один там був політичний. Але я там тільки переночував – і далі. А так у
Києві сидів довго, там була величезна камера – того мають везти туди,
того туди, і вони формували «столипіни»
, кого куди везти. З Києва
потрапив у Харків, там на Холодній Горі сидів доволі довго. З Харкова я
опинився в Воронежі в підвальній камері з такими середньовічними
склепіннями. Потім у Пензу, далі в Рузаївку, з Рузаївки в Потьму, а з
Потьми вже в Явас, в 11-й політичний табір»
1
.
Опанас Заливаха, який належить саме до цієї когорти в’язнів
сумління, згадує, як його зустріли в таборі старі в’язні: «Явас. Так, ніби
два слова – «я» і «вас». І ось, зайшов я в зону. Тут уже зеки, хто звідки,
підійшли до мене: «Ми чули про вас. Як то добре, що ось ми маємо
поповнення. Ми думали, що в Україні вже ні вітру, ні хвилі – а
саджають! Як то добре!»... «Ну, ми, – кажуть, – давно вже не бачили
свіжих в’язнів.» – «Я відсидів, – один каже, – п’ятнадцять». Другий
каже: «Я вже двадцять відсидів». – «А ось ти – свіже поповнення.
Бачимо, що Україна ще є». Цікаво було почути такі слова мрійників
«Ми думали, що вас там вже засипало, замело…»
2
У таборах українські дисиденти знайомилися з дисидентами інших
республік СРСР. Поступово відбувався процес інтеграції українців у
загальносоюзний антитоталітарний рух. В таборах українці брали участь
у різноманітних правозахисних акціях, багато акцій вони ж ініціювали.
Одну з таких подій згадує Анатолій Шевчук, тут видається
доцільним навести велику цитату: «Адміністрація щось починає, як то
кажуть, закручувати гайки – цей режим роблять ще суворішим. І тут
серед певного кола в’язнів – не тільки українців, а й інтернаціоналу,
молодих, – виникла думка, що треба вже якось протестувати. І вирішили
зробить масову голодовку протесту проти посилення цього режиму і
його жорстокостей… брали участь представники українців, прибалти,
росіяни, євреї. Нас було 17 чоловік, молодих, це був цвіт дисидентства.
Там був у таборі БУР – це розшифровується як «барак усиленного
режима», – і нас у той БУР. Там є приміщення камерного типу (ПКТ) по
один бік коридору, а по другий – штрафний ізолятор (ШІЗО), куди на
строк до 15 діб саджали. То, я пам’ятаю, нас у камері було четверо – я,
Федір Клименко (українець, але він за якісь російські справи сидів, тому
українізувався вже в таборі), Сергій Хахаєв (це росіянин з Ленінграда,
симпатичний і дуже інтелігентний хлопчина, з гострим розумом і
сильний противник режиму) і Саша Романов з Нижнього Новгорода,
(студент – там група була якась, посадили їх, молоденьких зовсім). То
ми сім днів голодували. Нам не так треба було витримати скількись-там
днів, бо ми знали, що ніхто нам цього режиму не послабить. А нам треба
«Столипін» – жаргон, спец. вагон для перевезення в’язнів.
1
Аудіоінтерв’ю з А.9Шевчуком. – Взяте В.9Баумером, 1999 // Архів ХПГ. – С.96.
2
Аудіоінтерв’ю з О.9Заливахою. Взяте В.9Овсієнком // Архів ХПГ, 1999. – С.99.