Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття

Подождите немного. Документ загружается.

Україна у ХIX cт. ... 461

шти акціонерних компаній;

третя

– наявність благодатної сировинної бази:

кам’яного вугілля, залізної руди та сільськогосподарських ресурсів;

четверта

–

сприятлива урядова політика, суть якої полягала у наданні підприємцям пільго-

вих казенних замовлень, кредитування, охоронних митних тарифів. Промисло-

вий переворот прискорив бурхливий розвиток залізниць. За сорок пореформених

років їх довжина зросла з 1,5 тис. до 50 тис. верст. Залізниці стали потужним

важелем інтенсифікації торгівлі.

Український промисловий розвиток мав свої особливості:

По-перше. Український південь перетворився на основну пали-

вно-металургійну базу Росії. Видобуток вугілля в Донбасі з 1861 р.

по 1900 р. зріс у 115 разів, залізної руди – у 158 разів.

По-друге. В Україні мали місце високі темпи розвитку індуст-

рії. За 1870–1880 рр. виробництво чавуну зросло в 4 рази, прокату –

в 7,7 раза. Таких темпів Росія на старій техніці досягти не могла.

По-третє. Спостерігалася висока концентрація виробництва.

Дрібні підприємства зливалися з великими, більш перспективними

виробництвами. У 1892 р. на восьми найбільших шахтах Донбасу

видобували більше третини вугілля всього згаданого економічного

регіону. Подібні явища спостерігалися і в цукровій промисловості.

По-четверте. На швидких темпах української індустріалізації по-

значився вплив іноземного капіталу. Пільги інвесторам з-за кордону при-

скорили їх влиття в українське виробництво. Зокрема, основними інвес-

торами стали підприємці Франції, Бельгії, Англії та Німеччини. Наприкі-

нці ХІХ ст. іноземним інвесторам належало 80–90% вугільних ресурсів.

Левова частка прибутків від важкої індустрії вивозилися за кордон.

По-п’яте. У другій половині ХІХ ст. була помітна структурна та

територіальна диспропорційність. Тобто, мало місце гіпертрофоване

нарощення продукування засобів виробництва за рахунок звуження

предметів споживання. Цікаво, що ця структурна диспропорційність

мала місце і в радянські часи. Потужне нарощення промислового по-

тенціалу в Подніпров’ї та Донбасі контрастувало з іншими регіонами

України й створило проблеми, які не вирішені й на сьогодні.

По-шосте. Український індустріальний потенціал не мав за-

мкнутого характеру, власної завершеної інфраструктури.

Лише 15 % промислових підприємств України виготовляли го-

тову продукцію. За висловом О.Д.Бойко, “решта потужного індуст-

ріального потенціалу України лише готувала сировину для виготов-

лення кінцевого продукту в Росії”

Розділ V. 462

Завершуючи висвітлення цієї проблеми, підкреслимо, що моде-

рнізація промисловості України у другій половині ХІХ ст. суттєво

змінила місце і роль українського регіону в імперській економіці. Зо-

крема, частка промислової продукції України у виробництві європей-

ської Росії з 1854 по 1900 рік зросла більше як у 2 рази

. Тобто, в

Україні у другій половині ХІХ ст. був створений основний кістяк ве-

ликої капіталістичної машинної індустрії Росії.

ІV. Зміни в структурі української нації у другій

половині ХІХ ст.

Скасування кріпацтва, промисловий переворот позначилися на

соціальних і національних процесах. Зокрема, кількість населення

України, що жило в складі Росії, збільшилося з 13,4 у 1863 р. до

23,4 млн. осіб у 1897 р. На західноукраїнських землях кількість на-

селення за цей час зросла з 3,9 до 5,9 млн. осіб.

Цікаво відзначити, що кількість українського населення у другій

половині ХІХ ст. була порівняно стабільна. У 1858 р. українці склада-

ли 79,8 % від загальної їх кількості. Приблизно стільки ж їх було й у

1900 р. Принагідно буде зауважити, що ця стабільність збереглася в

умовах інтенсивного виїзду українців за кордон, завезення в цей край

росіян та інших представників національних меншин.

