Астарта, 2002. — 367 с.
Посторінкове зображення 300 точок на дюйм з текстовим шаром. Пошук=Ctrl+F у WinDjView
У цій книзі відібрані вірші з моїх численних збірок поезій. Це те, що лишаю читачам. Я писав і друкував поеми й навіть віршовану повість, але лірику вважаю своїм панівним жанром, — саме її й містить ця відповідальна для мене книга. Щоправда, в ній подано й два невеличких фрагменти з поеми "Молодший син" і віршованої повісті "Полум'я життя". .
Для мене лірика — монологи моєї душі, які стають своєрідними діалогами, коли відгукується душа читача. Не розрізняю лірики інтимної і так званої громадянської, головне — людяність.
Доля дарувала мені довге життя в часі й просторі. 80 років прожив я в Україні, після чого — вісім років у США. В моїй творчості переважно — рідна Україна, якою живу і в Америці. .
Щасливий, що змалку полюбив українську мову — одну з наймузичніших мов світу. Змалку полюбив і віршовану мову. Чарівним її особливостям присвячені мої багаторічні віршознавчі студії. Тут лише коротко скажу, що сугестивно-емоційна мова поезії буває не тільки оснащена художніми тропами, ритмом, римами, загостреною інтонаційністю, а є структурною, лапідарною — вона не терпить хаотичності й зайвини. .
Максим Рильський казав, що я "природжений мініатюрист". Переважна більшість моїх віршів і справді є короткими. Особливо чимало у мене кількарядкових мініатюр. Значна частина їх, відокремлена в розділі "Мій лапідарій", подається в кінці книги. ЗМІСТ.
О мій поліський рідний краю.
Бува, на берег вийдеш ти з води.
Зацвітають на вербі сиві котики.
Україні.
І знов мені згадалися сьогодні.
Прощання з літом.
Діжка.
Льотчику.
Повноліття.
На деснянському березі.
Ну засмійся, ну засмійся, прошу.
Тихо пальці гнучкі поклавши.
Я їй казав, проводячи додому.
Невідправлений лист з тридцять сьомого.
Так по зорях без дороговказу.
Хмарки у небі — наче пір'я.
Смерть Шевченка.
Спадщина.
Брат.
Травень.
Ти запитуєш в мене, чому я такий неспокійний.
Запис в перший день війни.
Я не був ще в трудних, небезпечних походах.
Полтавський шлях.
О місто в зелені дерев і трав.
Харків. Вересень 1941 року.
Фашистський єфрейтор, поглянувши п'яно.
Він лежав непорушно на білій постелі.
Так ось вони, пейзажі України.
Лиш сірий попіл замість хат.
В касці німецькій водицю.
Перед наступом.
В Чугуєві — рідному місті Іллі Рєпіна.
Якби бачила ти цих струнких запальних юнаків.
Тут бій розпочавсь недалеко.
Я був у будинку й вгорі бачив зорі.
Пече, мов полум'ям дихає спека.
Янош.
В сорок п'ятому в Будапешті.
Ми й на мить не могли подивитися вгору.
9 травня 1945 року.
І тут крислаті віти дуба.
Повернення.
Чи то я такої вдачі.
Малюють діти класи на панелі.
В перший рік по війні.
Перечитуючи Байрона.
Лежить синок у мене на руках.
Я знаю — Вашої нема вини.
Рядки, написані в сорок дев'ятому.
Дума про сталевара.
Балада про рейки.
Син рибалки.
Приазов'ю.
Жартівливе.
Моя неспокійна, хороша ти.
Пейзаж.
Дочка готує із історії урок.
Так і зростають наші сини.
В зимовий вечір.
Твої учениці ідуть в інститути.
Синок вийма з коробки олівці.
У натовпі, на люднім тротуарі.
Горить на хмарі золота кайма.
Бачу: море комусь по коліна.
На ювілейному вечорі Максима Рильського.
Мені з тобою все життя іти.
Радянський воїн біля Сикстинської мадонни.
Останній трамвай.
Поїзд рушає в Німеччину.
Доктор Фауст.
Останні дні Шиллера.
У Трептов-парку.
Молодший син (Фрагменти з поеми).
Дерево свободи.
Все дивлюся на дати народження.
Жора Середа.
В день запуску першого супутника Землі.
Не знаю я, хто, вибігши на гірку.
Хрещатик.
Біля будинку, де ти народилась.
Коли я бачу, як на землях голих.
Змалку днів не знали безтурботних.
Синові.
Я чув не раз: — От-от роботу.
Ото такий твій шлях, Людино.
Чернігівське піаніно.
Гармати на Чернігівськім валу.
На п'єдестал незримо він зійшов.
Колючий дріт біля воріт.
Смерть доменника.
Не вірю я, що безгоміння.
Запорізький дуб.
Лікареві, що читає кардіограму.
Подбай про воду у степу, а потім буде й кава.
Про самотність.
Акварелі.
Портрет весни.
У лісі.
Дуб у жовтні.
Шебелинка.
На Київській вулиці.
Із віршів про Шевченка у Петербурзі.
У білі ночі.
Друзі.
Ясніш від всіх зірок в ілюмінаторі.
Зустріч.
Уже дочка на виданні.
Не знав ще тих, які з чужих держав.
Літа мої.
Одна рідним місцям.
Вечір на Десні.
Біографічний диптих.
Дід.
Батько.
Про тополю.
Василь Чумак.
Не можна все в гурті.
Вас, певне, насмішить моя наївність.
Юнак і дівчина. І зорі. І каштани., .
Дитячий малюнок.
Ритмічних рухів спокій.
Акація.
Життя складна, сувора діалектика.
Данило Нечай.
Згадалося: ішов, маленький, полем я.
Балада про глобус.
Вночі.
На березі.
Самокритичне.
Із хроніки воєнних днів.
Ясніш мета, як бачиш ти початок.
Осінні ямби.
Скільки їх лежить в могилах.
Ви бачили в алеї саду.
Рух.
О друзі юності моєї.
Сніг дитинства.
Бурштин.
Усе зворушує мене.
Похорон Христофора Чорноуса.
Ліхтарі.
Бундючний, пишний кипарис.
Робота.
Жага.
У Ботанічному саду.
Пам'ятаєш, коли ми були молоді. .
З понеділка ступав у вівторок.
Чистота.
Журавлі.
Звуки.
Про смерть.
Пробач ти мою незугарність.
Про крила.
Сірий будиночок з жовтими віконницями.
Над Чибрижем.
Про джерело і зливу.
Прощання.
Шле прожектор свій промінь, неначебто.
Замало людині лиш хліба і кисню.
Вибух.
Юність шукає стежок непроторених.
На балу.
Спогад про студентський маскарад.
