Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття

Подождите немного. Документ загружается.

Україна у ХIX cт. ... 441

П.О.Куліш зауважував, що українська література, як і вся націо-

нальна культура, пустила в життя глибоке коріння і завдання полягає

в тому, щоб вживати дійових заходів до їх загального розвитку.

Як свідчать численні факти, кирило-мефодіївці крізь все

життя пронесли палку любов до усної народної творчості,

особливо до дум і пісень та переказів на історичну тематику.

За висловом відомого в ті часи вченого-славіста І.Срезнєв-

ського, сива давнина «зберігалася, в пам'яті бандуристів, на-

щадків тих бандуристів, які подібно скальдам скандинавів

супроводжували хоробрих волелюбів запорізьких у всі похо-

ди, подібно скальдам збуджували їх в битві своїми піснями,

подібно скальдам зберігали для потомства в піснях і думах

своїх подвиги хоробрих»

. Усне поетичне слово стало для

членів Товариства одним із джерел, з якого вони черпали

свої естетичні та історичні уподобання.

Кирило-мефодіївці робили спробу згуртувати українську інтелі-

генцію для видання збірок українських народних пісень, дум, перека-

зів, публіцистичних творів, наукових праць з історії тощо.

Т.Г.Шевченко з гнівом картав багатьох її представників за інертність

та нерішучість, вимагав від літераторів активної роботи. «Велика туга

осіла мою душу, – писав він 8 березня 1847 р. у передмові до другого

видання «Кобзаря», – чую, а іноді й читаю, ляхи друкують, чехи, сер-

би, болгари, чорногори, москалі, всі друкують, а в нас ані телень, не-

наче всім заціпило, чого се так, браттья мої? Може злякалися нашестя

іноплеменних журналістів? Не бійтеся!»

Отже, в поглядах на основні проблеми розвитку літератури

кирило-мефодіївці одностайно виступили за продовження і розви-

ток її прогресивних традицій

Оцінюючи заслуги Т.Г.Шевченка у розвитку української лі-

тератури, І. Франко писав, що «могутній дух, яким він надихав

нашу літературу, не переставав впливати і досі, і нема україн-

ського поета і письменника пізнішого періоду, який був би ві-

льний від впливу цього духу. Зачеплені Т.Г.Шевченком, чи по-

кладеним в основу поетичних творів, лишаються живими й до-

сі. І довго ще не перестануть бути провідними ідеями українсь-

кої літератури»

Багато питань, які були підняті і які не судилося розв'язати в

галузі літератури кирило-мефодіївцям, продовжували вирішу-

вати кращі представники української літератури: Марко

Розділ V. 442

Вовчок, Панас Мирний, І.Франко, П.Грабовський, Леся Укра-

їнка, М.Коцюбинський та інші.

Значне місце в історичній та літературній спадщині кирило-

мефодіївців посідають погляди на перспективу української мови.

Гострота, важливість і актуальність цієї проблеми обумовлюється

тим, що царський уряд та його сатрапи на протязі довгих років не

тільки щодо культури українського, а й інших пригноблених наро-

дів проводили систематичну політику утисків та обмежень.

В антинаціональній політиці, за висловом Луначарського,

«мова так званої панівної нації стає першим засобом казарменно-

поліцейського нівелювання культур всіх народів даної держави…

Повільне вимирання поневолених націй дехто вважав навіть мало

не за успіх космополітичної цивілізації»

В ті часи побутувало твердження, що українська мова є мовою

простонародною, неясною, здатною створити лише невибагливі ві-

рші та драматичні твори для невибагливого читача.

Отже, боротьба кирило-мефодіївців за українську мову розго-

рнулась в той час, коли, за висловом Т.Г.Шевченка, «всі оглухли –

похилились в кайданах…», коли не тільки солдатський чобіт режи-

му Миколи І топтав українську мову та літературу, але й українська

інтелігенція соромилась своєї мужицької вимови. «Мені було прик-

ро, – писав з цього приводу М.І.Костомаров, – що така прекрасна

мова залишається без всякої обробки і зверх того підлягає зовсім

незаслуженій зневазі»

Виступаючи проти самодержавства, важкого соціального і

національного гніту, кирило-мефодіївці одночасно виступили

і на захист життєздатної української мови. Вони з усіх сил

доводили, що українське слово – це є мова народу, який має

свою історію і своє майбутнє.

