Гончарук П.С. Історія України з найдавніших часів до початку ХХ століття

Подождите немного. Документ загружается.

Україна у ХIX cт. ... 491

товували західноукраїнське населення як лабораторію, чи експе-

риментальну базу для своїх реформ.

У 70–80-х роках XVIII ст. імператриця Австрії Марія-Терезія по

відношенню до західноукраїнського краю вирішила здійснити такі заходи:

1. Запровадила паритет для римо-католицької та греко-

католицької церков. Греко-католики вітали цей захід, оскіль-

ки довгий час терпіли дискримінацію з боку польського чи-

новництва та католицьких ієрархів. У 1808 р. в Галичині після

400-річної перерви було відновлено галицьку церковну мит-

рополію. Отже, в ХІХ ст. греко-католицька церква увійшла

оновленою.

2. Продовжуючи реформи, Марія-Терезія зробила ряд

кроків щодо освітнього реформування. Так, у 1774 р. імпера-

триця заснувала у Відні греко-католицьку семінарію, яка ста-

ла давати західноукраїнській молоді систематичну богослов-

ську освіту та контакти із західною культурою. У 1783 р. семі-

нарія була заснована у Львові.

3. У 1774 р. в західноукраїнському краї були засновані

школи трьох типів: а) однокласні парафіяльні, викладання в

яких велося місцевою говіркою; б) трикласні з німецькою та

польською мовами навчання; в) чотирикласні, що готували

учнів для продовження освіти у середніх школах (гімназіях)

та університетах.

Імператор Йосип ІІ у проведенні реформ пішов далі своєї ма-

тері. Зокрема, у 1781 р. обмежив панщину трьома днями на тиж-

день (156 днів на рік), дозволив селянам вільно одружуватись, са-

мочинно залишати поміщика та переходити на інші наділи, звер-

татися до суду зі скаргами на свого поміщика, заборонив селянам

виконувати на користь пана додаткові повинності тощо.

Тобто, закони Йосифа ІІ захищали селянина, охороняли від

зневаги, дещо поліпшили його становище в суспільстві. Але не зрі-

вняли його з іншими станами. У багатьох відношеннях селянин, як і

раніше, був підвладним панові і залежним від нього.

У 1784 р., прагнучи мати більше освічених чиновників і свяще-

ників, Йосип ІІ заснував у Львові університет, який став першим

учбовим закладом такого типу на українській землі. Для українців

був створений національний факультет "Студіум рутенум", на

якому викладання велося місцевою українською говіркою.

Розділ V. 492

Якщо зважити на те, що у подніпровській Україні Катерина ІІ

ліквідувала гетьманщину (1764), розігнала Запорозьку Січ (1775),

запровадила кріпосне право (1783), висвятила українську старшину

у дворянство (1785), то заходи Йосифа ІІ були явищем сміливим,

рішучим і прогресивним.

Орест Субтельний, досліджуючи Галичину, пише, що "багато

реформ наштовхнулися на нездоланні перешкоди. Імператор, зок-

рема, вважав, що, полегшивши долю селянства, він збільшить про-

дуктивність їхньої праці. Але незабаром стало очевидним, що еко-

номічні проблеми Галичини крилися не лише в селянстві... Галичи-

на фактично була внутрішньою колонією краще розвинених захід-

них провінцій імперії"

До сказаного додамо, що реформи наштовхнулися й на переш-

коди з боку шляхти, яка не пропускала можливості підірвати їх. Не

поспішала йти на зустріч реформам і католицька церква. Обурені

онімеченням мадяри погрожували повстанням. Розчарований Йо-

сиф ІІ був змушений відмінити багато своїх заходів. Після його

смерті (1790) на могилі встановили епітафію: "Тут спочиває Йосиф

ІІ, усі зусилля якого зазнали невдачі".

