Панасенко Леонід. Не камінь

"Він встав як завжди безгучно - щоб не розбудити дружину. Було близько шостої за місцевим часом. У вузькому уламку слюди, який він минулого літа оправив у дерево, невиразно відбилося його велике незграбне тіло. "Наче поспіхом збирали - iз чого прийдеться", мимохідь подумав Кім i всміхнувся.
Він жив уже четверте життя - двістi сорок вісім років від першого народження й трохи більше тридцяти від останнього - i щоразу, коли міняв зношений організм, до найдрібніших деталей відтворював свою не дуже вдалу тілесну оболонку. Його прихильність до традиційної біоформи іншi Імпровізатори вважали дивацтвом, примхою майстра, тому що будь-яка стабільність у мінливому світi завжди коштувала чималих зусиль; значно простіше вигадати собi тіло більш сучасне i зручне для роботи. Він знав, що Імпровізатори-початківцi охоче вирощують масу додаткових органів почуттів, дублюють серцево-судинну систему, а пояснюють усi цi приготування майбутніми труднощами. Аякже, їх чекає воістину божественне заняття - знаходити безнадійнi, потенційно неспроможнi до самозародження життя світи i пробуджувати їх. Спершу запліднювати стійкими органічними з'єднаннями, затим. Одне слово, пекельна праця генного проектувальника, навченого методам формування матеріальних структур за допомогою психополя. Всілякi експерименти iз власним тілом Кім вважав пустощами, марною тратою сил та часу. Iз цього приводу він якось кинув фразу, що стала згодом крилатою: "Справжній Імпровізатор повинен бути консервативніший, ніж матінка-природа; вона-бо могла експериментувати мільйони років, а в нас є строки й усвідомлена мета"."