В одній із своїх ранніх праць – «Обзоре сочинений, писа-

ных на малоросыйском языке» (1843) М.І.Костомаров писав:

“Мова, що її називаємо завжди малоросійською, якою роз-

мовляють в Південно-Західних губерніях Росії і в галицькому

королівстві, не є наріччя російської мови… Вона існувала

здавна і тепер існує як наріччя слов'янського кореня, що за-

ймає по своїй граматичній і лексичній будові середину між

східним і західним наріччям великого слов'янського племені,

наріччя правильне… і здатне до розвитку літературної осві-

ченості”

Україна у ХIX cт. ... 443

У передмові до “Кобзаря” Т.Г.Шевченко, підбадьорюючи дру-

зів, закликав їх плідно трудитись на ниві рідного слова, радив їм не

звертати уваги на наклепи реакціонерів

Кирило-мефодіївці щиро бажали бачити свій народ не тільки ві-

льним від соціального рабства, а й спадкоємцем своєї самобутньої ку-

льтури, хранителем своєї материнської слави. В цьому відношенні

вони виступили продовжувачами початої справи Котляревським, Гу-

лаком-Артемовським, Гребінкою, Квіткою-Основ'яненком, поетами-

романтиками: Срезнєвським, Метлинським, Бодянським, Шпигоць-

ким, Львівською “Руською трійцею” (Шашкевичем, Вагилевичем, Го-

ловацьким) та іншими діячами українського літературного руху.

Проте в поглядах на вирішення мовного питання кирило-

мефодіївці пішли далі згаданих вище попередників, оскільки в

останніх боротьба за розвиток української мови не виходила за рам-

ки літературної сфери. Члени ж Товариства вважали, що боротьба

за мову повинна бути складовою частиною політичної боротьби не

тільки українського, а й всіх інших народів проти соціального та

національного гніту. Це положення підтверджується змістом звер-

нення кирило-мефодіївців до українського народу.

Розпочата боротьба за утвердження української мови пізніше

знайшла братню підтримку з боку Чернишевського, Герцена, Доб-

ролюбова та інших російських революціонерів-демократів.

М.О.Добролюбов у згаданій вище статті “Кобзар Шевченко” (1860)

писав, що тепер уже “ніхто не відмовить малоросійському, як і вся-

кому іншому народу в праві та здатності розмовляти своєю мовою

про предмети своїх потреб, прагнень і спогадів”

Отже, боротьба кирило-мефодіївців за впровадження загальної

освіти для народу, за визнання та утвердження української мови і

літератури, за їх рівноправність з мовою і літературою російською,

за демократичні принципи у їх розвитку була одночасно боротьбою

за розвиток та утвердження демократичної культури всієї багатона-

ціональної Росії.

ІІІ. Месіянські ідеї

Розуміння історичного процесу у переважної більшості кири-

ло-мефодіївців пов'язане з умовами життя і праці людей, з їх спо-

конвічною боротьбою проти гнобителів та прагненням до щасливо-

Розділ V. 444

го життя, з вірою в поступовий суспільний розвиток та торжеством

такого суспільного ладу, в якому не буде гноблення людини люди-

ною, в якому розкриваються творчі сили простого народу, насту-

пить мир, дружба і братерство між народами. Цими ідеями просяк-

нуті "Книга буття", "Статут", звернення “Брати Українці!” та “Брати

Великоросіяни та Поляки!”

Слід зауважити, що багато історичних процесів і явищ кирило-

мефодіївці пояснювали з ідеалістичних позицій, окутуючи інколи

свою філософію релігійною оболонкою. І в цьому немає нічого від-

сталого і дивного. В ті часи релігійне забарвлення було властиве

для соціальної філософії Сен-Сімона та Фур'є, Міцкевича, деякої

частини петрашевців та інших тогочасних мислителів.

