Мюнхен: Сучасність, 1972. - 101 с.
Бойчук Богдан, Тарнавський Юрій (пер.) Двох героїв п'єси «Чекаючи Годо» критики часто описують як бурлак, хоча ніде в Беккета вони так не названі, вони не знають, з якою метою вони з'явилися в цьому світі. Оскільки людина - істота раціональна й не здатна уявити собі ситуації, начисто позбавленої мети, герої здогадуються, що їхнє перебування у світі, представленому порожньою сценою із самотнім деревом, пояснюється очікуванням когось. Однак у них немає ніяких очевидних доказів, що цей хтось, якого вони називають Годо, призначив їм зустріч й що він взагалі існує. Їх терпляче й пасивне очікування контрастує з безглуздими й настільки ж безцільними блуканнями, які заповнюють існування другої пари персонажів. Як правило, герої світової драми переслідують цілком певні цілі, домагаючись влади, багатства, шлюбу з бажаним партнером і т.д. Проте, одержавши бажане, чи наближаються вони, так само як і глядачі в залі, до відповіді на основні питання, поставлені Беккетом?
В одноактній п'єсі «Остання стрічка Краппа» (перша постановка 1958) старий слухає власну сповідь, записану в більш ранні й щасливі роки, і сприймає свій більш молодий голос як такий, що належить незнайомцеві.
Бойчук Богдан, Тарнавський Юрій (пер.) Двох героїв п'єси «Чекаючи Годо» критики часто описують як бурлак, хоча ніде в Беккета вони так не названі, вони не знають, з якою метою вони з'явилися в цьому світі. Оскільки людина - істота раціональна й не здатна уявити собі ситуації, начисто позбавленої мети, герої здогадуються, що їхнє перебування у світі, представленому порожньою сценою із самотнім деревом, пояснюється очікуванням когось. Однак у них немає ніяких очевидних доказів, що цей хтось, якого вони називають Годо, призначив їм зустріч й що він взагалі існує. Їх терпляче й пасивне очікування контрастує з безглуздими й настільки ж безцільними блуканнями, які заповнюють існування другої пари персонажів. Як правило, герої світової драми переслідують цілком певні цілі, домагаючись влади, багатства, шлюбу з бажаним партнером і т.д. Проте, одержавши бажане, чи наближаються вони, так само як і глядачі в залі, до відповіді на основні питання, поставлені Беккетом?
В одноактній п'єсі «Остання стрічка Краппа» (перша постановка 1958) старий слухає власну сповідь, записану в більш ранні й щасливі роки, і сприймає свій більш молодий голос як такий, що належить незнайомцеві.