Не знаю, сьогодні чомусь я.
На вічну тему.
Вже в котрий раз мете сніжок.
Нелегко серцю й розуму порозумітися.
Як то добре, що швидко мудрішаєм.
Закоханість.
Екологічний сонет.
Про друга.
Чи зростають очі? .
Чому ріка тече так звивисто? .
Вона не вишиває вже. Ослаблим зором.
Мій погляд на віршовану форму.
Тичина, Рильський і Сосюра.
Ну що таке, ну що зі мною сталось?
Сьогодні знов, можливо, всоте.
Хлопчик плакав і все кликав: — Мамо!
Ще про очі.
На сталеву гілку антени.
Найважче виривать бур'ян.
Балада про струни.
Жайвір.
Ідуть до мене вірші на світанні.
Реліквія.
Радію я, як бачу, що запала.
Балада про соняхове насіння.
Порив у казку, в невідомість.
Ви уявіть таке: спинилось все зненацька.
Музей взуття в Чехії.
Я віршів написав так мало.
Но пасаран!
Про едельвейси.
Історія — найвищий наш суддя.
Про енергію.
Вічне побачення.
Пливуть повільно в синім небі хмари.
Признаюся: нікому так не заздрю.
Освідчення.
Джерела.
Знов літні дні мене покликали.
Ах, вулиці чернігівські.
Віз.
Диригент.
Обеліски.
Слово.
Воїнство труда.
Лапідарій.
Один хваливсь: Люблю вокзали.
Пам'яті батька.
Живою мудрістю віків.
Клод Моне.
Іще манюня, немовля.
У віршах мало нами ще освоєна.
Горобина.
Корова й хлопчик.
У Парку Слави.
Струм.
У гаї.
Під посадкою десь на обніжку.
Я згадую зимову люту ніч.
Дружинам загиблих на війні друзів.
На море я дивлюся на світанні.
О часе, часе, то з твого веління.
Випадок на командному пункті.
Вінки на воді.
Щоб літак не зміг зірватись в штопор.
Я й досі згадую материні простирадла.
Дорікаєш ти сьогодні знову.
Люблю високу величавість гір.
Який день?
Одна із київських казок.
Невже хоч би раз не робилося сумно.
Заблудившись необачно.
Ти народивсь — і думає про тебе.
Оборонці прекрасного.
Дві каски.
В прозорій вазі — квітів дружний спалах.
Він де тепер.
Запросили чернігівські медики.
Ми оточили строгий обеліск.
Зимо, зимонько! Мені.
Шкільна стінгазета.
Урок безсмертя.
З тривогою дивлюся завше.
Краса старості.
Не заздрю вам, вдоволені, бездумні ви.
Кружляють часу веретена.
Чи знаєш ти, що лагідна роса.
Ніяк до цього я не звикну.
Сонет про партизанські будні.
В місті Канта.
Салют.
Життя гірко-солодкий трунок.
Гроно.
Не чує солдат у бою, як зозуля.
Букет Молдавії.
Літа ідуть — і все трудніше.
Солдатська пам'ять.
Запорошений дорожнім пилом.
Бувають в зимовому лісі хвилини.
В просторих степах Казахстану.
Пісня єдності.
Арики.
Люди одного човна.
Філателія.
Купіль.
Я — Планета.
Буває, що пишу я вірші в сквері.
Лісовий етюд.
Бабуся.
Куїнджі.
Кленовий лист на асфальті.
Бугульма.
В саду.
Двадцятого серпня, у день твого народження.
От син стоїть і дивиться в вікно.
Лижниця.
Снігурі.
Міст.
На будівництві газопроводу.
Кузня.
Зі мною ти, моя любове.
Стояв я над Дніпром, над берегом ріки.
Злетів листок, неначе жовтий птах.
Дорога Київ-Яготин. Село Борщі.
Ні, не хочу зватись інтелектуалом.
В лікарні.
Розмова з недугою в час безсоння.
Безшумні листяні дощі.
Кудись все далі відпливають лиця.
Спогад про Павлоград.
В зимовому Косові.
Голубий Дунай.
Ностальгія.
То був у Відні бій.
Балада про пізній жаль.
Балада про семизначне число.
І знов із трепетним чуттям.
Троянди на морозі.
Даю немало я напучень.
У хвилину мовчання 9 Травня.
Ми відступали з боєм. Степ горів.
Міст Петефі.
Хоча в житті немало знав я лих.
В Городню їду знов.
Онуки і діди.
Давно ти не двадцятилітня.
Сидить на лавці дід. .
Білий лебідь Бодлера.
Вінок Ларисі Руденко.
Сонет про сонети.
Читав у віршах я про те доволі.
Трудно мені в затишку кімнати.
Хомутівський степ.
Говори, говори.
Дискотека.
Вночі від бомб горіла станція.
Щасливий я, що, чорна заздросте.
Старіємо — і вже на покуті.
Вранці.
Тепер, можливо, це комусь екзотика.
Пілоти мають перевагу.
Немало в світі різних є релігій.
Балада про хлопчика й каску.
Невже для того ми все вище й вище.
Київська слава.
Не все, поете, на папір.
І знову серце огортає туга.
Материнське чекання.
Друг.
Лежить чоловік у труні.
Втішають знов мене: не сивий ти, а срібний.
12 квітня 1961 року.
Пізнання.
Вбиті друзі приходять у сни.
Балада про каштани в шкільному дворі.
Я знав пілотів.
Заклинання атома.
Балада про радиста й водневу бомбу.
Біля телевізора.
Трава.
Орадур.
Був сон мій важкий, мов чавунний.
Повість про першу любов.
Бажання.
Мальви.
Над Ірпенем.
Танок на льоду.
Про все — про сад із росами.
Я вірша читав на трибуні.
Здавна вас шаную, одержимі.
Балада про сівача.
Мені схотілось розказати сьогодні синові.
Диптих про студентський подвиг.
В Дніпровському парку.
Усе частіше згадую я нині.
Я змалку ліс люблю.
В дорогу я взяв твоє фото.
Знов думаю про тих, які не мали змоги.
Поетова майстерня.
Солдатські листи.
Думки про мудрість в кожного свої в нас.
Про книги.
Змужніння.
Неприємно про це і згадати.
Печені яблука.
Про народних ополченців.
Рідко чув, щоб хлібороби.
По гриби.
Я згадую, як гостро пахнув пил.
Чорнобильська хмара.
Буває, смерч руїну принесе.
О земле рідна поліська.
Про волів.
Час прискорює ходу мою.
Море рідко буває спокійне.
У колі сидять товариському.
Хвала пам'яті.
В літа дитячі не срібло, не злото.
Музика.
Сльозами я платив за вчинок свій.
