занепаду феодального абсолютизму.
Термін "правова держава" з'явився в німецькій політи-ко-юридичній літературі в першій
третині XIX ст. Ідеологи зростаючого капіталізму щиро вірили у всесилля політико-
юридичних норм та інститутів. Справедливе законодавство здавалося їм не тільки
необхідною, а й достатньою умовою для здійснення соціальної справедливості.
Невід'ємним особистим свободам надавався статус природних прав, що належать людині як
природній істоті. Необхідність конституційного обмеження влади обумовлювалася
посиланням на первісний суспільний договір, нібито укладений за стародавніх часів у момент
установлення держави. Це, звісно, були ілюзії, споглядальні побудови. Рівночасно принципи
конституціоналізму, рівності перед законом, верховенства закону, поділу влади тощо стали
великим загальнодемократичним завоюванням, надбанням людської цивілізації.
1
Юм Давид Сочинения: В 2 т М., 1966. - Т 2. С. 573.
2 Див.: Гумбольдт В. Язик в философии культури. — М., 1985. — С. 25.
223
У визначеннях права, вміщених в енциклопедіях, словниках, популярних юридичних
виданнях, відсутнє поняття свободи. На першому плані фігурують такі положення (вирази), як
"регулювання", "управління", "регламентація" тощо.
Дати стисле визначення права, яке охопило б усі його функції та підвиди (тобто право
кримінальне, процесуальне, майнове, цивільне, трудове, арбітражне, екологічне і т. д.), —
завдання дуже складне. Але під кутом зору філософії права можна зробити спробу визначити
його сутність.
Право — це система встановлених чи санкціонованих державою загальнообов'язкових норм,
які забезпечують спільне громадянсько-політичне співіснування людей на основі особистої
свободи, ідеалів рівності й справедливості за мінімуму карального насильства. Право не є
правом без законодавчих обмежень, що їх суспільство накладає на можливі репресивні дії
самого державного механізму. Обмеження ці фіксуються в конституції як безпосередній вираз
волі народу. Якраз конституція, оскільки вона визначає взаємні обов'язки держави та
громадян, є втіленням законності, на відміну від поліцейських, вказівних, адміністративно-
бюрократичних настанов. Конституція — фундамент і серцевина всієї правової системи.
Суттєвим розділом конституції як основного закону держави є такі права людини, як свобода
совісті, слова, власності, особистої недоторканності тощо. Це — чисте втілення права, тобто
безумовного суспільного дозволу найпростіших і водночас найважливіших умов громадсько-
політичного буття.
Права і свободи, які визначають юридичний статус особистості, мають найсуттєвіше значення
для оцінки розвиненості й демократичності правової системи. А долучення до них таких
соціальних прав, як право на працю, відпочинок, освіту, безплатну медичну допомогу тощо є
одним із найважливіших показників прогресу певної цивілізації.
Усякі законодавчі акти держави, продиктовані економічною, соціальною чи політичною
діяльністю, можуть бути правомірними лише тоді, коли вони не суперечать конституції та не
порушують закріпленого в ній юридичного статусу особистості. Цього статусу особливо
важливо дотримуватися стосовно до кримінального закону.
224
Співвіднесеність кримінального кодексу з конституцією ставить каральну репресію в межі
певної відповідальності за виявлений і грунтовно доведений злочин та не дозволяє їй бути
знаряддям тотальної тероризації суспільства.
Діалектика функціонування права полягає в тому, що воно, з одного боку, безсиле,
декларативне без державної підтримки, а з іншого — лімітує та спрямовує цю підтримку
права державою і в такий спосіб перетворює себе в засіб захисту конституційних свобод.
Правова перевага закону полягає ще й в тому, що формально йому юридичне байдуже до
внутрішнього світу громадянина, до його внутрішніх бажань, помислів, настроїв, незважаючи
на те, що вони могли мати в собі злочинні наміри. Правовий закон не дозволяє робити виснов-
ки на основі напряму думок людей, відтак домислювати (передбачати) можливі злочинні дії та
певним чином на це реагувати.
Байдужість правового закону до ще не втілених суб'єктивних схильностей не є виразом
юридичної байдужості чи бездушності. Навпаки, в цій байдужості Знаходить вираз