– К.: Наукова думка, 1971. – 315 с.
Праця є однією з найперших спроб з'ясувати історію структури
дієслова шляхом зіставлення різних синхронних зрізів мови.
Синхронні зрізи відповідають певним періодам у розвитку давньої і
нової української літературної мови. Принципи періодизації
ґрунтуються на стильовій розгалуженості літературної мови. Загалом
протягом XIV—XIX ст. виділяється 6 періодів, отже, структура
дієслова розглядається на 6-ти синхронних зрізах.
Структура дієслівних основ розглянута у двох планах: формальному і семантичному. Формальний план аналізу структури передбачає виділення інвентарю дієслівних морфем та їх варіатнів на кожному синхронному зрізі, семантичний — висвітлення історії граматичних категорій дієслова (змін у морфемному складі при вираженні тих самих категоріальних значень, розвитку нових категоріальних значень та їх формального вираження та ін.).
Аналіз структури дієслівних основ за синхронними зрізами дає змогу авторові зробити ряд теоретичних узагальнень про тенденції мовного розвитку, про співвідношення кількісних і якісних змін у мові, про питання норми на різних етапах історії літературної мови.
Структура дієслівних основ розглянута у двох планах: формальному і семантичному. Формальний план аналізу структури передбачає виділення інвентарю дієслівних морфем та їх варіатнів на кожному синхронному зрізі, семантичний — висвітлення історії граматичних категорій дієслова (змін у морфемному складі при вираженні тих самих категоріальних значень, розвитку нових категоріальних значень та їх формального вираження та ін.).
Аналіз структури дієслівних основ за синхронними зрізами дає змогу авторові зробити ряд теоретичних узагальнень про тенденції мовного розвитку, про співвідношення кількісних і якісних змін у мові, про питання норми на різних етапах історії літературної мови.