Переважна більшість кирило-мефодіївців, як і багато ін-

ших прогресивних діячів і революціонерів того періоду, була

переконана в тому, ніби релігія може стати активною силою

суспільного прогресу лише тоді, коли вона перестане служи-

ти царям і поміщикам, коли вона разом з освітою, за висло-

вом В.М.Білозерського, відкриватиме простим людям світло

правди, прагнення до “миру і волі, рівності для всіх і братства

народів…”

На їх думку, саме такі ідеали були покладені в основу хрис-

тиянства на початку його виникнення. Ці ідеали

В.М.Білозерський пропонував кирило-мефодіївцям викорис-

тати для обгрунтування закономірності свого виступу проти

самодержавно-кріпосницької системи

Отже, ця, на перший погляд наївна, філософія на той час була

небезпечною для уряду, оскільки вона розраховувалась на пробу-

дження народних мас до революційної боротьби.

Проте було б неправильно думати, що погляди окремих кири-

ло-мефодіївців на історичний процес були позбавлені розуміння

окремих матеріалістичних положень.

У "Книзі буття", зверненнях до “Братів Великоросіян і Поля-

ків” та до “Братів Українців” шлях до щасливого життя визначено

через активну революційну боротьбу пригноблених мас за землю,

волю, рівність, братерство і дружбу між народами. У "Книзі буття"

висловлена тверда впевненість у тому, що прийдешнє життя сло-

в'янських народів буде щасливим, що воно наступить лише в ре-

зультаті їх спільної боротьби за своє соціальне і національне визво-

лення.

Україна у ХIX cт. ... 445

Т.Г.Шевченко, М.І.Гулак, П.О.Куліш, М.І.Костомаров та інші

кирило-мефодіївці розглядали історичний розвиток як процес, в

якому існує певна закономірність, або певна наступність між мину-

лим, сучасним і майбутнім. “Історія вже багато разів дивувала нас

виникненням глибоко вкоріненої нової життєвої сили під змертві-

лими, майже нерухомими рештками минулого порядку речей… Але

вона ще ніколи не відступала від законів наступництва між старим і

новим часом”

. Ці слова були висловлені П.О.Кулішем в 50-ті роки,

проте вони є яскравим свідченням того, що він прекрасно розумів

особливість історичних процесів. Такий підхід до пізнання історич-

ного розвитку допоміг багатьом кирило-мефодіївцям зробити ви-

сновок, що історія не є результатом капризної волі царів, окремих

видатних діячів, а розвивається і рухається за своїми внутрішніми

законами.

Поступово Т.Г.Шевченко, М.І.Костомаров, П.О.Куліш,

М.І.Гулак все більше переконувались, що історичні події пов'язані

між собою не вольовими факторами, а причинною обумовленістю,

логікою самого розвитку. Це яскраво видно при дослідженні ними

обставин, що породили виникнення козацтва, появу селянсько-

козацьких повстань кінця ХІV початку ХVІІ ст., боротьбу українсь-

кого народу проти шляхетської Польщі в 1648–1654 рр., возз'єднан-

ня України з Росією та інших історичних подій.

При такому розумінні історичної обумовленості вивчення іс-

торії для членів Товариства набирало актуального значення, оскіль-

ки потрібно було пізнати справжні скриті пружини суспільного роз-

витку. Намагаючись розібратись в обумовленості історичного роз-

витку, кирило-мефодіївці, особливо їх революційна частина, прави-

льно підмітили найбільш характерні його риси: поступовий хід іс-

торії, взаємозв'язок суспільних явищ, природність революційних

переворотів тощо.

Ці спостереження знайшли свій яскравий вияв у політичній

програмі Товариства "Книзі буття", зверненнях кирило-мефодіївців

до російського, українського та польського народів, революційній

поезії Т.Г.Шевченка, окремих висловлюваннях М.І.Гулака, І.Я.По-

сяди та інших членів Товариства.

