Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття

Подождите немного. Документ загружается.

Україна у ХIX cт. ... 431

В.М.Білозерський у записці, котра пояснювала «Статут», пи-

сав, що кирило-мефодіївці будуть прагнути, щоб «досягнення рів-

ності і гідності прав людських здійснювалось в дусі покірності й

миролюбства»

. В.М.Білозерський вважав, що вся енергія членів

Товариства повинна була спрямуватись на критику тодішніх поряд-

ків, на популяризацію тих людей, які творили і творять для народу

добро, на зближення з народом та надання йому освіти.

Віра в силу реформ, у можливісь добитися щасливого життя

для народу заходами «зверху» позначилася на характері тих про-

грамних документів, які були написані кирило-мефодіївцями на по-

чатку заснування Товариства. Зокрема, у своєму «Статуті» кирило-

мефодіївці давали настанову кожному членові Товариства «свої дії

поєднувати з євангельськими правилами любові, лагідності та тер-

піння»

. У цей період вони щиро вірили, що добитися кардинальних

політичних і соціальних змін можна ціною найменших жертв, що

уряд може пройнятися їх ідеями і скасувати кріпосне право, створи-

ти республіку, ліквідувати поділ суспільства на стани, забезпечити

народам вільний національний розвиток тощо.

Проте в процесі політичного розвитку Товариства погляди ба-

гатьох його учасників на шляхи і засоби боротьби за досягнення ви-

сунутих ідеалів змінювалися. Радянські дослідники на основі всебі-

чного аналізу документів все більше переконуються в тому, що під

впливом Т.Г.Шевченка у Товаристві сформувалося революційне

крило, думки якого помітно впливали на вибір шляхів боротьби цієї

політичної організації; що під тиском Т.Г.Шевченка та його одно-

думців в програму Товариства – "Книгу буття" внесено ряд поло-

жень та істотних поправок, в яких, посуті, звучить заклик до народ-

ного повстання

. Приєднуючись до цих тверджень, можна додати,

що з вступом Т.Г.Шевченка до Товариства починається справді но-

вий етап у формуванні ідеології цієї організації.

За одностайним свідченням кирило-мефодіївців, Т.Г.Шев-

ченко прибув до Києва з Петербурга сформованим револю-

ційним поетом

. У Кобзаря, як писав пізніше М.І.Костомаров,

«тоді була сама діяльна пора для його таланту, апогей його ду-

ховної сили»

. Т.Г.Шевченко як революціонер-демократ не міг

погодитись з тим, що «Статут Товариства» давав настанову йо-

го учасникам діяти миролюбиво. Революційно настроєний по-

ет повів рішучу боротьбу за те, щоб вилучити з його програми

Розділ V. 432

все, що спрямовувало діяльність кирило-мефодіївців по шляху

просвітительства та реформізму.

М.І.Костомаров в «Автобиографии» пише: «Коли я повідомив

Т.Г.Шевченка про існування Товариства, він одразу ж виявив

готовність пристати до нього, однак поставився до його ідей з

великим запалом і крайньою нетерпимістю, що спричинило до

багатьох суперечок між мною й Т.Г.Шевченком»

Ненадруковані революційні твори Т.Г.Шевченка розкрили

членам Товариства очі, зняли з них полуду, вперше ясно і просто

розповіли про те, як боротися з царизмом, на кого опертися в цій

боротьбі, по якому шляху йти. Можна з певністю сказати, що рево-

люційні погляди Т.Г.Шевченка хвилювали навіть тих членів Това-

риства, які раніше проповідували мирний шлях боротьби

. Так тра-

пилося, наприклад, з М.І.Костомаровим. У своїх спогадах він не раз

підкреслював, що з Т.Г.Шевченком вони “просиджували довгі ве-

чори до глибокої ночі”

, що поетові твори розкрили йому завісу

народного життя”, що найбільше враження на нього зробила поема

“Сон”, від якої він був цілком “зачарований” і яка “сприяла значною

мірою їхньому зближенню”

Отже, як видно, М.І.Костомаров, як один із фундаторів Това-

риства, зазнав на собі значного впливу з боку революційних ідей

Т.Г.Шевченка, став популяризатором його творів серед кирило-

мефодіївців.