На початку ХІХ ст. австрійські імператори, особливо Франц І,

продовжували відступати від позицій цісаря-реформатора. Багато

покращень у становищі селянства було відмінено і фактично відно-

влено кріпацтво

За висловом дослідника Ф.І.Стеблія, "протягом першої поло-

вини ХІХ ст. основою економіки краю залишалося сільське госпо-

дарство, головним чином, землеробство. "

Додамо, що більше по-

ловини земельних угідь належало поміщикам і панам, менше поло-

вини – селянським господарствам. Традиційно невисокий рівень аг-

рокультури зумовлював низьку врожайність. Повільними темпами

розвивалось і тваринництво.

Всевладдя поміщиків було головною перешкодою і на шляху

промислового розвитку. Кріпосництво стримувало переростання

мануфактурної промисловості у фабричну. Більшість міст і містечок

були промислово слабкими, мали аграрний характер.

Економічна відсталість західноукраїнських земель спричини-

ла до нерозвинутості їх соціальної структури. Основну масу насе-

лення становило феодально залежне селянство, експлуатоване по-

міщиками.

Україна у ХIX cт. ... 493

IV. Суспільно-політичний рух та класова боротьба

Реформи Марії-Терезії та Йосипа ІІ, незважаючи на свою неза-

вершеність, вплинули на настрої західноукраїнського населення.

"Як і належало сподіватися, – зауважив О.Субтельний, – реформи

збудили серед українців почуття глибокої вдячності до Габсбургів у

цілому і до Йосифа ІІ зокрема. Вдячність династії так глибоко вко-

ренилася, що українців називали "тирольцями Сходу"

Відзначимо, що це плазування перед Габсбургами мало свої

негативні наслідки. Воно живило так зване рутенство, західноукра-

їнський провінціалізм, носіями якого були священики, які вважали

галичан окремішним етносом з греко-католицькими переконаннями.

Рутенці, вважаючи себе західноукраїнською елітою і наслідуючи

польське панство, культивували псевдоаристократизм, зневажливе

ставлення до селянства – носія "мови свинопасів".

Духовенство, як носій психології рутенства, уклінно сприймало

все, що дарувала їм столиця, допомагало віденським олігархам трима-

ти у відсталості цілі покоління західноукраїнців, перешкоджаючи їм

боротися за краще майбуття. У цьому відношенні рутенці нагадували

подніпровську еліту, яка вірою і правдою служила російському цари-

зму й допомагала йому тримати свій народ у покорі.

Значну роль у розвитку суспільно-політичної думки в західно-

українських землях у ХІХ ст. все більше почала відігравати інтелі-

генція, яка, як уже було сказано, в основному складалася із духо-

венства. Говорити про вищу освіту в західноукраїнському краї

означало освоєння богословської науки. Так, на початку 40-х років

із майже 400 студентів-українців Львівського університету 295 на-

вчалися теології. Із 43 книжок, написаних між 1837 і 1850 рр. украї-

нською мовою, 40 належало перу священиків.

Значна частина західноукраїнської інтелігенції обмежувала

свої інтелектуальні ресурси лише створенням абеток, календарів та

церковних обрядів. Деяка частина інтелігенції прагнула ознайоми-

тись із більш радикальними західноєвропейськими ідеями. Для них

така можливість відкривалася у контексті польського руху.

Тому, як зауважують вчені, "в 1830-х роках незначна меншість

молодих українських семінаристів приєднувались до польських ре-

волюційних груп, котрі боролись за відновлення Польської Речі По-

сполитої"

Розділ V. 494

Це захоплення польським рухом вело до захоплення мовою

цього народу та віддаленості від своєї власної національної культу-

ри. Справа дійшла до того, що у 1809 р. українські студенти поста-

вили вимоги про закриття у Львівському університеті рідномовного

факультету "Студіум рутенум" й з радістю перейшли в німецькомов-

ні групи.

