Первомайський Леонід. Чорний брід

Повість. — Київ: Либідь, 2011. — 60 с. На фронті молодий офіцер одержав наказ дістатися вантажівкою тилового складу, щоб поповнити артзапас. Було це пізно ввечері, а по дорозі уже майже вночі він натикається на підірваний міст через річку. Десь поблизу має бути брід, але в темряві розшукати його не вдається. І щоб якось перебути до світанку, офіцер стукає у зачинену браму монастиря. Його впускають. Але монастир виявляється жіночим. Тож цілу ніч несподіваний гість проводить у покоях настоятельки в розмовах з нею. Сповідь жіночої душі, а не сюжет, і стала головним у новому творі Первомайського. Точніше, сюжет складного людського життя, переказаний з усією щирістю випадковому подорожанину, який виринув з ночі. Бо ж до кожної людини приходить та година одкровення, коли вкрай важливо вибалакатись, висповідатися, полегшити душу. А тут війна, прифронтова смуга, і з першими променями сонця — вона розуміє це — випадковий нічний співрозмовник зникне з її життя назавжди. Разом з її таємницею. Через те без оглядки на свій сан ігуменя сміливо переповідає йому історію свого мирського кохання. Воно роковане було закінчитися трагічно, бо її коханий — білий офіцер, а йшла громадянська війна.
Власне, вся їхня нічна розмова, і словами, і очима, — про глибинний смисл людського буття. Подібні хвилини відвертості у житті випадають не дуже густо, а відтак з якогось моменту в повісті повсякчас відчувається, що між героями проскочила іскра. Ігуменя не стара ще, гарна жінка, і читач передчуває, що між ним і нею от-от станеться освідчення. Але письменник тонко проводить цю лінію по грані, і до схід сонця, перш ніж вони, випадково здибавшись на життєвій дорозі, розлучаться назавжди, нічого подібного, що очікує читач, не відбувається