Додамо, що напередодні розгрому Товариства його погляди, як

ніколи, були близькими до ідей Т.Г.Шевченка. Про це свідчить ре-

волюційний зміст "Книги буття" та звернень до українського, росій-

ського та польського народів, одним із найактивніших авторів яких

був М. І. Костомаров. Гнівні, сміливі і революційні за своїм змістом

твори великого Кобзаря показували багатьом кирило-мефодіївцям,

що єдиним шляхом до майбутнього щасливого життя є шлях селян-

ської революції. В.М.Білозерський у листі до М.І.Гулака зазначив,

що члени Товариства в Т.Г.Шевченкові мають “геніальну людину,

яка… здатна передбачити і потреби народу і навіть цілого віку…”

Однодумцем Т.Г.Шевченка у Товариства виступив М.І.Гулак.

О.Петров у своєму донесенні ІІІ відділу писав, що “М.І.Гулак в гру-

дні 1846 р. виявляв прямо революційні наміри, що, плануючи з'єд-

нати слов'янські племена і ввести в них народне управління, він на-

діявся досягти цього збудження слов'ян до повстання проти верхов-

ної влади їх”

Україна у ХIX cт. ... 433

На очній ставці М.І.Гулак, як людина мужня і смілива, це свід-

чення О.Петрова, посуті, не відкинув. На вимогу слідчого підтвер-

дити сказане Петровим він заявив: “Можливо і вів які-небудь роз-

мови, але не пам'ятаю їх змісту”

. На сповіді в протоієрея Малова

він сказав, що “у нього є дещо, без чого його не взяли б, але він тве-

рдо вирішив крити своє діло, можливо необдумане і погано ним ус-

відомлене, і дотримається свого слова: це клятва його духу, як би

його не судили…”

У службовій записці до коменданта Петропавловської фортеці

І.Н.Скобелєва шеф ІІІ відділу граф Орлов дав М.І.Гулаку таку хара-

ктеристику: “Арестант цей є самий закоренілий і доведений полі-

тичний злочинець, який, між іншим, показав стільки впертості, що

незважаючи на всі переконання і явні проти нього докази, не відк-

риває деталей свого злочину, а тому… утримувати його а равеліні

самим суровим способом в цілковитому одноосібстві, не допускаю-

чи до нього і не даючи йому ні книг, ні інших предметів розваг”

Доповідаючи царю про слідство, граф Орлов писав про М.І.Гу-

лака, що “якби його злочин не важливіший того, про який пише Пет-

ров, Білозерський і Костомаров, то неможливо пояснити, чому він з

такою впертістю не хотів відповідати на поставлені запитання і не

признаватись навіть на очних ставках… У всякому разі, очевидно, що

людина з таким характером, як він, не зупинилася б на мирних засо-

бах, якби його таємні помисли могли б здійснитись”

Ці та інші факти свідчать про те, що в Товаристві М.І.Гулак

був однодумцем Т.Г.Шевченка, його соратником і пропагандистом

революційних ідей. Він, як і Т.Г.Шевченко, був переконаний в тому,

що шлях до щасливого життя українського, як і всіх інших народів,

лежить через їх революційну боротьбу з гнобителями.

Отже, наприкінці 1846 р. Т.Г.Шевченко, М.І.Гулак, М.І.Савич,

О.О.Навроцький, І.Я.Посяда, Г.Л.Андрузький згуртували револю-

ційну основу товариства, яка в політичному відношенні впливала на

тих кирило-мефодіївців, які стояли на реформістських позиціях.

Про силу революційно настроєних кирило-мефодіївців свідчить

лист П.О.Куліша до В.М.Білозерського з приводу заснування жур-

налу “Основа”.

“В історію освіти, – писав П.О.Куліш, – повинен вписатися

1846 р., в якому Ви без мого відома відкинули мій (просвітительсь-

кий. – П.Г.) спосіб діяти на користь народу і мимо мого відома скла-

Розділ V. 434

ли прекрасний план, котрий одного вас не викинув із рейок… Ідіть

ви своєю дорогою, а я піду своєю, тобто тією, з якої ви гуртом чуть

не звели мене в могилу”

. Про готовність членів Товариства “до

найефемерніших витівок” писав також П.О.Куліш у своєму листі

від 29 грудня 1846 р. до П.Плетньова

Це підтверджується також змістом деяких політичних докуме-

нтів кирило-мефодіївців. Зокрема, в передостанньому пункті "Книг

буття" записано, що майбутнє щасливе життя слов’янських народів

можливе лише в результаті їх спільного революційного виступу:

“…повстане слов'янщина, і не зостанеться ні царя, ні царевича, ні

царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходи-

тельства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа, ні в Великій Ру-

сі, ні в Польщі, ні на Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні

у Болгар” (§108).