Одночасно варто зауважити, що ідеї німецького філософа Герде-

ра проникли і в середовище західноукраїнської інтелігенції. Його

вчення про рідну мову, її значення для народу все більше заполонюва-

ли серця європейської молоді, проникали у свідомість і західноукраїн-

ської інтелігенції. Вона, спілкуючись з польською та чеською молод-

дю, знайомлячись з їх національними ідеями та культурою, чимдалі

стала ближче сприймати нову ідею про суть української нації та необ-

хідність боротися за її соборність і вільний розвиток

Якщо у Східній Україні українознавство започаткувалось у

Харкові, на базі його університету, то в західноукраїнському краї

українські культурні аспекти розпочали свою дорогу з м. Перемиш-

ля – центра греко-католицької єпархії, значного на той час бібліоте-

чного та навчального осередку.

Найвидатнішим серед представників перемишльської групи

був високопоставлений церковний ієрарх Іван Могильницький. Ра-

зом з Михайлом Левицьким він організував "Клерикальне товарист-

во" (1816), яке готувало для селян релігійні тексти українською мо-

вою. Підготовлені товариством кілька молитовників та букварів бу-

ли незначним вкладом в українознавство. Тим більше, що їх мова

була розбавлена численними церковнослов'янськими домішками.

Але їх заслуга полягає в тому, що вони вперше привернули увагу до

мовного питання, яке в наступні десятиліття залишатиметься осно-

вною справою західноукраїнської інтелігенції.

Крім названого вище перемишльського гуртка, у 1820-х роках на

західноукраїнських землях працювали й інші вчені (М.Гарасевич,

Д.Зубрицький, Й.Левицький та Й.Лозинський), які збирали матеріали

з історії Східної Галичини та її фольклорних джерел, розробляли гра-

матичні правила, упорядковували етнографічні записи тощо

В одній із попередніх лекцій вже зазначалося, що у 30-х роках

ХІХ ст. центр діяльності, спрямованої на пробудження національної

свідомості, переміщується до Львова. В цей час на арену просвітни-

цького руху виходять прихильники ідей Гердера – семінаристи:

Україна у ХIX cт. ... 495

юний поет Маркіян Шашкевич, близький його товариш, високоос-

вічений Іван Вагилевич та енергійний Яків Головацький.

У 1832 р. вони організували гурток під назвою "Руська трійця",

який розгорнув широку діяльність на ниві українознавства

Передусім вони встановили творчі зв'язки з українськи-

ми вченими Східної України – Ізмаїлом Срезневським, Михай-

лом Максимовичем, Йосипом Бодянським; будителями захід-

нослов'янського руху – Карелом Запа, Яном Коларом, Павелом

Шафариком, Карелом Гавлічеком та ін.

Розгорнули роботу по очищенню місцевої української мо-

ви від церковнослов'янських та чужоземних "вишуканостей",

створенню високоякісного літературного красного письменства.

Заснували альманах "Русалка Дністрова", до якого було

підібрано тексти народних пісень, віршів, історичних статей.

Альманах у 1837 р. було видано у Будапешті. З 900 примірни-

ків майже всі конфіскувала поліція, оскільки "Русалка Дніс-

трова", за її переконанням, була надрукована мовою "давно

мертвого і похованого русинського народу"

Члени "Руської трійці", як і літературні сили наддніп-

рянської України, поставили собі за мету боротися "проти

соціального, політичного і духовного гноблення, будити на-

род, щоб він відчув "гідність свою і силу"

В статті "Становище русинів в Галичині" (1846) Я.Головаць-

кий виклав соціально-економічну та політичну програму гуртка.

Встановлення поліцейського терору, несприйняття їх діяльності

значною частиною західноукраїнських обивателів надломили сили

членів "Руської трійці". Помирає в молодому віці Маркіян Шашкевич

(1811–1843); переходить до польського табору Іван Вагилевич (1811–

1866); переїжджає до Росії Яків Головацький (1814–1888).

