Ліндґрен Торґні. Слід змія на скелі

Пер. Сенюк Ольга. — Львів: Кальварія, 2002. — 108 с. Є біда, з якої людина шукає виходу і знаходить його. Є біда, подолати яку може тільки глибока віра й велика сила духу. І є біда, що відбирає в людини все, не полишаючи їй ніякої надії, коли кожна стежка веде в безвихідь, у прірву, коли вона опиняється у цілковитій владі персоніфікованого зла. І тоді людина волає до Бога: навіщо Він, Творець усього живого на землі, віддав її саму і її родину на поталу тому, хто втілює в собі найгірше зло, яке лиш існує у світі? Чому Він, найвищий судія, рокує на загибель невинних разом із винним? Та навіть у момент найбільшого відчаю герой повісті Торґні Ліндґрена розуміє, що той, хто втілює в собі найгірше зло, теж є творінням Божим, і що він вважав, що він змушений так робити. Йому призначено жити так, як він жив. І на ньому не було вини. З ним було так, як і з апостолом Павлом: він робив не те, що хотів, а те, що ненавидів