Спираючись на історію та її досвід, революційно настроєна ча-

стина кирило-мефодіївців робить цінний висновок, що, як у мину-

лому, так і тепер у боротьбі з гнобителями основною рушійною си-

лою виступатимуть трудящі маси, особливо покріпачене селянство.

Одночасно вони вважали, що в боротьбі проти самодержавства та

його феодально-кріпосницької системи зможе взяти активну участь

патріотично настроєна прогресивна інтелігенція, особливо учнівсь-

ка та студентська молодь. У зв'язку з цим малось на увазі ідеї “Кни-

ги буття”, “Статуту”, прокламацій ширити не тільки серед селян, а й

серед вихованців гімназій, слухачів військових училищ, студентів

вищих учбових закладів

тощо.

Кирило-мефодіївці мали виїхати у всі губернії України і там

“підкопувати всіма засобами несправедливі права аристократії...,

зближатись з народом, турбуватись про його освіту і добробут, і да-

вати надію про можливість зміни існуючого порядку”

Члени Товариства велику увагу приділяли підготовці людей, які

б змогли понести визвольні ідеї в маси. “Вважалось необхідним, –

писав М.І.Костомаров у своїй “Автобіографії”, – щоб в університе-

тах та в інших учбових закладах були люди, щиро віддані цим ідеям

і здатні впроваджувати їх в згадане покоління”

Великої підтримки чекали кирило-мефодіївці від жінок. Вико-

ристовуючи матеріали з життя стародавніх слов'ян, вони не раз під-

креслювали, що жінки в слов'янських родах користувалися рівними

правами з чоловіками, були поважними членами сім'ї, проводили

Україна у ХIX cт. ... 435

велику роботу по вихованню своїх дітей. Цьому питанню був навіть

присвячений один із розділів праці М.І.Гулака “Юридический быт

поморских славян».

Кирило-мефодіївці не могли погодитися з тим, що у царській

Росії жінки терплять кріпосницький гніт, сваволю розбещених па-

нів, важку працю на полі та в домашньому господарстві.

Т.Г.Шевченко з глибоким милосердям та великим співчуттям схи-

ляється перед покривдженими серед покривджених, перед нещас-

ними серед нещасних; жебрак-сирота, занедбане байстря, і особливо

дівчина-мати-покритка, як символ найстрашнішого соціального

злочинства – це улюблені його герої. М.І.Савич в одній із своїх за-

писок, що зберігається у справах ІІІ відділу, висловив думку про те,

що не може бути досконалим те суспільство, в якому жінка не має

однакових прав з чоловіком

Отже, боротьба за права жінок та їх всебічну емансипацію, стала

складовою частиною політичної програми кирило-мефодіївців. Вони

не раз відзначали, що жінки поряд з чоловіками повинні стати впли-

вовою суспільною силою, соратниками чоловіків у їх боротьбі проти

самодержавства і кріпосництва. В.М.Білозерський у своїй пояснюва-

льній записці до «Статуту» зауважив, що члени Товариства будуть

впливати “на розум жінок з метою вказати їм виховання в дусі сло-

в'янських ідей”, тобто в дусі ідей Товариства

Заслуга кирило-мефодіївців полягає в тому, що у поглядах на

емансипацію жінок вони пішли далі такого проповідника ідей уто-

пічного соціалізму як Фур'є. Вони не тільки вимагали для жінок

свободи, соціальної рівності, а й бачили в них дійову суспільну си-

лу, політичних діячів, борців за народне щастя, невід'ємну частину

суспільного прогресу.

Однією з найбільших заслуг кирило-мефодіївців є те, що вони

не мислили боротьби проти самодержавства та його феодально-

кріпосницької системи без зміцнення дружби народів різних націо-

нальностей. Особливо великі надії революційно настроєні члени

Товариства покладали на спільний революційний виступ слов'янсь-

ких народів. Можливість цього виступу кирило-мефодіївці обумов-

лювали історичним матеріалом.