Завершуючи розповідь про "Руську трійцю", слід відзначити,

що вона була свідченням національної еволюції на західноукраїнсь-

ких землях від вирішення культурно-мовних питань до постановки

соціально-економічних та політичних завдань

Більше того, за висловом О. Субтельного, "після століть обме-

жених контактів східні і західні українці почали виявляти посилений

взаємний інтерес. Розгортався процес національної інтеграції"

Відомо, що у 1848–1849 рр. у багатьох європейських країнах

почалися буржуазні та буржуазно-демократичні революції. Їх полу-

Розділ V. 496

м'я охопило і Австрію. 13 березня 1848 р. спалахнуло народне повс-

тання у Відні, яке призвело до повалення уряду К. Меттерніха. Ім-

ператор Фердинанд І був змушений декларувати буржуазно-

демократичні свободи та пообіцяти конституцію. Боячись повто-

рення на західноукраїнських землях селянського повстання 1846 р.,

у квітні 1848 р. уряд оголосив про скасування тут феодальної зале-

жності селян і панщини

Під впливом західноєвропейських подій 1848 р. у Галичині,

зокрема у Львові, відбулися демонстрації, стали утворюватись різ-

ного роду політичні гуртки та об'єднання. Так, наприклад, 13 квітня

1848 р. поляки у Львові створили Центральну раду народову, яка

домагалася від австрійського уряду перетворення Галичини у поль-

ську автономію, нехтуючи інтересами українців.

У зв'язку з цим буржуазно-ліберальні українські кола 2 травня

1848 р. утворюють Головну руську раду, яка виступила на захист

українського народу, за забезпечення йому автономного національ-

ного життя. Руська рада стала організатором боротьби українського

населення за відокремлення Східної Галичини (української) від За-

хідної (польської).

Пожвавлювався культурно-освітній рух у краї. На першому

з'їзді українських діячів культури (жовтень 1848 р., м. Львів) було

засновано "Галицько-руську матицю", завданням якої було збір

коштів та видання українських книг.

Активізувалося літературне життя, видавалися твори письмен-

ників Східної України – І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка,

М.Гоголя, Т.Шевченка; розгорнувся театральний рух. Самодіяльні

артисти ставили на сценах "Наталку-Полтавку" та "Москаля-

чарівника" І.Котляревського, "Сватання на Гончарівці" Г.Квітки-

Основ'яненка та ін.

Посилення боротьби галицьких селян за землю (1849), львів-

ських робітників та ремісників (1848) вплинуло на розвиток рево-

люційних подій у Північній Буковині та на Закарпатті. Так, у листо-

паді 1848 р., депутат Віденського парламенту Л.Кобилиця у Виж-

ниці на зборах закликав селян не коритися поміщикам; вийшли з-

під контролю поміщиків селяни гірських районів Закарпаття. Під

тиском селян у 1853 р. австрійський уряд, нарешті, видав указ про

скасування кріпацтва в Галичині та на Буковині

Україна у ХIX cт. ... 497

Отже, 1848 рік був переломним моментом в історії західних

українців. Він покінчив з їхньою віковою інертністю, бездіяльністю

та ізоляцією й поклав початок запеклій боротьбі за національне та

соціальне визволення.

V. Особливості суспільно-політичного життя

західноукраїнського народу у другій половині ХІХ ст.

Західноукраїнські землі у другій половині ХІХ ст. зазнали прис-

кореного соціально-економічного, суспільно-політичного та культур-

ного розвитку. Ця прискореність була обумовлена революцією 1848–

1849 рр., поступовою ліквідацією феодально-кріпосницьких відносин

і розчищенням шляху до капіталізму. Певну роль у цьому відіграла

також Конституція 1867 р., яка перетворила Австрію у двоїсту Авст-

ро-Угорську імперію

Досліджуючи західноукраїнське життя у другій половині ХІХ

ст., треба мати на увазі, що воно мало певні, специфічні для цього

краю особливості.

По-перше, селянство не змогло оплатити своє визволення від

поміщиків у 1848 р. й вело з ними постійну, затяжну боротьбу за

списання боргів та володіння сервітутами (громадськими угіддями,

лісами, пасовищами). Це привело до того, що селяни швидко розо-

рювались, продавали частину своєї землі, бідніли. Рятуючись від

безземелля та голоду, змушені були емігрувати.

