Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття

Подождите немного. Документ загружается.

Україна у ХIX cт. ... 451

27. Чернышевский Н.Г. Литературное наследие. – М.-Л., 1928. – Т.

2. – С. 408.

28. Сен-Симон. Избранные сочинения. – М. -Л., 1948. – Т. І. – С.

118, 125, 132, 440 та ін.

29. Зільберфарб И. Социальная философия Шарля Фурье и ее место

в истории социалистической мысли первой половины ХІХ в. – М., 1964. –

С. 350-351, 400.

30. Україна. – К., 1924. – № 1-2. – С. 126.

31. Дрейзен С.С. К вопросу о мировоззрении и научно-педагогичес-

кой деятельности Н.И.Гулака // Труды Среднеазиатского гос. университета

им. В.И.Ленина. История. – Ташкент, 1955. – С. 88.

32. Былое. – СПб., 1907. – № 9/21. – С. 133.

33. Философские и общественно-политические произведения петра-

шевцев. – М., 1953. – С. 393.

34. Матеріали. – С. 73.

35. Костомаров Н. И. и его значение. Речь, читанная в собрании

одесского славянского благотворительного общества св. Кирилла и Мефо-

дия приват-доцентом Маркевичем А. – Одеса,1885. – С. 3–4.

36. Україна 1924. – № 1-2. – С. 127–128.

37. Гончарук П.С. Питання розвитку народної освіти в Україні у пла-

нах Кирило-Мефодіївського товариства (40-і рр.. ХІХ ст.) // Науково-

методичний журнал для вчителів “Історія в школі”. – К., 2001. – № 1. – С. 1–3.

38. Тарас Шевченко. ПЗТ. – Т. 1. – С. 375.

39. Матеріали. – С. 71.

40. Україна. – К., 1925. – № 1-2. – С. 78.

41. Матеріали. – С. 71-72.

42. Запорожская старшина. – Харків, 1833. – Ч. 1. – С. 7–8.

43. Тарас Шевченко. ПЗТ. – Т. 1. – С. 374.

44. Гончарук П.С. Провісник дружби і співробітництва народів (До 180-

річчя від дня народження кирило-мефодіївця М.І.Гулака). – К., 2002. – С. 69–76.

45. Архів І. Франка. Відділ рукописів Інституту літератури ім.

Т.Г.Шевченка НАН України. – Рукопис № 152. – С. 7.

46. Луначарський А.В. Великий народний поет (Тарас Шевченко). –

К., 1961. – С. 10–11.

47. Костомаров Н.И. Автобиография // Литературное наследие. –

СПб., 1890. – С. 32.

Розділ V. 452

48. Науково-публіцистичні та полемічні писання Костомарова. – К.,

1928. – С. 41–42.

49. Тарас Шевченко. ПЗТ. – Т. 1. – С. 375.

50. Добролюбов Н.А. Полное собрание сочинений в шести томах. –

М., 1935. – Т. 2. – С. 562.

51. З ідеології кирило-мефодіївців. Записка Василя Білозерського //

Україна. – К., 1914. – № 1–4. – С. 79.

52. Там само. – С. 79-80.

53. Кулиш П.А. Записки о Южной Руси. – СПб., 1956. – Т. 1. – С.

182-183.

54. З ідеології кирило-мефодіївців. Записка Василя Білозерського //

Україна. – К., 1914. – № 1–4. – С. 83.

55. Тарас Шевченко. ПЗТ. – Т. 1. – С. 309.

56. Драгоманов М.П. Политические сочинения. – Т. 1. – М., 1908. – С. 16.

57. Франко І Я. Твори в двадцяти томах. – Т. ХVІI. – К., 1955. – С. 7.

58. Коцюбинський М. Твори в шести томах. – Т. 5. – К., 1961. – С. 309.

Україна у ХIX cт. ... 453

Лекція № 24. Реформи 60–70-х років та їх вплив

на соціально-економічний розвиток України

ІІ половини ХІХ ст.

ПЛАН ВИКЛАДУ:

1. Загальні зауваження.

2. Скасування кріпосного права та демократичні реформи

60–70-х років ХІХ ст.

3. Економічні та соціальні наслідки реформ.

4. Зміни в структурі української нації в другій половині ХІХ ст.

5. Запитання та завдання.

6. Джерела та література.

