодіївці піклувалися, щоб їх на-

ціональна програма не передбачала ніяких привілеїв жодній з націй.