Незважаючи на індустріалізацію економіки, сільське населен-

ня абсолютно переважало міське. За підрахунками В.Й.Борисенка, у

Наддніпрянській Україні воно складало 84%, західноукраїнських

землях – 95,5% усіх жителів

На кінець ХІХ ст. в Україні нараховувалося близько 2 млн. ро-

бітників, значна частина з яких були сезонниками, особливо в сіль-

ському господарстві та цукроварнях.

У другій половині ХІХ ст. прискореними темпами відбувалося

формування національної буржуазії. В її середовищі появилися прі-

звища Яхненків, Семиренків, Харитоненків, Рутченків, Іщенків,

Чикаленків та ін. Вони жваво реагували на розв’язання національ-

них проблем, підтримували благодійність.

Проте уряд інтенсивно вивозив капітали з України й не давав

можливості українській буржуазії конкурувати із зарубіжними інве-

сторами. Характерною рисою української буржуазії була її мало-

Україна у ХIX cт. ... 463

спроможність, дрібнокапітальність та вторинність у розв’язанні

крупних фінансово-індустріальних проблем.

У згаданий період відбулися зміни у складі української інтеліген-

ції. У другій половині ХІХ ст. вищі навчальні заклади України закінчи-

ли 13 тис. спеціалістів. За даними перепису 1897 р. в Україні нарахову-

валося 24 тис. осіб з вищою і 17 тис. – з середньою спеціальною осві-

тою. Це складало близько 0,2 % від усього населення. Безперечно, що

цей показник є незадовільним, проте він набагато більший, ніж у Росії.

Цікаво, що середовище інтелігенції все більше стало поповню-

ватися за рахунок вихідців із різночинців (а не тільки дворян, як це

було раніше), що позитивно позначилося на її соціальній позиції

Відбулися зміни в національному складі українського насе-

лення. Розвиток промисловості вимагав кадрових, кваліфікованих

робітників, які добровільно або примусово поповнювалися переду-

сім з Росії. Маса переселенців осідали в Донецько-Криворізькому

басейні, на Лівобережжі та на Півдні України. На кінець ХІХ ст. кі-

лькість росіян в Україні збільшилася до 11,7% всього населення.

Переважна більшість із них осіла в містах, вплинувши таким чином

на їх культуру, особливо на мовність міського населення.

Другою за чисельністю національною меншиною були поляки.

Їх кількість була значною на Правобережжі, але в силу певної дискри-

мінаційної щодо них політики з боку російського уряду частка цього

етнічного прошарку зменшилась з 10% у 1795 р. до 6% – у 1900 р.

Дещо інша ситуація спостерігалася в середовищі єврейського

населення. Російський уряд визначив євреям зону “осілості” (Литва,

Білорусія, Правобережна, частково Лівобережна Україна). До кінця

ХІХ ст. їх частка в Україні становила 8 % від усієї кількості насе-

лення. Причому, в містах проживало 33 % євреїв, а на Правобереж-

жі – 80 %. Якщо число поляків, зменшувалося, то євреїв – зростало.

Крім цього, в Україні жили представники й інших національ-

ностей. На Закарпатті, наприклад, мадярів було 6%, словаків – 2%,

німців – 1%. Всього в Україні проживало 2 млн. німців, що складало

2% від загальної кількості населення. В Україні проживало також

0,5 млн. румунів, 0,5 млн. кримських татар, 0,2 млн. болгар, 140 тис.

греків, 50 тис. вірмен, 38 тис. чехів та інших осіб національностей.

У 1889 р. російським урядом був прийнятий закон про дозвіл

на переселення та зміну місця проживання. Шукаючи власної долі,

землі, пільгових умов на існування, інтенсивно стало заселятися Пі-

Розділ V. 464

внічне Причорномор’я, Північний Кавказ та Нижнє Поволжя, зок-

рема кількість населення Північного Причорномор’я збільшилася

вдвоє: з 1,8 млн. осіб у 1867 р. до 3,5 млн. у 1897 р. На Нижньому

Поволжі осіло 0,4 млн. українців, на Кавказі – 1,3 млн. у Казахстані

та Середній Азії – 100 тис.

