Жовна Олександр. Визрівання

Проза. — Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2015. — 560 с. Вона, певно, й сьогодні висить у тій же золоченій рамі, на тій же стіні, зліва від дверей у сусідню кімнату музею. Ми не бачились уже багато років. Тепер я живу в маленькому глухому містечку, далеко від Києва, давно не юнак, і мені навіть складно уявити, якою б могла бути наша зустріч коли-небудь. Чи пізнала б ти мене, моя Вдовушко, серед безлічі облич? За ці роки повз тебе промайнуло їх тисячі, і я знаю — більшість із них, слухаючи, як завмирає власне серце, схвильоване ніжністю і печаллю, красою і вічним смутком, мовчазним покірливим поглядом, освідчувалися тобі у таємному коханні, видавали своє збентеження і щастя бачити тебе. О, я знаю.