Святішого нема мені.
В підступно-мирну між боїв годину.
Балада з сльозою.
Балада про слово.
Таке лишила свідчення Історія.
Коли, бува, почую, що між нас в безчесті.
Стволи органних металевих труб.
Нам добре вдвох, нам добре в парі.
Портрети.
Мрія.
Яка, природо, мудрість є у тебе.
На могилі Олександра Олеся в Празі.
Ніколи не було життя моє салонним.
Балада спокути.
У місяці свої останні, ненько.
В темній зелені алей.
На вечорі фольклорної пісні.
Літорость.
Юрмальські акварелі.
Учора я побачив, як у полі.
Сусід.
В мистецтві прагне хтось творити.
Ви листочок зелений прислали мені у конверті.
Лежу, не сплю та марю я.
В житті своїм, напевне, мав я рацію.
Про здоров'я.
Про воду.
Балада про скульптора.
Дививсь на бурею убите дерево.
Був літа розпашілий, буйноквітний час.
Сонетна притча.
Все важче вгору йти.
Я жінку згадую.
То старість винна, що удосвіта.
Коли від'їздять поїзди.
Миттєві на вулиці стрічі.
Там, де дзижчали кулі.
Пізня ніч. Певно, спить весь будинок.
У травні на святковому майдані.
Солов'ї на Соловках.
Мова.
Інтелігенти.
Повідаю, друзі, я правду святу вам.
В музеї Коцюбинського.
Вірші про тебе.
В ніч окупації.
У Бабинім Яру.
Монолог онука.
Київ. 29 вересня. Бабин Яр.
Було: спитав мій син в свої п'ять літ.
Декому.
Медальйони.
На колишньому полі бою.
У сорок п'ятім по землі австрійській.
О той страшний, голодний тридцять третій.
.А прах бійців полеглих безсловесний.
Оранта.
Я зневажаю тих, що вірять в фетиш крісла.
В морі на човні.
В дитинстві я не бачив мандаринок.
Я печаливсь колись, що від дотику.
Хіба ми, люди, нині не кати.
Поспівчувайте долі скрипаля.
Невмируще.
Єврейському народові.
Незвичайна бандероль.
На кладовищі.
Либідь.
Як в кольорах на полотні.
Вузли.
До дискусій про сніжну людину.
Як вдячні ми, життя, що ти приносиш в дар нам.
Пік Шевченка.
Тим, які руйнують солдатські могили.
Акварелі.
Осінній гай.
Сніжинки.
Нарешті збулося: розпалась імперія.
Про телефон.
Про дими.
Про рими.
Лицар.
Не уявляв на небі раю.
Із благоговінням писав я про вірші.
Липі згадаю: скількох немає тих.
В приміський я прибув санаторій.
Я круто, важко жив, немов ставав на битву.
Це ж планета, немов неприкаяна.
Не згоден я з думкою вірша.
Неначе струм, пройняв так серце біль.
Проводи.
Притча про акваріум.
Із ізраїльських записів.
Земля Ізраїлю. О ерец Ісраель! .
Басейн у місті ізраїльськім Явне.
В музеї Яд-Вашем.
Роздуми на ізраїльських дорогах.
Прощання з Єрусалимом.
.І от нарешті крига скресла!
Напис на книзі Троянди на морозі.
Світлані.
Погоже світання. Я вийшов у сад.
Пам'яті Олександра Меня.
Чи є що радісніше, аніж воля.
Про вальдшнепа пише.
Про ірреальне мистецтво.
Було і ляку, і принуки.
Балада про покликання.
Балада про короткозорість.
Вісімдесятирічну перейшов я грань.
Жили в буремний, у суворий час.
Панахиди по друзях стають все частішими.
Віршовані рядки лягали на папері.
Дошукуйся: чия у лихах всіх вина.
Мій родовід.
На одержання ізраїльської медалі ветерана війни з нацизмом.
Синові.
Не поклоняюсь діамантам.
Я на землі поліській виріс.
Депортація.
І досі війна мені дивиться в вічі.
Про насильницьку смерть.
Воно і завжди так було.
Голубив колосок, як поле колосилось.
Художник малює мого портрета.
Про Тараса Шевченка.
Пам'яті матері. Триптих.
Уперто так жене.
Чутливо-бентежливу вдачу.
В ту мить.
І знов бринять моїх пісень акорди.
Старечі літа, ви такі окаянні.
Із краю рідного я виніс.
Йде до кінця моя життєва путь.
Я знаю: шкодить це здоров'ю.
Нащадкові.
Благословенна будь година.
Американський триптих.
Про датського короля й зірку Давида.
В новорічну ніч.
Каліфорнійський етюд.
Це щастя, що і тут, за океаном.
Комп'ютер, транзистор і відео.
Не в засланні, так в чужині.
Чеславу Мілошу.
Поклик висоти.
Себе згадав хлопчам дев'ятилітнім.
Розмова з океаном.
І тут, в Америці, живу я Україною.
Я згадую село, де майже скрізь були.
То найсвятіша боротьба.
Чимало є народів на Землі.
Городню — рідний свій куток.
Все нові і нові занотовую враження.
Минає рік. Нові знов роковини.
Послання друзям в Україну.
Горлиця в Каліфорнії.
Та невже, Вкраїно, вік нам.
Вітчизна й дім.
Прокльонами не оскверняй свої уста.
Над силуетами епох.
Це ж стільки неправдивого було! .
Пам'яті Юрія Стефаника.
Дивлюся, як високі хвилі.
Гістьми вже наповнилась хата вся.
Гнівні рядки.
Діди.
Тут між тропічної екзотики.
Обожнював і я пітьму інтимну спалень.
Уолл-стріт.
Людина стала проти звіра.
Україно, мене ти прости.
Поезіє, я завжди був з тобою.
Красуні, на зовнішність вашу.
Недавно бігала малесенька.
Спомин.
Так сумно, як чиєсь життя згаса.
Як у спеку нам хочеться сніжності.
Пам'яті Володимира Підпалого.
.А хати не було своєї ще ізмалку.
Спровадив пісню я — душі гінця.
Я чув не раз: — Лаштуй, брат, воза.
Якби ви знали, скільки муки.
Мій спадок.
Роздум.
Філадельфія. Гостина в домі Тарнавських.
Хоч покладуть у домовину.
Життя прожив, та я іще живу.
Росте зело із сонячного кореня.
І сьогодні прокинувся знов.
У німбі сивини, в літа своєї старості.
Чимало обдурених знало моє покоління.
Про епітети.
Найменше нас учили буть собою.
Чи знали ви.
Урок історії.
Одного року, дня і місяця.
Американський будень.
Зустріч в Торонто.