Кирило-мефодіївці вважали, що ініціатива в боротьбі слов'ян-

ських народів за своє соціальне та національне визволення належа-

тиме Україні. Так повинно бути тому, що український народ в цій

Розділ V. 446

справі має певний історичний досвід та традиції. “Жодне з слов'ян-

ських племен, – писав В.М.Білозерський в пояснювальній записці

до "Статуту" Товариства, – не може такою мірою прагнути до само-

бутності і збуджувати решту братів, як ми, українці. В минулому

житті ми бачимо приклад і плодів рабства, і постійності у боротьбі

за волю і віру христову…”

Тут же В.М.Білозерський доводив, що героїчний дух своїх

предків можна буде воскресити в народній пам'яті і перенести на

інші слов'янські народи. В. М. Білозерський виступає інтерпретато-

ром ідей Т.Г.Шевченка, який у вірші “Стоїть у селі Суботові” ще у

1845 р. писав:

Церков-домовина

Розвалиться… і з-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!...

Ідеї подібного характеру знайшли місце і в політичній програ-

мі Товариства – "Книзі буття". В цей документ кирило-мефодіївці

записали, що Україна пробудить братські слов'янські народи “і пов-

стане слов'янщина”. Безумовно, ці погляди носять месіанський ха-

рактер і для науки давно втратили своє значення. Проте в 40-ві роки

ХІХ ст. вони були спрямовані проти гнобительської ідеології і віді-

гравали певну прогресивну роль у боротьбі проти царизму.

Месіанство кирило-мефодіївців, як і інших прогресивних діячів

того часу, не проповідувало приниження чи образу інших народів. У

месіанському покликанні члени Товариства бачили братерський

обов’язок українського народу щодо інших народів – підняття приг-

ноблених мас на боротьбу проти соціального та національного гніту.

IV. Історичне значення Товариства

Програмні документи кирило-мефодіївців, їх історичні праці,

художні твори, листи та інші матеріали є не тільки цінними істори-

чними джерелами, а й визначними пам'ятками визвольної боротьби

українського народу проти соціального та національного гніту. До-

сліджуючи ряд проблем вітчизняної та світової історії, переважна

Україна у ХIX cт. ... 447

більшість кирило-мефодіївців висловила ряд прогресивних погля-

дів, які були вкладом не тільки у розвиток історичної науки, а й ви-

звольної думки.

Продовжуючи розвивати прогресивні традиції попередньої

української і російської суспільно-політичної думки, члени То-

вариства поглибили розробку антицаристських ідей. Оцінюю-

чи самодержавство як гальмо історичного прогресу, вони ви-

словили правильну думку, що найкращою політичною фор-

мою суспільного ладу для всіх народів є республіка.

Т.Г.Шевченко, М.І.Гулак, І.Я.Посяда, О.О.Навроцький, М.І.Кос-

томаров, Г.Л.Андрузький та інші внесли вагомий вклад у розвиток

ідей, які були спрямовані проти соціального гніту, поділу суспільс-

тва на стани і класи. Кріпосницьку систему вони відносили до най-

більшої соціальної несправедливості.

Кирило-мефодіївцям належить також розробка питань в га-

лузі захисту прав народів Росії. Вони мріяли про рівноправ-

ність всіх народів, про ті часи, коли український народ зможе

вільно розвивати своє політичне і культурне життя. Вони віри-

ли в можливість створення слов'янської федерації, в межах

якої буде справедливо вирішене національне питання.

Окремі кирило-мефодіївці внесли нове слово і в оцінку ролі

народних мас в історії. Розглядаючи народні маси як творця духов-

них і матеріальних цінностей, революційно настроєна частина ки-

рило-мефодіївців вважала, що в народних масах криється та суспі-

льна сила, яка здатна збройним шляхом повалити самодержавно-

кріпосницький лад та побудувати нове, щасливе суспільство. Окре-

мі кирило-мефодіївці у своїх працях, всупереч своїм попередникам,

прагнули показати, що в основі багатьох історичних подій, процесів

і явищ лежать передусім соціальні обставини, взаємовідносини ста-

нів, постійна боротьба між пригнобленими та їх панами.

