Черкаси: Брама-Україна, 2010. — 96 с.
Віками тече сивий Дніпро, оспіваний у народних піснях, билинах,
легендах, прославлений у творах письменників, поетів, на полотнах
художників.
Образ Великої ріки українців в повісті постає перед читачем у багатьох іпостасях, у різних часових і просторових вимірах. Вона, ріка, говорить до читача живим голосом хвиль, пташиними перегуками в її болотах, довірливо схлюпує своїми болями, ділиться радощами, сподіваннями. Тільки почула б ріку людина, відчула її стривожений пульс постіндустріальної доби, — доби, яка навряд чи свідчить про силу тих, хто так зверхньо й поквапливо оголосив себе вінцем природи.
Володимир Гаптар порушує не лише суто екологічні, а й інші аспекти функціонування життєдайної біосистеми. Скажімо, історичні. З наголосом на тому, зокрема, що біди прадавньої ріки, які ми спостерігаємо нині, спричинили драматичні метаморфози недавнього й нинішнього часу. Адже інакшою, чистішою стократ, здоровішою була Ріка, котра здавен асоціюється з неповторним колоритом кількатисячолітнього українського буття, з долею людей, що віддавен живуть на її берегах.
Повість-діалог, повість-застереження, повість-перегук, повість-відлуння, — ці визначення, кожне своєю мірою, можна застосувати до жанру, в якому написано «Ріку тривоги і печалі». Цей твір — продовження того, що роками творить відомий письменник і журналіст на ниві літературній та громадській. Невтомно організовуючи природоохоронні акції, пов’язані зокрема з відродженням Дніпра.
Образ Великої ріки українців в повісті постає перед читачем у багатьох іпостасях, у різних часових і просторових вимірах. Вона, ріка, говорить до читача живим голосом хвиль, пташиними перегуками в її болотах, довірливо схлюпує своїми болями, ділиться радощами, сподіваннями. Тільки почула б ріку людина, відчула її стривожений пульс постіндустріальної доби, — доби, яка навряд чи свідчить про силу тих, хто так зверхньо й поквапливо оголосив себе вінцем природи.
Володимир Гаптар порушує не лише суто екологічні, а й інші аспекти функціонування життєдайної біосистеми. Скажімо, історичні. З наголосом на тому, зокрема, що біди прадавньої ріки, які ми спостерігаємо нині, спричинили драматичні метаморфози недавнього й нинішнього часу. Адже інакшою, чистішою стократ, здоровішою була Ріка, котра здавен асоціюється з неповторним колоритом кількатисячолітнього українського буття, з долею людей, що віддавен живуть на її берегах.
Повість-діалог, повість-застереження, повість-перегук, повість-відлуння, — ці визначення, кожне своєю мірою, можна застосувати до жанру, в якому написано «Ріку тривоги і печалі». Цей твір — продовження того, що роками творить відомий письменник і журналіст на ниві літературній та громадській. Невтомно організовуючи природоохоронні акції, пов’язані зокрема з відродженням Дніпра.