Пам'ятник Тарасові Шевченку у Вашингтоні.
На Бродвеї.
На виставці творів Шагала в Лос-Анджелесі.
Сповідальне.
Свіча.
Балада про діда і онука.
Спогад з війни.
Читаючи листи з України.
Про щастя.
Про тебе.
Ностальгійне.
Коли, бува, відчую, що вмираю.
Як розум лишає все менш таємничого.
Вслухаюсь в шепоти травинок змоклих.
Може статися це на світанні.
На порозі ночі, на краю планети.
Бачив сон, як в один з ближчих років.
Не знаю, у пору яку — весняну чи зимову.
Вірші 1999—2001 рр. .
Тримаю ще в руці перо я.
То, кажуть, добрий знак людського хисту.
В голодомор селян вкраїнських прах.
Може здатися, ніби я осторонь.
Вітре-леготе, трохи із віт роси.
Скільки ще мені жить? Мов на кризі.
Хай дружба й мир панують на Землі.
Буде щастя, як є уже воля.
Оте, що бачив я давно, ще у дитинстві.
Мали їх прихистити у монастирі.
Десь сніг, мороз, а сниться.
Був би багатий, то ввесь свій гаман тобі.
Ти моя берегиня й відрада.
Пораду дають мені товариші.
Коли я нині думаю про дні минулі.
Згадав Каховку. Не звершилась казка.
Спитав мене мій друг: — Навіщо нації? .
Весь в зелені каліфорнійський жовтень.
Онука спить. Затемнена кімната.
А старість ставить все нову межу.
Гіпотеза про народження Франкового.
Мойсея.
Краєзнавчий етюд.
Скоморох.
Вкраїнська церква дерев'яна.
Подякуй пташині за ангельські крила.
В Лос-Анджелесі бачив на одній із вулиць.
Знов прийшла весна — і знову зерна.
Чом Великий зветься ще і Тихий.
О Земле, плането людей.
З вершини літ душа, мов крила розпросторює.
Такі бувають миті, що голову схиливши.
На весь телеекран тупе обличчя вбивці.
Приносить радість гарний вірш і гарна.
пісня нам.
У штиль, хоч прозорості досить.
Всі пори свого віку знають люди.
У річниці твої — то раніше так звик.
Мій лапідарій.
Рішуче ти двері в життя відчини.
Пригадав я землянку, де був наш КП.
Для мене, вам скажу, хвилини щастя.
Найгірше — як байдужий ти.
Та сама стежка, й знов цвіте жасмин.
Хоча життя моє немолоде.
Як з берегом ріка.
Скажіть, чи ж вам не довелося.
Землі то подих, її пара.
Нема і десяти, іще маля.
У путь рушаємо удосвіта.
Вночі всього не роздивиться.
Нема ніяк із небом злагоди.
Ввійшов у ліс — і тиша облягла так важко.
Не забувається студентський час.
Мене приваблюють ще здавна кільця.
Який дивовижний малесенький птах.
Не всі приємні нам щедроти.
Чого марнуєш дні.
Душа У ній і радощі, і муки.
Вже вчителя нема, та за плечима.
О слово, слово, квітнеш зелен-рутою.
Про славних предків зберігай у серці згадки.
Святково золотяться зерна.
В нічну ти задивився вись.
Поет писав про небо голубе.
Я стою серед мирного поля.
Поезія — святиня, а не крам.
Прощаючись, сказав я ніжне щось.
Одного разу мовив друг до мене.
Вже сяє нагородами твій кітель.
Яких лиш див на світі не було!
І сонце, і місяць, і зорі.
Ціную вірність, цільність, лад.
Не вірю всяким титулам і рангам.
Прожив життя свого три чверті.
Не зваблюють ні пишні лаври.
Скільки ж то воєнних пролетіло вихорів.
Напевне, бачити не раз вам довелося.
Якби не лінь чиясь, якби.
Не знаю я, що краще, а що гірш.
Я чув, що для поетового злету.
Пройшов я усе майже поле.
Не люблю я кучерів словесних.
Ви не сумуйте, що розквітлих квітів так негусто.
Чом дбаєш ти про інших вірші? .
Не тільки від лиха буває в нас біль.
Співець великий жив тут і помер.
Не скаржусь, що так мало дарувала доля.
Бувають люди сірі та пісні.
Як бій відкочувавсь, рушали у степи.
Що по собі лишаємо? Будинки.
У дні завершувальні жнив.
Гніздо ластів'яче в куточку на лоджії.
В рукопису закреслюю рядок.
Поволі день згаса на небокраї.
Лягли уже покосами літа.
Тут загинули друзі мої у бою.
Згадалася мені картина невесела.
Про захист Батьківщини кажуть гордо — подвиг.
Читав чийсь вірш — і як в тумані я.
Про нього кажуть: Він мастак.
Скажу я вам по щирості, братове.
То молодих митців застерегти б.
Писав я вірш ліричний знов.
Чим пахне талий сніг, — скажіть-но ви.
Батьки, не хвалімось, що ми усе можемо.
Вславляймо, друзі, матерів.
Ромео і Джульєтта. Ми ще здавна ними.
Земля чернігівська, яка мені ти мила!
Радіймо озонному вітру.
Ми на могилі ставимо надгробок.
Освідчившись народові в любові.
Я знаю ще з дитячих літ.
Робота дивна у творця.
Години трудові. їх називаєм будні.
Шикуються цифри у довгі колони.
О, як в наш час нам пильнувати треба.
Було, що пісня наша славила.
Не слід на долю нарікати.
Досконалість - всіх задумів мрія.
Вершина кличе. Щоб її сягнуть.
З літами все частіше, ніж раніш.
Із Ганнібалів — той з найбільш натхненних.
Жорстокості у світі досить.
Сріблясте сяйво місяця нічне.
Побільше терпеливості й гуманності.
Тепер бува нерідко так.
О як за це ми заплатили дорого.
Озлоблення. Воно — як лава в кратері.
Пиши розбірливо, — мене просила мати.
Якби живі були у змозі.
Невже буть чесним і правдивим.
Кажуть: то вовк, лиш в овечій він шкурі.
Щасливим хочеш стать і прагнеш ти щосили.
Коли відчую передсмертну муку.
Малятко робить перший крок.
Трапляється — потрібен і кулак.
Зненацька понад садом пронеслися.
О старосте, невже скорюсь твоїм погрозам?
Як з ями прагнеш вибратись угору.
Люблю стрімкої річки плин.
І двох сорочок з гардеробу.
Велів невинних він послать на плаху.
Ввійшов у зал я, де криві дзеркала.
Чимало чую суджень недоречних.
Я шану віддаю тому.
Відгуки на попередні книги поезій Абрама Кацнельсона.
