Литовченко Тимур. Останній з струльдбругів

Фантастична повість. Джеремі дуже хвилювався, але незважаючи на це, а також на неабиякий для свого тіла вік крокував впевнено і твердо. Його хода була може навіть занадто твердою, проте він навмисне тупав так гучно: хай чують, це знак для них. Леле! В такий радісний день один з них навіть не підозрює, що очікує не старезного родича, а майже кам’яного гостя. Якби один з них тільки знав! Якби відав... Він тікав би не оглядаючись на край світу від Джеремі. А поки що він цілком щасливий у своєму невіданні. Три останні кроки старий зробив, високо задираючи ноги й опускаючи на начищений до блиску дубовий паркет минулого сторіччя спочатку витягнутий носок, потім каблук: ту-туп, ту-туп, ту-туп. За дверима зашикали. Керолайн голосно мовила: “Йде”.