Та найдраматичнішим був шлях до освоєння сибірських прос-

торів. Дорога до нових земель була вкрита могилами, оскільки до-

биратися до них потрібно довго і в суворих умовах. З 1886 р. до

1900 р. на освоєння сибірських земель з України виїхало близько

400 тис. осіб, 63 тис. з яких вимушені були повернутися, оскільки

не витримали жорстоких умов сибірського клімату.

З приводу гірких заробітків поет Іван Манжура у вірші “З за-

робітків” писав:

Через степ той шлях-дорога

Геть десь простяглася,

А над шляхом густим димом

Курява знялася.

У тій куряві похило

Стомлена ватага

З заробітків чимчикує...

Млявина та смага –

З ніг валяє небораків,

Бідолах дорожніх;

Сірим пилом поприпали

Торби їх порожні

Шукали кращої долі українці й на Далекому Сході та в При-

мор’ї. Щоб переїхати в ці краї, треба було потратити 430 крб. на ро-

дину, а це було під силу тільки заможним людям. І все ж на Далекий

Схід переселилося близько 225 тис. українців. Взагалі у другій поло-

вині ХІХ ст. за межами України в Росії проживало близько 4,3 млн.

осіб, що складало 16,6 % всього населення українських земель

Переселення українців відбувалося і на американський континент.

У другій половині ХІХ ст. воно набуло масового характеру. Так, напри-

клад, до Бразилії на 1895 р. виїхало 15 тис. українців, Аргентини – 10

тис., США – 200 тис., Канади – 170 тис. вихідців з Галичини, Закарпаття,

Буковини та інших районів. Переїзди до згаданих країн були важкими, в

антисанітарних вагонах, супроводжувалися голодом та моровими хворо-

бами. На місцях чекали найважчі види роботи: корчування джунглів, ви-

сушування боліт, прокладання доріг, будівництво залізниць, важкі робочі

процеси на заводах та фабриках, рабські умови проживання та праці.

Україна у ХIX cт. ... 465

Незнання мов сприяло зловживанню з боку роботодавців, роз-

краданню зарплати емігрантів, безправному їх становищу.

Не дивлячись на це, вихідці з України прагнули бути активними

в громадсько-політичному житті. Так, наприклад, виходець з Київщи-

ни Агафій Гончаренко заснував українською мовою часопис “Аляс-

ка Геральд”, священик з Галичини Іван Волинський – газету “Аме-

рика” (1885–1890), Григорій Грушко – газету “Свобода” (1893), пе-

реселенець з України Василь Турчин очолив бригаду американської

північної армії у боротьбі з рабовласницьким півднем.

Проживаючи на американському континенті, українці прагну-

ли зберегти національні традиції, мову, культуру, побут. Навіть

ошлюблювались на одноплемінницях.

Отже, у другій половині ХІХ ст. під впливом буржуазних ре-

форм в Україні відбулися значні зміни в соціально-економічній

сфері. За висловом О.Д.Бойка, “було здійснено докорінний перероз-

поділ земельної власності... застосування техніки, використання ві-

льнонайманої праці”

. У 60–80-х роках ХІХ ст. завершився проми-

словий переворот. Південь України перетворився на основну пали-

вно-металургійну базу імперії. Одночасно відбулася диференціація

класового середовища: поряд з дворянством та селянством, цих

традиційних двох класів феодального суспільства, з’явилася буржу-

азія і пролетаріат. Зросла роль національної інтелігенції.

V. Запитання та завдання

?

1. Які причини обумовили селянську реформу 1861 р.?

2. Що ви знаєте про організаційно-підготовчу роботу уряду напере-

додні реформи?

3. Розкрийте специфіку втілення селянської реформи в життя в Україні.

4. Доведіть, що реформа 1861 р. не виправдала сподівань селянства.

5. Як змінилося сільське господарство після реформи?

6. Що ви знаєте про особливості промислового перевороту в Україні?

7. Простежте зміни в національному складі у пореформений період.

VI. Джерела та література

1. Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 30. – С. 4.

2. Рибалка І.К. Історія Української РСР. Дорадянський період. – К., 1978. –

С. 245-246.

Розділ V. 466

3. Шевченко Т. Кобзар. – К., 1987. – С. 501.

