Історичний словотвір української мови досліджує численні й
різноманітні історичні зміни словотворчих одиниць слова,
закономірності збереження та зміни будови, вживання і функцій
словотворчих одиниць у їх історії. Так, наприклад, старослов'янські
пам'ятки ще не фіксують вживання суфікса -ьц-ь для творення назв
людей за місцем проживання, але в давньоруській мові в поодиноких
випадках він уже з цим значенням виступає (нов-ьгородьць — ЛЛ,
1377), а в староукраїнській і особливо в сучасній українській мові
-ец-ь {-*т-ьц-ь) в регіональних утвореннях належить до числа
продуктивних (льво- вьць — Р., гр. 1352, 6; полтавець, кавказець).
Серед суфіксів давньоруської мови є чимало таких, які стійко
зберігають свої словотворчі функції (оучитель, година), і таких,
які в сполученні з одними
основами зберігають свої словотворчі функції (ловьць, тьрговьць),