Вони не раз доводили, що слов'янські народи єднає кровна і

духовна спорідненість, подібність історичної долі, віковічне праг-

нення до волі, постійна боротьба проти феодально-кріпосницького

Розділ V. 436

та національного гніту. «Тільки сплівшись руками дружби – писав

В.М.Білозерський, – вони оборонять себе від усякого варварства і

вернуть свої права…»

Отже, в поглядах кирило-мефодіївців на шляхи і засоби боро-

тьби за досягнення своїх політичних ідеалів намітилось два напря-

ми: радикальний, революційний та реформістський, просвітниць-

кий. Прихильники революційного напряму (Т.Г.Шевченко,

О.О.Навроцький, М.І.Гулак, І.Я.Посяда, М.І.Савич, Г.Л.Андрузь-

кий) вважали, що повалити царизм, знищити кріпосницьку систему,

ліквідувати класи і стани зможе тільки народне повстання.

Прихильники ж мирних засобів боротьби (М.І.Костомаров,

П.О.Куліш, В.М.Білозерський, О.В.Маркович, О.Д.Тулуб, Д.Пиль-

чиков) були переконані в тому, що політичних та соціальних перет-

ворень можна досягти шляхом реформ та тривалої просвітительсь-

кої діяльності. М.І.Костомаров у Товаристві займав проміжне ста-

новище. Зазнаючи впливу з боку Т.Г.Шевченка та його однодумців,

він все ж проявляв стриманість та нерішучість. За влучним висло-

вом Г.Л.Андрузького, М.І.Костомаров «часто виголошував промо-

ви, а діяв слабо, немов би боровся з якоюсь думкою, що йшла вроз-

різ з його напрямом»

Ідея народного повстання кирило-мефодіївцям, як і революційно

настроєній частині петрашевців, уявлялася в загальних рисах. Пізніше

ця ідея для М.І.Чернишевського, М.О.Добролюбова, Т.Г.Шевченка та

інших російських і українських революціонерів-демократів стала

практичною необхідністю, змістом життя. «Тільки сокира, – писав

М.Чернишевський, – може нас врятувати і ніщо, крім сокири, не до-

поможе… До сокири кличте Русь…»

ІІ. Про місце освіти та культури українського

народу у світовому прогресі

Виступаючи проти тяжкого соціального та національного гно-

блення народів Росії і всього слов'янського світу, кирило-мефодіївці

висловили свої міркування з приводу проблем розвитку національ-

них культур. Вони вважали, що розвиток освіти, літератури, мови,

мистецтва є важливою складовою частиною формування націй. На

їх думку, український народ (як і всі інші), не може рухатися впе-

ред, брати активну участь в поступовому розвитку людства, доки не

Україна у ХIX cт. ... 437

буде розв'язано ряд проблем у галузі його національної культури.

Особливе місце серед них посідає вирішення питання про освіту

українського народу.

Питання про роль освіти в історичному розвитку хвилювала в

той період багатьох мислителів не тільки в Україні та в Росії, а й за

рубежем. Відомо, що французькі соціалісти-утопісти в основу шляху

до нового, гармонійного суспільства клали освіту, виховання класів.

Сен-Сімон вважав, ніби в класовому суспільстві шляхом осві-

ти можна вирішувати найскладніші соціальні проблеми. На його

думку, там, де існує освіта, обов'язково повинен бути добробут на-

роду. Він твердив, що лише через освіту лежить шлях до соціально-

го прогресу та матеріального добробуту, що «для всіх людей існує

лише один інтерес – прогрес науки», «прогрес людського духу», що

для того, щоб досягти суспільного щастя, немає інших заходів, крім

науки, мистецтва і ремесла

тощо.

На ґрунті наукового прогресу, освіти та виховання членів сус-

пільства побудована соціальна філософія Фур'є

. Свої соціалістич-

ні ідеї французькі мислителі не пов'язували з вирішенням політич-

них проблем. Вони сподівались мирним, тільки освітнім шляхом

досягти класової гармонії, уладнати всі протиріччя, які виступали

на поверхню в тодішньому буржуазному суспільстві.

