являє собою водночас і
Див.: дйиштейн А. Собрание научнмх трудов: В 4 т. М., 1967. — Т. 4. — С. 361-362. 2
Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические й теоретические проблеми. - К., 1990. - С. 239-240.
ЗОЇ
пізнання, і доказування, і в цьому розумінні судове доказування є "доказовим пізнанням"
1
.
Завдання розслідування полягає в тому, щоб, наприклад, не лише сам слідчий володів знанням
про злочин, але щоб таке знання внаслідок проведеної слідчим роботи могли одержати суд,
усі учасники процесу. Важливу роль тут відіграють технічні засоби і методи виявлення,
фіксації та дослідження речових доказів, які складають саму сутність процесів доказування
2
,
зазначив В. С. Кузьмичов.
Регламентуючи дії слідчого, прокурора, судді, кримінально-процесуальний закон регулює і
процес пізнання, його зміст і форму. Якщо фактичні дані встановлено з процесуальними
порушеннями, то вони не можуть бути визнані доказами, їх не можна використовувати для
аргументації висновків у справі, які мають юридичне значення. Система норм кримінально-
процесуального закону відображає логіку пізнання у процесі розкриття злочину. Порушення
логіки закону, відхилення від неї часто супроводжується порушенням логіки пізнання.
Взагалі мета кримінально-процесуального закону полягає в тому, щоб створити всі необхідні
умови для розв'язання суперечностей, які виникають під час розслідування злочину, і
отримання об'єктивної істини у справі. Для цього, по-перше, необхідно забезпечити
безсторонність посадових осіб, які провадять розслідування справи і виносять щодо неї
рішення, І, по-друге, строго формалізувати весь процес дослідження правопорушення,
передбачити таку процедуру виявлення і дослідження правопорушення, яка була б
обов'язковою для всіх учасників процесуальних відносин, максимально гарантувала б від
помилок у визначенні вини і винесенні вироку.
Оптимізації процесу розкриття злочину в плані досягнення істини покликані сприяти основні
принципи кримінального процесу — незалежність, колегіальність, повнота і об'єктивність
розслідування, гласність, презумпція невинності, змагальність і рівність сторін, право на
оскарження винесених рішень. Хоча всі вони безпосередньо сформу-
Зйсман А. А. Заключение зксперта (структура й научное обоснованис). — М., 1967. - С. 123.
Див.: Кузьмичов В. С. Із історії розвитку знання про криміналістичні засоби і методи слідчої діяльності // Наук. вісн. Укр. акад.
внутр. справ. — 1996. — № 1. —
С. 70.
302
льовані для кримінального і цивільного судочинства, зауважив В. М. Кудрявцев, за сутністю
багато з них належать до інших галузей права. Є всі підстави вважати, що незалежність,
підпорядкування лише законові та опора на внутрішнє переконання — це такі принципи, які
діють у всіх процесуальних стадіях у кожній справі, включно з розглядом цивільних,
трудових, кримінальних, адміністративних і дисциплінарних правопорушень
1
.
Зупинімося докладніше на деяких із цих принципів. Кримінально-процесуальний закон
установлює, що суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити
всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження
обставин справи. Це ж стосується і оцінки доказів. Законодавець, вказуючи на об'єктивність
розслідування, має на увазі неупередженість слідства і суду, їхню безсторонність під час
збирання, дослідження й оцінці доказів, що забезпечується неухильним виконанням
передбачених законом правил проведення розслідування, суворим дотриманням гарантій прав
і законних інтересів учасників кримінального процесу. Тому принципи повноти, всебічності
та об'єктивності розслідування передбачають досягнення істини у кримінальній справі.
Одним із засобів забезпечення цієї безсторонності й посилення контролю за повнотою
виявлення всіх обставин справи є поділ функцій органів і посадових осіб, які беруть участь у
процесі виявлення правопорушення. Наприклад, кримінальну справу може бути порушено
одним органом (прокуратурою), розслідувано іншим (міліцією), розглянуто третім (судом),
покарання реалізовано четвертим (установою виконання покарань), а нагляд здійснено п'ятим
(прокуратурою). Але такий чіткий поділ функцій здійснюється стосовно далеко не всіх
правопорушень. Звісно, що складніша справа і що серйозніше покарання, то детальнішою стає
процедура. Так, якщо для накладення дисциплінарного стягнення, крім реєстрації (прийняття)
повідомлення про проступок, досить просто переконатися в тому, що такий факт справді мав