І. Загальні зауваження

В одній із попередніх лекцій було сказано, що у першій поло-

вині ХІХ ст. в російській державі, в тому числі і в Україні, відбува-

лися швидкий розклад феодально-кріпосницької системи та форму-

вання нових, більш прогресивних капіталістичних відносин. Ми пі-

дкреслювали також, що кріпацтво перешкоджало притоку на про-

мислові підприємства вільних робочих рук, передбачало рутинне

виробництво, низьку продуктивність праці, вузький ринок, відста-

лість техніки, незацікавленість підневільних людей у результатах

своєї роботи тощо.

У зв’язку з цим на основі загальної кризи феодально-кріпос-

ницької системи в Росії у 1859–1861 рр. склалася революційна ситуа-

ція, що могла перерости в революцію.

Революційну ситуацію в Росії та в Україні обумовлювали такі

явища:

1. Поразка Росії у Кримській війні 1853–1856 рр., втрата нею

зовнішньополітичного престижу, економічна та політична відста-

лість, незадоволення своїм становищем “низів”. В середовищі на-

родних мас визрівала “пугачовщина”.

2. Погіршення становища народних мас, кріпосного селянства

обумовило інтенсивне наростання селянських рухів. В Україні най-

Розділ V. 454

більш масовими були селянські виступи під назвою “Київська ко-

заччина” (1855) та похід у Таврію за “волею” (1856). За висловом

К.Маркса, у ті часи найвизначнішими подіями були “з одного боку,

американський рух рабів..., і, з другого боку, – рух рабів у Росії”

3. Рух різночинної інтелігенцій, яка прийшла на зміну дворян-

ським революціонерам. У Росії цей рух очолили М.Г.Чернишевсь-

кий, М.О.Добролюбов, О.І.Герцен, М.П.Огарьов. На Україні –

Т.Г.Шевченко, кирило-мефодіївці та послідовники їх ідей. Створені

ними журнали: “Полярная звезда”, “Колокол”, “Современник”,

“Основа” порушили рабське мовчання, стали центрами формування

суспільно-політичної думки.

4. В Україні серед студентів у 1856 р. формується Харківсько-

Київське таємне товариство на чолі з студентами Я.Н.Бекманом,

М.Д.Муравським та П.В.Завадським, які вважали своїм обов’язком

розповсюджувати серед селян, солдатів та бідних людей революційні

ідеї, готувати їх до повстання проти існуючої влади.

5. Особливу гостроту в розвиток революційних ідей в Україні

вніс Т. Г. Шевченко, який в липні 1857 р. був звільнений із заслання

Поселившись у Петербурзі та познайомившись з М. Г. Чернишевсь-

ким, Т. Г. Шевченко став на відверті позиції підняття селянства на бо-

ротьбу з царизмом.

У вірші “Я не нездужаю, нівроку” (1858) він пояснював наро-

ду, що царю вірити не можна, що волю здобувати треба тільки

збройною боротьбою:

Добра не жди

Не жди сподіваної волі –

Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить;

Та добре вигострить сокиру –

Та й заходиться вже будить

Визначаючи причини, які обумовили бажання царизму взятися

за реформи, В.І.Ленін писав: “Кримська війна показала гнилість і

безсилля кріпосної Росії. Селянські “бунти”, зростаючи з кожним

десятиріччям, примусили першого поміщика, Олександра ІІ, визна-

ти, що краще звільнити “згори”, ніж чекати, поки скинуть знизу”

В таких умовах цар і поміщики вимушені були приступити до пі-

дготовки реформи, що тривала майже 5 років. Порушеним лекцією

Україна у ХIX cт. ... 455

проблемам присвятили свої наукові дослідження І.О.Гуржій,

П.А.Зайончковський, Л.Г.Мельник, О.О Нестеренко, М.Н.Лещенко,

О.І.Лугова, В.П.Тихонов, Ф.Є.Лось, О.А.Парасунько, В.П.Теплицький

та ін.

Зокрема, у згаданих працях глибоко і всебічно досліджені істо-

ричні обставини здійснення реформи 1861 р. (П.А.Зайончковський),

пореформне становище робітничого класу (Ф.Є.Лось, Л.Г.Мельник,

О.А.Парасунько), зміни в житті звільненого селянства (М.Н.Лещенко,

О.І.Лугова, В.П.Теплицький), пореформені міграційні процеси

(В.П.Тихонов), зміни в господарській структурі України (І.О.Гуржій,

Л.Г.Мельник), та інші важливі соціально-економічні аспекти життя

пореформеної України.

ІІ. Скасування кріпосного права та демократи-

чні реформи 60–70-х років ХІХ ст.