Окремі автори схильні були думати, що кирило-мефодіївці в ос-

нову своєї політичної боротьби теж клали лише освітню діяльність

Дослідження ж документів показує, що члени Товариства, особливо їх

революційно настроєна частина, вважали, що освіта може стати до-

поміжним засобом у збройній боротьбі народних мас проти самодер-

жавно-кріпосницького гніту, що вона є необхідною умовою поліп-

шення матеріального життя та духовного розвитку народів.

Дослідник суспільно-політичних та педагогічних поглядів

М.І.Гулака С.С.Дрейзен правильно зазначає, що для кирило-

мефодіївців «роз'яснювальна робота серед селян, а також поширення

серед народу грамотності було не самоціллю, а засобом підготовки

народу до повстання»

. «Наше майбутнє темне, невидиме, – писав

один із наймолодших членів Товариства Г.Л.Андрузький, – потрібен

великий розум, велика сила, щоб поміняти існуючу владу»

Переважна частина членів Товариства була переконана в тому,

що тривала терпляча політична агітація повинна поєднуватися з

освітою народу. Кирило-мефодіївці планували підготувати в шко-

Розділ V. 438

лах та вищих учбових закладах плеяду поширювачів ідей, які по-

винні були понести в маси визвольні ідеї, а з ними й народну освіту.

В цьому відношенні у них було багато спільного з петрашев-

цями. М.Буташевич-Петрашевський не раз переконував своїх друзів

в тому, що народу треба дати освіту, бо неможливо «в одну мить

викликати до себе і до наших переконань співчуття в масах… хто

чекає раптового успіху, співчуття…, той нехай простудить свій

пропагаторський жар»

Кирило-мефодіївці гостро критикували тих «землячків», які

недооцінювали свого і плазували перед іноземщиною, не вірили в

духовні сили українського народу і в його можливості, гальмували

розвиток вітчизняної науки, освіти та літератури.

Гострота цієї критики обумовлювалась тим, що в середовищі

тодішньої української та російської консервативної інтелігенції була

широко поширена думка про те, що тільки Європа може давати взірці

передового і прогресивного у всіх областях, а Росія (про Україну не

було й мови) здатна лише наслідувати їй і позичати в неї

В поемі «І мертвим, і живим…» Т.Г.Шевченко висміяв тих лже-

патріотів, які цурались свого народу, духовної спадщини, сліпо схи-

ляли голови перед іноземщиною. Гнівно тавруючи їх, Т.Г.Шевченко

показав, що вони підривають і ослабляють почуття національної гор-

дості, патріотичного обов'язку, поваги до своєї батьківщини.

Кирило-мефодіївці висунули ідею про відкриття шкіл для сіль-

ських дітей, запровадження для них загального навчання, участь

широких кіл прогресивної громадськості в освіті народу тощо. На

допиті В.М.Білозерський заявив, що “запровадження шкіл було за-

гальним бажання всіх” членів Товариства.

Щодо організації шкільної справи члени Товариства висловлю-

вали різні думки і плани. В.М.Білозерський в записці про сільські

школи писав, що освіта для дітей повинна бути безплатною і її треба

дати спочатку дітям селян козацького походження. На його думку, так

потрібно зробити тому, що ця молодь не закута у кріпосницькі кайда-

ни і зможе себе присвятити потім вихованню інших дітей.

У своїх проектах ідеалу держави Г.Л.Андрузький мріяв про

освіту для всіх дітей, проте за невелику плату. Про загальну освіту

мріяв також П.О.Куліш. На його думку, найкращими обставинами в

галузі освіти були б такі, які передбачали б «повсюдне заведення шкіл

для простолюдинів і поширення загальної грамотності в народі».

