Левченко Олександр. Вікно

Коротко озвався попереджувальний сигнал, зовнішні двері миттєво та безгучно розійшлись, немов розтанувши, і на обличчях дівчат-секретарок, які неквапливо повернулись до входу, зажевріли посмішки. Їхня подруга, котра переповідала через канал голографічного відеозв’язку останні плітки, цілковито ігноруючи суворі заборони начальства, сплеснула руками і вигукнула: Горане! Статний чорнявий чоловік у темно-синьому комбінезоні з нашивками майора увійшов до приймальні, галантно вклонився і промовив: Доброго дня, дівчатка! У мене таке відчуття, що я потрапив до оранжереї!