Вперше офіційно було порушено питання про необхідність

звільнити селян “згори” царем Олександром ІІ у Москві на одній із

дворянських нарад у березні 1856 р. Для проведення реформи 3 січ-

ня під його керівництвом був створений комітет. Згодом, у 1858 р.,

були засновані аналогічні губернські дворянські комітети.

Поряд із згаданими комітетами започатковано роботу двох ре-

дакційних комісій, які відпрацьовували тексти маніфесту та інстру-

кцій щодо здійснення його положень.

Члени комітетів і комісій за своїми поглядами на форми і ме-

тоди проведення реформи поділилися на дві групи:

До першої категорії належали поміщики, які вимагали, щоб

земля залишилася у їхніх руках і була збережена примусова праця.

До другої категорії належали члени комісій, які вважали, що

селян треба відпустити на волю і наділити землею, але щоб воля і

земля були оплачені селянством. Тобто, обидві групи сходилися на

тому, щоб у процесі реформи не постраждали інтереси поміщиків

Дослідники реформи зазначали, що боротьба кріпосників і лі-

бералів була тусовкою всередині пануючих класів, яка не зачіпала

їхніх інтересів та їхньої влади. Зате вони різко засуджували всякі

революційні виступи за знищення панівної власності та повалення

їхньої влади.

Розділ V. 456

Автори наукових робіт про реформу одностайно стверджують,

що головний вододіл боротьби проходив не між кріпосниками і лі-

бералами, а між поміщиками і селянами

28 січня – 17 лютого 1861 р. проектні матеріали селянської ре-

форми розглядалися Державною радою, а 19 лютого цього ж року

Олександр ІІ підписав відповідний Маніфест та Положення. 5 березня

ці документи були опубліковані.

Отже, основоположними документами для проведення реформи

були: Царський Маніфест 19 лютого 1861 р.; Положення про се-

лян, що вийшли з кріпосної залежності; Положення про викуп

селянами їхніх садиб та польових наділів; “Додаткові правила”;

Чотири Положення для окремих місцевостей.

України стосувалися перших три місцеві положення, в яких

забезпечувалися специфічні інтереси українських поміщиків: Ново-

росії (Півдня України); Малоросійських губерній (Лівобережної

України) та Південно-Західних губерній (Київського, Подільського

та Волинського генерал-губернаторства).

Згідно з названими документами та інструкціями реформа

проводилася так:

Кріпосне право скасовувалося. Селяни ставали “назавж-

ди” особисто вільними. Вони переставали бути власністю по-

міщика і ставали “вільними сільськими обивателями”. На селі

запроваджувалися нові органи управління – Сільський схід на

чолі з волосним старшиною, писарем та волосним селянським

судом. Над селянським управлінням стояв мировий посеред-

ник, якого обирали дворяни та затверджував урядовий сенат.

Поміщик вважався попечителем сільської громади, впливав на

добір керівних кадрів.

Відповідно до реформи земля визнавалася власністю по-

міщиків. Відпускаючи селян на волю, поміщики повинні були

їх наділити “садибною осілістю”, тобто городом, і за власним

бажанням продати їм польовий наділ, самочинно визначивши

його розмір та вартість і внести ці дані в уставні грамоти.

Згідно з уставними грамотами селяни протягом двох років

зобов’язані були “коритися поміщикам і беззаперечно викону-

вати давнішні свої обов’язки”. Цікаво, що викуп землі відбува-

вся за згодою поміщиків, які не квапилися це робити й застав-

ляли селян відбувати панщину і в майбутньому. Тільки в січні

1883 р. викуп землі став обов’язковою процедурою.

Україна у ХIX cт. ... 457

Для різних регіонів норми викупу кількості землі були різ-

ними: для Степового та Харківського регіону ця норма сягала

від 3 до 6,5 десятин; для Лівобережної України – від 2,75 до 4,5

десятин; для Правобережжя – від 3 до 5 десятин.

На Правобережній Україні викуп землі з 1863 р. був обов’яз-

ковим і на 20 % дешевшим. Очевидно, ця “пільга” була своєрідним

покаранням польських магнатів за виступи проти Росії у 1863 р.

Реформа 1861 р. пограбувала селян. За рахунок відрізків вони

втратили 1 млн десятин землі. Кращі ґрунти, ліси, пасовища, водо-

пої та інші громадські угіддя поміщики залишили собі.