Україна у ХIX cт. ... 439

Значний інтерес для дослідників становлять погляди деяких

членів Товариства на зміст освіти. В.М.Білозерський планував дати

дітям основи знань з фізики, природознавства арифметики, письма,

землеробства, садівництва, ремесла, медицини тощо. Він прагнув,

щоб навчання дітей було максимально наближене до життя, до умов

праці селян, щоб діти навчались розпізнавати і пояснювати явища

природи, щоб освіта була сполучена з виробничою практикою та

ремеслом

Про всебічну освіту дітей мріяв Г.Л.Андрузький. У вилучених

жандармами зошитах Г.Л.Андрузький планував дати дітям знання з

арифметики, літератури, географії, історії, космографії, ремесла, ру-

коділля та інших дисциплін. Тобто члени Товариства громадське

навчання та виховання молоді сподівалися поєднати з сільськогос-

подарським та домашньо-ремісничим виробництвом. І в цьому їх

погляди співпадали з освітньою концепцією французького соціаліс-

та-утопіста Ш.Фур’є

Цікаві погляди кирило-мефодіївців на деякі проблеми розвит-

ку і становлення української літератури. Вони вважали, що україн-

ська література повинна стати могутнім засобом поширення визво-

льних ідей, що в умовах відсутності політичної свободи література

може стати важливим засобом, за допомогою якого народ зможе ро-

зповісти про своє обурення та помисли.

Т.Г.Шевченко гостро критикував тих письменників, творчість

яких була далекою від інтересів народних мас, які боялись писати про

важку працю селян на панщині, про їх безправне становище, не висло-

влювали думок про необхідність ліквідації існуючого ладу тощо.

Він обурювався з того, що чимало навіть талановитих україн-

ських письменників свої літературні твори обмежували лише опи-

сом побутових картин, забували про славні традиції визвольної бо-

ротьби українського народу проти соціального і національного гні-

ту, любові до батьківщини і ненависті до ворогів.

«Прочитали собі по складах «Енеїду», – писав про таких авто-

рів Т.Г.Шевченко в передмові до Кобзаря 1847 р., – та потинялись

коло шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх му-

жиків. Е ні, братіки, прочитайте ви думи, пісні, послухайте, як вони

співають, як вони говорять між собою, шапок не скидаючи… Щоб

знать людей, то треба пожить з ними, а щоб їх описувать, то треба

Розділ V. 440

самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Ото-

ді й пишіть, і друкуйте, і труд ваш буде трудом чесним»

П.О.Куліш на слідстві заявив, що «гарячі почуття любові до

людства заставляють малоросійських письменників звертати увагу

публіки на поліпшення побуту простолюдинів». Перебільшуючи

роль літератури в історичному розвитку, він, як уже говорилося, га-

дав, що література зможе довести навіть поміщиків до того, що во-

ни добровільно звільнять кріпаків з неволі

У революційно-демократичній літературі радикально настроє-

ні члени Товариства бачили зброю великої сили. Найбільше вони

любили і цінили твори Т.Г.Шевченка. Його революційні поеми

«Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», “Єретик” члени Товарис-

тва знали напам'ять, цінили за глибокий революційний зміст, за те,

що в них висловлена ненависть до гнобителів та глибока любов до

трудящих мас.

Твори Т.Г.Шевченка відіграли велику роль у розвитку літера-

турних смаків і уподобань навіть таких ліберально настроєних бра-

тчиків, як П.О.Куліш, М.І.Костомаров та ін. «Спасибі за книжечку

«Тризну», – писав П.О.Куліш 5 червня 1844 р. в одному з своїх лис-

тів до Т.Г.Шевченка. – Дещо в ній проймає до самого серця. Ще

жду Гамалії, Кобзаря та Гайдамак. Де хоч бери, а не пришлеш, то й

на очі мені не показуйсь. Ой, як же я зрадів, довідавшись з твоєї су-

плеки, що ти не мариш дарма часу у тій Петровій Бурсі! Нехай тобі,

приятелю, господь помагає… Об мені будь певен, що вже я не грі-

тимусь даром коло твого куреня, чи дровець, то й дровець принесу,

чи пшона на кашу, той пшона придбаю…»

Даючи відсіч ідеологам державного шовінізму типу Сенковсь-

кого, окремі кирило-мефодіївці ще напередодні створення Товарис-

тва висловили тверду впевненість у тому, що розвиток української

літератури є закономірним процесом.

На закономірність розвитку української літератури вказував

також П.О.Куліш. На допиті П.О.Куліш заявив, що її розвиток від-

бувається поряд з формуванням української нації, що цей розвиток

тепер уже не зможе зупинити ніяка сила. «Якщо зів'януть всі нині

працюючі на літературній ниві українці, – записав він у протоколі, –

з'являться нові із простолюдинів і цим новим діячам літератури са-

ма природа підкаже, що треба любити рідну мову і поезію»