Медвідь В'ячеслав. Льох. Prosus rusticus

Львів: Кальварія, 2002. — 172 с.
Час у Медведевій прозі такий ущільнений, так повільно перетікає, що його навіть фізично відчуваєш. Тому зовсім небезпідставно прозаїк назвав свій тридцятисторінковий твір «Льох» романом.
Людина, що означила епоху коротким і вбивчим словом ЛЬОХ, творила в першу чергу не текст, а саме життя. Слово у Медвідя сповнене такої енергії, якої вистачило б для наповнення багатьох романних структур його ровесників.
Він і далі є патріотом свого етнічного закутка, що не слід ототожнювати з гуманізмом. Полісся, Кодня на Житомирщині,Солом’янка в Києві — це не географія, це яскраві знаки пережитого і підсумків цього пережитого.
У художньому оформленні книжки використані фрагменти робіт Пітера Бройґеля Старшого, Едварда Мунка, Ніколая Свєрчкова, Петра Філонова, Ловіса Корінта, Генрі Мура, Поля Дельво. Зміст.
Льох.
Дівочі грища.
Зокола.
На берегах Коденки.
Село як метафора.
Пентагон.
Tacita locatio; tacito consensu.