Вони повели боротьбу проти верхоглядства в історичній

науці, за глибоку наукову розробку вітчизняних та зарубіж-

них джерел, розширення горизонтів української історії. Ки-

рило-мефодіївцям належить розгортання в Україні боротьби

проти реакційних концепцій істориків офіційного напрямку,

особливо великодержавників.

До висловлених кирило-мефодіївцями поглядів та ідей сягають

думки багатьох наступних поколінь прогресивних діячів українського

Розділ V. 448

національно-визвольного руху, істориків, філософів, літераторів, ет-

нографів, археологів. З великою повагою до праць кирило-мефодіїв-

ців ставилися відомий вчений-славіст І.Срезневський, один з визнач-

них дожовтневих істориків М. Максимович, історик та громадський

діяч М.Драгоманов, відомий вчений Д.Багалій, українські письменни-

ки революціонери-демократи М. Коцюбинський, І.Франко та багато

інших визначних діячів української культури.

М.Драгоманов сказав друзям, що у своїй діяльності він праг-

нув втілити в життя ті ідеї, “до яких прийшли в сорокові роки славні

кирило-мефодіївські брати…”

. Досліджуючи твори українського

Кобзаря, І.Я.Франко зробив висновок, що Тарас Шевченко “став во-

лодарем в царстві духа”, “велетнем у царстві людської культури”,

“вказав нові і світлі шляхи професорам і книжним вченим”

М.Коцюбинський в листі до І.Франка від 18 березня 1091 р. писав,

що П.Куліш, незважаючи на допущені хиби і помилки, заслужив

“право на нашу велику повагу і вдячність”

Погляди кирило-мефодіївців на окремі питання історії знайшли

гарячий відгук і підтримку з боку багатьох представників визвольно-

го руху. Зокрема, високо шанували та використовували у своїх пра-

цях окремі думки членів Товариства петрашевці, О.Герцен, М.Черни-

шевський та багато інших видатних людей дореволюційної Росії.

У поглядах на шляхи і засоби боротьби за досягнення своїх

ідеалів у середовищі членів Товариства намітилося два напря-

мки: революційно-демократичний (Т.Шевченко, М.Гулак,

О.Навроцький, І.Посяда, Г.Андрузький) та реформістський

ліберально-буржуазний (П.Куліш, В.Білозерський, О.Марко-

вич, О.Тулуб). За своїми політичними намірами М.Косто-

маров підійшов близько до революційного крила Товариства.

Проте діяв слабо, нерішуче і порвати з реформістськими ілю-

зіями не зміг.

У політичній та науковій діяльності членів Товариства було

чимало тернистих пошуків, пекучих роздумів та прикрих помилок.

Вони пояснюються важкими умовами часу та слабким рівнем роз-

витку тогочасної суспільно-політичної думки та історичної науки.

За слабкі місця і помилки в поглядах кирило-мефодіївців чіплялися їх

недруги. Вони прагнули затушувати прогресивні погляди кирило-

мефодіївців, випнути недоліки і цим самим принизити їх місце і за-

слуги у розвитку визвольних ідей в Україні та історичній науці.

Україна у ХIX cт. ... 449

Дослідження спадщини кирило-мефодіївців зобов'язує нас від-

дати їм належне як політичним діячам, історикам, письменникам,

фольклористам, етнографам, археологам.

V. Запитання та завдання

?

1. Що ви знаєте про дві течії в середовищі Товариства щодо по-

глядів на шляхи боротьби за втілення в життя програмних ідеалів?

2. Охарактеризуйте ставлення членів Товариства до українсь-

кої культури та її місця у світовому процесі.

3. Яку роль у процесі боротьби за визволення українського на-

роду кирило-мефодіївці відводили освіті?