Якщо селяни Східної України шукали кращої долі на сході Ро-

сійської імперії, то західні українці змушені були переселятися до Бра-

зилії, Канади, Сполучених Штатів Америки та інших країн заходу

По-друге, в містах відсоток українського населення був над-

звичайно низький і складав 25–30% від їх загальної кількості. Решта

міщан були євреї та поляки. Саме вони опанували керівництво еко-

номічними функціями міст, особливо їх комерційним життям. Не-

має потреби говорити, що ця специфіка не завжди кращим чином

відбивалася на стосунках етносів

По-третє, для розвитку промисловості в Галичині не було ве-

ликих перспектив. Уряд розвивав тут лісообробну, алкогольну та

нафтову промисловість. Стихійно панували на ринку єврейські кра-

вецькі та швецькі вироби. А тому в кінці ХІХ ст. у цьому краї нара-

ховувалося близько 200 тис. робітників, які були тісно пов'язані з

Розділ V. 498

селом. Словом, західноукраїнські землі за розвитком економіки ли-

шалися позаду інших провінцій імперії.

По-четверте. Використовуючи поляка за походженням, губе-

рнатора А.Галуховського, австрійський уряд став культивувати в

Галичині домінуюче становище поляків. Вони повинні були відігра-

ти бар'єрну роль між Росією та українцями й не допустити їх взаєм-

ного зближення.

Посуті Галичина перетворилася на польську "державу в держа-

ві". Тут полонізувався чиновницький апарат, зміцнила свої позиції

польська інтелігенція, запанували польські школи, прискореними те-

мпами запрацювали асиміляційні важелі.

За цих умов "перед представниками української верхівки з се-

редовища українських священиків... лежало похмуре майбутнє....

Переживаючи глибоку кризу віри у власні сили, вони стали шукати

джерела підтримки"

За своїми переконаннями та характером діяльності західноук-

раїнська інтелігенція поділялася на три групи: русофіли, народовці

та радикали.

До русофілів належали такі діячі західноукраїнської культури,

як: історик Денис Зубрицький, священики та вчителі Яків Головаць-

кий, Богдан Дідицький, Іван Наумович, Михайло Качковський,

Адольф Добрянський та ін. Вони були переконані, що українська ку-

льтура у боротьбі з поляками вистоїть лише тоді, коли вона дістане

російську підтримку.

Русофіли стверджували, що український, білоруський і росій-

ський народи – триєдині, тотожні, пішли від одного кореня; що за-

хідноукраїнський народ являється не якимось окремим русинським

етносом, а є росіянами

. Вони вважали, що незабаром Росія пере-

може Австрію і звільнить західних українців від польської неволі.

Такий хід думок народжував пасивність та інертність.

Русофіли вперто відкидали власне, українське народознавство,

навіть вітали горезвісний Емський указ 1876 р. про заборону украї-

нської мови.

Русофіли зуміли закріпитися в Українському народному домі,

видавництві "Галицько-руська матиця", газеті "Слово", громадянсь-

кому об'єднанні Руська Рада та інших установах культури. Тобто в

середовищі власної еліти український рух мав рішучого та сильного

противника.

Україна у ХIX cт. ... 499

Ще в дореволюційні часи (до 1848 р.) молодь, зокрема, "Руська

трійця", виступала за користування народною мовою. Якщо старше

покоління "русинів" мали надію на підтримку царя, то молодь на-

дихалася творчістю Т. Г. Шевченка, яка була глибоко народною. А

тому прихильників Кобзаря стали називати народовцями. Як пра-

вило, це були студенти, молоді священики, представники молодої

світської інтелігенції.

З москвофілами їх розділяла мова, в решті питань вони були

близькими. Народовці з радістю читали Шевченка, Куліша, Кос-

томарова, Антоновича, Кониського. Під їх впливом світоглядні

погляди народовців розширювались.