Згідно з Положенням викупна сума повинна була множити-

ся на 16/2/3. Наприклад: поміщик продавав селянину 3 деся-

тини землі; за ринковою вартістю селянин повинен заплатити

поміщику за цей клин 30 крб.; інструкція вимагає, щоб викупна

сума множилася на 16/2/3; отже, селянин повинен заплатити

поміщику приблизно 500 крб.

Оскільки загальна вартість для простого селянина була ве-

ликою, він змушений був 80% від цієї суми взяти у держав-

ному банку в кредит строком на 49 років під щорічний 6% ві-

дсоток.

Тобто, всі ці операції були продумані так, щоб від банку помі-

щик одержував дивіденди, які дорівнювали б сумі цінностей, які

створював кріпак у його помісті до свого викупу.

В результаті цих фінансових фіглярств селяни повинні були

внести викупних платежів у 4 рази більше від тогочасної ринкової

вартості землі. Одержана селянами земля за ринковими цінами ко-

штувала 128 млн. крб. Насправді ж селяни повинні були заплатити

за неї 503 млн. крб. Революція 1905–1907 рр. перервала цю плату на

382 млн. крб.

Отже, земельна реформа 1861 р. пограбувала селян. Як ми вже

сказали, селяни втратили кількість та якість землі, за спекулятивни-

ми цінами, в 4 рази переплатили її вартість. Після реформи селяни

попали під арендно-капіталістичний гніт поміщиків, у кредитну не-

волю до банків, дискримінаційне господарське становище. Й, ма-

буть, не можна не погодитися з В. І. Леніним в тому, що “горезвісне

визволення було найбезсовіснішим грабежем селян, було рядом на-

сильств і цілковитою наругою над ними”. Але, одночасно, це був

“крок по шляху перетворення Росії в буржуазну монархію”

Розділ V. 458

Після селянської реформи в Росії було проведено земську – 1864 р.,

міську – 1870 р., фінансову та судову – 1864 р., шкільну – 1860–1864 рр.,

військову – 1864–1874 рр., поліцейську та інші реформи.

Суть земської реформи полягала в тому, щоб створити місцеве

(земське) самоврядування, але так, щоб керівництво в ньому нале-

жало дворянам (опорі самодержавства) й щоб це самоврядування не

мало повноцінних управлінських функцій. Зокрема, земства повинні

були турбуватися про утримання доріг, будівництво шкіл, лікарень,

закладів культури, але щоб вся їх діяльність була поставлена під ко-

нтроль царської адміністрації. Голову губернської земської ради за-

тверджував міністр внутрішніх справ, повітової – губернатор. Вони

ж мали права на свій розсуд припиняти виконання або скасовувати

будь-яке рішення земських зборів

З самого початку земство було приречене на те, щоб бути

“п’ятим колесом до воза російського державного управління, коле-

сом, яке допускається бюрократією лише остільки, оскільки її всев-

ладдя не порушувалось”

В Україні земства були засновані лише на Лівобережній час-

тині. В Правобережній Україні вони були введені лише в 1911 р.

Міська реформа здійснювалася з 1870 р. Згідно з міським по-

ложенням у містах на 4 роки обиралося управління – міські думи.

Члени думи (гласні) обиралися платниками податків. Міська дума

обирала голову та міську управу, які здійснювали поточне керівни-

цтво містом. Як і земства, вони повністю підлягали контролю з боку

міністра внутрішніх справ та губернатора

Вчені вважають, що найбільш послідовною була судова рефо-

рма. Як зазначає дослідник О.Д.Бойко, згадана реформа “базувалася

на запровадженні низки прогресивних принципів: безстановості су-

дочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового

процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи”

Додамо лише, що згідно з реформою у карному судочинстві

було запроваджено суд присяжних. Все це було значним кроком до

розбудови державних правових основ і позитивно впливало на фор-

мування громадянської самосвідомості.

Варто зупинитися також і на військовій реформі (1864–1874).

Вона скасувала рекрутчину й запровадила загальну військову по-

винність, скоротила термін військової служби до 6–7 років, заборо-

нила тілесні покарання тощо.

Україна у ХIX cт. ... 459

На завершення варто було б підкреслити, що російські рефор-

ми, які стосувалися й України, носили незавершений, непослідов-

ний та обмежений характер. Вони не створили парламенту, не про-

голосили конституцію, не запровадили системні форми управління

на новій капіталістичній основі. Саме цим російське реформування

відрізняється від австрійського, яке під тиском революції 1848 р.