4. Чому вчені інколи критикують кирило-мефодіївців за ме-

сіанізм?

5. Чому ідеї кирило-мефодіївців все більше завойовують пова-

гу всієї світової наукової громадськості?

VІ. Джерела та література

1. Україна. – К., 1925. – Кн. 1-2. – С. 79.

2. За сто літ. – К.: ДВУ, 1928. – Кн. 2. – С. 58; Відповідно до зазначе-

них вище думок, очевидно, виник задум «Карманной книжки для помещи-

ков» (1846), в якій Куліш П.О. прагнув показати, що поміщики можуть по-

легшити життя кріпаків і навіть зробити їх щасливими, поліпшивши їх по-

бут, умови життя і праці. Це не значить, що Куліш П.О. не зазнав на собі

впливу з боку революційно настроєних кирило-мефодіївців і під їх тиском

не міняв своєї думки. Це яскраво позначилось на змісті “Повести об украи-

нском народе”, де Куліш П.О. з усією пристрастю показав віковічну боро-

тьбу українського народу проти соціального та національного гніту.

3. З ідеології кирило-мефодіївців: Записка Василя Білозерського. // Укра-

їна. – 1914. – № 1-4. – С. 82.

4. Былое. – СПб., 1906. – № 2. – С. 67.

5. Бортников А.И. Кирилло-Мефодиевское общество (главные идеи и

цели) // Труды исторического ф-та Киевского университета им.

Т.Г.Шевченка. – К., 1940. – Т. 1. – С. 221–241; його ж. Шевченко і організація

Кирило-Мефодіївського товариства // Київський держуніверситет. Наукові

записки. Збірник філологічного ф-ту. – К., 1939. – № 1. – С. 275–278; Сергієн-

ко Г.Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів. –

Розділ V. 450

К., 1971. – С. 259; Назаренко І.Д. Суспільно-політичні, філософські, естетич-

ні та атеїстичні погляди Т.Г.Шевченка. – К., 1964. – С. 201.

6. Куліш П.О. Спогади про Тараса Шевченка. – Х. – К., 1930. – С. 30.

7. Костомаров Н.И. Автобиография // Литературное наследие. –

СПб., 1890. – С. 163

8. Костомаров Н.И. Автобиография // Русская мысль. – СПб., 1885. –

Кн. V. – С. 210–211.

9. Більш детально про це див: Сергієнко Г.Я. Яскрава сторінка виз-

вольного руху. – К., 1971. – С. 35–43; його ж. Суспільно-політичний рух в

Україні після повстання декабристів. – К., 1971. – С. 229–231.

10. Костомаров Н.И. Автобиография // Литературное наследие. –

СПб., 1890. – С. 63.

11. Науково-публіцистичні та полемічні писання Костомарова. – К.,

1928. – С. 88–89.

12. За сто літ. – К., 1928. – Кн. 2. – С. 52.

13. Кирило-Мефодіївське товариство: В 3-х томах. – Т. 1. – К., 1990. –

С. 177.

14. Там само.

15. Там само. – С. 136.

16. Кирило-Мефодіївське товариство. В 3-х томах. – Т. 1. – К., 1990. –

С. 149.

17. Там само. – С. 169–170.

18. Україна. – К., 1925. – № 1-2. – С. 49.

19. Записки історико-філологічного відділу ВУАН. – К., 1926. – Кн.

VII–VIII. – С. 371.

20. Матеріали. – С. 9, 12.

21. З ідеології кирило-мефодіївців. Записка Василя Білозерського //

Україна. – К., 1914. – № 1–4. – С. 82.

22. Костомаров Н. И. Автобиография // Литературное наследие. –

СПб., 1890. – С. 62.

23. Кирило-Мефодіївське товариство: В 3-х томах. – Т. 2. – К., 1990. –

С. 131.

24. З ідеології кирило-мефодіївців. Записка Василя Білозерського //

Україна. – К., 1914. – № 1-4. – С. 82.

25. Там само. – С. 81.

26. Матеріали. – С. 35.