Ольжич Олег. Цитаделя духа

Братислава: Словацьке педагогічне видавництво, 1991. — 279 с. Повне зібрання творів поета, уривки із спогадів і праць про нього, бібліографія й фотоматеріали. Впорядкування, переднє слово й примітки Миколи Неврлого.
Поета Олега Ольжича (1907 - 1944) знають сьогодні в Україні хіба що окремі фахівці, але популярність його імені безперечна. Це, мабуть, і тому, що він був сином славного, відомого всій Україні поета Олександра Олеся. Дехто зі старшої генерації, можливо, його ще й пригадує, бо ж під час останньої війни Ольжич з доручення українського підпілля поновлював життя в рідному Житомирі й Києві, переховуючись від німецьких окупантів. Загальне зацікавлення долею і творчістю О. Ольжича розбивається об мур парадоксу: його доробок і понині лишається незнаним. В більшій чи меншій мірі це стосується і таких митців, як Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, Ю. Клен, О. Лятуринська, О. Стефанович, О. Теліга та інших. Усім їм судилося жити й творити далеко за межами батьківщини, усіх їх, починаючи 30-ми роками, на загал, не цитуючи й рядка з написаного (що вже говорити про серйозний аналіз!), затаврували як ворогів народу, націоналістів", не зрідка навіть фашистів. Саме так, хоча окремі з них стали жертвою ґестапо (О. Ольжич, О. Теліга, закарпатський поет І. Ірлявський).