К.: Комора, 2013. — 148 с.
Майкл - псевдонім Михайла Мишкало. Прямий голос «втраченого покоління» зламу 1980-1990-х років. Покоління гастарбайтерів, що розлетілося по світу в пошуках обітованої землі. Покоління «Львова, якого не було», — зниклих заводів і гуртожитків, театрів і музеїв, вокзалів і кнайп. Покоління, яке загубилося на цивілізаційному переломі, і чий досвід, часто трагічний, ще чекає на своїх літописців. .
«Ми мріяли вирватись з проклятого кола нестачі, всього і вся. Щастя. Простого щастя буття. Прийти додому і посидіти, в тишині. Кухонна плита вільна і не треба чекати годинами на місце для чайника. Ніхто не позичив його, назавжди. І в кімнаті немає чужих. Сідають на твоє ліжко, беруть твої книжки, вмикають твою музику і дихають твоїм повітрям, не спитавши дозволу. Побути одному. Дивитись у вікно, читати, спати, їсти, коли є настрій. Просто і легко.».
Майкл - псевдонім Михайла Мишкало. Прямий голос «втраченого покоління» зламу 1980-1990-х років. Покоління гастарбайтерів, що розлетілося по світу в пошуках обітованої землі. Покоління «Львова, якого не було», — зниклих заводів і гуртожитків, театрів і музеїв, вокзалів і кнайп. Покоління, яке загубилося на цивілізаційному переломі, і чий досвід, часто трагічний, ще чекає на своїх літописців. .
«Ми мріяли вирватись з проклятого кола нестачі, всього і вся. Щастя. Простого щастя буття. Прийти додому і посидіти, в тишині. Кухонна плита вільна і не треба чекати годинами на місце для чайника. Ніхто не позичив його, назавжди. І в кімнаті немає чужих. Сідають на твоє ліжко, беруть твої книжки, вмикають твою музику і дихають твоїм повітрям, не спитавши дозволу. Побути одному. Дивитись у вікно, читати, спати, їсти, коли є настрій. Просто і легко.».