Роман у трьох частинах (Літературний стиль автора). – Верховина:
"Гуцульщина", 2007. – 496 с.
«Дідо Иванчік» – роман репресованого письменника і активного
громадського діяча Гуцульщини Петра Шекерика-Доникового, який
протягом багатьох десятиліть уважався втраченим, прийшов до читача
через 67 років. Він доступно і правдиво відображує духовний і
матеріальний світ гуцулів. У ньому показано взаємостосунки,
боротьбу людини і природи, злих і добрих сил, зіткнення двох
релігій – язичництва і християнства.
Роман засвідчує про автора, як талановитого майстра слова, котрий вміло користується гуцульською говіркою. У книжці збережено особливості його мови, правопису та пунктуації. Дмитро Ватаманюк, голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина»:
Про Гуцульщину, матеріальну і духовну культуру гуцулів, їх традиції і обряди багато писали, зокрема за останні 200 років. Але протягом тривалого часу цю місію виконували щирі приятелі гуцулів, а з корінних жителів цього краю першим найбільшим виразним літописцем був Петро Шекерик-Доників. Народився він і виріс у селі Голови, а провів майже все подальше життя у Жаб'ю і зарекомендував себе старанним збирачем фольклорно-етнографічних матеріалів, самодіяльним актором, публіцистом і письменником, а ще активним громадським діячем - був послом Польського сейму, довготривалим війтом Жаб'євської ґміни.
На відміну від інших авторів, Шекерик, як корінний син гір, добре володів гуцульською вимовою, умів її вдало передати українським правописом. За твердженням відомого польського письменника Станіслава Вінценза, він «був людиною талановитою, якщо не геніальною».
Справжнім літературним шедевром Петра Шекерика-Доникового є його роман «Дідо Иванчік», який він написав у кінці 30-х років уже минулого XX століття.
Але тяжка доля судилася цьому твору і його автору. З приходом Радянської влади Петра Шекерика-Доникового переслідували, перешкоджали писати, вилучали уже написану першу частину роману. І все ж автору вдалося дописати свій найбільший літературний твір. Остання його сторінка датована 20 квітнем 1940 року, а через три тижні його арештували. Після суду невільницька дорога Петра Шекерика-Доникового пролягла до Сибіру, де навіки загубилися сліди вірного сина Гуцульщини.
Дружина Параска усім твердила, що уся література і рукописи чоловіка були вилучені і спалені. Насправді рукопис роману «Дідо Иванчік» вона закопала у землю, декілька разів міняла схованку, і як найціннішу реліквію заповіла дочці Анні берегти до кращих часів. І тільки з утвердженням Української незалежної держави, під час святкування 110-річчя з дня народження Петра Шекерика-Доникового пані Анна вручила товариству «Гуцульщина» рукописи роману «Дідо Иванчік».
Багато часу довелось редакції журналу-видавництву «Гуцульщина» затратити, аби опрацювати понищені часом й умовами зберігання великі стоси рукописів цього роману. І хоча окремі його місця втрачені, які не вдалося відновити, за змістом і своєю суттю він є дійсно унікальний. Це шедевр гуцульської старовітчини, душевної ментальності гуцулів, яку передано в образах героїв цього твору.
Надрукувавши книгу «Дідо Иванчік», ми віддаємо данину світлій пам'яті автору Петру Шекерику-Дониковому людині, котра заслуговує найвищого пошанівку. Вручаємо тобі, дорогий читачу, нинішньому і майбутнім поколінням книгу, яка правдиво і багатогранно розкриває гуцульський світ, і значно збагатить і збереже нашу культурну спадщину.
Роман засвідчує про автора, як талановитого майстра слова, котрий вміло користується гуцульською говіркою. У книжці збережено особливості його мови, правопису та пунктуації. Дмитро Ватаманюк, голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина»:
Про Гуцульщину, матеріальну і духовну культуру гуцулів, їх традиції і обряди багато писали, зокрема за останні 200 років. Але протягом тривалого часу цю місію виконували щирі приятелі гуцулів, а з корінних жителів цього краю першим найбільшим виразним літописцем був Петро Шекерик-Доників. Народився він і виріс у селі Голови, а провів майже все подальше життя у Жаб'ю і зарекомендував себе старанним збирачем фольклорно-етнографічних матеріалів, самодіяльним актором, публіцистом і письменником, а ще активним громадським діячем - був послом Польського сейму, довготривалим війтом Жаб'євської ґміни.
На відміну від інших авторів, Шекерик, як корінний син гір, добре володів гуцульською вимовою, умів її вдало передати українським правописом. За твердженням відомого польського письменника Станіслава Вінценза, він «був людиною талановитою, якщо не геніальною».
Справжнім літературним шедевром Петра Шекерика-Доникового є його роман «Дідо Иванчік», який він написав у кінці 30-х років уже минулого XX століття.
Але тяжка доля судилася цьому твору і його автору. З приходом Радянської влади Петра Шекерика-Доникового переслідували, перешкоджали писати, вилучали уже написану першу частину роману. І все ж автору вдалося дописати свій найбільший літературний твір. Остання його сторінка датована 20 квітнем 1940 року, а через три тижні його арештували. Після суду невільницька дорога Петра Шекерика-Доникового пролягла до Сибіру, де навіки загубилися сліди вірного сина Гуцульщини.
Дружина Параска усім твердила, що уся література і рукописи чоловіка були вилучені і спалені. Насправді рукопис роману «Дідо Иванчік» вона закопала у землю, декілька разів міняла схованку, і як найціннішу реліквію заповіла дочці Анні берегти до кращих часів. І тільки з утвердженням Української незалежної держави, під час святкування 110-річчя з дня народження Петра Шекерика-Доникового пані Анна вручила товариству «Гуцульщина» рукописи роману «Дідо Иванчік».
Багато часу довелось редакції журналу-видавництву «Гуцульщина» затратити, аби опрацювати понищені часом й умовами зберігання великі стоси рукописів цього роману. І хоча окремі його місця втрачені, які не вдалося відновити, за змістом і своєю суттю він є дійсно унікальний. Це шедевр гуцульської старовітчини, душевної ментальності гуцулів, яку передано в образах героїв цього твору.
Надрукувавши книгу «Дідо Иванчік», ми віддаємо данину світлій пам'яті автору Петру Шекерику-Дониковому людині, котра заслуговує найвищого пошанівку. Вручаємо тобі, дорогий читачу, нинішньому і майбутнім поколінням книгу, яка правдиво і багатогранно розкриває гуцульський світ, і значно збагатить і збереже нашу культурну спадщину.