Посторінкове зображення 300 точок на дюйм з текстовим шаром. Пошук=Ctrl+F у WinDjView
У цій книзі відібрані вірші з моїх численних збірок поезій. Це те, що лишаю читачам. Я писав і друкував поеми й навіть віршовану повість, але лірику вважаю своїм панівним жанром, — саме її й містить ця відповідальна для мене книга. Щоправда, в ній подано й два невеличких фрагменти з поеми "Молодший син" і віршованої повісті "Полум'я життя". .
Для мене лірика — монологи моєї душі, які стають своєрідними діалогами, коли відгукується душа читача. Не розрізняю лірики інтимної і так званої громадянської, головне — людяність.
Доля дарувала мені довге життя в часі й просторі. 80 років прожив я в Україні, після чого — вісім років у США. В моїй творчості переважно — рідна Україна, якою живу і в Америці. .
Щасливий, що змалку полюбив українську мову — одну з наймузичніших мов світу. Змалку полюбив і віршовану мову. Чарівним її особливостям присвячені мої багаторічні віршознавчі студії. Тут лише коротко скажу, що сугестивно-емоційна мова поезії буває не тільки оснащена художніми тропами, ритмом, римами, загостреною інтонаційністю, а є структурною, лапідарною — вона не терпить хаотичності й зайвини. .
Максим Рильський казав, що я "природжений мініатюрист". Переважна більшість моїх віршів і справді є короткими. Особливо чимало у мене кількарядкових мініатюр. Значна частина їх, відокремлена в розділі "Мій лапідарій", подається в кінці книги. ЗМІСТ.
О мій поліський рідний краю.
Бува, на берег вийдеш ти з води.
Зацвітають на вербі сиві котики.
Україні.
І знов мені згадалися сьогодні.
Прощання з літом.
Діжка.
Льотчику.
Повноліття.
На деснянському березі.
Ну засмійся, ну засмійся, прошу.
Тихо пальці гнучкі поклавши.
Я їй казав, проводячи додому.
Невідправлений лист з тридцять сьомого.
Так по зорях без дороговказу.
Хмарки у небі — наче пір'я.
Смерть Шевченка.
Спадщина.
Брат.
Травень.
Ти запитуєш в мене, чому я такий неспокійний.
Запис в перший день війни.
Я не був ще в трудних, небезпечних походах.
Полтавський шлях.
О місто в зелені дерев і трав.
Харків. Вересень 1941 року.
Фашистський єфрейтор, поглянувши п'яно.
Він лежав непорушно на білій постелі.
Так ось вони, пейзажі України.
Лиш сірий попіл замість хат.
В касці німецькій водицю.
Перед наступом.
В Чугуєві — рідному місті Іллі Рєпіна.
Якби бачила ти цих струнких запальних юнаків.
Тут бій розпочавсь недалеко.
Я був у будинку й вгорі бачив зорі.
Пече, мов полум'ям дихає спека.
Янош.
В сорок п'ятому в Будапешті.
Ми й на мить не могли подивитися вгору.
9 травня 1945 року.
І тут крислаті віти дуба.
Повернення.
Чи то я такої вдачі.
Малюють діти класи на панелі.
В перший рік по війні.
Перечитуючи Байрона.
Лежить синок у мене на руках.
Я знаю — Вашої нема вини.
Рядки, написані в сорок дев'ятому.
Дума про сталевара.
Балада про рейки.
Син рибалки.
Приазов'ю.
Жартівливе.
Моя неспокійна, хороша ти.
Пейзаж.
Дочка готує із історії урок.
Так і зростають наші сини.
В зимовий вечір.
Твої учениці ідуть в інститути.
Синок вийма з коробки олівці.
У натовпі, на люднім тротуарі.
Горить на хмарі золота кайма.
Бачу: море комусь по коліна.
На ювілейному вечорі Максима Рильського.
Мені з тобою все життя іти.
Радянський воїн біля Сикстинської мадонни.
Останній трамвай.
Поїзд рушає в Німеччину.
Доктор Фауст.
Останні дні Шиллера.
У Трептов-парку.
Молодший син (Фрагменти з поеми).
Дерево свободи.
Все дивлюся на дати народження.
Жора Середа.
В день запуску першого супутника Землі.
Не знаю я, хто, вибігши на гірку.
Хрещатик.
Біля будинку, де ти народилась.
Коли я бачу, як на землях голих.
Змалку днів не знали безтурботних.
Синові.
Я чув не раз: — От-от роботу.
Ото такий твій шлях, Людино.
Чернігівське піаніно.
Гармати на Чернігівськім валу.
На п'єдестал незримо він зійшов.
Колючий дріт біля воріт.
Смерть доменника.
Не вірю я, що безгоміння.
Запорізький дуб.
Лікареві, що читає кардіограму.
Подбай про воду у степу, а потім буде й кава.
Про самотність.
Акварелі.
Портрет весни.
У лісі.
Дуб у жовтні.
Шебелинка.
На Київській вулиці.
Із віршів про Шевченка у Петербурзі.
У білі ночі.
Друзі.
Ясніш від всіх зірок в ілюмінаторі.
Зустріч.
Уже дочка на виданні.
Не знав ще тих, які з чужих держав.
Літа мої.
Одна рідним місцям.
Вечір на Десні.
Біографічний диптих.
Дід.
Батько.
Про тополю.
Василь Чумак.
Не можна все в гурті.
Вас, певне, насмішить моя наївність.
Юнак і дівчина. І зорі. І каштани., .
Дитячий малюнок.
Ритмічних рухів спокій.
Акація.
Життя складна, сувора діалектика.
Данило Нечай.
Згадалося: ішов, маленький, полем я.
Балада про глобус.
Вночі.
На березі.
Самокритичне.
Із хроніки воєнних днів.
Ясніш мета, як бачиш ти початок.
Осінні ямби.
Скільки їх лежить в могилах.
Ви бачили в алеї саду.
Рух.
О друзі юності моєї.
Сніг дитинства.
Бурштин.
Усе зворушує мене.
Похорон Христофора Чорноуса.
Ліхтарі.
Бундючний, пишний кипарис.
Робота.
Жага.
У Ботанічному саду.
Пам'ятаєш, коли ми були молоді. .
З понеділка ступав у вівторок.
Чистота.
Журавлі.
Звуки.
Про смерть.
Пробач ти мою незугарність.
Про крила.
Сірий будиночок з жовтими віконницями.
Над Чибрижем.
Про джерело і зливу.
Прощання.
Шле прожектор свій промінь, неначебто.
Замало людині лиш хліба і кисню.
Вибух.
Юність шукає стежок непроторених.
На балу.
Спогад про студентський маскарад.