4. Ленін В.І. Повне зібр. творів. – Т. 20. – С. 163.

5. Гуржій І.О. Україна в системі всеросійського ринку 60–90-х років ХІХ ст. –

К., 1968; Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России. – М., 1968; Лещен-

ко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталіз-

му. – К., 1970; Лось Ф.Є. Формування робітничого класу в Україні та його революцій-

на боротьба. – К., 1955; Лугова О.І. Сільськогосподарський пролетаріат Півдня Украї-

ни в період капіталізму. – К., 1965; Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні. –

К.,1972; його ж. Формування робітничого класу на Україні у 60–90-х роках ХІХ ст. –

К., 1988; Парасунько О.А. Положение и борьба рабочего класса Украины в 60-е годы

ХІХ в. – К., 1963; Теплицький В.П. Реформа 1861 р. й аграрні відносини на Україні. –

К., 1959; Тихонов В.П. Переселение в России во второй половине ХІХ в. – М., 1973.

6. Рибалка І.К. названа праця. – С. 346-347; Зайончковский П.А. Отмена

крепостного права в России. – М., 1968. – С. 18-19.

7. Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домоно-

полістичного капіталізму. – К., 1970.

8. Ленін В.І. Повне зібр. тв. – Т. 20. – С. 163.

9. Рибалка І.К. Названа праця. – С. 354.

10. Ленін В.І. Повне зібр. тв. – Т. 5. – С. 34.

11. Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України. –

К.,2002. – С. 341.

12. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2002. – С. 253.

13. Гуржій І.О. Україна в системі всеросійського ринку 60–90-х років

ХІХ ст. – К., 1968. – С. 53–54.

14. Лозаннська Т.І. Реформа 1861 р. та її соціально-економічні наслідки // Іс-

торія України. Курс лекцій у двох книгах. – К., 1991. – Кн. 1. – С. 446–453.

15. Бойко О.Д. Названа праця. – С. 263.

16. История Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 4. – С. 333–334.

17. Лугова О.І. Сільськогосподарський пролетаріат Півдня України в пе-

ріод капіталізму. – К., 1965. – С. 23-25.

18. Гуржій І.О. Названа праця. – С. 62–63.

19. Мельник Л.Г. Промисловий переворот і становлення капіталізму в

Україні // Історія України. Курс лекцій у двох книгах. – К., 1991. – Кн. 1. – С. 454–

469.; його ж. Технічний переворот на Україні. – К.,1972.

20. Бойко О.Д. Названа праця. – С. 266.

21. Там само. – С. 270.

22. Мельник Л.Г. Промисловий переворот і становлення капіталізму в Україні

// Історія України. Курс лекцій у 2 кн. – К., 1991. – Кн. 1. – С. 455–459.

23. Борисенко В.Й. Курс української історії. – К., 1998. – С. 503.

24. Борисенко В. Й. – Названа праця. – С. 505.

25. Манжура І. Твори. – К., 1961. – С. 55.

26. Більш конкретно про ці події див. у кн.: Тихонов В. П. Переселение в

России во второй половине ХІХ в. – М., 1973.

27. Бойко О.Д. Названа праця. – С. 272–273.

Україна у ХIX cт. ... 467

Лекція № 25. Класова боротьба

та суспільно-політичний рух в Україні

в другій половині ХІХ ст.

ПЛАН ВИКЛАДУ:

1. Загальні зауваження.

2. Селянський рух 60–90-х років ХІХ ст.

3. Революційне народництво.

4. Активізація національно-визвольного руху.

5. Боротьба робітничого класу. Поширення марксизму.

6. Запитання та завдання.

7. Джерела та література.

І. Загальні зауваження

Порушена проблемка ставить своїм завданням висвітлити істо-

ричні події, процеси і явища, які мали місце в Україні у другій поло-

вині ХІХ ст. в суспільно-політичному русі. Складність теми полягає

в тому, що у другій половині ХІХ ст. боротьба селян за землю переп-

лелася з пробудженням свідомості робітничого класу та розгортан-

ням національно-визвольної боротьби українського народу.