запропонувало західноукраїнському суспільству оновлені реалії.

Не дивлячись на це, реформи 60–70-х років формували неста-

нову приватну власність на землю, сприяли формуванню ринку ро-

бочої сили, стимулювали розвиток підприємництва, ринкових від-

носин

, становлення громадянського суспільства. Вже це позитив-

но позначилося на розвиткові історичних подій, процесів і явищ, що

відбувалися в Росії та Україні в її складі, у другій половині ХІХ ст.

ІІІ. Економічні та соціальні наслідки реформ

Вчені підкреслюють, що після скасування кріпосного права

розвиток промислового капіталізму відбувався прискореними тем-

пами, незважаючи на численні кріпосницькі порядки. Росія сохи і

ціпа, водяного млина і ручного ткацького верстата стала перетво-

рюватися в Росію плуга і молотарки, парового млина і парового

ткацького верстата. І все ж у Росії після реформи залишився феода-

льний механізм, з якого реформатори вилучили принципово важли-

ве коліщатко – кріпацтво

В Україні перехід аграрного сектора на капіталістичні рейки

відбувався двома шляхами – пруським та американським. Пруський

шлях передбачав уповільнене вростання поміщицького землеволо-

діння України в капіталізм за рахунок напівфеодальної експлуатації

селянства; американський – передбачав швидке зростання фермер-

ських господарств, ліквідацію поміщицького землеволодіння.

У пореформений період в Україні пруським шляхом до капіта-

лізму йшли правобережні та лівобережні губернії, на Півдні – аме-

риканським. Тут поміщики, застосовуючи техніку, створювали по-

тужні агровиробництва, заможні селяни формували товарні госпо-

дарства фермерського типу.

У другій половині ХІХ ст., на базі ранкових стосунків, відбув-

ся перерозподіл землі. Поряд зі спадковими землевласниками Бра-

ницькими, Скоропадськими, Потоцькими виникли великі землев-

Розділ V. 460

ласники нової генерації – Семиренки, Терещенки, Харитоненки,

Яхненки та ін.

Варто відзначити, що великі масиви землі були викуплені осо-

бами недворянського походження. Так, наприклад, з 1877 по 1905 рр.

ними було придбано 6 млн. десятин землі. За цей же період 4,5 млн.

десятин викупили у поміщиків заможні селяни

Одночасно стала помітна орендна форма землекористування,

застосування техніки у землеробстві, вільнонайманої праці, поліп-

шення структури посівів тощо. Так, наприклад, у 70-х роках в Укра-

їні діяло 700 парових двигунів; у 70–80-х роках імпорт сільськогос-

подарської техніки зріс майже у 16 разів, а її виробництво на вітчи-

зняній основі – в 12 разів.

Після реформи почав складатися ринок вільнонайманої праці. У

сільському господарстві, наприклад у землеробстві, працювало понад

2 млн. найманих робітників, особливо в південних губерніях

Стало помітним таке явище, як зростання посівних площ та

зміни в структурі посівів – зросли, наприклад, посіви пшениці, яч-

меню, цукрового буряка, картоплі, тютюну тощо. Посуті, Україна

перетворилась у потужний центр сільськогосподарської продукції

не тільки Росії, а й Західної Європи

. Українська пшениця стано-

вила 90% російського експорту, а ячмінь складав 43% від всіх його

світових запасів.

Поряд із зрушеннями в сільському господарстві у пореформе-

ний період в Україні відбувся промисловий переворот

. Суть його

полягає у тому, що протягом 60–80-х років ХІХ ст. відбувся перехід

від мануфактурного до фабричного виробництва, від ручної праці

до застосування парових двигунів та системи машин.

Якщо у 1860 р. в Україні налічувалося 2147 промислових під-

приємств, на яких працювало 86 тис. робітників, то у 1895 р. кіль-

кість підприємств зросла до 30313, а робітників – до 205 тис.

Ціка-

во, що поміщицьке ґуральництво, виробництво сукна поступилися

місцем таким індустріальним галузям, як залізорудна, вугільна, ме-

талургійна, машинобудівна, які розгорнули своє виробництво на

новітній технічній основі.

Бурхливий розвиток промисловості обумовили чотири обставини:

перша

–

скасування кріпосного права, демографічний вибух створили умови для появи зна-

чної кількості робочої сили;

друга

– наявність дешевої робочої сили визначила

джерела фінансування: державні субсидії, викупні платежі, іноземні інвестиції, ко-