Не знаю, сьогодні чомусь я.
На вічну тему.
Вже в котрий раз мете сніжок.
Нелегко серцю й розуму порозумітися.
Як то добре, що швидко мудрішаєм.
Закоханість.
Екологічний сонет.
Про друга.
Чи зростають очі? .
Чому ріка тече так звивисто? .
Вона не вишиває вже. Ослаблим зором.
Мій погляд на віршовану форму.
Тичина, Рильський і Сосюра.
Ну що таке, ну що зі мною сталось?
Сьогодні знов, можливо, всоте.
Хлопчик плакав і все кликав: — Мамо!
Ще про очі.
На сталеву гілку антени.
Найважче виривать бур'ян.
Балада про струни.
Жайвір.
Ідуть до мене вірші на світанні.
Реліквія.
Радію я, як бачу, що запала.
Балада про соняхове насіння.
Порив у казку, в невідомість.
Ви уявіть таке: спинилось все зненацька.
Музей взуття в Чехії.
Я віршів написав так мало.
Но пасаран!
Про едельвейси.
Історія — найвищий наш суддя.
Про енергію.
Вічне побачення.
Пливуть повільно в синім небі хмари.
Признаюся: нікому так не заздрю.
Освідчення.
Джерела.
Знов літні дні мене покликали.
Ах, вулиці чернігівські.
Віз.
Диригент.
Обеліски.
Слово.
Воїнство труда.
Лапідарій.
Один хваливсь: Люблю вокзали.
Пам'яті батька.
Живою мудрістю віків.
Клод Моне.
Іще манюня, немовля.
У віршах мало нами ще освоєна.
Горобина.
Корова й хлопчик.
У Парку Слави.
Струм.
У гаї.
Під посадкою десь на обніжку.
Я згадую зимову люту ніч.
Дружинам загиблих на війні друзів.
На море я дивлюся на світанні.
О часе, часе, то з твого веління.
Випадок на командному пункті.
Вінки на воді.
Щоб літак не зміг зірватись в штопор.
Я й досі згадую материні простирадла.
Дорікаєш ти сьогодні знову.
Люблю високу величавість гір.
Який день?
Одна із київських казок.
Невже хоч би раз не робилося сумно.
Заблудившись необачно.
Ти народивсь — і думає про тебе.
Оборонці прекрасного.
Дві каски.
В прозорій вазі — квітів дружний спалах.
Він де тепер.
Запросили чернігівські медики.
Ми оточили строгий обеліск.
Зимо, зимонько! Мені.
Шкільна стінгазета.
Урок безсмертя.
З тривогою дивлюся завше.
Краса старості.
Не заздрю вам, вдоволені, бездумні ви.
Кружляють часу веретена.
Чи знаєш ти, що лагідна роса.
Ніяк до цього я не звикну.
Сонет про партизанські будні.
В місті Канта.
Салют.
Життя гірко-солодкий трунок.
Гроно.
Не чує солдат у бою, як зозуля.
Букет Молдавії.
Літа ідуть — і все трудніше.
Солдатська пам'ять.
Запорошений дорожнім пилом.
Бувають в зимовому лісі хвилини.
В просторих степах Казахстану.
Пісня єдності.
Арики.
Люди одного човна.
Філателія.
Купіль.
Я — Планета.
Буває, що пишу я вірші в сквері.
Лісовий етюд.
Бабуся.
Куїнджі.
Кленовий лист на асфальті.
Бугульма.
В саду.
Двадцятого серпня, у день твого народження.
От син стоїть і дивиться в вікно.
Лижниця.
Снігурі.
Міст.
На будівництві газопроводу.
Кузня.
Зі мною ти, моя любове.
Стояв я над Дніпром, над берегом ріки.
Злетів листок, неначе жовтий птах.
Дорога Київ-Яготин. Село Борщі.
Ні, не хочу зватись інтелектуалом.
В лікарні.
Розмова з недугою в час безсоння.
Безшумні листяні дощі.
Кудись все далі відпливають лиця.
Спогад про Павлоград.
В зимовому Косові.
Голубий Дунай.
Ностальгія.
То був у Відні бій.
Балада про пізній жаль.
Балада про семизначне число.
І знов із трепетним чуттям.
Троянди на морозі.
Даю немало я напучень.
У хвилину мовчання 9 Травня.
Ми відступали з боєм. Степ горів.
Міст Петефі.
Хоча в житті немало знав я лих.
В Городню їду знов.
Онуки і діди.
Давно ти не двадцятилітня.
Сидить на лавці дід. .
Білий лебідь Бодлера.
Вінок Ларисі Руденко.
Сонет про сонети.
Читав у віршах я про те доволі.
Трудно мені в затишку кімнати.
Хомутівський степ.
Говори, говори.
Дискотека.
Вночі від бомб горіла станція.
Щасливий я, що, чорна заздросте.
Старіємо — і вже на покуті.
Вранці.
Тепер, можливо, це комусь екзотика.
Пілоти мають перевагу.
Немало в світі різних є релігій.
Балада про хлопчика й каску.
Невже для того ми все вище й вище.
Київська слава.
Не все, поете, на папір.
І знову серце огортає туга.
Материнське чекання.
Друг.
Лежить чоловік у труні.
Втішають знов мене: не сивий ти, а срібний.
12 квітня 1961 року.
Пізнання.
Вбиті друзі приходять у сни.
Балада про каштани в шкільному дворі.
Я знав пілотів.
Заклинання атома.
Балада про радиста й водневу бомбу.
Біля телевізора.
Трава.
Орадур.
Був сон мій важкий, мов чавунний.
Повість про першу любов.
Бажання.
Мальви.
Над Ірпенем.
Танок на льоду.
Про все — про сад із росами.
Я вірша читав на трибуні.
Здавна вас шаную, одержимі.
Балада про сівача.
Мені схотілось розказати сьогодні синові.
Диптих про студентський подвиг.
В Дніпровському парку.
Усе частіше згадую я нині.
Я змалку ліс люблю.
В дорогу я взяв твоє фото.
Знов думаю про тих, які не мали змоги.
Поетова майстерня.
Солдатські листи.
Думки про мудрість в кожного свої в нас.
Про книги.
Змужніння.
Неприємно про це і згадати.
Печені яблука.
Про народних ополченців.
Рідко чув, щоб хлібороби.
По гриби.
Я згадую, як гостро пахнув пил.
Чорнобильська хмара.
Буває, смерч руїну принесе.
О земле рідна поліська.
Про волів.
Час прискорює ходу мою.
Море рідко буває спокійне.
У колі сидять товариському.
Хвала пам'яті.
В літа дитячі не срібло, не злото.
Музика.
Сльозами я платив за вчинок свій.