Урядові кола розуміли, що модернізаційні реформи в Росії

стимулювали піднесення суспільного руху. У зв’язку з цим ними

була збурена хвиля контрреформ, в процесі яких робилася спроба

“виправити фатальні помилки 60-х років”.

Це “виправлення”, за висловом професора О.Д.Бойка, “виявилося

у консервації, згортанні, а подекуди і ліквідації тих позитивних зрушень

та змін, які були досягнуті буржуазними реформами 60–70-х років

”.

Про наступ реакції та урядові контрзаходи свідчать такі факти:

1. Новий університетський устав ліквідував автономію цих

вищих учбових закладів (1884).

2. Було затверджено нове “Положення” про земства, нача-

льникам яких надавалися широкі повноваження. Посуті, земст-

ва попали під необмежений контроль дворянства (1889).

Розділ V. 468

3. Був відредагований циркуляр “Про кухарчиних дітей”,

який забороняв нижчим класам навчати своїх нащадків у гімна-

зіях (1887).

Подібні приклади можна було б продовжити. Вони додатковий

раз засвідчили б, що адміністрація гарячково робить спробу відно-

вити дореформений режим.

Саме тому в кінці ХІХ ст. в імперії, в тому числі і в Україні,

визрівало масове невдоволення: селян, що страждали від безземелля

та грабіжницьких викупних платежів; робітників, які були обурені

жахливими умовами праці та мізерною зарплатою; молодої буржуа-

зії, що прагнула до політичної влади; інтелігенції, яка вимагала реа-

льних свобод; національних меншин, які сподівлися на вільний на-

ціональний розвиток. Саме ці обставини обумовили селянські повс-

тання другої половини ХІХ ст., протести і виступи робітників; яви-

ща всезростаючої національної самосвідомості, рухи народників та

соціал-демократичних об’єднань.

Названим вище проблемам присвятили свої роботи

В.Й.Борисенко, А.К.Волощенко, С.С.Волк, Я.Грицак, В.С.Дмит-

риченко, А.М.Катренко, К.Кондратюк, Р.П.Іванова, Б.С.Ітенберг,

М.П.Рудько, О.Т.Юрченко (М.В.Демченко), І.І.Шевченко, Є.С.Шаб-

ліовський та інші автори

. Зокрема у працях згаданих авторів дослі-

джені проблеми зародження, становлення та діяльність робітничих

організацій (А.К.Волощенко, В.С.Дмитриченко, Б.С.Ітенберг,

О.Т.Юрченко, І.І.Шевченко), форми і методи боротьби народницьких

гуртків, груп та об’єднань (С.С.Волк, А.Н.Катренко, М.П.Рудько), по-

дії, процеси і явища, пов’язані з розгортанням в Україні національної

самосвідомості та боротьби проти національного гніту (А.К.Волощен-

ко, Я.Грицак, А.М.Катренко, К.Кондратюк, Р.П.Іванова, Є.С.Шаб-

ліовський), рух демократичних сил України за розвиток освіти та на-

ціональної культури (В.Й.Борисенко, Р.П.Іванова, Є.С.Шабліовський)

та інші питання.

Порушені у лекції історичні проблеми знайшли відображення

в деяких художніх творах. Зокрема, образ М.П.Драгоманова, висо-

коморальність, порядність, непохитність, чесність якого, за висло-

вом вчених, “гідні наслідування”, знайшов глибоке розкриття в кни-

зі Р.П.Іванченка “Клятва” (К., 1985). У “Клятві” М.П.Драгоманов

репрезентує українську інтелігенцію, яка не шкодувала сил для роз-

витку громадівського руху, побудови для свого народу щасливого

Україна у ХIX cт. ... 469

суспільства. В центрі роману В.Канівця “Провісники” (К., 1978) –

діяльність “Південно-російського союзу робітників” (1875 р.), яко-

му судилося стати піонером пролетарського руху. Великий інтерес

складає книга Ю.Тріфонова “Нетерпение” (М., 1974), в якій з вели-

кою майстерністю відображена боротьба революційного народниц-

тва і його керівника А. Желябова. Принагідно було б нагадати та-

кож й про глибоко історичний роман А.Коптєлова “Точка опоры”

(М., 1974), в якому йдеться про зародження в Росії та й в Україні

соціал-демократичного руху та ряд інших книг.

