громадянами за невиконання взятих на себе зобов'язань. Відсутність надійних правових
механізмів контролю суспільства за діяльністю держави призводить до порушення прав
людини. Цей принцип спрямований проти різних форм сваволі, анархії, вседозволеності, що
надзвичайно важливо, оскільки об'єктом регулятивної дії закону виявляється найскладніша,
найвідповідальніша і "найнебезпечніша" зона в житті суспільства — політична, державна
влада, та ділянка суспільного життя, де можуть відбутися непомірна її концентрація,
зловживання, узурпація. Закон, дія якого поширюється на політичну, державну владу, стає
фактором, здатним за відповідного рівня розвитку демократії та культури протистояти
негативним явищам у цій сфері. Недарма Наполеон щодо підготування конституції казав:
"Пишіть так, щоб було коротко і незрозуміле". У такий спосіб він намірявся уберегти
верховну владу від конституційних обмежень.
У недалекому минулому працівники нашого державного апарату виявляли зневажливе
ставлення до закону, що призводило до правопорушень. Без формування правової культури
службових осіб, без підвищення авторитету права, тих високих цінностей, які воно виражає, в
суспільній свідомості побудова правової держави буде неможливою.
Див СиренхоВ.Ф. Интересм — вдасть — управление. — К., 1991. — С. 128—133.
287
Четвертий принцип — непорушність цінностей, що виражають природу особи, як-то: ЇЇ
свободи й відповідальності, прав та інтересів, честі й гідності, їх охорона і га-рантованість.
Право, закон уособлюють норму свободи й відповідальності, а забезпечення прав і свобод
особи через закон — важлива функція правової держави. Конституція правової держави
закріплює економічні, політичні, соціальні, культурні, особисті права громадян. Конституцію
України побудовано за цим принципом. Зокрема, ст. 21 проголошує: "Усі люди є вільні і рівні
у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними", їх
порушення розглядаються в Основному Законі як діяння, спрямовані не лише проти окремої
особи, а й проти держави. Додамо, що законодавство повинне не лише гарантувати вказані
права, а й формувати такий спосіб життя суспільства, який потребує творчих засад, таланту,
індивідуальності, утверджувати їхній статус важливих чинників соціального життя
1
. Велике
значення в цьому аспекті має ст. 54 Конституції України, яка гарантує громадянам свободу
літературної, художньої, наукової й технічної творчості та захист їхньоД' інтелектуальної
власності.
Пріоритет права особи, домінування загальнолюдських і міжнародно-правових норм — це
ідеал, до якого має прагнути українське суспільство у своєму державно-правовому розвитку.
Одначе, підкреслює В. М. Костицький, це суспільство має пройти еволюційну фазу
національного відродження, сутністю якого є національне самоусвідомлення українців як
спільності, у котрої за плечима тисячоліття історичного розвитку, відродження й подальший
розвиток української культури, науки, економіки. Тому полі-тико-правова доктрина фази
українського національного відродження повинна грунтуватися на інтегральному підході
щодо взаємозв'язку, цілісності прав особи, родини (сім'ї) та нації. Оскільки питання стоїть
взагалі про існування української нації, то в цій триєдиності системоутво-рювальним має бути
право нації
2
.
Див.: Табачковский В. Г. Мировоззренческая культура й активизация человече-ского фактора // Перестройка мншления й
научное познание. — К., 1990. — С. 16. 2
Див.: Костицький М. В. Політико-правова доктрина як основа побудови української держави і права // Вісн. Львів ун-ту. —
Сер. юрид. — Вип. 31. Проблеми державотворення в Україні. — Львів, 1994. — С. 5.
288
Взаємна відповідальність держави та особи — п'ятий принцип, який відображає моральні
цінності у відносинах між державою як носієм політичної влади і громадянином як учасником
її здійснення. Ця взаємна відповідальність є необхідною заради гармонії між державою та
особою, потрібної для нормальної життєдіяльності суспільства. Встановлюючи в законодавчій
формі свободу суспільства та особи, сама держава не вільна від обмежень у власних рішеннях
і діях. Завдяки законові вона повинна перебирати обов'язок забезпечити справедливість у
своїх відносинах із громадянином, громадськими організаціями, а також з іншими державами.
З іншого боку, не менш важливою слід уважати відповідальність особи перед державою. За
нещодавніх часів застою, приниження інтересу громадян до справ суспільства і держави,
зрівнялівки, пригнічення самостійності та ініціативи почуття відповідальності у суспільстві