Святішого нема мені.
В підступно-мирну між боїв годину.
Балада з сльозою.
Балада про слово.
Таке лишила свідчення Історія.
Коли, бува, почую, що між нас в безчесті.
Стволи органних металевих труб.
Нам добре вдвох, нам добре в парі.
Портрети.
Мрія.
Яка, природо, мудрість є у тебе.
На могилі Олександра Олеся в Празі.
Ніколи не було життя моє салонним.
Балада спокути.
У місяці свої останні, ненько.
В темній зелені алей.
На вечорі фольклорної пісні.
Літорость.
Юрмальські акварелі.
Учора я побачив, як у полі.
Сусід.
В мистецтві прагне хтось творити.
Ви листочок зелений прислали мені у конверті.
Лежу, не сплю та марю я.
В житті своїм, напевне, мав я рацію.
Про здоров'я.
Про воду.
Балада про скульптора.
Дививсь на бурею убите дерево.
Був літа розпашілий, буйноквітний час.
Сонетна притча.
Все важче вгору йти.
Я жінку згадую.
То старість винна, що удосвіта.
Коли від'їздять поїзди.
Миттєві на вулиці стрічі.
Там, де дзижчали кулі.
Пізня ніч. Певно, спить весь будинок.
У травні на святковому майдані.
Солов'ї на Соловках.
Мова.
Інтелігенти.
Повідаю, друзі, я правду святу вам.
В музеї Коцюбинського.
Вірші про тебе.
В ніч окупації.
У Бабинім Яру.
Монолог онука.
Київ. 29 вересня. Бабин Яр.
Було: спитав мій син в свої п'ять літ.
Декому.
Медальйони.
На колишньому полі бою.
У сорок п'ятім по землі австрійській.
О той страшний, голодний тридцять третій.
.А прах бійців полеглих безсловесний.
Оранта.
Я зневажаю тих, що вірять в фетиш крісла.
В морі на човні.
В дитинстві я не бачив мандаринок.
Я печаливсь колись, що від дотику.
Хіба ми, люди, нині не кати.
Поспівчувайте долі скрипаля.
Невмируще.
Єврейському народові.
Незвичайна бандероль.
На кладовищі.
Либідь.
Як в кольорах на полотні.
Вузли.
До дискусій про сніжну людину.
Як вдячні ми, життя, що ти приносиш в дар нам.
Пік Шевченка.
Тим, які руйнують солдатські могили.
Акварелі.
Осінній гай.
Сніжинки.
Нарешті збулося: розпалась імперія.
Про телефон.
Про дими.
Про рими.
Лицар.
Не уявляв на небі раю.
Із благоговінням писав я про вірші.
Липі згадаю: скількох немає тих.
В приміський я прибув санаторій.
Я круто, важко жив, немов ставав на битву.
Це ж планета, немов неприкаяна.
Не згоден я з думкою вірша.
Неначе струм, пройняв так серце біль.
Проводи.
Притча про акваріум.
Із ізраїльських записів.
Земля Ізраїлю. О ерец Ісраель! .
Басейн у місті ізраїльськім Явне.
В музеї Яд-Вашем.
Роздуми на ізраїльських дорогах.
Прощання з Єрусалимом.
.І от нарешті крига скресла!
Напис на книзі Троянди на морозі.
Світлані.
Погоже світання. Я вийшов у сад.
Пам'яті Олександра Меня.
Чи є що радісніше, аніж воля.
Про вальдшнепа пише.
Про ірреальне мистецтво.
Було і ляку, і принуки.
Балада про покликання.
Балада про короткозорість.
Вісімдесятирічну перейшов я грань.
Жили в буремний, у суворий час.
Панахиди по друзях стають все частішими.
Віршовані рядки лягали на папері.
Дошукуйся: чия у лихах всіх вина.
Мій родовід.
На одержання ізраїльської медалі ветерана війни з нацизмом.
Синові.
Не поклоняюсь діамантам.
Я на землі поліській виріс.
Депортація.
І досі війна мені дивиться в вічі.
Про насильницьку смерть.
Воно і завжди так було.
Голубив колосок, як поле колосилось.
Художник малює мого портрета.
Про Тараса Шевченка.
Пам'яті матері. Триптих.
Уперто так жене.
Чутливо-бентежливу вдачу.
В ту мить.
І знов бринять моїх пісень акорди.
Старечі літа, ви такі окаянні.
Із краю рідного я виніс.
Йде до кінця моя життєва путь.
Я знаю: шкодить це здоров'ю.
Нащадкові.
Благословенна будь година.
Американський триптих.
Про датського короля й зірку Давида.
В новорічну ніч.
Каліфорнійський етюд.
Це щастя, що і тут, за океаном.
Комп'ютер, транзистор і відео.
Не в засланні, так в чужині.
Чеславу Мілошу.
Поклик висоти.
Себе згадав хлопчам дев'ятилітнім.
Розмова з океаном.
І тут, в Америці, живу я Україною.
Я згадую село, де майже скрізь були.
То найсвятіша боротьба.
Чимало є народів на Землі.
Городню — рідний свій куток.
Все нові і нові занотовую враження.
Минає рік. Нові знов роковини.
Послання друзям в Україну.
Горлиця в Каліфорнії.
Та невже, Вкраїно, вік нам.
Вітчизна й дім.
Прокльонами не оскверняй свої уста.
Над силуетами епох.
Це ж стільки неправдивого було! .
Пам'яті Юрія Стефаника.
Дивлюся, як високі хвилі.
Гістьми вже наповнилась хата вся.
Гнівні рядки.
Діди.
Тут між тропічної екзотики.
Обожнював і я пітьму інтимну спалень.
Уолл-стріт.
Людина стала проти звіра.
Україно, мене ти прости.
Поезіє, я завжди був з тобою.
Красуні, на зовнішність вашу.
Недавно бігала малесенька.
Спомин.
Так сумно, як чиєсь життя згаса.
Як у спеку нам хочеться сніжності.
Пам'яті Володимира Підпалого.
.А хати не було своєї ще ізмалку.
Спровадив пісню я — душі гінця.
Я чув не раз: — Лаштуй, брат, воза.
Якби ви знали, скільки муки.
Мій спадок.
Роздум.
Філадельфія. Гостина в домі Тарнавських.
Хоч покладуть у домовину.
Життя прожив, та я іще живу.
Росте зело із сонячного кореня.
І сьогодні прокинувся знов.
У німбі сивини, в літа своєї старості.
Чимало обдурених знало моє покоління.
Про епітети.
Найменше нас учили буть собою.
Чи знали ви.
Урок історії.
Одного року, дня і місяця.
Американський будень.
Зустріч в Торонто.
