Третього рейху, хоча й висвітлюються в статтях багатьох дослідників, зокрема Вольфганга
Шильда. Традиційна феноменологічна спрямованість прослідковується у "Свободі, моралі та
праві" (1994 р.) Яна Шаппа. Звісно, тривають наукові пошуки у сфері правової антропології
(Е. Лампе), логіки права (У. Клюг, Р. Шрайбер, О. Вайнбергер), риторики права (О. Вальвег,
В. Штрекенбергер, Ф. Гальт), а також у галузі феміністичної філософії права (У. Герхард, М.
Фроммель).
Німецька філософія права посідає особливе місце в розвиткові світової філософії права:
Німеччина, батьківщина класичної філософії права, дала світові найвеличніші здобутки в цій
галузі, втілені в концепціях Канта і Гегеля; в системі університетської освіти цієї країни
передбачено навчальну дисципліну "філософія права". Загалом же філософія права Німеччини
розвивається в контексті світової філософії права, яка зараз гнучкіша і менш претензійна, ніж
філософія права XVIII ст., більше акцентує на проблемі обстоювання пріоритету особистості
та її суб'єктивних прав щодо державного права. У преамбулах конституцій Заходу найчастіше
діють три принципи: недоторканність людського життя, свобода, рівність прав.
Ще однією особливістю німецької філософії права, яку ілюструє творчість Ю. Габермаса, є
розмивання старих меж між філософськими напрямами в дослідженні правових та юридичних
питань, спроба комплексного дослідження права з урахуванням його різноманітних виявів і
принципів функціонування.
184
§ 5. Права людини в контексті західноєвропейського права
5.1. Поняття прав
Те, що людина має певні права, видається очевидним. Не може існувати суспільство, в якому
його членів було б позбавлено всіх соціальне визнаних можливостей діяти, володіти,
реалізовувати свої інтереси тощо. Права — це визнані суспільством і забезпечені всією
системою суспільного життя форми та способи людської самореалізації: те, що існує як
усталені й незаперечні можливості для людини вчиняти так чи інакше. У кожному з прав
міститься визначення того, відносно чого будь-яка людина — учасник суспільства — може
робити вибір, по-кладаючись цілковито на власний розсуд і керуючись виключно своєю
волею, яка у межах цього вибору не підзвітна ані перед ким, а відтак — вільна. Наприклад,
право власності передбачає, що я можу будь-яким чином розпорядитися річчю, яка мені
належить. Можу її продати, обміняти, плекати, зламати, сховати від усіх, кинути на дорозі.
Право виборця означає, що я лише на свій розсуд вирішую, кому віддати свій голос, — тобто,
хто репрезентуватиме мою волю в загальнополітичному житті, хто у парламенті чи в інших
представницьких органах влади буде промовляти і діяти від мого імені.
Отже, наявність у людини певних прав видається самозрозумілою очевидністю. Але як у
культурно-історичному, так і в суто юридичному плані тут маємо не очевидність, а проблему,
котру людство розв'язує протягом усієї своєї історії. Річ у тім, що права, що їх та чи та особа
має в суспільстві, у більшості історично знаних політико-право-вих систем належать їй не
безумовно, а виключно завдяки належності до тієї чи тієї соціальної групи. Права людини
чітко відповідають її соціальному статусові, себто тому місцю в соціальній системі, яке вона
обіймає. У цьому випадку її права — це не права власне особистості, а якості й можливості
соціальної ролі, що її виконує людська особа.
185
5.2. Ієрархічний порядок суспільства
Мають права не особи, а ролі. Кожен отримує сукупність прав лише завдяки своєму місцю в
соціумі, тобто в системі соціальних відносин. Певна річ, що дворянин за умов феодального
суспільства має незрівнянно більший обсяг і набір прав, аніж селянин чи ремісник. Майстер
середньовічного цеху має права та привілеї, на які годі сподіватися не лише селянину, а й
підмайстрові. Права єпископа передбачають можливості, яких позбавлені священики нижчого
рангу і на які навіть не думає зазіхати мирянин — хоч би й сам король. У цих прикладах
бачимо низку соціальних ролей — дворянина, цехового майстра, селянина, єпископа тощо. З
кожною пов'язані певні права, які стають надбанням тієї особи, котра обіймає ту чи ту посаду,
посідає те чи те місце в суспільстві. Всі разом соціальні ролі утворюють суспільний лад,
систему місць у соціальній ієрархії, за кожним із яких закріплено відповідний набір прав.
Тому можна казати, що суб'єктом прав в ієрархізованому соціумі є не власне особа —