е людина. "Тепер я тверджу: людина і взагалі усяка розумна істота існує як мета сама по собі,
а не лише як засіб для будь-якого застосування з боку тієї чи іншої волі"
2
.
Одначе підхід до людини як мети передбачає, що все, що знаходиться поза людиною, всі
предмети схильностей, предмети її потреб мають підпорядковане значення, вони "... мають
лише зумовлену цінність, тому що якби не було схильностей і потреб, які на них грунтуються,
то й предмет
Див.. Кант Й. Основи метафизики нравственности // Соч.. в 6 т М. 1965.-Т 4(1).-С.229. 2
Там само. — С. 269.
267
не мав би ніякої цінності"
1
. Тут Кант уже розкрив зміст поняття цінності, той напрямок
конкретизації змісту цього поняття, який у майбутньому виявився головним, тобто він
установив зв'язок між поняттями "цінність", "схильність", "потреба".
"Самі ж схильності як джерела потреб мають настільки мало абсолютної цінності, заради якої
слід було б бажати їх самих, що загальне бажання, яке повинна мати кожна розумна істота, —
це бути зовсім вільною від них"
2
. Виходить, що й тут Кант, спираючись на глибоку історико-
фі-лософську традицію, оригінально тлумачив і самі схильності — увільнення самого себе від
марноти, метушні, звичок, бажань тощо. В остаточному підсумку виявляється, що схильності,
потреби мають сенс лише настільки, наскільки вони повинні служили людині. Вони важливі
не самі по собі, людина не повинна ставати рабом цих схильностей.
Висновок, що його робить Кант з усього викладеного вище, полягає в тому, що цінність усіх
предметів, які ми здобуваємо через наші вчинки, завжди зумовлена. "Предмети, існування
яких хоч і залежить не від нашої волі, а від природи, мають, однак, якщо вони не наділені
розумом, тільки відносну цінність як засоби і називаються через це речами, тоді як розумні
істоти називають особами, оскільки їхня природа вже вирізняє їх як цілі самі по собі, тобто як
щось, що не слід застосовувати лише як засіб, отже, позаяк обмежує всяку сваволю (і складає
предмет поваги)"
3
Підбиваючи підсумок кантівського аналізу поняття цінності, слід відзначити, що найбільш
важливим тут є те, що це поняття у власному розумінні він співвідносив із людиною як
метою, її розвитком, а такий аспект цінності, як корисність, поняття зумовленої, відносної
цінності — зі світом природи, бажань. Основну увагу він звертав на суб'єктивний аспект
цінності, хоча відмічав і наявність об'єктивного аспекту, що його, втім, детально не розробляв.
Запропонована І. Кантом концепція цінності добре розкриває суб'єктивний аспект цінності, її
внутрішню людську
Кант Й. Основи метафизики нравственности. — Т 4(1) — С. 269. 2 Там само
Там само. 268
природу, і меншою мірою торкається об'єктивного аспекту, об'єктивних підвалин.
Німецька класична філософія від Канта до Гегеля сприйняла саме кантівську концепцію.
Фейєрбах, хоча він принципами побудови філософської системи відрізнявся і від Канта, і від
Фіхте, і від Шеллінга, і від Гегеля, включав кантівську концепцію до свого антропологізму.
Всі основні течії філософії XX ст. кінець кінцем виявляються або конкретизацією тих
проблем, що були намічені в німецькій класичній філософії, або ж розробляються через
протиставлення своєї проблематики тій проблематиці, яка була сформульована в цій
філософії.
Німецька класична філософія виявилась основоположною для розроблення проблеми
цінностей у різних філософських напрямах. Позитивізм не сприйняв її, бо в його межах
акцент було зроблено на істинності; антропологічна проблематика, цінність як характеристика
суб'єктивної діяльності були штучно винесені за межі філософського пізнання. Через
проголошену ним програму позитивізм відмовився від аналізу внутрішнього, духовного
начала цієї діяльності, відкинув її до сфери психології, а категоріальний філософський аналіз
затаврував як "метафізику".
Філософське розуміння цінності намагався розвинути К. Маркс. Він виходив із зв'язку
цінності з корисністю. Людина, писав Маркс, ставиться до предметів зовнішнього свіїу як до
засобів задоволення її потреб. Проте люди не починають із того, що "стоять у цьому
теоретичному відношенні до предметів зовнішнього світу", а активно діють, оволодівають за
допомогою дії певними предметами зовнішнього світу і в такий спосіб задовольняють свої по-
треби"
1
. Іншими словами, люди здійснюють виробництво. А ця їхня життєдіяльність