Пам'ятник Тарасові Шевченку у Вашингтоні.
На Бродвеї.
На виставці творів Шагала в Лос-Анджелесі.
Сповідальне.
Свіча.
Балада про діда і онука.
Спогад з війни.
Читаючи листи з України.
Про щастя.
Про тебе.
Ностальгійне.
Коли, бува, відчую, що вмираю.
Як розум лишає все менш таємничого.
Вслухаюсь в шепоти травинок змоклих.
Може статися це на світанні.
На порозі ночі, на краю планети.
Бачив сон, як в один з ближчих років.
Не знаю, у пору яку — весняну чи зимову.
Вірші 1999—2001 рр. .
Тримаю ще в руці перо я.
То, кажуть, добрий знак людського хисту.
В голодомор селян вкраїнських прах.
Може здатися, ніби я осторонь.
Вітре-леготе, трохи із віт роси.
Скільки ще мені жить? Мов на кризі.
Хай дружба й мир панують на Землі.
Буде щастя, як є уже воля.
Оте, що бачив я давно, ще у дитинстві.
Мали їх прихистити у монастирі.
Десь сніг, мороз, а сниться.
Був би багатий, то ввесь свій гаман тобі.
Ти моя берегиня й відрада.
Пораду дають мені товариші.
Коли я нині думаю про дні минулі.
Згадав Каховку. Не звершилась казка.
Спитав мене мій друг: — Навіщо нації? .
Весь в зелені каліфорнійський жовтень.
Онука спить. Затемнена кімната.
А старість ставить все нову межу.
Гіпотеза про народження Франкового.
Мойсея.
Краєзнавчий етюд.
Скоморох.
Вкраїнська церква дерев'яна.
Подякуй пташині за ангельські крила.
В Лос-Анджелесі бачив на одній із вулиць.
Знов прийшла весна — і знову зерна.
Чом Великий зветься ще і Тихий.
О Земле, плането людей.
З вершини літ душа, мов крила розпросторює.
Такі бувають миті, що голову схиливши.
На весь телеекран тупе обличчя вбивці.
Приносить радість гарний вірш і гарна.
пісня нам.
У штиль, хоч прозорості досить.
Всі пори свого віку знають люди.
У річниці твої — то раніше так звик.
Мій лапідарій.
Рішуче ти двері в життя відчини.
Пригадав я землянку, де був наш КП.
Для мене, вам скажу, хвилини щастя.
Найгірше — як байдужий ти.
Та сама стежка, й знов цвіте жасмин.
Хоча життя моє немолоде.
Як з берегом ріка.
Скажіть, чи ж вам не довелося.
Землі то подих, її пара.
Нема і десяти, іще маля.
У путь рушаємо удосвіта.
Вночі всього не роздивиться.
Нема ніяк із небом злагоди.
Ввійшов у ліс — і тиша облягла так важко.
Не забувається студентський час.
Мене приваблюють ще здавна кільця.
Який дивовижний малесенький птах.
Не всі приємні нам щедроти.
Чого марнуєш дні.
Душа У ній і радощі, і муки.
Вже вчителя нема, та за плечима.
О слово, слово, квітнеш зелен-рутою.
Про славних предків зберігай у серці згадки.
Святково золотяться зерна.
В нічну ти задивився вись.
Поет писав про небо голубе.
Я стою серед мирного поля.
Поезія — святиня, а не крам.
Прощаючись, сказав я ніжне щось.
Одного разу мовив друг до мене.
Вже сяє нагородами твій кітель.
Яких лиш див на світі не було!
І сонце, і місяць, і зорі.
Ціную вірність, цільність, лад.
Не вірю всяким титулам і рангам.
Прожив життя свого три чверті.
Не зваблюють ні пишні лаври.
Скільки ж то воєнних пролетіло вихорів.
Напевне, бачити не раз вам довелося.
Якби не лінь чиясь, якби.
Не знаю я, що краще, а що гірш.
Я чув, що для поетового злету.
Пройшов я усе майже поле.
Не люблю я кучерів словесних.
Ви не сумуйте, що розквітлих квітів так негусто.
Чом дбаєш ти про інших вірші? .
Не тільки від лиха буває в нас біль.
Співець великий жив тут і помер.
Не скаржусь, що так мало дарувала доля.
Бувають люди сірі та пісні.
Як бій відкочувавсь, рушали у степи.
Що по собі лишаємо? Будинки.
У дні завершувальні жнив.
Гніздо ластів'яче в куточку на лоджії.
В рукопису закреслюю рядок.
Поволі день згаса на небокраї.
Лягли уже покосами літа.
Тут загинули друзі мої у бою.
Згадалася мені картина невесела.
Про захист Батьківщини кажуть гордо — подвиг.
Читав чийсь вірш — і як в тумані я.
Про нього кажуть: Він мастак.
Скажу я вам по щирості, братове.
То молодих митців застерегти б.
Писав я вірш ліричний знов.
Чим пахне талий сніг, — скажіть-но ви.
Батьки, не хвалімось, що ми усе можемо.
Вславляймо, друзі, матерів.
Ромео і Джульєтта. Ми ще здавна ними.
Земля чернігівська, яка мені ти мила!
Радіймо озонному вітру.
Ми на могилі ставимо надгробок.
Освідчившись народові в любові.
Я знаю ще з дитячих літ.
Робота дивна у творця.
Години трудові. їх називаєм будні.
Шикуються цифри у довгі колони.
О, як в наш час нам пильнувати треба.
Було, що пісня наша славила.
Не слід на долю нарікати.
Досконалість - всіх задумів мрія.
Вершина кличе. Щоб її сягнуть.
З літами все частіше, ніж раніш.
Із Ганнібалів — той з найбільш натхненних.
Жорстокості у світі досить.
Сріблясте сяйво місяця нічне.
Побільше терпеливості й гуманності.
Тепер бува нерідко так.
О як за це ми заплатили дорого.
Озлоблення. Воно — як лава в кратері.
Пиши розбірливо, — мене просила мати.
Якби живі були у змозі.
Невже буть чесним і правдивим.
Кажуть: то вовк, лиш в овечій він шкурі.
Щасливим хочеш стать і прагнеш ти щосили.
Коли відчую передсмертну муку.
Малятко робить перший крок.
Трапляється — потрібен і кулак.
Зненацька понад садом пронеслися.
О старосте, невже скорюсь твоїм погрозам?
Як з ями прагнеш вибратись угору.
Люблю стрімкої річки плин.
І двох сорочок з гардеробу.
Велів невинних він послать на плаху.
Ввійшов у зал я, де криві дзеркала.
Чимало чую суджень недоречних.
Я шану віддаю тому.
Відгуки на попередні книги поезій Абрама Кацнельсона.