ІІ. Селянський рух 60–90-х років ХІХ ст.

У попередній лекції було сказано, що у 1859–1861 рр. у Росії

та на Україні склалася революційна ситуація. Вчені стверджують,

що революційний вибух погасило скасування кріпосного права, так

звана селянська реформа, яка пограбувала землеробів, зробила їх

станово нерівноправними.

За висловом В.І.Леніна, “епоха реформ 60-х років залишила се-

лянина убогим, забитим, темним, підлеглим поміщикам-кріпосникам і

в суді, і в управлінні, і в школі, і в земстві”

. Ця обставина робила

життя селянських мас нестерпним і штовхала їх до боротьби.

Але ця боротьба, як правило, носила стихійний, слабо органі-

зований та локальний характер, супроводжувалася вірою в “доброго

царя”, без чіткого уявлення про її кінцеві результати.

Форми селянського протесту були різними: припинення

панщини; протест проти селянського самоуправління; опір

введенню уставних грамот; припинення сплати оброку, пода-

тків та викупних платежів; потрава панських посівів та сіно-

косів; самочинний захват панської землі та їх маєтків; вбивс-

тво поміщиків, опір поліції та військам; застосування страй-

кових методів боротьби.

Знайомлячись з маніфестом та положеннями про реформу, не-

рідко селяни вважали їх підробленими і такими, яких цар нібито не

міг підписати. У зв’язку з цим вони відмовлялися підписувати уста-

вні грамоти й виконувати двохрічну панщину.

У березні-травні 1861 р. в Україні відбулося 640 виступів. Най-

більше їх було на Київщині, Поділлі, Волині, Чернігівщині, Полтав-

Розділ V. 470

щині, Харківщині. В 1861–1863 рр. таких виступів було 1048; у 1861–

1869 рр. – 3093, в яких взяло участь 4160 сіл та 2 млн. осіб

У 70–80-х роках селянська боротьба продовжувалася. Основ-

ною її причиною було розмежування земель, створення селянських

земельних шматків поряд з поміщицькими полосами. Селяни само-

чинно захоплювали поміщицькі землі, рубали ліси, відмовлялися

виконувати панщину, платити оброк, вносити викупні платежі.

До поміщицьких селян приєднувалися державні. Вони катего-

рично протестували проти викупних сум, кабальних умов наділення

землею. Особливо активним був виступ селян на Черкащині, де бу-

ла створена “Таємна дружина”, яка повинна була у 1876–1877 рр.

почати повстання селян.

У цілому в 60–90-х роках ХІХ ст. в Україні відбулося 5054 се-

лянських виступів у 6530 селах, в яких проживало понад 5,2 млн. осіб.

2/3 з них було придушено царськими військами та поліцією

ІІІ. Революційне народництво

Після реформи 1861р. селянський рух вступив у нову фазу свого

розвитку – фазу різночинницького, революційно-демократичного руху.

Український Кобзар, як і російські революціонери-демократи

О.І.Герцен, М.П.Огарьов, М. І. Чернишевський

, у вірші “Я не не-

здужаю, нівроку” ще до реформи, у 1858 р. рішуче засудив ілюзії

отримати землю від уряду, закликав народ до революційного

розв’язання земельного питання, проведення справедливого безпла-

тного наділення селян польовими ділянками, ліквідацію кріпацтва

та повалення самодержавного деспотизму

Т.Г.Шевченка почули члени створеної Чернишевським органі-

зації “Земля і воля” (1861–1864), українські різночинці В.С.Козлов,

А.І.Нечипоренко, І.О.Андрущенко, М.Сергієнко, А.О.Красовський

та інші, які розповсюджували листівки, зближалися з селянами, ве-

ли революційну агітацію. А.О.Красовський, наприклад, за агітацію

серед житомирських солдат був заарештований і засуджений до 12-

річної каторги. Загинув у Забайкаллі в 1868 р.

Проте ці виступи на початку 60-х років носили неорганізова-

ний характер, не мали чіткого теоретичного та організаційного об-

ґрунтування. В кінці 60-х – на початку 70-х років, нарешті, народ-