Проте цей світогляд мав певні межі. Коли М. Драгоманов зро-

бив спробу прищепити народовцям соціалістичні, космополітичні

та антиклерикальні ідеї, його "безбожний анархізм" викликав у них

відразу, оскільки їхні погляди були пов'язані з мовою й не зачіпали

політичних проблем, не спрямовувалися проти уряду.

Народовцям вдалося налагодити видання часопису "Молода

Русь" (1861), "Вечорниці" (1862), "Мета" (1863–1865), "Нива"

(1865), "Русалка" (1865), "Правда" (1867–1880).

Опікувалися також розвитком театру. У 1868 р. група молоді

утворила товариство "Просвіта" на чолі з Анатолієм Вахняни-

ном, а в 1873 р. – Літературне товариство ім. Т.Г.Шевченка.

Проте вплив народовців на маси був слабким, особливо після

указу 1876 р. Про це свідчить те, що у 1879 р. до сейму провінції

українофіли змогли послати лише три делегати. У 1880 р. просвіт-

ницько-культурницький рух посилився такими професорами та

юристами, як Юліаном Романчуком, Олександром Огоновським та

братами Барвінськими

Під їх впливом у цьому ж році засновується газета "Діло" (на

противагу русофільській "Слово"), яка повинна була пожвавити рух

народних мас, залучити їх до обговорення потреб українського сус-

пільства. Газета підготувала ґрунт для створення представницького

органу – Народної Ради (1885).

М.П.Драгоманов вважав, що русофіли у своїх поглядах були

безнадійно реакційними, а народовці – дріб'язковими та ідейно об-

меженими. А тому у своїй діяльності у західноукраїнському краї

він, як переконаний соціаліст, вирішив опертися на галицьке студе-

Розділ V. 500

нтство. У зверненні до них він просив присвятити себе і словом, і

ділом служінню пригнобленим народним масам.

М.П.Драгоманова почули студенти Іван Франко, Михайло

Павлик, В'ячеслав Будзиновський, Кирило Трельовський, Микола

Ганкевич та Станіслав Козловський. Вони взяли у свої руки часо-

пис "Друг", розгорнули наступ на русофілів, піддали критиці наро-

довців. Ця молода когорта діячів культури започаткувала радика-

лізм у суспільному русі. За радикалізм у 1878 р. М.Драгоманова та

І.Франка було віддано до суду

В кінці ХІХ ст. у конституційній Австрії українці змогли вико-

ристати створені в державі можливості для розгортання націона-

льного руху. Розвитку суспільно-політичного руху на заході України

сприяли також німці, чехи та поляки, які накопичили на цей час чи-

малий досвід організованості та боротьби за власні інтереси.

Приємно відзначити, що у цей час запрацювала на повну по-

тужність "Просвіта". Ця громадська інституція відкривала бібліо-

теки, читальні зали, створювала гуртки художньої самодіяльності,

гімнастичні товариства та кооперативи.

Завдяки діяльності А.Вахнянина, О.Огоновського "Просвіта"

мала 77 регіональних відділень, 3 тис. читалень і бібліотек, якими

було охоплено близько 200 тис. членів.

Було створено гімнастично-протипожежні товариства "Сокіл"

та "Січ", в організацію яких вклав чимало зусиль радикал

К.Трельовський. Ці товариства виховували у молоді дисципліну,

патріотизм, згуртованість у виконанні завдань.

Особливо велику роль відіграв економічно-кооперативний рух.

Один із організаторів цього руху Василь Нагірний організував спо-

живчі кооперації, які не тільки навчали селян вирощувати зерно, а й

продавати його. Створювалися агрономічні та кредитні спілки,

промислові кооперативи, влаштовувалося обговорення актуальних

економічних проблем краю.

Значні зрушення відбулися і в освіті. Українці стали боротись за

відкриття власних шкіл, ліквідацію "диспропорцій у складі їх учнів та

студентів. " У 1894 р. посаду професора історії Львівського універ-

ситету обійняв М.С.Грушевський, який, створюючи свою фундамен-

тальну "Історію України – Руси", поставив своїм завданням обґрун-

тувати ідею української державності.